08 лютого 2023 року м. Харків Справа № 922/2057/22
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя:Зубченко І.В. (доповідач),
судді:Істоміна О.А., Радіонова О.О.
при секретарі судового засідання: Склярук С.І.
за участю представників:
від прокуратури:Хряк О.О., посвідчення №059740 від 08.02.2021р.
від позивача-1:не з'явився
від позивача-2:не з'явився
від відповідача:не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Керівника Київської окружної прокуратури м.Харкова, м.Харків (вх.№35Х/3 від 05.01.2023р.)
на ухвалу господарського суду Харківської області
прозалишення позовної заяви без розгляду
постановлену12.12.2022р. (повний текст складено та підписано 15.12.2022р. у м.Харкові)
у справі№922/2057/22 (суддя Рильова В.В.)
за позовом Керівника Київської окружної прокуратури м.Харкова, м.Харків, в інтересах держави в особі: 1. Національної академії аграрних наук України, м.Київ; 2. Інституту рослинництва ім.В.Я.Юр'єва Національної академії аграрних наук України, м.Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоносії України", м.Харків
провизнання недійсними додаткових угод та стягнення 250.423,94грн.
Керівник Київської окружної прокуратури м.Харкова, м.Харків, в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України, м.Київ, (далі - НААН України, позивач-1) та Інституту рослинництва ім.В.Я.Юр'єва Національної академії аграрних наук України, м.Харків, (далі - Інститут, позивач-2) звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоносії України", м.Харків, про визнання недійсними додаткових угод до договору №Т1-21/1-301/21-ЕЛ від 10.02.2021р. та до договору №Т1-21/1-302/21-ЕЛ від 10.02.2021р. постачання (закупівлі) електричної енергії, а також про стягнення з відповідача на користь позивача-2 надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 250.423,94грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.12.2022р. (повний текст складено та підписано 15.12.2022р.) у справі №922/2057/22 залишено без розгляду позовну заяву Керівника Київської окружної прокуратури м.Харкова в інтересах держави в особі НААН України та Інституту до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоносії України". В основу ухвали покладено висновки суду про те, що не можна вважати правомірним звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі НААН України лише за критерієм головного розпорядника бюджетних коштів, а також Інституту, які не є органами державної влади чи місцевого самоврядування, як відповідно і не є суб'єктами владних повноважень.
Не погодившись із зазначеною ухвалою, Керівник Київської окружної прокуратури м.Харкова звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно з резолютивною частиною якої просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 12.12.2022р. у справі №922/2057/22 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Судові витрати за подання позову та апеляційної скарги прокурор просить відшкодувати за рахунок відповідача на користь прокуратури Харківської області.
На переконання скаржника, ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права (ст.ст.4, 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)) та за наслідками не правильного застосування норм матеріального права (ст.23 Закону України «Про прокуратуру»), оскільки прокуратурою підстави для представництва інтересів держави підтверджені відповідно до вимог ст.53 ГПК України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та обґрунтовані практикою Верховного Суду. В обґрунтування наявності підстав для задоволення вимог апеляційної скарги прокурор зазначає наступне:
- порушенням інтересів держави є те, що Інститутом шляхом укладення недійсних додаткових угод порушені вимоги чинного законодавства, принципи максимальної ефективності та економії, недискримінації учасників. Додаткові угоди призвели до безпідставної зміни істотних умов договору та зростання ціни за одиницю товару, покладення на бюджетну установу економічно невигідних зобов'язань щодо витрачання бюджетних коштів;
- позов прокурора у розглядуваній справі не спрямований на безпосередній захист інтересів самої державної установи як учасника господарських правовідносин, а зумовлений необхідністю усунення порушень законодавства, які в результаті становлять загрозу порушень інтересів держави в цілому;
- прокурором зібрано докази та перед зверненням до суду перевірено, що захист законних інтересів держави неналежним чином здійснюють суб'єкти владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження;
- незважаючи на повідомлення окружної прокуратури про виявлені порушення, Інститут та НААН України не скористались наданими їм повноваженнями щодо захисту та відновлення порушених прав у суді, а питання щодо притягнення відповідальних за даний напрямок роботи посадових осіб до дисциплінарної відповідальності за неналежне здійснення повноважень навіть не розглядалось;
- уповноваженою захищати інтереси держави у спірних правовідносинах є НААН України, в інтересах якої Київською окружною прокуратурою м.Харкова заявлений даний позов;
- Інститут підпорядкований НААН України, як органу управління державним майновим комплексом. Діяльність Інституту є нероздільною з діяльністю НААН України та має спільну мету і наслідки. При цьому Статутом визначено, що Інститут є неприбутковою установою, а всі кошти, що використовує дана організація, є державними, та мають бути ефективно використані для забезпечення її діяльності;
- НААН України та Інститут є уповноваженими державними органами, на які відповідно до положень Закону України «Про управління об'єктами державної власності», Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» покладено забезпечення реалізації прав держави у спірних правовідносинах. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.04.2018р. у справі №927/544/17 та від 24.01.2020р. у справі №807/866/17. Усупереч покладеним обов'язкам, НААН України та Інститут не вживали заходів щодо стягнення надміру сплачених коштів;
- предметом позову прокурора може бути оспорювання правочинів, вчинених за участю таких державних підприємств (установ чи організацій) або товариств з часткою державної власності, оскарження інших дій тощо, якщо такими правочинами/діями порушуються інтереси держави. Вимоги про визнання правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси;
- враховуючи, що Інститут є стороною договору, у разі визнання додаткових угод до нього недійсними, кошти будуть стягуватись саме на користь цієї установи, тому остання має бути позивачем у справі.
Для розгляду апеляційної скарги згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2023р. сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя (доповідач) Зубченко І.В., судді Істоміна О.А., Радіонова О.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Керівника Київської окружної прокуратури м.Харкова на ухвалу господарського суду Харківської області від 12.12.2022р. (повний текст складено та підписано 15.12.2022р.) у справі №922/2057/22. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу по 01.02.2023р. Названою ухвалою, разом з іншим, з метою своєчасного повідомлення учасників призначено розгляд справи №922/2057/22 на 08.02.2023р. о 12:15год.
01.02.2023р. через систему «Електронний суд» від Інституту надійшов відзив на апеляційну скаргу (у межах визначеного судом строку), згідно з резолютивною частиною якого заявник просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права судове рішення - без змін. При цьому Інститут наголошує на наступному:
- прокурор звертаючись до суду неправильно визначив дійсно уповноважений
орган, який здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель. Законодавством України чітко визначено органи державної влади, які самостійно можуть здійснювати захист інтересів держави у сферах управління об'єктами державної власності, державних та публічних закупівель. Отже, визначення прокурором у якості позивачів НААН та Наукової установи, як органів державної влади, що формують та реалізують державну політику та здійснюють контроль за її реалізацією у сферах управління об'єктами державної власності, державних та публічних закупівель - є юридичним нонсенсом;
- за відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді є недоцільним доведення хибності висновків прокурора про наявність ознак порушення у сфері закупівель;
- незгода апелянта з рішенням суду першої інстанції зводиться лише до цитування національної практики щодо оціночного поняття «інтересів держави» та голослівного посилання на обставини нібито вчинення посадовими особами у сфері службової діяльності під час публічних закупівель діянь та бездіяльності, які мають ознаки кримінального правопорушення;
- господарським судом Харківської області повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані релевантні норми матеріального та процесуального права, справу розглянуто повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, судове рішення прийнятне та підписане суддею, який зазначений у судовому рішенні;
- твердженням апелянта, які були процитовані з позовної заяви, вже була надана відповідна оцінка судом у оскаржуваній ухвалі, висновки якої не спростовані прокурором.
НААН України та Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергоносії України" своїм правом, наданим статтею 263 ГПК України, не скористались, відзивів на апеляційну скаргу не надали.
У судовому засіданні 08.02.2023р. прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги з мотивів, що були в ній викладені. Інші учасники справи повноважних представників у судове засідання не направили, про наявність поважних причин неявки повноважних представників суд завчасно не повідомили. Належне повідомлення останніх про дату, час та місце судового засідання підтверджене матеріалами справи.
Відповідно до ч.11 ст.270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Колегія суддів зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточних, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України", "Смірнова проти України", "Матіка проти Румунії", "Літоселітіс проти Греції" та інші).
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що явка представників учасників справи судом обов'язковою не визнавалась, приймаючи до уваги обмеженість нормами процесуального права строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду визнала за можливе розглянути справу за відсутності представників НААН України, Інституту та Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоносії України" за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до ст.269 ГПК України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ст.ст.222, 223 ГПК України та п.17.7 Перехідних положень ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації, складено протокол.
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 08.02.2023р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, заслухавши пояснення прокурора у судовому засіданні, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.
Як убачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 22.11.2022р. прийнято до розгляду позовну заяву керівника Київської окружної прокуратури м.Харкова та відкрито провадження у справі №922/2057/22. Постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 12.12.2022р.
Через систему «Електронний суд» 08.12.2022р. до місцевого господарського суду надійшла заява Інституту про залишення позовної заяви без розгляду відповідно до п.2 ч.1 ст.226 ГПК України. На переконання позивача-2, звертаючись до суду прокурор неправильно визначив уповноважений орган, який здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель. Відповідно до ч.4 ст.7 Закон України "Про публічні закупівлі" рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України. Враховуючи наведене, Інститут стверджує, що прокурор помилково визначив НААН України та Інститут (наукову установу), як уповноважених державою органів влади з функціями здійснення захисту інтересів держави та державного регулювання і контролю у сфері закупівель.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала місцевого господарського суду про залишення позовної заяви без розгляду.
Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч.3 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною 4 вказаної статті встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у Рішенні №4-рп/2008 від 01.04.2008р., неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Обґрунтовуючи наявність підстав для звернення з розглядуваним позовом до суду, прокурором зазначено наступне. Київською окружною прокуратурою м.Харкова в ході проведення вивчення стану додержання вимог бюджетного законодавства, у тому числі при здійсненні публічних закупівель, встановлено, що Інститутом (замовник) проведено відкриті торги по закупівлі (UA-2020-12-29-002930-b) ДК 021:2015:09310000-5: Електрична енергія. Відкриті торги проведені щодо двох лотів. ЛОТ 1: електрична енергія, кількість товарів або обсяг виконання робіт чи надання послуг: 324000 кВт*год. ЛОТ 2: електрична енергія, кількість товарів або обсяг виконання робіт чи надання послуг: 197000 кВт*год.
За результатами торгів щодо ЛОТ 1 замовником (споживачем) з переможцем відкритих торгів - Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергоносії України" 10.02.2021р. укладено договір №Т1-21/1-301/21-ЕЛ про постачання (закупівлі) електричної енергії на суму 797.040,00грн., у т.ч. 132.840,00грн. ПДВ. За результатами торгів щодо ЛОТ 2 замовником (споживачем) з переможцем відкритих торгів - Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергоносії України" 10.02.2021р. укладено договір №Т1-21/2-302/21-ЕЛ про постачання (закупівлі) електричної енергії на суму 484.620,00грн., у т.ч. 80.770,00грн. ПДВ.
Сторонами підписано додаткові угоди до договорів №Т1-21/1-301/21-ЕЛ від 10.02.2021р. та №Т1-21/2-302/21-ЕЛ від 10.02.2021р., якими, згідно з твердженнями прокурора, суттєво зменшено обсяги предмету закупівлі та збільшено ціну за одиницю товару, що, у свою чергу, не відповідає вимогам тендерної документації та очікуванням замовника щодо економного витрачання бюджетних коштів.
На переконання прокурора, вищевказані додаткові угоди до договорів укладені в порушення вимог чинного законодавства України про публічні закупівлі та є недійсними. При цьому сплата Інститутом надмірних коштів відповідачу за товар суттєво порушує інтереси держави, а тому є підставою для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави в особі позивачів.
Разом з іншим, прокурор наголошує, що відповідно до Статуту НААН України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №2947/5 від 20.08.2021р., НААН України ухвалює рішення про розподіл бюджетних коштів, головним розпорядником яких є НААН, контролює витрати коштів у наукових та інших установах, підприємствах та організаціях, що перебувають у віданні НААН. Згідно з п.95 Статуту джерелом фінансового забезпечення діяльності НААН є кошти державного бюджету, спрямовані на забезпечення статутної діяльності НААН, які визначаються щороку в державному бюджеті України окремим рядком.
При цьому прокурор посилається на ч.3 ст.26 Бюджетного кодексу України, якою унормовано, що розпорядники бюджетних коштів у особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.
Згідно з твердженнями прокурора, НААН України не вживає належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у судовому порядку шляхом пред'явлення позовної заяви.
Замовник, який мав беззаперечне право на отримання електричної енергії по ціні, визначеній в укладених сторонами договорах, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоносії України" про збільшення ціни підписав додаткові угоди. Зазначене, на переконання прокурора, призвело до повного нівелювання результатів відкритих торгів, адже держава втратила можливість скористатися пропозиціями інших учасників відкритих торгів та була змушена оплачувати електричну енергію за ціною, вище встановленої договорами.
За змістом апеляційної скарги прокурор стверджує, що порушенням інтересів держави є те, що Інститутом шляхом укладення недійсних додаткових угод порушені вимоги чинного законодавства, принципи максимальної ефективності та економії, недискримінації учасників. Додаткові угоди призвели до безпідставної зміни істотних умов договору та зростання ціни за одиницю товару, покладення на бюджетну установу економічно невигідних зобов'язань щодо витрачання бюджетних коштів
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци 1-3 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").
При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).
Таким чином, відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Конституційний Суд України у рішенні №3-рп/99 від 08.04.1999р., з'ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст.131-1 Конституції України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18, на яку безпосередньо посилається прокурор за змістом апеляційної скарги, зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
У свою чергу, відповідно до абз.3 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру»
наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень.
Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. При цьому поняття "компетентний орган" у названій постанові вживається у значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Як убачається зі змісту Статуту, Інститут (наукова установа):
- є державною, бюджетною, неприбутковою, науковою установою (п.1);
- перебуває у віданні НААН України (академія) як органу управління державним майном (п.5);
- є юридичною особою, зареєстрованою в порядку, визначеному законодавством, що регулює діяльність неприбуткових установ (п.10);
- має відокремлене майно, самостійний баланс, реєстраційні рахунки у відділеннях Державної казначейської служби України, може від свого імені набувати права та обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судах (п.10);
- права та обов'язки юридичної особи набуває з дня її державної реєстрації (п.10);
- у межах, визначених цим Статутом, самостійно вирішує питання, пов'язані з її науковою та господарською діяльністю, вступає від свого імені у договірні відносини з іншими установами, організаціями, підприємствами з урахуванням обмежень, визначених чинним законодавством (п.14);
- несе відповідальність за своїми зобов'язаннями згідно з вимогами законодавства (п.17).
При цьому відповідно до п.14 Статуту НААН України не втручається в оперативну і господарську діяльність Інститут, якщо вона здійснюється відповідно до цього Статуту та норм чинного законодавства.
Судова колегія погоджується з висновками господарського суду Харківської області про те, що прокурор помилково вважає учасником публічно-правових відносин НААН України лише за критерієм головного розпорядника бюджетних коштів, сфера використання яких обмежується бюджетними програмами наукових установ, як одержувачів бюджетних коштів. Тобто, визначальним для віднесення НААН України до суб'єкта владних повноважень було лише її місце в структурі НААН, основною ланкою якої є наукові установи, функціональним призначенням яких є наукова та науково-технічна діяльність. Функції НААН України пов'язані не із здійсненням публічного адміністрування, як носієм публічних повноважень, а виключно із науковим забезпеченням розвитку галузей агропромислового комплексу, шляхом внутрішніх правовідносин з підпорядкованими юридичними особами.
Місцевим господарським судом вірно враховано, що НААН України не є стороною договорів №Т1-21/1-301/21-ЕЛ від 10.02.2021р. та №Т1-21/2-302/21-ЕЛ від 10.02.2021р. Як зазначалося вище за текстом постанови, сторонами названих договорів є Інститут та Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергоносії України".
З огляду на положення п.14 Статуту, якими визначено, що НААН України не втручається в оперативну і господарську діяльність Інституту, та п.17 Статуту, відповідно до якого Інститут несе відповідальність за своїми зобов'язаннями, НААН України не несе відповідальності за зобов'язаннями Інституту, отже не має владних повноважень та не здійснює управління у спірних зобов'язальних правовідносинах, які склалися безпосередньо між Інститутом і Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергоносії України".
Як вірно зауважено господарським судом Харківської області, владні повноваження органу мають розглядатися у розрізі саме спірних відносин, тобто орган, в інтересах якого подано позов, повинен мати владні повноваження у тих суспільних відносинах, на відновлення яких спрямовано позов. З огляду на зазначене, не можна вважати правомірним звернення прокурора до суду у розглядуваній справі в інтересах держави в особі НААН України лише за критерієм головного розпорядника бюджетних коштів, а також Інституту, які не є органами державної влади чи місцевого самоврядування, як відповідно і не є суб'єктами владних повноважень.
За змістом апеляційної скарги прокурор наголошує, що НААН України та Інститут є уповноваженими державними органами, на які відповідно до положень Закону України «Про управління об'єктами державної власності», Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» покладено забезпечення реалізації прав держави у спірних правовідносинах.
Разом з тим, на переконання судової колегії, хибним є посилання прокурора у розглядуваному випадку на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 05.04.2018р. у справі №927/544/17 та від 24.01.2020р. у справі №807/866/17, оскільки розглядувані у межах справи №922/2057/22 правовідносини не є тотожними правовідносинам, які розглядалися Верховним Судом у межах справ №927/544/17 та №807/866/17. Більше того, у названих справах судом касаційної інстанції зроблено висновки про те, що НААН України є уповноваженим державним органом, на якого відповідно до положень законодавства покладено забезпечення реалізації прав держави, як власника об'єктів (тобто, покладено повноваження з управління державним майном).
Оскільки за висновками суду першої інстанції, з якими погоджується Східний апеляційний господарський суд, у розглядуваному випадку відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді, наявні правові підстави для задоволення заяви Інституту та залишення позовної заяви прокурора без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.226 ГПК України. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18.
При цьому місцевим господарським судом доречно зауважено, що відповідно до положень ч.4 ст.226 ГПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
Інші доводи апеляційної скарги відхиляються судовою колегією як такі, що фактично повторюють обґрунтування наявності підстав для представництва, викладені у тексті позовної заяви, спростовані викладеними вище висновками Східного апеляційного господарського суду та не доводять наявності правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги Керівника Київської окружної прокуратури м.Харкова.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Враховуючи вищевикладене, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали господарського суду Харківської області від 12.12.2022р. (повний текст складено та підписано 15.12.2022р.) у справі №922/2057/22 та задоволення вимог апеляційної скарги Керівника Київської окружної прокуратури м.Харкова за наведеними в ній мотивами.
Відповідно до ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Керівника Київської окружної прокуратури м.Харкова, м.Харків, на ухвалу господарського суду Харківської області від 12.12.2022р. (повний текст складено та підписано 15.12.2022р.) у справі №922/2057/22 - залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 12.12.2022р. (повний текст складено та підписано 15.12.2022р.) у справі №922/2057/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
У судовому засіданні 08.02.2023р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 13.02.2023р.
Головуючий суддя І.В. Зубченко
Суддя О.А. Істоміна
Суддя О.О. Радіонова