06.02.2023 року м.Дніпро Справа № 904/6032/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач), судді Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.,
секретар судового засідання Зелецький Р.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2022р. у справі №904/6032/21
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ковін Капітал", що діє за рахунок та в інтересах Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду "Рубін" з грошовими вимогами в загальній сумі 24975365,14 грн.
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест", м.Дніпро
1. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2022р. (повний текст складено - 15.08.2022р., суддя - Соловйова А.Є., м. Дніпро) у справі №904/6032/21 визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ковін Капітал", що діє за рахунок та в інтересах Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду "Рубін" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест" в сумі 4540,00 грн (сума судового збору за подання заяви) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 24970825,14 грн (24959229,70 грн - заборгованість за сумою позики, 11595,44 грн - заборгованість по нарахованим процентам за користування позикою) - 4 черга задоволення вимог кредиторів.
Визнаючи грошові вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що:
- надані кредитором докази свідчать, що загальна сума позики, що була надана кредитором та не повернута ТОВ "Ніко Інвест" становить 24970825,14 грн, з яких 24959229,70 грн - заборгованість за сумою позики; 11595,44 грн - заборгованість по нарахованим процентам за користування позикою;
- з огляду на обґрунтованість вимог, викладених в заяві кредитора, яка подана до господарського суду в межах строку, визначеного приписами ст. 45 КУзПБ, господарський суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання ТОВ "КУА "Ковін Капітал", що діє за рахунок та в інтересах ПВНЗІФ "Рубін" кредитором з грошовими вимогами до боржника в сумі 24975365,14 грн, яка підлягає погашенню у наступному порядку: 1 черга - 4540,00 грн (сума судового збору за подання заяви); 4 черга - 24970825,14 грн (24959229,70 грн - заборгованість за сумою позики, 11595,44 грн. - заборгованість по нарахованим процентам за користування позикою).
2. Підстави з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи.
Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2022р. у справі №904/6032/21, в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ковін Капітал", що діє за рахунок та в інтересах Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду "Рубін" з грошовими вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест" відмовити, зазначені грошові вимоги відхилити.
2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- оскаржувана ухвала є незаконною, прийнятою з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права;
- з урахуванням приписів п. 5 ч. 2 ст. 258 ГПК України, скаржник зазначає, що підставою апеляційного оскарження судового рішення у даній справі є:
- судом не з'ясовано належним чином усі обставини, що мають значення для справи, зокрема, приймаючи рішення про визнання грошових вимог кредитора, суд використав формальний підхід, не надав правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підставам виникнення грошових вимог кредитора до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог;
- ухвалу суду постановлено при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, зокрема, суд розглянув заяву з грошовими вимогами кредитора, не дотримався правил та стандартів доказування, не дослідив в повній мірі доданих на підтвердження розміру та характеру грошових вимог документів, не оцінив їх належним чином, визнав при цьому обґрунтованим та доведеним факт наявності грошових вимог кредитора до боржника в розмірі 24970825,14 грн (24959229,70 грн - заборгованість за сумою позики, 11595,44 грн - нараховані відсотки);
- під час розгляду судом було грубо порушено норми процесуального права, а саме ст.ст.73-80, 86, 136, 138, 145, 234, 236, 237 ГПК України, а також неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, ст.ст.45, 64 КузПБ;
- аналіз відомостей, що містяться у відкритому доступі, тобто є публічними, зокрема відомостей на офіційному сайті кредитора свідчить про те, що грошові вимоги до боржника, заявлені кредитором, який в розумінні ст.1 КУзПБ, є заінтересованою відносно боржника особою, а саме є власником 100% статутного капіталу боржника та є його засновником;
- в управлінні кредитора перебувають активи всіх інших кредиторів, окрім Банку та ТОВ "ФК "Дата Фінанс". Також, кредитор є власником 100% статутного капіталу кредитора - ТОВ "Ніко Авто Інвест";
- є всі підстави стверджувати про необхідність здійснення ретельної перевірки обґрунтованості заявлених кредиторських вимог у даній справі;
- судом першої інстанції взагалі не досліджено обставини збільшення розміру заборгованості з 430000,00 грн до 24959229,70 грн. Судом лише констатовано, що "… в подальшому між сторонами у період з 28.04.2014р. до 30.12.2020р. було укладено додаткові угоди з №1 по №83 до договору позики №No3-0414-NI від 11.04.2014р. Вказаними додатковими угодами, зокрема, змінювались розмір наданої боржнику позики та строк повернення грошових коштів". Разом з тим, судом не досліджено змісту вказаних угод, доказів, які підтверджують реальний характер такого розміру заборгованості, доказів, якими б підтверджувався факт отримання боржником грошових коштів у визнаних судом розмірах;
- місцевий господарський суд, не перевіривши детально підстав виникнення грошового зобов'язання боржника, не застосувавши підвищеного стандарту доказування цих обставин, формально підійшов до з'ясування важливих для справи обставин, дійшов помилкового висновку щодо обґрунтованості та доведеності факту наявності грошових вимог кредитора до боржника, а обґрунтування підстав, на які посилається суд зводяться фактично до переписування обставин, що викладені в заяві кредитора;
- в порушення норм ст.ст.236, 237 ГПК України, з 83-ох укладених між кредитором та боржником угод, судом здійснено лише дослідження додаткової угоди №80 від 31.12.2018р. згідно якої сторони визначили строк повернення позики з 11.04.2014р. до 31.12.2019р., а також зміст додаткової угоди №83 від 30.12.2020р., якою визначено строк на повернення позики до 30.06.2021р.;
- на підтвердження розміру боргових зобов'язань боржника перед кредитором, суд послався на надані кредитором акти звірки взаємних розрахунків за періоди з 01.01.2019р. по 31.12.2019р., з 01.01.2020р. по 31.12.2020р., з 01.01.2021р. по 30.06.2021р. Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 30.01.2018р. у справі №161/16891/15-ц зроблено правовий висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Акти звірки взаємних розрахунків, які досліджено судом та на підставі яких суд прийняв рішення про обґрунтованість та доведеність вимог кредитора, не підтверджують ні умов отримання позики, на її розмірів, також не є підтвердженням виконаних кредитором зобов'язань. Розрахунок заборгованості також не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (кредитора). Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів кредитора кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019р. у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015р. №6-16цс15;
- Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в межах справи № 278/2177/15-ц висловив 17.12.2020р. правову позицію стосовно належних доказів, які підтверджують факт видачі кредитних коштів. Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.07.2019р. у справі №342/180/17. Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України з урахуванням положень ст.ст.526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах встановлених договором, що узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 30.01.2018р. у справі №161/16891/15-ц;
- судом першої інстанції порушено також вимоги ч.1 ст.237 ГПК України в частині необхідності вирішення судом під час розгляду справи питань, зазначених в п.п.1, 2 цієї норми. Зокрема, судом не з'ясовано належним чином питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги заявника, взагалі проігноровано обов'язок дослідити обставини, якими банк обґрунтував свої заперечення на заяву.
2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.
ТОВ "КУА "Ковін Капітал", що діє за рахунок та в інтересах ПВНЗІФ "Рубін" у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2022р. без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Посилається на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права. При постановленні оскаржуваної ухвали господарським судом були детально досліджені та проаналізовані правовідносини, що виникли між кредитором та боржником. З метою визначення та досягнення розуміння щодо розміру заборгованості ТОВ "Ніко Інвест" за договором позики сторонами було укладено акти звірки взаємних розрахунків за періоди: з 01.01.2019р. по 31.12.2019р., з 01.01.2020р. по 31.12.2020р., з 01.01.2021р. по 30.06.2021р. Боржник не повернув грошові кошти, що були надані останньому в якості поворотної позики, у загальному розмірі 24970825,14 грн, з яких 24959229,70 грн - заборгованість за сумою позики, 11595,44 грн - заборгованість по процентам за користування позикою. Обставини щодо підстав виникнення заборгованості ТОВ "Ніко Інвест", наявності документів, що підтверджують її розмір. Періодів та умов надання відповідних сум позики/нарахування процентів за користування нею, а також умов щодо повернення позики були детально досліджені судом першої інстанції під час розгляду грошових вимог та постановленні оскаржуваної ухвали, про що безпосередньо зазначено місцевим господарським судом в описовій та мотивувальній частинах оскаржуваної ухвали. Щодо посилання скаржника на те, що грошові вимоги до боржника заявлені кредитором, який є заінтересованою відносно боржника особою, а отже, нібито існує необхідність більш ретельної перевірки заявлених грошових вимог та не дослідження судом першої інстанції обставин збільшення розміру заборгованості та додатковими угодами кредитор зазначив, що кредитор дійсно є власником ТОВ "Ніко Інвест" з часткою у статутному капіталі товариства 23,23% та є тим суб'єктом господарювання (юридичною особою), який здійснює управління боржником та його підприємницькою діяльністю. Необхідність та доцільність отримання ТОВ "Ніко Інвест" позики була обумовлена потребами боржника у підтриманні своєї операційної господарської діяльності. Кредитором, як власником боржника, було прийнято рішення про виділення ТОВ "Ніко Інвест" відповідного розміру коштів у якості поворотної відсоткової позики, розмір надання та строки повернення якої в подальшому погоджувались сторонами правочину шляхом укладення та підписання відповідних додаткових угод, що в жодному разі не суперечило чинному законодавству та відповідало волевиявленню сторін договору позики. Крім того, факт знаходження боржника у власності кредитора не є підставою для невиконання боржником умов укладеного договору позики та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань, оскільки згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Обставина знаходження боржника у власності кредитора не впливає на обов'язок та наявну можливість у кредитора заявити грошові вимоги до боржника у строк, передбачений КУзПБ. Стосовно твердження скаржника про те, що судом не досліджено обставини збільшення розміру заборгованості боржника з 430 000,00 грн до 24 959 229,70 грн кредитор звернув увагу на те, що між кредитором та боржником під час укладення договору позики та визначення усіх його істотних умов щодо надання, користування, повернення відсоткової позики була передбачена на власний розсуд сторін (у випадку виникнення потреби) можливість пролонгування строків повернення наданої суми позики та за погодженням сторін договору - збільшення розмірів наданих у якості позики грошових коштів. Кредитор правомірно надав боржник позику у відповідному розмірі, оскільки а ні положення чинного законодавства, а ні положення укладеного договору позики не обмежують право позикодавця (кредитора) визначати обсяги надання в користування тієї чи іншої грошової суми коштів. В підтвердження надання відсоткової поворотної позики кредитором долучено до заяви з грошовими вимогами копії відповідних платіжних доручень про перерахування грошових сум на рахунок ТОВ "Ніко Інвест", з яких вбачається: на підставі якого саме правочину (договору) здійснено платіж (надано позику), що також було предметом дослідження та не залишилось поза увагою суду першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення. Перевіряючи обґрунтованість вимог кредитора та приймаючи рішення про визнання грошових вимог до боржника, місцевим господарським судом було досліджено обставини укладення додаткових угод до договору позики, наявність документів, що підтверджують перерахування грошових коштів (платіжних доручень) та акті звірки взаємних розрахунків, якими заборгованість за договором позики беззаперечно визнана боржником. Акти звірки взаєморозрахунків, укладені між боржником та кредитором, беззаперечно, мають юридичну силу документів, якими ТОВ "Ніко Інвест" як позичальник визнало суму заборгованості та за якими вказана заборгованість перед кредитором є такою, що підтверджена належним чином. На думку кредитора, скаржник вдається до безпідставних та неправдивих висловлювань щодо нібито заперечення та наведенням ним певних обґрунтувань у судовому засіданні 09.08.2022р. проти визнання грошових вимог кредитора. Жодних конкретних доказів та аргументів в підтвердження необґрунтованості грошових вимог кредитора АТ "Укрексімбанк" в апеляційній скарзі не наведено, натомість апеляційна скарга містить лише припущення та твердження, побудовані на неправдивих висловлюваннях щодо нібито не з'ясування місцевим господарським судом певних обставин справи та неврахування заперечень скаржника з приводу заяви кредитора з грошовими вимогами, що в будь-якому випадку є недоречним та неприйнятним.
ТОВ "Ніко Інвест" у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2022р. - без змін. Посилається на те, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, такою, що постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи. При прийнятті ухвали судом вірно застосовано як норми процесуального, так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Водночас апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи є безпідставними та необґрунтованими, надуманими, побудованими на неправдивих висловлюваннях, а також не підтвердженими жодними доказами. Загальний розмір грошових коштів, які були перераховані кредитором упродовж 2019р.-2021р. у якості поворотної відсоткової позики, становить 24959229,70 грн. При цьому, загальний розмір заборгованості ТОВ "Ніко Інвест" перед кредитором - 24970825,14 грн, з яких 24959229,70 грн - заборгованість за сумою позики, 11595,44 грн - заборгованість по нарахованим процентам за користування позикою. Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Верховного Суду від 13.10.2021р. у справі №904/2104/19 заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору. На думку боржника, грошові вимоги кредитора є такими, що підтверджені відповідними документами: договором позики №3-0414-NI від 11.04.2014р., додатковими угодами з №1 по №83 до вказаного договору позики, актами здачі-приймання робіт (наданих послуг) "Проценти за користування позикою" та рахунками на оплату за період січень 2020р. - червень 2021р., розрахунком заборгованості за договором позики станом на 30.06.2021р., актами звірки взаємних розрахунків за періоди: з 01.01.2019р. по 31.12.2019р., з 01.01.2020р. по 31.12.2020р., з 01.01.2021р. по 30.06.2021р. до договору позики, платіжним дорученням №698 від 09.06.2021р. та платіжним дорученням №704 від 16.06.2021р., що в свою чергу безумовно свідчить про наявність у боржника грошового зобов'язання. Щодо твердження скаржника про те, що кредитор є заінтересованою відносно боржника особою, а відтак нібито існує необхідність здійснення ретельної перевірки обґрунтованості його грошових вимог боржник зазначив, що встановлення наявності заінтересованості або будь-яких інших обставин, як то відносини підпорядкованості та перебування боржника у власності кредитора на етапі попереднього судового засідання не входить кола питань, які має досліджувати суд при розгляді заяви кредитора про визнання грошових вимог. Крім того, наявність відносин підпорядкованості боржника кредитору та/або знаходження боржника у власності кредитора не є тими чинниками, які впливають на відсутність чи наявність грошового зобов'язання боржника, яке виникло на підставі укладеного договору позики, не змінюють його розміру та не звільняють боржника від виконання взятих зобов'язань. Кредитор, маючи дійсне право вимоги (не залежно від того, чи є він власником боржника чи ні) до ТОВ "Ніко Інвест", підтверджене відповідними документами, з метою визнання судом його грошових вимог за тим самим забезпечення в подальшому їх задоволення (погашення) в рамках процедури банкрутства згідно норм діючого законодавства України, звернувся із відповідною заявою до суду, який, дослідивши та перевіривши їх обґрунтованість, дійшов правомірного висновку про їх визнання. Збільшення розміру позики, наданої боржнику, відбулось у тому обсязі, який було визначено сторонами договору та якого потребувало ТОВ "Ніко Інвест" для здійснення та підтримання своєї господарської діяльності. Перевіряючи обґрунтованість вимог кредитора та приймаючи рішення про визнання грошових вимог до боржника, місцевим господарським судом було досліджено обставини укладення додаткових угод до договору позики, наявність документів, що підтверджують перерахування грошових коштів (платіжних доручень) та актів звірки взаємних розрахунків, якими заборгованість за договором позики беззаперечно визнана боржником. Твердження скаржника про ігнорування судом першої інстанції обов'язку дослідити обставини, якими банк обґрунтував свої заперечення на заяву є невиправданим та таким, що направлено на введення суду апеляційної інстанції в оману щодо дійсних обставин справи. При з'ясуванні судом першої інстанції думки присутніх у судовому засіданні представників інших кредиторів щодо визнання кредиторських вимог ТОВ "КУА "Ковін Капітал" (ПІНЗІФ "Рубін") будь-яких заперечень чи зауважень від присутніх висловлено не було.
Розпорядник майна ТОВ "Ніко Інвест" арбітражний керуючий Штельманчук М.С. у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2022р. без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Посилається на те, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, такою, що постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи. Грошові вимоги кредитора підтверджені відповідними документами: договором позики №3-0414-NI від 11.04.2014р., додатковими угодами з №1 по №83 до договору позики, актами здачі-приймання робіт (наданих послуг) "Проценти за користування позикою" та рахунками на оплату за період з січня 2020р. по червень 2021р., розрахунки заборгованості за договором позики станом на 30.06.2021р., актами звірки взаємних розрахунків за періоди: з 01.01.2019р. по 31.12.2019р., з 01.01.2020р. по 31.12.2020р., з 01.01.2021р. по 30.06.2021р. до договору позики, платіжними дорученнями №698 від 09.06.2021р., №704 від 16.06.2021р., що безумовно свідчить про наявність у боржника грошового зобов'язання. Кредитором та боржником при встановленні договірних відносин з приводу визначення умов надання, користування та повернення відсоткової позики було передбачено можливість (у випадку такої необхідності) продовження строків повернення наданої суми позики та за погодженням сторін договору - збільшення її розміру. Інші доводи відзиву розпорядника майна ТОВ "Ніко Інвест" на апеляційну скаргу аналогічні доводам ТОВ "Ніко Інвест", викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
3. Апеляційне провадження.
3.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2022р. (головуючий суддя - Вечірко І.О. (доповідач), судді - Білецька Л.М., Верхогляд Т.А.) відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 23.11.2022р.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.11.2022р. задоволено клопотання АТ "Державний експортно-імпортний банк України" про проведення судового засідання 23.11.2022р. в режимі відеоконференції із Північним апеляційним господарським судом.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.11.2022р. відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 21.12.2022р., забезпечення проведення якого за участю представника АТ "Державний експортно-імпортний банк України" в режимі відеоконференції доручено Північному апеляційному господарському суду.
За розпорядженням керівника апарату суду від 20.12.2022р. у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Білецької Л.М., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Вечірко І.О. (доповідач), судді - Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2022р. визначеним складом суду прийнято апеляційну скаргу до свого провадження.
Судове засідання, призначене на 21.12.2022р. в режимі відеоконференції не відбулось, оскільки представник АТ "Державний експортно-імпортний банк України" не зміг прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Північного апеляційного господарського суду у зв'язку із оголошенням повітряної тривоги.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2022р. розгляд справи призначено в судовому засіданні на 23.01.2023р., забезпечення проведення якого за участю представника АТ "Державний експортно-імпортний банк України" в режимі відеоконференції доручено Північному апеляційному господарському суду.
Судове засідання 23.01.2023р. за участю представника АТ "Державний експортно-імпортний банк України" адвоката Малік Т.І. відбулось в режимі відеоконференції із Північним апеляційним господарським судом.
У судове засідання з'явились представник ТОВ "Компанія з управління активами "Ковін Капітал" адвокат Шевченко Л.П., представник ТОВ "Фінансова компанія "Дата Фінанс" адвокат Плющова Н.О., представник ТОВ "Ніко Інвест" адвокат Заєць П.Л., арбітражний керуючий Штельманчук М.С.
Представники учасників провадження у справі про банкрутство надали пояснення по апеляційній скарзі.
23.01.2022р. в судовому засіданні оголошено перерву до 06.02.2023р.
03.02.2023р. представник ТОВ "Ніко Інвест" адвокат Заєць П.Л. подав до суду апеляційної інстанції клопотання, в якому просив судове засідання 06.02.2023р. провести без участі представника боржника, посилаючись на неможливість прибути у призначене судове засідання.
У судовому засіданні 06.02.2023р. прийняли участь представники АТ "Державний експортно-імпортний банк України", ТОВ "КУА "Ковін Капітал", що діє за рахунок та в інтересах ПВНЗІФ "Рубін", ТОВ "Фінансова компанія "Дата Фінанс" та арбітражного керуючого.
В засіданні суду 06.02.2023р. представники апелянта, кредитора ТОВ "КУА "Ковін Капітал", що діє за рахунок та в інтересах ПВНЗІФ "Рубін" та арбітражний керуючий надали додаткові пояснення по апеляційній скарзі.
Решта учасників справи явку своїх представників у судове засідання 06.02.2023р. не забезпечили.
До визначеної дати проведення судового засідання від учасників справи не надійшло заяв чи клопотань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, із вказівкою на наявність обставин, які б об'єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні 06.02.2023р.
Розгляд апеляційним господарським судом клопотань та заяв учасників провадження у справі
21.12.2022р. на адресу апеляційного господарського суду від ТОВ "КУА "Ковін Капітал", що діє за рахунок та в інтересах ПВНЗІФ "Рубін" надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких кредитор просить визнати поважними та винятковими причини неподання доказів, які не були подані до суду першої інстанції, та долучити до матеріалів справи: копії банківських виписок за періоди з 11.04.2014р. по 29.12.2014р., з 20.01.2015р. по 14.05.2015р., з 28.05.2015р. по 30.09.2015р., з 09.10.2015р. по 05.11.2015р., з 30.11.2015р. по 29.12.2015р., з 17.03.2016р. по 11.05.2016р., з 12.05.2016р. по 30.06.2016р., з 13.07.2016р. по 29.08.2016р., з 01.09.2016р. по 28.10.2016р., з 03.11.2016р. по 27.12.2016р., за 2017р. - 2019р. та 2021р. в підтвердження перерахування та повернення коштів згідно договору позики №3-0414-NI від 11.04.2014р.
Клопотання про визнання поважними та винятковими причинами неподання доказів кредитор обґрунтував тим, що обставини, пов'язані в тому числі із завданням ракетних ударів по об'єктам енергетичної інфраструктури та, як наслідок, систематичними відключеннями електроенергії, дійсно значно ускладнили своєчасну підготовку як відзиву кредитора на апеляційну скаргу, так і даних пояснень, та фактично вплинули на можливість представника кредитора у найкоротші строки виконувати обов'язки, покладені на учасника провадження у справі чинним процесуальним законодавством. Кредитор також звернув увагу, що при розгляді грошових вимог кредитора господарський суд на підставі долучених до заяви про визнання грошових вимог документів дійшов висновку про їх обґрунтованість, а також з огляду на відсутність будь-яких заперечень та зауважень з боку інших учасників провадження у справі під час їх розгляду судом першої інстанції, необхідності у наданні більшої кількості документів, підтверджуючих грошові вимоги кредитор не виконав.
10.01.2023р. на адресу апеляційного господарського суду від ТОВ "КУА "Ковін Капітал", що діє за рахунок та в інтересах ПВНЗІФ "Рубін" надійшло клопотання, в якому кредитор просить долучити до матеріалів справи докази: копію додаткової угоди від 01.03.2018р. до договору позики №3-0414-NI від 11.04.2014р.; копії банківських виписок за 2014р. - 2019р., в підтвердження перерахування та повернення коштів згідно договору позики №3-0414-NI від 11.04.2014р.; копії банківської виписки за 2021р. в підтвердження сплати боржником відсотків за користування позикою згідно договору позики №3-0414-NI від 11.04.2014р.; копії платіжних доручень за 2019р. та 2021р. в підтвердження перерахування сум поворотної відсоткової позики згідно договору позики №3-0414-NI від 11.04.2014р. на 25 аркушах.
Вказане клопотання мотивовано тим, що 21.12.2022р., користуючись наданими учаснику провадження у справі правами, передбаченими ст.42 ГПК України, з метою підтвердження правомірності заявлених і визнаних судом першої інстанції вимог кредитора, а також з метою своєчасного, всебічного, повного та об'єктивного встановлення всіх обставин справи кредитором додатково подано до апеляційного господарського суду пояснення від 19.12.2022р. на апеляційну скаргу, до яких було долучено копії банківських виписок за період з 2014р. по 2019р., а також за 2021р., що підтверджують рух грошових коштів та перерахування кредитором на рахунок ТОВ "Ніко Інвест" сум позики за відповідним договором №3-0414-NI від 11.04.2014р. Проте, при підготовці до судового засідання в апеляційному господарському суді, призначеному на 21.12.2022р., у кредитора була відсутня можливість забезпечити надання доданих до пояснень від 19.12.2022р. на апеляційну скаргу копій документів у належній якості. В той же час, звернувшись до банківської установи з проханням надати відповідні документи, кредитором отримано їх у належній якості, у зв'язку з чим кредитор вважає за необхідне долучити до матеріалів справи належним чином засвідчені копії документів: банківські виписки за період з 2014р. по 2019р. та за 2021р., а також платіжні доручення за 2019р. та 2021р. в підтвердження перерахування сум поворотної відсоткової позики згідно договору позики №3-0414-NI від 11.04.2014р.
Розглядаючи клопотання кредитора про долучення до матеріалів справи відповідних доказів, апеляційний господарський суд враховує висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 22.12.2022р. у справі №910/14923/20, щодо процесуальної можливості подання додаткових доказів на підтвердження грошових вимог до боржника під час апеляційного перегляду справи.
Провадження у справах про банкрутство регулюється КУзПБ, ГПК України, іншими законами України.
За змістом ст. 45 КУзПБ кредитор повинен подати докази (документи, що підтверджують вимоги до боржника) разом із поданням заяви про визнання грошових вимог.
При цьому за імперативним приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч.3 ст.269 ГПК України).
Наведені положення визначають обов'язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об'єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (близький за змістом висновок Верховного Суду викладений в постановах від 13.04.2021р. у справі №909/722/14, від 01.07.2021р. у справі №46/603).
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - апелянта) (подібні за змістом висновки щодо застосування ст.269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020р. у справі №909/965/16, від 26.02.2019р. у справі №913/632/17, від 13.01.2021р. у справі №10/Б-921/1442/2013).
Принцип рівності сторін у судовому процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (постанови Верховного Суду від 29.09.2022р. у справі №910/20010/20, від 16.11.2022р. у справі №910/4390/21).
Прийняття апеляційним судом доказів, без встановлення й оцінки обов'язкових за ч.3 ст.269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності правозастосування.
Прийняття до уваги доказів, долучених до письмових пояснень та клопотання про долучення до матеріалів доказів матиме наслідки нового розгляду заяви про визнання грошових вимог до боржника, замість перевірки законності і обґрунтованості оскарженої ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги з урахуванням обставин справи та доказів, поданих сторонами під час її розгляду судом першої інстанції, що суперечить приписам ст. 269 ГПК України.
Крім того, апеляційний господарський суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993р. у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відхилення клопотань ТОВ "КУА "Ковін Капітал", що діє за рахунок та в інтересах ПВНЗІФ "Рубін" про долучення до матеріалів справи доказів.
В судовому засіданні 06.02.2023р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
3.2. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2021р. відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест", визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Континет Престиж" в сумі 76700,00 грн. (судовий збір за подання заяви, авансування винагороди арбітражного керуючого) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, 825000,00 грн. (основний борг) - 4 черга задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядженням майном боржника строком на 170 календарних днів, до 26.12.2021р., розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Штельманчука М.С.
На офіційному веб-порталі судової влади України 08.07.2021р. оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство за №66803.
12.08.2021р. до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ковін Капітал", що діє за рахунок та в інтересах Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду "Рубін" (надалі - ТОВ "КУА "Ковін Капітал" (ПВНЗІФ "Рубін")) з грошовими вимогами до боржника в розмірі 24975365,14 грн, з яких: 24970825,14 грн - основна заборгованість, 4540,00 грн - судовий збір за подання заяви з грошовими вимогами.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2021р. прийнято до розгляду заяву ТОВ "КУА "Ковін Капітал" (ПВНЗІФ "Рубін") про визнання грошових вимог.
Матеріали справи містять повідомлення розпорядника майна Штельманчука М.С. №01-32/12-09 від 07.09.2021р. про результати розгляду грошових вимог, згідно з якими розпорядником майна визнано вимоги ТОВ "КУА "Ковін Капітал" (ПВНЗІФ "Рубін") в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні представників кредитора, боржника та розпорядника майна, місцевий господарський суд 09.08.2022р. постановив оскаржувану ухвалу.
3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази, що стосуються фактів, на які учасники провадження у справі посилаються в апеляційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права дійшла висновку про наступне.
Предметом судового розгляду в даній справі є заява ТОВ "КУА "Ковін Капітал" (ПВНЗІФ "Рубін") про визнання грошових вимог до боржника в загальній сумі 24975365,14 грн, з яких: 24970825,14 грн - основна заборгованість, 4540,00 грн - судовий збір за подання заяви з грошовими вимогами.
Об'єктом апеляційного перегляду є ухвала місцевого господарського суду від 09.08.2022р., якою визнано грошові вимоги ТОВ "КУА "Ковін Капітал" (ПВНЗІФ "Рубін") в повному обсязі.
Щодо порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство
За приписами ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Частиною 1 ст. 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Відповідно до преамбули КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Таким чином, одним із основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення вимог кредиторів.
Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство (після відкриття провадження) та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, положеннями ст. ст. 45-47 КУзПБ.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 3, 5, 6 ст. 45 КУзПБ:
- конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство;
- до заяви в обов'язковому порядку додаються, зокрема, документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника;
- розпорядник майна не пізніше ніж на 10 день з дня закінчення встановленого ч. 1 цієї статті строку з урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів боржником повністю або частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав визнання чи відхилення, про що письмово повідомляє заявників і господарський суд, а також подає до суду письмовий звіт про надіслані всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання кредиторами разом з копіями повідомлень про вручення поштового відправлення та описів вкладення у поштове відправлення або інших документів, що підтверджують надсилання повідомлення кредиторам;
- кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною 1 цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.
Згідно з ч. 1 ст. 46 КУзПБ господарський суд не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви конкурсного кредитора здійснює перевірку її відповідності вимогам цього Кодексу.
Приписами ч. 2 ст. 47 КУзПБ передбачено, що у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого ч. 1 ст. 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на усталені правові висновки Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов'язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство, відповідно до яких:
- заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 26.02.2019р. у справі №908/710/18, від 25.06.2019р. у справі №922/116/18, від 15.10.2019р. у справі №908/2189/17, від 24.10.2019р. у справі №910/10542/18, від 07.11.2019р. у справі №904/9024/16);
- обов'язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови Верховного Суду від 26.02.2019р. у справі №908/710/18, від 05.03.2019р. у справі №910/3353/16, від 18.04.2019р. у справі №914/1126/14, від 20.06.2019р. у справі №915/535/17, від 25.06.2019р. у справі №922/116/18, від 15.10.2019р. у справі №908/2189/17, від 24.10.2019р. у справі №910/10542/18, від 07.11.2019р. у справі №904/9024/16);
- під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 24.10.2019р. у справі №910/10542/18, від 07.11.2019р. у справі №904/9024/16);
- у попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови Верховного Суду від 26.02.20219р. у справі №908/710/18, від 15.10.2019р. у справі №908/2189/17, від 24.10.2019р. у справі №910/10542/18);
- завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно (господарсько) - правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови Верховного Суду від 05.03.2019р. у справі №910/3353/16, від 18.04.2019р. у справі №914/1126/14, від 20.06.2019р. у справі №915/535/17, від 25.06.2019р. у справі №922/116/18, від 15.10.2019р. у справі №908/2189/17, від 24.10.2019р. у справі №910/10542/18, від 07.11.2019р. у справі №904/9024/16);
- у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та/або рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019р. у справі №908/710/18, від 15.10.2019р. у справі №908/2189/17).
Наведені висновки не втратили своєї актуальності з введенням в дію з 21.10.2019р. КУзПБ (відповідно до п. 4 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється згідно із положеннями цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство), оскільки Кодекс (ст. ст. 45-47) містить аналогічне правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами із вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом (правова позиція, висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.12.2021р. у справі №905/857/19, від 20.12.2021р. у справі №922/1775/19, від 09.06.2022р. у справі №910/14927/20).
Визначення підстав виникнення (природи, характеру) пред'явлених особою вимог до боржника є важливим елементом реалізації наведеної мети, оскільки від цього залежить набуття особою статусу кредитора у справі про банкрутство, який може бути набутий лише за умови пред'явлення вимог до боржника, які ґрунтуються на визначених законом вимогах та підставах.
Поняття кредитора у справі про банкрутство розкрито в абзаці 11 ст. 1 КУзПБ, згідно з яким кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
За приписами абзаців 4, 13 ст. 1 КУзПБ боржником є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав; неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.
Згідно з абзацом 5 ст. 1 КУзПБ грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі.
Таким чином, положення ст. 1 КУзПБ пов'язують можливість набуття особою (як фізичною, так і юридичною) статусу кредитора у справі про банкрутство з наявністю у неї вимог щодо грошових зобов'язань до боржника.
Такі вимоги залежно від моменту виникнення грошового зобов'язання до боржника можуть бути: конкурсними - вимогами, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточними - вимогами, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Чинний КУзПБ ототожнює вимоги кредиторів до боржника із вимогами щодо грошових зобов'язань до боржника, і саме такі вимоги є предметом розгляду в провадженні у справі про банкрутство.
Щодо сутності підвищеного стандарту доказування кредиторських вимог у справах про банкрутство
Виходячи із норм КУзПБ на господарський суд покладено обов'язок надавати правовий аналіз заявлених кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.
Докази, на яких ґрунтуються грошові вимоги кредитора, повинні надавати право кредитору на звернення до боржника з грошовими вимогами у встановленому чинним законодавством порядку.
Таким чином, заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює правосуддя у справі про банкрутство.
Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020р. у справі №914/2404/19, від 28.01.2021р. у справі №910/4510/20).
Таким чином, для запобігання необґрунтованих вимог до боржника та порушення цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов'язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред'являються підвищені вимоги.
Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство, полягає зокрема в такому:
- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;
- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;
- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку.
Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом, із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (аналогічна позиція наведена у постановах Верховного Суду від 26.02.2019р. у справі №908/710/18, від 24.10.2019р. у справі №910/10542/18).
Колегія суддів враховує, що заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги повинні підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчить про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновок про застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі №910/20378/16).
У справі про банкрутство господарський суд встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019р. у справі №915/535/17, від 25.06.2019р. у справі №922/116/18, від 15.10.2019р. у справі №908/2189/17, від 10.02.2020р. у справі №909/146/19, від 27.02.2020р. у справі №918/99/19).
Законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором - заявником. У випадку ненадання заявником - кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України).
Розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу приписів ст.ст.45-47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявних у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (висновок, викладений в постановах Верховного Суду від 10.02.2020р. у справі №909/146/19, від 27.02.2020р. у справі №918/99/19, від 29.03.2021р. у справі №913/479/18).
Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство.
Покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову в визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором - заявником грошових вимог.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Статтею 73 ГПК України визначено поняття доказів як будь-яких даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються засобами доказування, передбаченими у ч. 2 цієї статті, зокрема, письмовими доказами.
Правовий висновок про обґрунтованість відмови суду у визнанні грошових вимог до боржника внаслідок неподання заявником належних і достатніх документальних доказів відповідного зобов'язання при поданні заяви про визнання таких вимог сформульовано Верховним Судом, зокрема, в постановах від 23.04.2019р. у справі №910/21939/15, від 28.07.2020р. у справі №904/2104/19. Така судова практика є сталою, оскільки сформована як при застосуванні ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і ст. 45 КУзПБ.
Щодо суті апеляційної скарги
З матеріалів справи вбачається, що 11.04.2014р. між ТОВ "КУА "Ковін Капітал" (ПВНЗІФ "Рубін") та ТОВ "Ніко Інвест" укладено договір позики №3-0414-NІ (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого ТОВ "КУА "Ковін Капітал" (ПВНЗІФ "Рубін"), як позикодавець, зобов'язалося надати ТОВ "Ніко Інвест", як позичальнику, відсоткову позику в сумі 430000,00 грн, а ТОВ "Ніко Інвест" зобов'язалося повернути позику у встановлені строки та сплатити відсотки за користування нею.
Позикодавець надає позичальнику позику на строк з 11.04.2014р. по 31.12.2014р. При досягненні сторонами відповідних домовленостей вказаний строк може бути продовженим на новий або інший, визначений сторонами термін (п.2.1 договору).
Позичальник зобов'язався щомісячно в строк до 10 числа наступного за звітним місяця сплачувати проценти за користування позикою в розмірі 0,1% річних від суми фактично отриманої і неповерненої на дату сплати процентів суми позики на підставі наданих позикодавцем рахунків-фактур. Позичальник зобов'язується повернути позику в строк, зазначений у п.2.1 договору, і сплатити проценти за час фактичного користування позикою шляхом перерахування відповідних грошових сум на банківський рахунок позикодавця (п.2.4 договору).
У період з 28.04.2014р. до 30.12.2020р. між сторонами було укладено додаткові угоди з №1 по №83 до договору позики, якими змінювались розмір наданої боржнику позики та строк повернення грошових коштів.
Зокрема, 31.12.2018р. між сторонами укладено додаткову угоду №80 до договору позики, згідно з якою позикодавець надає позичальнику позику на строк з 11.04.2014р. до 31.12.2019р.
30.12.2020р. додатковою угодою №83 до договору позики продовжено строк повернення позики до 30.06.2021р.
Кредитор в заяві з грошовими вимогами до боржника зазначив про те, що 31.12.2018р. між сторонами укладено акт звірки взаємних розрахунків з 01.01.2019р. по 31.12.2019р., відповідно до якого зафіксовано заборгованість ТОВ "Ніко Інвест" перед ТОВ "КУА "Ковін Капітал" (ПВНЗІФ "Рубін") станом на 31.12.2019р. у загальній сумі 23269441,70 грн, з яких відповідно до розрахунку заборгованості за договором позики: 23256835,70 грн - заборгованість за сумою позики, 12606,00 грн - нараховані проценти за користування позикою. Також, між боржником та кредитором складено акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2020р. по 31.12.2020р., відповідно до якого кредитором у 2020р. нараховані проценти за користування боржником позикою в загальному розмірі 23244,19 грн. Таким чином, на думку кредитора, загальний розмір процентів, нарахованих кредитором за період з 2019р. по 2020р., склав 35853,27 грн. Водночас, 28.01.2021р. ТОВ "Ніко Інвест" було здійснено оплату відсотків за договором позики у розмірі 35853,27 грн, що підтверджується платіжним дорученням №НИ000039 від 28.01.2019р.
У червні 2021р. кредитором надано боржнику поворотну відсоткову позику у загальному розмірі 1715000,00 грн, з яких: 315000,00 грн - перераховано 09.06.2021р., 1400000,00 грн - перераховано 16.06.2021р.
За твердженням кредитора зазначені виплати здійснені кредитором у якості надання поворотної відсоткової позики, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями №698 від 09.06.2021р., №704 від 16.06.2021р.
Як зазначає кредитор в заяві з грошовими вимогами до боржника, загальна сума позики, що була надана кредитором та не повернута боржником становить 24959229,70 грн. За період з 01.01.2021р. по 30.06.2021р. кредитором та боржником складено акт звірки взаємних розрахунків, згідно якого кредитор впродовж січня - червня 2021р. нарахував проценти за користування позикою у загальному розмірі 11595,44 грн, що також не були погашені боржником. За розрахунком кредитора боржником не здійснено повернення отриманих грошових коштів за договором позики у загальному розмірі 24970825,14 грн, з яких: 24959229,70 грн - заборгованість за сумою позики, 11595,44 грн - заборгованість по нарахованих процентах за користування позикою.
На підтвердження вимог ТОВ "КУА "Ковін Капітал" (ПВНЗІФ "Рубін") до боржника кредитором до заяви про визнання грошових вимог додано такі документи: копію договору позики №3-0414-NІ від 11.04.2014р. з копіями додаткових угод з №1 по №83; копії актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) "Проценти за користування позикою" та рахунків на оплату за період з січня 2020р. по червень 2021р.; копію розрахунку заборгованості за договором позики №3-0414-NІ від 11.04.2014р. станом на 30.06.2021р.; копію акту звірки взаємних розрахунків з 01.01.2019р. по 31.12.2019р. до договору позики №3-0414-NІ від 11.04.2014р.; копію акту звірки взаємних розрахунків з 01.01.2020р. по 31.12.2020р. до договору позики №3-0414-NІ від 11.04.2014р.; копію акту звірки взаємних розрахунків з 01.01.2021р. по 30.06.2021р. по договору позики №3-0414-NІ від 11.04.2014р.; копії платіжних доручень №НИ000039 від 28.01.2021р., №698 від 09.06.2021р., №704 від 16.06.2021р.; роздруківки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Ніко Інвест" та ТОВ "КУА "Ковін Капітал" (ПВНЗІФ "Рубін"); докази направлення кредиторської заяви боржнику та розпоряднику майна боржника; докази сплати судового збору.
Зі змісту заяви ТОВ "КУА "Ковін Капітал" (ПВНЗІФ "Рубін") з грошовими вимогами до ТОВ "Ніко Інвест", що є предметом розгляду, вбачається, що ці вимоги випливають із сукупності правовідносин з виконання договору позики та додаткових угод до нього.
За змістом ч. 1 ст. 64 КУзПБ кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому: у першу чергу задовольняються: вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати працюючим та звільненим працівникам банкрута, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інші кошти, належні працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, які направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), а також вихідна допомога, належна працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, та нараховані на ці суми страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; вимоги щодо виплати заборгованості із компенсації збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішень Європейського суду з прав людини, постановлених проти України; вимоги кредиторів за договорами страхування; витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їхніх коштів; у другу чергу задовольняються: вимоги із зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації у ліквідаційній процедурі відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування України за громадян, які застраховані в цьому фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов'язань із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, крім вимог, задоволених позачергово, з повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування України, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників); у третю чергу задовольняються: вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом; у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою; у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства; у шосту чергу задовольняються інші вимоги.
Місцевий господарський суд, розглянувши заяву ТОВ "КУА "Ковін Капітал" (ПВНЗІФ "Рубін") про визнання грошових вимог до боржника дійшов висновку, що грошові вимоги, заявлені кредитором в межах строку, визначеного приписами ст. 45 КУзПБ, є обґрунтованими та підлягають визнанню в сумі 24 975 365,14 грн, яка підлягає погашенню у наступному порядку:
- 1 черга - 4 540,00 грн (сума судового збору за подання заяви);
- 4 черга - 24 970 825,14 грн (24 959 229,70 грн - заборгованість за сумою позики, 11 595,44 грн - заборгованість по нарахованим процентам за користування позикою).
Разом з тим, апеляційний господарський суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що надані кредитором акти звірки взаєморозрахунків підтверджують факт отримання боржником від кредитора грошових коштів на підставі договору позики.
Відповідно до законодавства, що визначає та регулює порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, не є первинним бухгалтерським документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери установ, організацій, підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Аналогічна правова позиція підтверджується висновком Верховного Суду, викладеного в постанові від 10.11.2022р. у справі №916/1294/21.
Верховний Суд в постанові від 17.08.2022р. у справі №924/232/18 зазначив, що акт звірки не є первинним бухгалтерським документом, що відображає господарську операцію, а лише складається на підставі таких документів. Мета складання акту звірки, на відміну від первинного бухгалтерського документа, який має на меті відображення господарської операції, полягає у визначенні стану розрахунків між сторонами, виявленні боргу або його відсутності на підставі первинних документів.
Акт звірки взаєморозрахунків, що відображає дані в бухгалтерському обліку за звітний період, зокрема, надходження коштів та суми зобов'язання, є належним письмовим доказом, яким сторона може підтверджувати свої вимоги або заперечення. Водночас відповідно до ч.2 ст.86 ГПК України такий доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Разом з тим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що відображена в акті інформація підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.04.2021р. у справі №910/14518/19, від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18, від 19.04.2018р. у справі №905/1198/17, від 08.05.2018р. у справі №910/16725/17, від 17.10.2018р. у справі №905/3063/17, від 04.12.2019р. у справі №916/1727/17.
Стала практика Верховного Суду засвідчує правову позицію, що: акт звірки взаємних розрахунків не є майновою дією боржника, не свідчить про проведення певної господарської операції; сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом; акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами (позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.04.2018р. у справі №910/9004/13, від 19.04.2018р. у справі №905/1198/17, від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18, від 04.12.2019р. у справі №916/1727/17, від 23.09.2021р. у справі №910/866/20).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що визначаючи розмір заборгованості боржника, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду (подібний висновок щодо обов'язку суду під час перевірки розрахунку заявлених позовних вимог викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №917/1739/17, постанові Верховного Суду від 02.06.2022р. у справі №917/1387/20).
Водночас, суд першої інстанції вказаного вище не врахував.
Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оцінюючи обґрунтованість вимог кредитора до боржника місцевий господарський суд допустив формальний підхід, оскільки вказавши на акти звірки взаємних розрахунків, належним чином не перевірив їх із дослідженням у сукупності з первинними документами підстав виникнення грошових вимог кредитора до боржника, їх характеру, розміру, структури та моменту виникнення, а також не врахував, що акти звірки не відображають повних відомостей щодо отримання боржником від кредитора сум позики з точки зору можливості перевірки заявлених грошових вимог кредитора.
Згідно із наданим кредитором разом із заявою з грошовими вимогами до боржника розрахунком заборгованість за отриманою позикою (тілом кредиту) на 31.12.2019р. складає 835,70 грн., за 2020 рік - 23256835,70 грн., за 2021 рік - 24959229,70 грн. Заборгованість по відсоткам за користування позикою за 2021 рік складає 11595,44 грн.
Разом із тим, кредитором не надано доказів на підтвердження існування станом на 31.12.2019р. заборгованості по тілу кредиту на вказану у розрахунку суму.
Так, згідно з п. 3 додаткової угоди №79 до договору позики Позичальник (боржник) зобов'язується повернути Позикодавцю (кредитору) суму 765000,00 грн. протягом 15-ти днів з дати підписання даної додаткової угоди.
В матеріалах справи відсутні докази (платіжні документи), які свідчать про виконання боржником зобов'язань по оплаті зазначеної у додатковій угоді суми.
За таких умов, обґрунтованими є вимоги кредитора на суму 765000,00 грн.
Щодо суми вимог, яка згідно з розрахунком кредитора виникла в період з січня 2020р. по червень 2021р., слід зазначити наступне.
Матеріали справи не містять будь-яких первинних документів, які свідчать про виникнення у боржника з січня 2020р. заборгованості по тілу кредиту у розмірі 23256835,70 грн.
При цьому, надані кредитором із заявою про визнання вимог договір позики від 11.04.2014р. та додаткові угоди №1-83 до нього не свідчать про погодження сторонами надання позики у вказаному розмірі.
Разом із тим, додатковою угодою №83 до договору позики сторони передбачили строк надання позики з 11 квітня 2014р. по 30 червня 2021р.
Кредитором до господарського суду надано платіжні доручення №704 від 16 червня 2021р. на суму 315000,00 грн. та №698 від 09 червня 2021р. на суму 1400000,00 грн., які свідчать про надання боржнику поворотної фінансової допомоги згідно договору позики від 11.04.2014р.
Доказів проведення розрахунків за отримані грошові кошти боржник не надав.
Таким чином, документально підтверджується наявність заборгованості боржника по сумі позики згідно з додатковою угодою №79 на суму 765000,00 грн. та згідно платіжних доручень №698 та №704 на суму 1715000,00 грн. Загальна сума заборгованості боржника перед кредитором по отриманій позиці складає 2480000,00 грн.
Щодо нарахованої кредитором за 2021 рік суми пені в розмірі 11595,44 грн. слід зазначити, що наданий розрахунок зроблено, виходячи із суми заборгованості у розмірі 23256835,70 грн., а з червня 2021 року - 24959229,70 грн.
Разом із тим наявність вказаного розміру заборгованості, як встановлено судом апеляційної інстанції, не підтверджується доказами, наданими кредитором разом із заявою з грошовими вимогами.
В зв'язку із цим, не можуть бути взяті до уваги складені в електронній формі акти здачі-приймання робіт (наданих послуг), згідно з якими нараховано проценти за користування позикою за січень - червень 2021р.
Згідно із зробленим апеляційним господарським судом розрахунком сума пені за користування позикою, з урахуванням суми заборгованості в розмірі 2480000,00 грн. та умов договору позики від 11.04.2014р., складає 6305,00 грн.
За висновком колегії суддів, суд першої інстанції не виконав належним чином обов'язки та завдання у попередньому засіданні, покладені на суд згідно із КузПБ, а застосований судом підхід до розгляду вимог кредитора згідно з оскаржуваним судовим рішенням, що полягав: у простому відтворенні в мотивувальній частині оскаржуваного рішення аргументів кредитора стосовно вимог, викладених в його заяві, однак без аналізу цих аргументів; у простому декларуванні в оскаржуваному рішенні доказів, на які послався кредитор, без здійснення їх оцінки, без викладення мотивів їх прийняття/відхилення, - свідчить, що суд не виконав в повній мірі свого обов'язку та завдань при розгляді кредиторських вимог у справі про банкрутство, визначених нормами ст.ст.45, 46, 47 КУзПБ, не врахував правових висновків Верховного Суду, що дає підстави для висновку про невмотивованість судового рішення у даній справі та про недотримання судом визначеного КУзПБ порядку розгляду кредиторських вимог.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГПК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином згідно із законом, інших нормативно-правових актів, договору.
Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином чи відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання, виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Перевіривши надані кредитором господарському суду докази на підтвердження грошових вимог до боржника, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що підтвердженими та обґрунтованими є грошові вимоги кредитора до боржника в загальному розмірі 2486305,00 грн, з яких 2480000,00 грн - заборгованість за сумою позики та 6305,00 грн - заборгованість по нарахованим процентам за користування позикою, які боржником не погашені та підлягають визнанню у зазначених сумах з урахуванням черговості, встановленої ч. 1 ст. 64 КУзПБ.
З урахуванням наведеного, інша частина грошових вимог ТОВ "КУА "Ковін Капітал" (ПВНЗІФ "Рубін") до боржника не підлягає визнанню, оскільки вимоги не були обґрунтовані і підтверджені заявником належними і допустимими доказами відповідно до вимог ст. 45 КУзПБ, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 4 ст. 80, ст. 90 ГПК України.
Враховуючи зазначені обставини, правові висновки Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, здійснивши відповідний перерахунок заявлених кредитором сум, дослідивши докази у справі та надавши їм належної правової оцінки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про визнання грошових вимог ТОВ "КУА "Ковін Капітал" (ПВНЗІФ "Рубін") до боржника в сумі 4540,00 грн (судовий збір за подання заяви) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 2486305,00 грн - заборгованість за сумою позики та по нарахованим процентам за користування позикою) - 4 черга задоволення вимог кредиторів. В іншій частині вимоги кредитора до боржника мають бути відхилені.
Ураховуючи межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі, отримали часткове підтвердження під час апеляційного провадження.
3.4. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
У відповідності до приписів ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційний господарський суд звертає увагу, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи, оцінки доказів, а також доводів усіх учасників справи.
Усебічність і повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного та обґрунтованого рішення.
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів та доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Застосований місцевим господарським судом підхід у з'ясуванні обставин справи та в оцінці доказів не відповідає встановленим процесуальним законодавством вимогам та не демонструє того, що доводи учасників у цій справі були почуті.
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
Аналогічно, у даній справі, ненадання судом першої інстанції оцінки всім обставинам справи, колегія суддів вважає таким процесуальним порушенням, яке виключає справедливість постановленого судового рішення в розумінні ст. 6 Конвенції.
Суд першої інстанції не встановив усіх обставин справи, не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення та порушив норми процесуального права щодо правил оцінки доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.
Колегія суддів виходячи із меж перегляду справи в апеляційній інстанції, а також враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, з підстав, викладених в п. 3.3. даної постанови, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну оскаржуваної ухвали суду першої інстанції шляхом викладення її резолютивної частини в новій редакції.
Керуючись ст. ст. 275-282 ГПК України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" - задовольнити частково.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2022р. у справі №904/6032/21 - змінити, виклавши її резолютивну частину в наступній редакції:
"Визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ковін Капітал", що діє за рахунок та в інтересах Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду "Рубін" (код ЄДРПОУ 34603431) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест" (49126, м. Дніпро, вул. Космічна, буд. 27Д, код ЄДРПОУ 31305004) в сумі 4 540,00 грн (судовий збір за подання заяви) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 2 486 305,00 грн - заборгованість за сумою позики та по нарахованим процентам за користування позикою) - 4 черга задоволення вимог кредиторів.
В іншій частині вимоги кредитора до боржника відхилити".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 13.02.2023р.
Головуючий суддя І.О. Вечірко
Суддя Ю.Б. Парусніков
Суддя Т.А. Верхогляд