Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/1255/2023
07 лютого 2023 року місто Київ
справа №755/4205/14-ц
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.
за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 вересня 2014 року, ухвалене під головуванням судді Гончарук В.П. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У лютому 2014 році ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив стягнути солідарно з ТОВ «Ділайт-Україна» та ОСОБА_1 на його користь заборгованість у розмірі 1 146 496,87 грн.
В обґрунтування вимог посилався на те, що між ним та ТОВ «Ділайт-Україна» 21 березня 2013 року було укладено договір №K4VKLOF03243 про надання овердрафтового кредиту. Вказаний договір було підписано, шляхом використання електронного цифрового підпису.
Вказував, що позивач виконав умови договору в повному обсязі, натомість відповідачами порушено умови кредитного договору в частині своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 вересня 2014 року позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено.
Стягнуто солідарно з ТОВ «Ділайт-Україна», ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 146 496,87 грн. та витрати, пов'язані з розглядом справи в розмірі 3654 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач ТОВ «Ділайт-Україна» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування вимог посилався на те, що наприкінці жовтня 2021 року директор ТОВ «Ділайт-Україна» з метою вчинення реєстраційної дії звернувся до державного реєстратора, який повідомив директора товариства, що інформація про товариство наявна в Єдиному реєстрі боржників, а також те, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відкриті 12 жовтня 2021 року, 04 грудня 2019 року, 18 жовтня 2019 року, 17 листопада 2014 року та на теперішній час не завершені виконавчі провадження стосовно ТОВ «Ділайт-Україна».
Вказував, що про те, що відбувався судовий розгляд даної справи, а також про те, що в подальшому судом 01 вересня 2014 року було ухвалено судове рішення у цій справі, повноважному представнику ТОВ «Ділайт-Україна» директору Нідерману Д.Р., який вищезазначений договір, як представник товариства не підписував і не міг підписати, оскільки обіймає посаду директора з 08 травня 2013 року, не було відомо, оскільки підприємство не брало участь у судовому розгляді цієї справи, судових повісток та рішення суду не отримувало, а матеріали справи не містять відомостей про належне повідомлення товариства про розгляд справи. Хоча підприємство завжди знаходилось і знаходиться за вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресою: м. Київ, вул. Лугова, буд. 12, 04074, відтак має місце порушення права товариства на судовий захист своїх прав та законних інтересів.
Зазначав, що наявні у матеріалах справи повідомлення телеграфом про розгляд справи, який призначений судом на 13 березня 2014 року та 03 квітня 2014 pоку, направлені стороні цивільного процесу TOВ «Ділайт-Україна», адресату не доставлено, що підтверджується поштовим повідомленням, тобто ТОВ «Ділайт-Україна» не було належним чином повідомлено про розгляд справи судом.
Посилався на те, що не є належним повідомленням відповідача ТОВ «Ділайт-Україна» про час і місце розгляду справи виклик товариства для участі у судовому засіданні 07 травня 2014 року о 10 год. 00 хв. через оголошення в пресі - газеті «Урядовий кур'єр», оскільки під час розгляду справи місцезнаходження ТОВ «Ділайт-Україна» було суду відоме.
Вказував, що дійсно, між позивачем та ТОВ «Ділайт Україна» 21 березня 2013 року було укладено договір №K4VKLOF03243, відповідно до п. 1.1. якого банк за наявності вільних грошових ресурсів зобов'язується здійснювати овердрафтове обслуговування позичальника, яке полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку позичальника № НОМЕР_1 , відкритому у банку, за рахунок кредитних коштів у межах ліміту, встановленого відповідно до н. 1.3 цього договору, шляхом дебетування поточного рахунку.
Зазначав, що зазначаючи підставою позовних вимог наявність кредитної заборгованості за укладеним між сторонами 21 березня 2013 року договором №K4VKLOF03243, позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту здійснення відповідачем платежів понад залишок наявних на поточному рахунку позичальника № НОМЕР_1 коштів, тобто користування кредитними коштами, як і доказів наявності кредитної заборгованості.
Посилався на те, що розрахунок заборгованості за договором №K4VKLOF03243 від 21 березня 2013 року, укладеного між банком та клієнтом станом на 23 січня 2014 року не є випискою з рахунка боржника, тобто документом, яким може бути підтверджено, як факт користування кредитними коштами ТОВ «Ділайт Україна», так і наявність кредитної заборгованості за вищезазначеним договором і відповідно не дає можливість встановити її розмір та структуру. Адже, сам по собі розрахунок заборгованості, здійснений банком, за умови невизнання її розміру відповідачем, не може бути єдиним та безумовним доказом розміру наявної заборгованості за кредитним договором.
Вказував, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що дали би змогу встановити суду наявність простроченої кредитної заборгованості, а також встановити її розмір та структуру, позивачем безпідставно пред'явлено вимогу про стягнення, а судом вирішено стягнути солідарно з відповідачів проценти та пеню після пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Зазначав, що оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, то банком безпідставно нараховано, а судом безпідставно вирішено стягнути проценти в сумі 29952,46 грн. та пеню в сумі 10038,38 грн., оскільки на виконання п.3.9 кредитного договору банком 10 січня 2014 року на адресу товариства була направлена претензія BHX.№30320K4VKS00M від 27 грудня 2013 року, якою банк зобов'язував позичальника негайно погасити прострочену заборгованість в розмірі 1055 506,07 грн., що складається з простроченої заборгованості за тілом кредиту в сумі 887480,25 грн., за відсотками в сумі 128525,78 грн., пені в сумі 39500 грн. в повному обсязі за реквізитами, встановленими умовами кредитного договору.
Посилався на те, що вимоги банку про стягнення процентів та пені після 05 січня 2014 року після закінчення строку кредитування не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Вказував, що судом безпідставно було вирішено стягнути солідарно з відповідачів пеню та штрафи, оскільки відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором - свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року апеляційне провадження у вказаній справі закрито.
Постановою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року касаційну скаргу ТОВ «Ділайт-Україна», до якої приєднався ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
14 червня 2022 року від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до суду апеляційної інстанції надійшли пояснення на апеляційну скаргу відповідача ТОВ «Ділайт-Україна», в яких позивач посилався на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, просив рішення суду залишити без змін, а скаргу без задоволення.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - Хитрова Л.В. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідачі: ТОВ «Ділайт-Україна» та ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені. Від ТОВ «Ділайт-Україна» та ОСОБА_1 надійшли заяви, в яких останні просили розглядати справу у їх відсутність, вимоги апеляційної скарги задовольнити.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність відповідачів на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - Хитрової Л.В., з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 21 березня 2013 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», ТОВ «Ділайт-Україна» та ПрАТ «СК «ІНГОССТРАХ» було укладено договір №K4VKLOF03243 про надання овердрафтового кредиту. Договір скріплено електронним цифровим підписом.
Відповідно до п.А.2 кредитний ліміт овердрафту по цьому договору становить розмір 1 051 000 грн. на поповнення обігових коштів.
Строк кредитування становив до 20 березня 2014 року (п.А.3 договору), період безперервного користування кредитом - не більше 30 днів (п.А.4 договору).
У п.А.7 договору сторони погодили, що для розрахунку процентів за користування кредитом встановлюється диференційована процентна ставка. Процентна ставка до розрахунку залежить від терміну існування непогашеного залишку по кредиту.
Відповідно до п.2.2 договору позичальник зобов'язався, зокрема, здійснювати погашення кредиту, отриманого у межах встановленого ліміту, не пізніше строку закінчення періоду безперервного користування кредитом.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань за кредитним договором, 21 березня 2013 рокуміж ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки №K4VKLOF03243/DP.
З матеріалів справи вбачається, що банк виконав свої зобов'язання за договором в повному обсязі, надавши кредитний ліміт. В свою чергу, позичальник, скориставшись кредитними коштами, свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 23 січня 2014 року заборгованістьвідповідачів перед банком становить 1 146 496,87 грн., яка складається з: 887 480,25 грн. заборгованості за кредитом; 158 478,24 грн.заборгованості за процентами за користування кредитом; 49 538,38 грн. пені за порушення виконання зобов'язаньза договором, а також штрафів згідно з пунктом 5.8 кредитного договору: 1 000 грн. - фіксована частина; 50 000 грн. - відсоток від суми встановленого ліміту.
05 січня 2014 року банком на адресу ТОВ «Ділайт-Україна» була направлена претензія від 27 грудня 2013 року про погашення простроченої заборгованості. Доказів отримання вказаної претензії ТОВ «Ділайт-Україна» матеріали справи не містять.
Також банком була направлена претензія відповідачу ОСОБА_1 від 14 грудня 2013 року щодо погашення простроченої заборгованості, яку останній отримав 23 грудня 2013 року.
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Частиною 1 ст.625 ЦК Українипередбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.638 та ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 553 ЦК України в редакції, яка була чинною на час існування спірних правовідносин визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження видачі кредитних коштів за послугою овердрафтовий кредит на поточний рахунок № НОМЕР_1 банком до матеріалів справи була долучена виписка по рахунку відповідача ТОВ «Ділайт-Україна» (т.1, а.с.134-136), а відтак доводи апеляційної скарги ТОВ «Ділайт-Україна» про те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту здійснення ТОВ «Ділайт-Україна» платежів понад залишок наявних на поточному рахунку позичальника № НОМЕР_1 коштів, тобто користування кредитними коштами, як і доказів наявності кредитної заборгованості є необґрунтованими.
Крім того, з розрахунку заборгованості та виписки по рахунку ТОВ «Ділайт-Україна» № НОМЕР_1 вбачається, що останній вчиняв платежі за кредитним договором, що свідчить про визнання ним обставин отримання кредиту у вказаному в договорі розмірі.
Згідно виписки станом на 26 липня 2013 року залишок на рахунку № НОМЕР_1 становив 380,17 грн., в той час як за період з 26 липня 2013 року по 26 серпня 2013 року платежів підприємством було проведено на суму 2 036 276,33 грн., а надійшло коштів на рахунок підприємства лише 1 036 572,55 грн. з чого і виникла сума овердрафту, якою скористався позичальник в цей період.
Отже, враховуючи часткове погашення заборгованості (останній платіж було здійснено 03 вересня 2013 року), то залишок заборгованості по тілу кредиту, який не повернуто у строки, передбачені договором, став простроченим і становить 887 480,25 грн.
Наданий до суду кредитний договір у встановленому законом порядку не оспорювався та недійсним не визнавався.
Матеріали справи не містять доказів проведення сплати боржниками сум за кредитним договором в іншому розмірі, чим зазначав позивач.
Крім того, ТОВ «Ділайт-Україна» не було надано доказів, які б спростовували те, що банком не було враховано або невірно враховано платежі, які останній сплачував на погашення кредитної заборгованості.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що вимоги банку про стягнення процентів та пені після 05 січня 2014 року після закінчення строку кредитування не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічні висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п.А.8 договору у випадку порушення грошового зобов'язання проценти за користування кредитом становлять розмір 45 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» пояснила, що заборгованість по відсотках, розрахована відповідно до п.А.8 договору, виходячи зі ставки 45 % річних від простроченої суми заборгованості та становить 158 478,24 грн. за період з 27 серпня 2013 року по 23 січня 2014 року. Нарахування таких відсотків є мірою відповідальності за порушення зобов'язань, що передбачено ст.625 ЦК України, оскільки здійснювалося після закінчення 30-денного строку безперервногокредитування.
Тобто, в договорі сторонами погоджено як нарахування відсотків за користування кредитом у разі порушення, яке здійснюється на суму залишку простроченої заборгованості за кредитом, так і нарахування відсотків, яке здійснюється на початкову суму кредиту.
Згідно з п.5.1 договору у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань зі сплати процентів за кредитування кредитом, передбачених п.п.2.2.2, 4.1, 4.2, 4.3 цього договору, термінів повернення кредиту, передбачених п.п.1.2, 2.2.3, 2.3.4 цього договору, винагороди передбаченої п.п.2.2.7, 4.4, 4.5, 4.6 цього договору позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. А у випадку реалізації банком права, передбаченого п.А.3 цього договору, позичальник сплачує банку пеню у розмірі, визначеному п.А.8 цього договору, від суми заборгованості за кожен день прострочки.
З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що пеня розрахована за період з 27 серпня 2013 року (початок прострочення грошового зобов'язання) по 23 січня 2014 року, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ, тобто відповідно до п.5.1 договору.
Таким чином, доводи відповідача ТОВ «Ділайт-Україна» про неправомірне нарахування відсотків та пені після 05 січня 2014 року не відповідають умовам договору.
Пунктом 5.8 договору визначено, що у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило за собою звернення банку до судових органів, позичальник сплачує банку штраф, що розраховується за формулою: 1000 грн. + 5% від суми встановленого у п.А.2 цього договору ліміту на цілі, відмінні від сплати страхових платежів та платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у державному реєстрці обтяжень рухомого майна.
Нарахування поряд із пенею штрафів, відповідно до умов договору не є в даному випадку застосуванням подвійної відповідальності, оскільки пеня та штрафи у цій справі застосовані за різні порушення умов кредитного договору.
А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що судом безпідставно було вирішено стягнути солідарно з відповідачів суму пені та штрафи, оскільки відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором - свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, колегія суддів вважає неспроможними.
Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з доведеності позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та наявності підстав передбачених ст.ст.526, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України для солідарного стягнення заборгованості з ТОВ «Ділайт-Україна» та ОСОБА_1 за кредитним договором в розмірі 1 146 496,87 грн., оскільки, останні не виконали належним чином взятих на себе за кредитним договором зобов'язань, що призвело до утворення заборгованості.
Доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «Ділайт-Україна» не було повідомлено належним чином про розгляд справи, а тому останнє було позбавлено можливості надати пояснення стосовно заявлених позовних вимог, навести свої заперечення, доводи та міркування, надати докази на їх підтвердження, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
У позовній заяві позивач адресу відповідача ТОВ «Ділайт-Україна» вказав як: місто Київ, вул. Лугова, 12. Вказана адреса зазначена і в договорі №K4VKLOF03243 від 21 березня 2013 року, є адресою зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і адресою відповідача ТОВ «Ділайт-Україна» зазначеною в апеляційній скарзі.
Судом першої інстанції на адресу відповідача ТОВ «Ділайт-Україна»: місто Київ, вул. Лугова, 12 було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі та позовну заяву з додатками. Конверт повернувся на адресу суду з відміткою «за не розшуком (т.1 а.с.61).
Про розгляд справи на 03 квітня 2014 року о 12.00 год. відповідач ТОВ «Ділайт-Україна» повідомлявся телеграфом, однак телеграма ТОВ «Ділайт-Україна» не доставлена, оскільки адресат вибув невідомо куди (т.1 а.с.58).
Про розгляд справи на 07 травня 2014 року о 10.00 год. відповідач ТОВ «Ділайт-Україна» був повідомлений через оголошення у пресі (т.1 а.с.101).
Повістка про розгляд справи на 01 вересня 2014 року о 14.00 год., яка була направлена на адресу ТОВ «Ділайт-Україна» повернулася на адресу суду з відміткою «за не розшуком» (т.1 а.с.108).
Нормами частини 5 статті 74 ЦПК України у редакції кодексу 2004 року, який діяв на час ухвалення рішення судом першої інстанції, визначено, що судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.
У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що відповідач ТОВ «Ділайт-Україна» був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 вересня 2014 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 10 лютого 2023 року.
Головуючий:
Судді: