01 лютого 2023 року м. Дніпросправа № 160/13982/22
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року
у справі № 160/13982/22
за позовом ОСОБА_1
до Відділу охорони української психіатричної лікарні з суворим наглядом
про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, стягнути середній заробіток,-
09 вересня 2022 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу охорони української психіатричної лікарні з суворим наглядом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу в день звільнення грошової компенсації за неотримане позивачем в період служби речове майно особистого користування та не оформлення довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна;
- зобов'язати відповідача оформити у відповідності до п. 27, 60 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №578 від 14.08.2013, довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та здійснити виплату грошової компенсації за речове майно згідно розрахунку вищевказаної довідки;
- стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені в користь позивача за період з 31.08.2022 по день фактичного розрахунку.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року у справі № 160/13982/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу охорони української психіатричної лікарні з суворим наглядом - задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом що полягає у невиплаті грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18833,45 грн. позивачу;
- стягнуто з Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом на користь позивача грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18833,45 гривень.
У іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Судом зазначено, що позивач скористався своїм правом на отримання грошової компенсації за речове майно особистого користування, визначеним п. 27 Порядку №578 та подав заяву відповідно до п. 23 Порядку №578. Натомість, відділ охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом не провів відповідні розрахунки та виплату, а лише частково виконав вимоги п. 60 Порядку №578 видавши довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. З огляду на це, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18833,45 гривень.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року у справі № 160/13982/22 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені на користь позивача за період з 31.08.2022 по день фактичного розрахунку, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції фактично визнав факт не проведення відповідачем повного розрахунку при звільненні відповідача, а отже наявні підстави для застосування приписів ст.116 та 117 КЗпП та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки в розрахунку, однак суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин приписи ст.116 та 117 КЗпП.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, та зазначає:
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 10.08.2005 року по 30.08.2022 року.
Так, наказом Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом від 30.08.2022 року за номером 12 1о/с-22, 30.08.2021 року позивача було звільнено зі служби у Державній кримінально-виконавчій службі України згідно ч.5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Позивач звернувся до відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом із заявою від 15.08.2022 року щодо виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, відповідно до Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого постановою КМУ №578 від 14.08.2013 року.
28.09.2022 року відділом охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом видано довідку №30 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, згідно якої загальна сума грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна позивача складає 18833,45 грн. При цьому, підставою для виплати компенсації зазначено наказ ВО УПЛ СН від 31.08.2022 року № 121 о/с-22.
Однак, вказана виплата грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна відповідачем не здійснена.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Апеляційний суд зазначає, що у відносинах публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство необхідно застосовувати у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.
Приписами ч.5 ст.23 Закону України від 23.06.2005 № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських.
В свою чергу, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Так, це питання врегульовано ст. ст. 116,117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Відповідно до приписів ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 указав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 440/2896/19 сформулював правову позицію, відповідно до якої невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Апеляційним судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази проведення відповідачем остаточного розрахунку з позивачем, зокрема виплати позивачу компенсації за належні до видачі предмети речового майна.
Відсутність здійснення відповідачем остаточного (повного) розрахунку скаржником не заперечується.
Відтак, колегією суддів встановлено відсутність однієї з юридично значимих обставин, що зумовлюють виникнення обов'язку роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З цих підстав, апеляційний суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені на користь позивача за період з 31.08.2022 по день фактичного розрахунку є передчасною та задоволенню не підлягає. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволені цієї вимоги.
Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки в розрахунку.
Інші доводи апеляційної скарги не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року у справі № 160/13982/22 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року у справі № 160/13982/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки передбачені ст.ст.328,329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко