10 лютого 2023 року Чернігів Справа № 620/9070/22
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особаГоловного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України Фінансове управління Генерального штабу Збройних сил України
провизнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фінансове управління Генерального штабу Збройних сил України, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку з 08.08.2018 по 03.10.2022;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку, а саме з 08.08.2018 по 03.10.2022 в розмірі 251 320,02 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при звільненні із ним не був проведений повний розрахунок, зокрема в частині виплати індексації грошового забезпечення. Остаточний розрахунок проведений лише 03.10.2022 на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі №620/7940/21 від 01.10.2022, зокрема відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 78418,92 грн, а також компенсацію втрати частини доходів в сумі 15392,94 грн. Позивач вказує на те, що відповідачем порушено строки виплати належних при звільненні сум, тому керуючись приписами статей 116, 117 Кодексу законів про працю України вважає, що на його користь підлягає виплата середнього грошового забезпечення за період з 08.08.2018 по 03.10.2022.
Ухвалою суду від 22.12.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач ухвалу суду про відкриття провадження, копію позову та доданих матеріалів отримав 10.01.2023, відзив надійшов на адресу суду 10.02.2023 разом із клопотанням про поновлення процесуального строку для його подання.
Клопотання обґрунтоване введенням воєнного стану та відрядження уповноваженої особи щодо представництва інтересів Головного управління морально-психологічного забезпечення збройних сил України до зони ведення бойових дій з виконанням службових завдань за призначенням, що підтверджується копією посвідчення про відрядження від 16.01.2023.
Порядок поновлення та продовження процесуальних строків врегульовано статтею 121 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до частини другої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Згідно частини четвертої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою (частина шоста статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який продовжено і діє наразі.
Так, суд зазначає, що воєнний стан не впливає на перебіг процесуальних строків, проте може бути поважною причиною для поновлення або продовження процесуального строку. За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження процесуального строку для подання відзиву відповідачем і, як наслідок, прийняття відзиву та долучення його до матеріалів справи.
У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки норми Кодексу законів про працю України не розповсюджуються на військовослужбовців, оскільки питання грошового забезпечення останніх врегульовані нормами спеціального законодавства. Крім того представник відповідача зауважив, що Головне управління морально-психологічного забезпечення збройних сил України перебуває на фінансовому забезпеченні Фінансове управління Генерального штабу Збройних сил України, а тому відповідач не може виконати рішення в разі його задоволення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні морально-психологічного забезпечення збройних сил України та наказом Міністра оборони України від 04.06.2018 звільнений з військової служби у зв'язку з закінченням строку контракту та наказом начальника Головного управління морально-психологічного забезпечення збройних сил України від 16.07.2018 №131 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 08.08.2018 (а.с. 6).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2020 у справі № 640/6277/20 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/89542423) адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального Штабу Збройних Сил України, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по липень 2018 року, зобов'язано Фінансове управління Генерального Штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по липень 2018 року, в решті позовних вимог відмовлено.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.10.2021 у справі №620/7940/21 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені повністю, зокрема, зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних сил України здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця); зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно за весь час затримки виплати.
На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.10.2021 відповідачем було нараховано 79613,12 грн індексації грошового забезпечення, а також компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 19121,67 грн (а.с. 8).
Відповідно до платіжного доручення №21383 від 01.10.2022 ОСОБА_1 03.10.2022 виплачено 78418,92 грн індексації грошового забезпечення, а відповідно до платіжного доручення 2№1384 від 01.10.2022 виплачено компенсацію втрати частини доходів 15392,94 грн (а.с. 11, 12). Виплачені суми зменшені в порівнянні із нарахованими на розмір утриманих податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що передбачені податковим законодавством.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17 та від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вправі застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
З огляду на матеріали справи позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 08.08.2018, тоді як фактичний розрахунок щодо виплати індексації грошового забезпечення проведений лише 03.10.2022, що підтверджується матеріалами справи.
В контексті зазначеного, суд констатує, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, протиправність чого встановлена Чернігівським окружним адміністративним судом у рішенні від 01.10.2021 у справі 620/7940/21, позивач має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100), відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку).
Так, відповідно до наявної в матеріалах справи довідки від 23.11.2022 №305/267, загальна сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням (червень липень 2018 року) склала 37086,00 грн. Кількість днів 61 (а.с. 13).
Таким чином, середньоденна заробітна плата склала 607,96 грн (37086,00 грн/61 дні).
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні з 09.08.2018 (з дня, наступного після звільнення) по 02.10.2022 включно (день, який передує дню повного розрахунку) становить 1516 днів. Таким чином сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 921 667,36 грн (1516 х 607,96 грн).
Водночас, визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд звертає увагу, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, зокрема, за 182 календарні дні.
Також, надаючи оцінку співмірності та обґрунтованості суми середнього грошового забезпечення, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26.08.2019 у справі №761/9584/15-ц, неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за шість місяців (182 календарні дні) становить 110 648,72 грн (607,96 грн х 182 дні).
Слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Разом з тим, при визначенні істотності частки невиплаченої суми при звільненні в порівнянні із середнім заробітком, суд не враховує виплачену суму компенсації втрати частини доходів в розмірі 15 392,94 грн, позаяк спірною виплатою після звільнення була лише сума індексації грошового забезпечення, а тому сума, належна працівникові при звільненні та не була виплачена на дату звільнення ОСОБА_1 є сумою індексації грошового забезпечення та складає 78418,92 грн.
Судом встановлено, що істотність частки несвоєчасно виплачених сум при звільненні 78418,92 грн у порівнянні із середнім заробітком (розрахунковою величиною) становить 70,8% (78418,92 /110 648,72 грн. х 100).
Таким чином, виходячи з принципу пропорційності, ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України буде стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 78339,29 грн, що становить 70,8 % від середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 (110 648,72 грн х 70,8%).
Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).
Втім, суд вважає, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, а також те, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан в Україні, в період дії якого Головне управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України виконує завдання спрямовані на захист територіальної цілісності та недоторканості України, а зважаючи на те, що країна перебуває в сані війни, то видатки МОУ насамперед спрямовуються на здійснення першочергових заходів щодо укріплення обороноздатності держави, стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення у розмірі 78 418,92 грн буде співмірною компенсацію майнових втрат, які позивач поніс через несвоєчасний розрахунок при звільнені та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення із відповідача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 78 418,92 грн.
Щодо посилання представника відповідача на те, що відповідач перебуває на фінансовому забезпеченні в Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних сил України, суд зазначає, що відповідно до наказу Міністерства оборони України №280 від 22.05.2017 «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України» (надалі - Наказ №280) розроблено правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України.
Так, згідно із Наказом №280 фінансове забезпечення військової частини здійснюється відповідно до чинного законодавства України, цих Правил, вказівок та роз'яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України, забезпечувальних фінансових органів та відповідних служб забезпечення (в межах їх відповідальності).
Військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).
Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
Фінансове забезпечення - це система заходів, що включає фінансове планування, отримання, зберігання, економне, ефективне і цільове використання коштів відповідно до вимог чинного законодавства України, організацію обліку та звітності з метою виконання військовою частиною покладених на неї завдань.
Пунктом 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, передбачено, що грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Зазначена норма дає підстави розмежувати повноваження у процедурі виплати спірних коштів, та зробити висновок, що рішення про її нарахування та виплату приймається військовою частиною, у якій військовослужбовець проходив військову службу - Головним управлінням морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, а безпосередньо дії щодо її нарахування та виплати вчиняються військовою частиною за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні - Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних сил України.
Вказане знаходить підтвердження в наказі начальника Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України від 16.07.2018 №131 про виключення позивача з особового складу та всіх видів забезпечення, в якому, з-поміж іншого, міститься вказівка виплати надбавки за особливості проходження військової служби та одноразової грошової допомоги.
Окрім того, за своєю природою середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності саме роботодавця за порушення строків виплати належних при звільненні сум.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що Головне управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України є належним відповідачем в даних правовідносинах. В свою чергу вказане рішення може вплинути на права та обов'язки Фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України, у зв'язку з чим процесуальний статус вказаної особи визначено як третьої особи.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2513,20 грн, судові витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у розмірі 1256,60 грн.
Керуючись статями 139, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління морально-психологічного забезпечення збройних сил України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фінансове управління Генерального штабу Збройних сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління морально-психологічного забезпечення збройних сил України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку.
Стягнути з Головного управління морально-психологічного забезпечення збройних сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 78 418,92 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління морально-психологічного забезпечення збройних сил України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1256,60 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Головне управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 26605210.
Третя особа: Фінансове управління Генерального штабу Збройних сил України, просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 22990368.
Дата складення повного рішення суду - 10.02.2023.
Суддя Ю. О. Скалозуб