16 січня 2023 року Справа № 160/17350/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
01.11.2022 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення № 046150010908 відділу призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.09.2022 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з підпунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV ОСОБА_1 , направлене їй повідомленням від 26.09.2022 вих. № 0400-010221-8/97679 відділу обслуговування громадян №18 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 для призначення пенсії як стаж, що дає право на пенсію на пільгових умовах згідно Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників зі шкідливими й тяжкими умовами праці, зайнятість у яких надає право на пенсію за віком на пільгових умовах, період з 22.01.1997 по 07.04.2008 (11 років 4 дні); зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з 16.09.2022 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», що підлягає застосуванню відповідно до п. 3 Рішення Конституційного Суду України № 1- р/2020 від 23.01.2020; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1792,40 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що 16.09.2022 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1. 23.09.2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 046150010908, в якому зазначено, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії за списком №1 з підстави відсутності необхідного страхового стажу та недосягнення необхідного пенсійного віку. Відповідно трудової книжки, наданих довідок, документів та відомостей, які надані відповідачу, вона має необхідний стаж та досягла необхідного віку, що є підставою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Позивач наголошує, що при вирішенні питання щодо визначення необхідного пенсійного віку, Пенсійний орган керувався приписами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та не врахував рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року № 1-р/2020 у справі № 1- 5/2018(746/151). Вважаючи відмову в призначенні пенсії протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/17350/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
13.12.2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що позивач 16.09.2022 року звернулася із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». На момент звернення позивачу виповнилось 45 років. У рішенні від 23.09.2022 року № 046150010908, прийнятому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за результатом розгляду заяви позивача про призначення пенсії на пільгових умовах зазначено, що пенсійний вік, визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 1), становить 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Вік заявника 45 років 3 місяці. Страховий стаж особи становить 17 років 9 місяців 6 днів, пільговий стаж 10 років 2 місяці 29 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховані всі періоди. Відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та в зв'язку з тим, що заявниця не досягла необхідного пенсійного віку. Заявниця не працює, на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив та зазначає наступне.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення 45 років, 16.09.2022 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та прийнято рішення № 046150010908 від 23.09.2022 року, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та необхідного пенсійного віку, оскільки відповідно до пункту першого частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» необхідний пенсійний вік становить 50 років (Список № 1), в свою чергу вік заявника 45 років 3 місяці, страховий стаж становить 17 років 9 місяців 6 днів, пільговий стаж становить 10 років 2 місяці 29 днів.
Позивач, вважаючи протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 та вважаючи, що відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу окремий період її роботи, звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком N 1 ( 36-2003-п ) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 року, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017 року.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом а статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт а статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015 року, в наступній редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт а статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом а статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV та величині страхового стажу, який становить 15 років за пунктом а статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 20 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та статтею 14 Закону №1058.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог.
Позивач вважає, що при досягненні віку 45 років та при наявності загального страхового стажу роботи 17 років 9 місяців 6 днів, з якого 11 років 4 дні - пільгового стажу роботи в особливо шкідливих умовах праці вона має право на пенсію на пільгових умовах за списком №1.
Натомість, як вбачається з рішення № 046150010908 від 23.09.2022 року, відповідач фактично керується Законом № 1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII), за яким, пенсійний вік жінок зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 становить 50 років, а необхідний страховий стаж - 20 років.
Водночас, Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку та стажу на предмет конституційності не перевірявся. Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
У рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151 - 2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.
Згідно із частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року "Про застосування Конституції України" вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03.10.2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Отже, при з'ясуванні змісту поняття "майно" недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так, у справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява № 68385/10 та №71378/10, пункт 35).
Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі "легітимні очікування" та "майнові права" (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.
У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, оскільки враховуючи рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1/-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, враховуючи, що позивач звернулась із заявою 16.09.2022 року, на момент звернення їй виповнилось повних 45 років 3 місяці, мала страховий стаж роботи 17 років 9 місяців 6 днів, у тому числі на пільгових умовах за Списком № 1 - 10 років 2 місяці 29 днів (про що також зазначено у оскаржуваному рішенні № 046150010908 від 23.09.2022 року), суд доходить висновку, що вона має право на пенсію на пільгових умовах за Списком №1, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020, а відтак відповідачем було протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийнято без врахування зазначених вище критеріїв, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 для призначення пенсії як стаж, що дає право на пенсію на пільгових умовах згідно Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників зі шкідливими й тяжкими умовами праці, зайнятість у яких надає право на пенсію за віком на пільгових умовах, період з 22.01.1997 по 07.04.2008 (11 років 4 дні), суд зазначає наступне.
Згідно статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005р. № 383 передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 року.
Постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року № 162, від 16.01.2003 року № 36, від 24.06.2016 року № 461 затверджено Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року № 162 затверджений Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, і до даного списку віднесено, зокрема, посади видувальника скловиробів на склянному виробництві та ковшового в доменному виробництві.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003р. № 36 затверджений Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, і даним списком передбачена посади, зокрема, видувальника скловиробів на склянному виробництві та ковшового в доменному виробництві.
Отже, у період з 22.01.1997 року по 07.04.2008 року позивач займала посади, які були передбачені списками №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року № 442 "Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці" з наступними змінами та доповненнями передбачає, що відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії за віком на пільгових умовах за списками виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 року № 461, а також пенсії, що можуть встановлюватися підприємствами й організаціями за рахунок власних коштів працівникам інших виробництв, професій та посад залежно від умов праці, призначаються за результатами атестації робочих місць.
Відповідно, до пункту 4 Порядку № 442 атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п'ять років.
Пунктом 6 Порядку № 442 визначено, що атестація робочих місць передбачає визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах.
Крім того, Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі Мінпраці) від 01.09.1992 року № 41 визначено, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації та розробленими на виконання постанови № 442.
Основна мета атестації, яка випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно пункту 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
У пункті 4.2 зазначеного Порядку застосування списків йдеться про те, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Отже, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Також згідно пункту 10 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року № 383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників визначені пунктом 20 Порядку № 637.
Пунктом 20 вказаного Порядку встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Тобто, основним документом, який підтверджує стаж та характер роботи є трудова книжка, при цьому, у разі відсутності відомостей у ній, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств.
На момент заповнення трудової книжки позивача вперше порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
З 29.07.1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок що й Інструкція №162.
Так, з трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 30.07.1996 року вбачається, що позивач працювала, зокрема:
- з 30.07.1996 року по 21.01.1997 року - учнем видувальника скловиробів в цеху сортового скла Криворізького металургійного заводу «Криворіжсталь» ім. В.І. Леніна;
- з 22.01.1997 року по 31.01.1998 року - на посаді видувальника скловиробів 3 разряду в цеху сортового скла Криворізького металургійного заводу «Криворіжсталь» ім. В.І. Леніна;
- 01.02.1998 року - присвоєно 4 розряд видувальник скла скловиробів в цеху сортового скла Криворізького металургійного заводу «Криворіжсталь» ім. В.І.
- з 27.08.1998 року по 07.04.2008 року переведена в домений цех - 2 ковшовим 2 розряду.
Криворізький металургійний завод «Криворіжсталь» ім. В.І. Леніна перейменовано на: Криворізький металургійний комбінат «Криворіжсталь» ім. В.І. Леніна, наказ Міністерства чорної металургії СРСП від 16.01.84р. № 4; Криворізький державний гірничо-металургійний комбінат «Криворіжсталь», наказ Міністерства промисловості України від 08.10.96р. № 179; відкрите акціонерне товариство «Криворізький гірничо-металургійний комбінат «Криворіжсталь», наказ Міністерства промислової політики України від 07.04.2004р. № 166; з 12.01.2006р. Відкрите акціонерне товариство «Криворізький гірничо-металургійний комбінат «Криворіжсталь» реорганізовано у ВАТ «МітталСтіл Кривий Ріг» рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Криворіжсталь» № 2 від 12.01.2006р.; ВАТ «МітталСтіл Кривий Ріг» реорганізовано в Відкрите акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг», рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «МітталСтіл Кривий Ріг» № 4, від 14.06.2007; ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» реорганізовано в Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг», рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» № 10 від 21.04.2011р.
Відповідно уточнюючої довідки № 1451-1404 від 08.09.2022 року ОСОБА_1 повний робочий день працює ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» цех сортового скла скляне вирорбництво у період з 22.01.1997 року по 15.06.1998 (зупинка цеху) - видувальником скловиробів, що передбачено Списком № 1, розділ XV, підрозділ 1а, позиція 1150101а-11548, згідно зі Списками, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року № 162; домений № 2 виробництво: доменне з 27.08.1998 року по 15.01.2003 року - ковшовим, що передбачено Списком № 1, розділ ІІІ, підрозділ 1а, позиція 1030100а-12815, згідно зі Списками, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року № 162; домений № 2 виробництво : доменне з 16.01.2003 року по 07.04.2008 року - ковшовим, що передбачено Списком № 1, розділ ІІІ, підрозділ 1а, позиція 3.1а, згіднно зі Списками, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року № 36. В інші періоди робіт, що дають право на призначення пенсії за Списком № 1 - не виконувала. Всього за вищевказані періоди відпрацьовано за Списком № 1 - 11 років 4 дні. Підтверджено атестацію робочих місць: наказ № 525 від 09.12.1994 року, наказ № 417 від 20.03.2000 року, наказ № 300 від 18.04.2005 року, Лист про продовження дії раніше проведених атестацій робочих місць за умовами праці № 003/07-1-229 від 11.06.2009 року.
Таким чином, факт перебування позивача на роботах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах, а також проведення у спірні періоди атестації робочих місць за умовами праці підтверджується записами у її трудовій книжці та відповідною уточнюючою довідкою.
Тому, з огляду на викладене, підлягає зарахуванню до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 спірний період роботи позивача з 09.12.1999 року по 19.03.2000 року, оскільки такий період не було зараховано відповідачем саме у зв'язку з непідтвердженням атестації робочих місць за умовами праці.
При цьому, не підлягає зарахуванню до пільгового стажу період з 16.06.1998 року по 26.08.1998 року, оскільки такий період не підтверджено наданою позивачем пільговою довідкою від 08.09.2020 року №1451-1404, в якій підтверджено працю позивача повний робочий день в цеху сортового скла скляного виробництва на посаді видувальника скловиробів виключно з 22.01.1997 року по 15.06.1998 року до зупинки цеху.
Такж, не підлягають зарахуванню до пільгового стажу роботи позивача періоди з 22.01.1997 року по 15.06.1998 року, з 27.08.1998 року по 08.12.1999 року, з 20.03.2000 року по 31.12.2003 року, з 01.01.2004 року по 31.01.2005 року, з 17.05.2005 року по 31.12.2006 року, з 01.03.2007 року по 19.03.2008 року, з 01.04.2008 року по 07.04.2008 року, оскільки зазначені періоди було зараховано відповідачем до пільгового стажу, що підтверджується протоколом форми РС - право, наявним в матеріалах справи.
Щодо зарахування періодів перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до пільгового стажу, суд враховує наступне.
За змістом статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу за спеціальністю.
Пунктом «ж» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною трирічного віку.
Частиною 6 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що при призначенні пенсій на пільгових умовах відповідно до статей 13 і 14 та пенсій за вислугу років відповідно до статті 55 цього Закону провадиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цими статтями, за умови, що зазначені роботи дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.
Таким чином, до спеціального стажу, що дає право на пенсію на пільгових умовах, зараховується час догляду працюючої особи за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 607/15077/16-а та від 07.11.2019 у справі №686/1015/16-а.
З матеріалів справи судом встановлено, що у період з 30.07.1996 року по 07.04.2008 року позивач працювала у ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (остання назва), виконувала роботи за професією, передбаченою Списком №1.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача народилася дитина ОСОБА_2 .
При цьому, з 19.03.2005 по 16.05.2005 позивач знаходилась у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (свідоцтво про народження дитини наявне в матеріалах справи).
Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що відмова відповідача зарахувати позивачу до пільгового стажу роботи за Списком №1 періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є протиправною, відтак з метою відновлення порушеного права позивача слід зобов'язати відповідача зарахувати період з 19.03.2005 року по 16.05.2005 року відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного до пільгового стажу роботи позивача за Списком №1.
Щодо періоду з 01.01.2007 року по 28.02.2007 року суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 25 Закону України «Про відпустки», відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію "дитина з інвалідністю підгрупи А" або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.
Пунктом «ж» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» обмежений час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, а саме не довше ніж до досягнення кожною дитиною трирічного віку.
В даному випадку, судом встановлено, що в період з 01.01.2007 року по 28.02.2007 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку. Зазначений період відноситься до відпуски без збереження заробітної плати, а отже не може бути зарахований до стажу, що дає право на пенссію на пільгових умовах згідно Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників зі шкідливими й тяжкими умовами праці.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оскільки суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, в той час як спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, суд вважає за доцільне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №046150010908 від 23.09.2022 року, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 для призначення пенсії як стаж, що дає право на пенсію на пільгових умовах згідно Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників зі шкідливими й тяжкими умовами праці, зайнятість у яких надає право на пенсію за віком на пільгових умовах, періоди з 09.12.1999 року по 19.03.2000 року та період з 19.03.2005 року по 16.05.2005 року, та зобов'язати призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з 16.09.2022 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІв редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
За таких обставин, позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 992, 40 грн., що документально підтверджується квитанцією №39232514 від 24.10.2022 року.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду в сумі 992, 40 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 .
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 800,00 грн., суд враховує наступне.
Згідно з частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін.
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі також - Закон №5076-VI).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, значення спору для сторони тощо.
Судом встановлено, що професійна правнича допомога позивачу у цій справі надавалася адвокатом Березовською Оленою Анатоліівною відповідно до договору про надання правової допомоги від 17.10.2022 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Також позивачем надано до суду квитанцію № 39283167 від 28.10.2022 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП № 4601 від 19.12.2019 року, акт прийому- передачі наданих послуг від 17.10.2022 року.
Відповідно до квитанції № 39283167 від 28.10.2022 року позивач сплатила кошти в розмірі 800,00 грн. за адвокатські послуги згідно договору від 17.10.2022 року.
При розподілі судових витрат у цій справі суд враховує: зміст позовної заяви; час, який необхідно затратити кваліфікованому юристу на підготовку усіх матеріалів адміністративної справи; складність адміністративної справи; те, що справа розглядалася в спрощеному провадженні, без виклику сторін.
Також, суд вказує на зміст та незначну кількість та складність в опрацюванні документів, долучених до позовної заяви.
Суд вважає, що у даній категорії справ, заявлені до відшкодування 800,00 грн. витрат на правничу допомогу є обґрунтованими, а їх розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Враховуючи наведене, виходячи із обставин справи, суд вважає обґрунтованою і такою, що підпадає під критерій співмірності, суму витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача, у розмірі 800,00 грн.
Керуючись статтями 2, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046150010908 від 23.09.2022 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за списком №1 періоди з 09.12.1999 року по 19.03.2000 року та з 19.03.2005 року по 16.05.2005 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з 16.09.2022 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 800 грн.00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська