10 лютого 2023 року м. Житомир справа № 240/12872/21
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2019 роки включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 10.06.2019;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2019 роки включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 10.06.2019;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області надати йому довідку з розрахунком грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2019 роки включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 10.06.2019.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що станом на день його звільнення зі служи в поліції Головне управління Національної поліції в Житомирській області не провело з ним повного розрахунку при звільнені, а саме не виплатило йому грошову компенсацію за невикористану протягом 2015-2019 років додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, передбачену ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". У зв'язку з цим, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/12872/21 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
Головне управління Національної поліції в Житомирській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію Головне управління Національної поліції в Житомирській області зазначило, що відповідно до норм ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки", що кореспондуються з нормами ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи АІ групи. Вказаний перелік є вичерпним і будь-яким іншим законом не передбачено право на компенсацію інших видів додаткових відпусток. Таким чином, відповідач вказує, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій законодавством не передбачена, у зв'язку із чим вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Також відповідач у відзиві зазначив, що ОСОБА_1 не є військовослужбовцем чи мобілізованим, а тому дія Закону України від від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на нього не поширюється. Крім того відповідач зауважив, що під час проходження служби до керівництва Головного управління Національної поліції в Житомирській області з рапортами про надання йому додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, у період 2015 -2019 років року позивач звертався. Зазначає, що Головне управління Національної поліції в Житомирській області не відмовляло позивачу у наданні додаткової відпустки та не вводило обмеження щодо надання працівникам поліції, які отримали статус учасника бойових дій, додаткової відпустки строком на 14 днів. Враховуючи вищезазначене, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що в період з 21.01.2005 по 10.06.2019 ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Житомирській області
В період проходження служби в поліції ОСОБА_1 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
У зв'язку з цим, ОСОБА_1 в 2015 році був встановлений статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням ветерана війни-учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 29.12.2015 (а.с.6).
Відтак, з 29.12.2015 (з моменту встановлення відповідного статусу) ОСОБА_1 , як учасник бойових дій, отримав право на додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII).
Однак, в період проходження служби в поліції з 2015 по 2019 роки своїм правом на додаткову відпустку учаснику бойових ОСОБА_1 не скористався.
В подальшому, на підставі наказу Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 07.06.2019 №89 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції на підставі п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу).
Водночас, при звільненні позивача зі служби в поліції грошова компенсація за невикористану ним протягом 2015-2019 років додаткову відпустку учаснику бойових дій, йому виплачена не була. Вказані обставини не заперечуються відповідачем.
З метою реалізації свого права на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, ОСОБА_1 звернувся з відповідною заявою до Головного управління Національної поліції в Житомирській області.
За наслідками розгляду зазначеної заяви відповідач надіслав позивачу листа від 26.05.2021 №К-68/29/105/05-2021, в якому повідомив, що статтею 24 Закону України «Про відпустки» передбачена виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Виплата компенсації за інші види додаткової відпустки даним Законом не передбачена.
Вважаючи, що відповідач порушує його право на отримання грошової компенсації за невикористану протягом 2015-2019 років додаткову відпустку учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 45 Конституції України установлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Згідно з статтею 74 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Пунктом 1 статті 4 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» установлені такі види щорічних відпусток: 1) основна відпустка; 2) додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; 3) додаткова відпустка за особливий характер праці; 4) інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 76 КЗпП України щорічні додаткові відпустки надаються працівникам: 1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; 2) за особливий характер праці; 3) в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України врегульовані Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію" №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).
Відповідно до частин першої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (стаття 60 Закону № 580-VIII).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Статтею 16-2 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки" передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пільги щодо надання учасникам бойових дій чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також щодо одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік визначені також і пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII).
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.
Статтею 5 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII) визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час
Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 6 Закону №3551-XII учасниками бойових дій визнаються, зокрема: поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Наявним у матеріалах справи посвідченням ветерана війни - учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 29.12.2015 підтверджується, що в 2015 році ОСОБА_1 був встановлений статус учасника бойових дій.
Таким чином, з 29.12.2015 (з моменту встановлення відповідного статусу) ОСОБА_1 , як учасник бойових дій, отримав право на додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік.
Разом з тим, своїм правом додаткову відпустку учаснику бойових дій ОСОБА_1 за період проходження служби в поліції з 2015 по 2019 роки не скористався, що не заперечується відповідачем.
Відповідно до частин 7 та 11 статті 93 Закону №580-VIII чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Згідно з частинами 9 та 10 статті 93 Закону №580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.
За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок №260).
Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
При цьому, суд зауважує, що в абзацах 7 та 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 йдеться про "невикористану в році звільнення відпустку" без вказівки на її вид (основна чи додаткова).
Таким чином, з нормативного тлумачення наведених правових норм вбачається, що у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже в протилежному випадку - це суперечитиме суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.
Відтак, з огляду на неврегулювання приписами Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.
Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин було застосовано Верховним Судом, зокрема у постановах від 04 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19, від 11 лютого 2021 року у справі № 160/13220/19, від 31 березня 2021 року у справі № 320/3843/20, від 31 березня 2021 року у справі № 200/9828/19-а і Суд не знаходить підстав для відступу від цих правових висновків.
Частиною 1 статті 83 КЗпП України закріплено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 24 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки".
Отже, у випадку звільнення поліцейських зі служби, такі особи на підставі абзаців 7 та 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260, а також правових норм частини 1 статті 83 КЗпП України та частини 1 статті 24 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки», мають право на виплату грошової компенсація за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, передбаченої статтею 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Системно проаналізувавши вищевказані норми чинного законодавства та обставини справи, які підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку, що при звільненні зі служби в поліції ОСОБА_1 , який є учасником бойових дій, мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним в 2015-2019 роках додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Натомість доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що нормами ч. 1 ст. 24 Закону України 15.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки" не передбачено право на компенсацію інших видів додаткових відпусток, в тому числі й додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, суд оцінює критично, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Таким чином, вказаною нормою передбачено право працівника, який звільняється, на отримання грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
При цьому, згідно пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» до щорічних відпусток належать: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Гарантована учасник бойових дій щорічна додаткова відпустка, передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, є іншою додатковою відпусткою, а тому згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" належить до щорічних відпусток.
З огляду на що, закріплене в частині 1 статті 24 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки поширюються й на такий вид щорічної відпустки, як додаткова відпустка учаснику бойових дій, передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ. Крім того, як вже зазначено вище, таке право для працівників поліції, які звільняються зі служби, передбачене також абзацами 7 та 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260.
Вказане свідчить на користь висновку, що при звільненні ОСОБА_1 зі служби в поліції, відповідач протиправно не провів з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані у 2015 - 2019 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану протягом 2015-2019 років додаткову відпустку учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Одночасно, застосовуючи механізм ефективного захисту прав позивача та їх відновлення, користуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану ним протягом 2015-2019 років додаткову відпустку учаснику бойових дій, передбачену пункт 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення з військової служби.
Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог про зобов'язання Головне управління Національної поліції в Житомирській області надати позивачу довідку з розрахунком грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2019 роки, суд зазначає наступне.
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Водночас, нарахування та виплата позивачу грошової компенсації за невикористану протягом 2015-2019 років додаткову відпустку учаснику бойових дій Головним управлінням Національної поліції в Житомирській області ще не здійсненні, оскільки будуть проведенні після набрання законної сили рішенням по даній справі.
За таких обставин, вимоги позивача про зобов'язання надати йому довідку-розрахунок про нараховану та виплачену компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, за переконанням суду, є передчасною, оскільки така компенсація позивачу ще не виплачена.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, суд, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" та в матеріалах справі відсутні докази на підтвердження понесення ним інших судових витрат по даній справі, підстави для вирішення питання про розподілу судових витрат - відсутні.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (вул. Старий Бульвар, 5/37, м.Житомир, 10008; код ЄДРПОУ 40108625) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані протягом 2015-2019 років календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані протягом 2015-2019 років календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з його з військової служби.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович