Дата документу 30.01.2023 Справа № 337/1985/20
Єдиний унікальний № 337/1985/20 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/487/23 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 125 КК України
30 січня 2023 року м. Запоріжжя
Судова колегія з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2022 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Владивосток Приморського краю РФ, громадянин України, маючий вищу освіту, працюючий лікарем стоматологом КЗ «Запорізька ЦРЛ» ЗРР, не одружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та йому призначено покарання у вигляді 200 годин громадських робіт.
Запобіжний захід по кримінальному провадженню не обирався.
Стягнуто зі ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_9 у відшкодування матеріальної шкоди 4973 грн. 53 коп., у відшкодування моральної шкоди 10000 грн., а всього - 14973 грн. 53 коп.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, за наступних обставин.
6 березня 2020 року, приблизно о 20.10 годині, ОСОБА_7 , перебуваючи біля 2 під'їзду будинку АДРЕСА_3 , на ґрунті раптових неприязних відносин, маючи умисел на спричинення умисного тілесного ушкодження, наніс один удар кулаком правої руки в обличчя ОСОБА_9 , чим спричинив останньому закриту черепно-мозкову травму: струс головного мозку, перелом кісток носу, синець в лівій навколо-очній ділянці, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 вважає вирок незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповнотою судового розгляду, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції взяв до уваги виключно суперечливі показання свідків, які є заінтересованими особами.
Крім того, суд першої інстанції послався на протокол слідчого експерименту від 14 травня 2020 року, не зазначивши, які саме обставини цей доказ доводить, а лише процитувавши зміст цього доказу.
При цьому суд першої інстанції проігнорував доводи сторони захисту з приводу того, що свідки під час слідчого експерименту надавали протилежні докази щодо місця події. Зокрема, один свідок вказував на те, що саме він цілеспрямовано підійшов до потерпілого, а інші свідки вказували, що це саме потерпілий підійшов до його під'їзду, вже після того, як він відкрив двері під'їзду.
Вважає, що сам факт того, що потерпілий цілеспрямовано йшов до нього, при цьому викрикуючи нецензурні слова, будь-якій людині дасть привід вважати, що ця людина налаштована агресивно та схильна до насилля.
Також не погоджується з висновком суду, що потерпілий тримав свої руки в кишенях, оскільки жоден зі свідків не бачив, де саме тримав руки потерпілий, а тільки всіляко намагалися акцентувати увагу суду на тому, що він нібито погрожував на подвір'ї жінкам, потерпілий заступився за них, а він накинувся на потерпілого.
Звертає увагу, що суд взагалі не надав оцінки наданим стороною захисту доказам - скриншотам спілкування потерпілого в мережі Інтернет у соціальній мережі, які доводять агресивний стиль спілкування потерпілого та його ворожу налаштованість до оточуючих. Вказані докази були досліджені в судовому засіданні та потерпілий визнав, що це дійсно його дописи, але зазначив, що це лише спілкування в мережі Інтернет і вони не мають відношення до справи, а насправді в житті він спілкується коректно.
Також не погоджується і з призначеним йому найбільш суворим покаранням, оскільки він характеризується виключно позитивно, а на момент відкриття кримінального провадження у нього народилася дитина.
З урахуванням викладеного вважає, що висновки щодо доведеності його вини не відповідають фактичним обставинам справи, а він діяв у стані необхідної оборони (вдарив потерпілого всього один удар відкритою долонею, коли той вийняв руку з кишені та відвів її назад, на його думку, для удару ножем).
Просить вирок скасувати та ухвалити новий, яким визнати його невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Від потерпілого ОСОБА_9 на адресу апеляційного суду надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких він зазначає, що суд першої інстанції в повній мірі дослідив усі обставини, з'ясування яких мало істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення, надано правильну оцінку всіх доказам, які узгоджуються між собою. Призначаючи обвинуваченому суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, призначив йому покарання, достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів. Просить апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок - без змін.
Заслухавши доповідь судді по справі, обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу, зазначив, що потерпілий сфальсифікував свій діагноз та спровокував конфлікт, захисника обвинуваченого, який зазначив, що потерпілий сам спровокував обвинуваченого, прокурора, який вирок суду вважав законним, обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Суд першої інстанції згідно з вимогами ст.ст. 370, 374 КПК України та відповідно до ст. 337 КПК України в межах пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, обґрунтовано прийшов до висновку щодо обсягу та доведеності його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, виклавши їх у вироку.
В оскаржуваному вироку суд першої інстанції навів всі встановлені обставини, які відповідно до ст. 91 КПК України підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених в судовому засіданні доказів, зазначив підстави, з яких приймає одні докази та відкидає інші.
Вина ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, а саме показаннями потерпілого, свідків та дослідженими в судовому засіданні документами.
Так, у суді першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав та пояснив, що він повертався додому на автомобілі, заїхав у двір. На паркувальному місці були пеньки, які заважали припаркувати автомобіль, тому він їх посунув та припаркував автомобіль. Три жінки почали робити йому зауваження з приводу автомобіля, сварили його, що він неправильно його припаркував. Він пішов в бік свого під'їзду. Також його почав сварити потерпілий ОСОБА_9 . Далі ОСОБА_9 крикнув йому вслід «повертайся, а то буде погано». Він поклав свої речі на лавку біля під'їзду, повернувся до потерпілого. ОСОБА_9 лаявся в його бік, принижував, погрожував, що вдарить, при цьому тримав руки в кишенях. Потім потерпілий раптово смикнувся в його бік, намагаючись витягнути руку з кишені. Він сприйняв це як спробу його вдарити, тому своєю правою рукою він намагався відштовхнути ОСОБА_9 , щоб захистити себе та зупинити потерпілого. Але вийшло так, що він відкритою долонею влучив в обличчя ОСОБА_9 , від чого потерпілий впав на спину.
Таким чином, у суді першої інстанції та в апеляційній скарзі сторона захисту повністю заперечує факт заподіяння обвинуваченим ОСОБА_7 умисного легкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_9 , і позиція обвинуваченого зводиться до того, що у нього не було умислу вдарити потерпілого та нанести йому тілесне ушкодження, а він лише захищав себе.
Разом з тим, суд першої інстанції, дослідивши безпосередньо всі надані докази, прийшов до правильного висновку про неспроможність такої версії обвинуваченого та доведення в повному обсязі його вини саме в заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, оскільки сукупність досліджених доказів дає підстави зробити лише такі висновки.
Так, потерпілий ОСОБА_9 у суді першої інстанції показав, що він знаходився вдома, а коли почув сварку на вулиці, вийшов подивитись. Він побачив, як обвинувачений лається з двома жінками з приводу паркування автомобіля. Одна з жінок сказала, що обвинувачений погрожував, що поб'є їх та їхніх дітей, якщо вони торкнуться автомобіля. Він зробив ОСОБА_7 зауваження, між ними була відстань близько 1,5 метри. Обвинувачений раптово підійшов до нього та кулаком правої руки вдарив його в обличчя, в область носа, від чого він впав на спину. ОСОБА_7 намагався продовжити його бити, проте обвинуваченого зупинив поліцейський, який був поруч, надягнув на обвинуваченого кайданки. У нього був переламаний ніс, він звернувся до лікарні, лікувався там два тижні.
Свідок ОСОБА_10 , який працює інспектором патруля особливого призначення, у суді першої інстанції показав, що він був на чергуванні, знаходився у дворі будинку, куди заїхав автомобіль, яким керував обвинувачений. Дві жінки зробили обвинуваченому зауваження з приводу того, як він припаркував автомобіль. Обвинувачений почав грубо сварити жінок, обіцяв що «повідриває голови» тим, хто торкнеться його автомобіля, грубо лаяв дітей цих жінок. Коли він побачив цей конфлікт, був на відстані 20 метрів, почав підходити ближче. Далі з боку першого під'їзду будинку до обвинуваченого підійшов потерпілий ОСОБА_9 , намагався заспокоїти обвинуваченого, просив припинити себе так поводити. ОСОБА_7 поклав свої речі на лавку біля під'їзду та повернувся на дорогу, де був ОСОБА_9 . Далі обвинувачений раптово стрибнув в бік потерпілого та наніс йому один удар кулаком в область обличчя, від чого ОСОБА_9 впав. Він схопив ОСОБА_7 за руки, обвинувачений намагався вирватися, але він міцно його тримав та надягнув кайданки.
Свідок ОСОБА_11 у суді першої інстанції показала, що вона знаходилась у дворі будинку разом із ОСОБА_12 . У двір на автомобілі заїхав ОСОБА_7 та припаркував його біля дитячого майданчика. Вони зробили зауваження обвинуваченому. ОСОБА_7 відповів, що повідриває голови дітям, якщо з автомобілем щось трапиться. Неподалік був потерпілий ОСОБА_9 , який це почув та підійшов до ОСОБА_7 та зробив йому зауваження, пояснив, що не можна грубо поводити себе з жінками. ОСОБА_7 поклав свою сумку на лавку, підійшов до ОСОБА_9 та вдарив потерпілого кулаком правої руки в обличчя, від чого потерпілий впав на спину. Після удару до ОСОБА_7 підійшов поліцейський, схопив за руки, надягнув кайданки. У ОСОБА_9 в руках нічого не було, він не намагався вдарити обвинуваченого.
Свідок ОСОБА_12 у суді першої інстанції показала, що вона зустріла у дворі будинку знайому ОСОБА_13 . Вони з нею раніше поставити пеньки для того, щоб автомобілі не могли паркуватись на дитячому майданчику. У двір заїхав автомобіль, з якого вийшов ОСОБА_7 , посунув пеньки та припаркував свій автомобіль. Вона та ОСОБА_11 зробили обвинуваченому зауваження. ОСОБА_7 почав їм грубо відповідати, нецензурно лаяв їх, погрожував. Конфлікт чув поліцейський, який знаходився у дворі будинку та потерпілий ОСОБА_9 . До них підійшов потерпілий, зробив зауваження ОСОБА_7 . Обвинувачений та потерпілий сперечались близько 5 хвилин, ОСОБА_9 поводив себе спокійно, в руках у нього нічого не було. Обвинувачений раптово кинувся в бік ОСОБА_9 та вдарив його кулаком правої руки в обличчя. Поліцейський схопив ОСОБА_7 та надягнув на нього кайданки.
Свідок ОСОБА_14 у суді першої інстанції показала, що вони з ОСОБА_9 знаходились вдома, почули сварку та вийшли на вулицю. Обвинувачений лаявся на двох жінок, обіцяв, що «повідриває голови» дітям або тим, хто торкнеться його автомобіля. ОСОБА_9 сказав обвинуваченому «навіщо ти так розмовляєш із жінками?» Обвинувачений тримав в руках сумку, він поставив її на лавку, стрибнув в бік ОСОБА_9 та у стрибку вдарив його кулаком правої руки в обличчя. ОСОБА_7 намагався і далі бити потерпілого, але його зупинив поліцейський.
Підстав не довіряти показанням потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_12 , які були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та приведені до присяги, у суду не було, а в апеляційній скарзі не вказані ймовірні причини обмови обвинуваченого з боку потерпілого та свідків.
Показання вищезазначених потерпілого та свідків у суді першої інстанції є логічними та послідовними, оскільки вони переконливо повідомили про відомі їм обставини вчиненого кримінального правопорушення, їх пояснення повністю узгоджуються між собою та дослідженими судом першої інстанції документами.
Також суд першої інстанції на вимогу процесуального закону дослідив надані сторонами інші докази, яким зробив обґрунтовану оцінку.
Так, з протоколу огляду місця події від 6 березня 2020 року та фототаблиці до нього вбачається, що об'єктом огляду є двір будинку АДРЕСА_3 , за наслідками огляду нічого не вилучалось (т. 1, а.с. 88-94).
З протоколів пред'явлення для впізнання за фотознімками від 24 квітня 2020 року вбачається, що потерпілий ОСОБА_9 , свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_16 впізнали ОСОБА_7 як чоловіка, який 6 березня 2020 року спричинив ОСОБА_9 тілесне ушкодження (т. 1, а.с. 95-98, 99-102, 103-106, 107-110, 111-114).
З висновку експерта № 325 від 9 квітня 2020 року вбачається, що закрита черепно-мозкова травма: струс головного мозку, перелом кісток носу, синець в лівій навколо-очній ділянці у ОСОБА_9 кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Виникнення виявлених ушкоджень у ОСОБА_9 можливо при будь-якому взаєморозташуванні потерпілого відносно нападника за умови доступності зон ушкоджень для травматичних впливів. Враховуючи локалізацію, кількість та взаєморозташування наявних ушкоджень у ОСОБА_9 , що йому було нанесено не менше одного травматичного впливу (т. 1, а.с. 115-118).
З протоколу проведення слідчого експерименту від 14 травня 2020 року та відеозапису до нього вбачається, що слідчий експеримент було проведено за участі ОСОБА_7 та його захисника його захисника - адвоката ОСОБА_17 , потерпілого ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_15 , у ході якого обвинувачений продемонстрував місце та обставини конфлікту з потерпілим, пояснив, що потерпілий почав витягувати праву руку з кишені, йому здалось, що він це робить, щоб його вдарити. Він хотів правою рукою відштовхнути від себе ОСОБА_9 , але потерпілий нахилився в бік і він попав рукою в обличчя ОСОБА_9 . Крім того, в ході слідчого експерименту потерпілий ОСОБА_9 показав місце, де у нього відбувався конфлікт із ОСОБА_7 , показав, як ОСОБА_7 вдарив його кулаком в обличчя. Також свідок ОСОБА_11 показала місце, де обвинувачений раптово в стрибку вдарив потерпілого кулаком в обличчя (т. 1, а.с. 119-123).
Суд першої інстанції, вивчивши і дослідивши кожний доказ окремо з точки зору належності та допустимості, і в сукупності, з точки зору всебічності, достатності та взаємозв'язку, на переконання апеляційного суду прийшов до правильного висновку, що обвинувачений ОСОБА_7 заподіяв саме умисне легке тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_9 , що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що вищенаведеними дослідженими судом доказами та обставинами, що ними підтверджуються, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, за фактичних обставин, встановлених судом у вироку, є об'єктивно доведеною поза розумним сумнівом.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги з приводу того, що визнаючи ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд першої інстанції не врахував відсутність належних доказів на підтвердження його вини і не взяв до уваги докази його невинуватості.
Так, потерпілий та свідки надали суду повністю логічні та змістовні пояснення з приводу обставин вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, їх показання повністю узгоджуються між собою та з іншими дослідженими доказами.
Крім того, з мотивувальної частини вироку вбачається, що суд першої інстанції вірно та об'єктивно оцінивши всі фактичні обставини, в тому числі і повідомлені стороною захисту, прийшов до висновку про неспроможність позиції захисту та зазначив підстави, з яких він приймає до уваги докази сторони обвинувачення та відкидає докази захисту.
На переконання колегії суддів, жодних об'єктивних підстав для обмови потерпілим та свідками обвинуваченого стороною захисту не наведено.
Між тим, щодо істотних обставин кримінального провадження показання потерпілого та свідків повністю узгоджуються, і докладність змісту їх показань, їх узгодженість в частині, що стосується істотних обставин події, а також відсутність у потерпілого та свідків підтверджених мотивів для обмови ОСОБА_7 повністю спростовує твердження сторони захисту про те, що їх показання не доводять вину обвинуваченого.
Усі доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 фактично зводяться до того, що саме потерпілий погрожував обвинуваченому, викрикував нецензурні слова, провокував конфлікт, тому обвинувачений, захищаючи себе та перебуваючи в стані необхідної оборони, відштовхнув потерпілого ОСОБА_9 , влучивши випадково долонею руки по обличчю останнього.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, показання потерпілого, свідків та наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що факт вчинення потерпілими ОСОБА_9 дій, які могли б бути розцінені ОСОБА_7 як посягання на охоронювані законом права та інтереси обвинуваченого, а також створення реальної загрози заподіяння шкоди, не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим, підстави для виникнення стану необхідної оборони у обвинуваченого були відсутні.
Так, з показань потерпілого та свідків убачається, що обвинувачений ОСОБА_7 , припаркувавши свій автомобіль, почав сваритися з жінками та висловлював їм погрози, у зв'язку з чим потерпілий ОСОБА_9 почав заспокоювати ОСОБА_7 , у результаті чого між ними виник конфлікт.
У ході конфлікту потерпілий ОСОБА_9 нічого у руках не тримав, жодних протиправних дій по відношенню до обвинуваченого не вчиняв і навпаки тримав руки у кишенях (що підтвердили допитані свідки), незважаючи на що, обвинувачений ОСОБА_7 раптово стрибнув у бік потерпілого та наніс йому один удар кулаком по обличчю.
Факт нанесення удару по обличчю саме кулаком, а не долонею, також повністю підтвердили свідки, допитані в суді першої інстанції.
Жоден зі свідків не повідомляв про те, що потерпілий висловлював погрози, наносив ОСОБА_7 які-небудь тілесні ушкодження, обвинувачений на підтвердження цього жодних доказів не надав, не заявляв клопотань про допит інших свідків, яким були б відомі такі факти протиправних дій потерпілого.
За таких обставин, колегія суддів критично оцінює таку версію обвинуваченого, і вважає, що його показання є лише позицією захисту, яка має на меті уникнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, та повністю спростовується сукупністю досліджених належних та допустимих доказів, оскільки показання обвинуваченого не тільки не підтверджуються показаннями потерпілого та свідків, а й навпаки, повністю спростовуються ними.
З огляду на фактичні обставини справи вбачається, що конфлікт між обвинуваченим та потерпілим розпочався раптово, жодних неправомірних дій по відношенню до обвинуваченого потерпілий не вчиняв, інші присутні під час цього особи не бачили підстав для необхідності втрутитись до конфлікту до того часу як саме обвинувачений наніс удар потерпілому, у зв'язку з якоюсь неправомірною поведінкою потерпілого, що у сукупності свідчить про відсутність реальної загрози з боку потерпілого для обвинуваченого.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку взагалі не відбувалося такого посягання, яке б викликало у того, хто захищається (чи захищає), невідкладну необхідність у заподіянні тому, хто посягає, шкоди здоров'ю, необхідної для негайного відвернення чи припинення посягання та вважає, що обставини даної справи не давали підстав для висновку про наявність суспільно небезпечного посягання, яке б виправдало нанесення потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Отже з огляду на фактичні обставини справи та наявні у справі докази не встановлено, від якого саме суспільно небезпечного посягання або реальної загрози такого посягання захищався обвинувачений шляхом заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень.
З досліджених судом доказів є очевидним, що обвинувачений, об'єктивно не перебуваючи у стані необхідної оборони умисно, не маючи будь-якого приводу, заподіяв потерпілому ОСОБА_9 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
З огляду на вищенаведені докази та обставини, що ними підтверджуються, колегія суддів вважає об'єктивно доведеною поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Не погоджується колегія суддів і з доводами апеляційної скарги обвинуваченого про те, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що протокол слідчого експерименту містить суперечливі показання свідків у частині того, хто саме (обвинувачений чи потерпілий) підійшов ближче один до одного в ході конфлікту.
Так, зі змісту вказаного протоколу вбачається, що участь у проведенні даної слідчої (розшукової) дії приймали обвинувачений, його захисник, потерпілий, а також лише один свідок - ОСОБА_11 .
За таких обставин незрозуміло, про які саме протиріччя в поясненнях двох свідків вказує обвинувачений, якщо участь у проведенні слідчого експерименту приймав лише один свідок.
До того ж, надані під час слідчого експерименту потерпілим ОСОБА_9 та свідком ОСОБА_11 пояснення є логічними та послідовними, вони повністю узгоджуються між собою, і не узгоджуються щодо істотних обставин вчиненого кримінального правопорушення лише з поясненнями обвинуваченого ОСОБА_7 .
Є необґрунтованими доводи апеляційної скарги з приводу того, що суд першої інстанції не взяв до уваги надані стороною захисту докази (скриншоти спілкування обвинуваченого з потерпілим), оскільки на переконання колегії суддів, вказані докази є неналежними, оскільки жодним чином не підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню в даному кримінальному провадженню.
Інші доводи апеляційної скарги щодо наявності сумнівів з приводу доведеності вини ОСОБА_7 є безпідставними та спростовуються наведеними вище доказами.
Доводи апеляційної скарги про неповноту судового слідства, колегія суддів також вважає такими, що суперечать зібраним доказам, оскільки з матеріалів кримінального провадження та звукозапису судового засідання вбачається, що впродовж судового розгляду були допитані всі свідки, ретельно досліджені докази по справі, які підтверджують обставини справи та якими в повному обсязі доведено вину обвинуваченого.
Доводам обвинуваченого у вироку обґрунтовано наведено критичну оцінку, оскільки позиція захисту має на меті уникнення від кримінальної відповідальності та повністю спростовується сукупністю досліджених належних та допустимих доказів.
З приводу призначеного ОСОБА_7 покарання, яке на думку сторони захисту є занадто суворим і не відповідає вимогам закону, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, виконав вимоги ст. 65 КК України, а саме: врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії кримінальних проступків; встановив відсутність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання; дав належну оцінку даним про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, офіційно працевлаштований, позитивно характеризується за місцем роботи, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває.
Крім того, суд першої інстанції врахував думку потерпілого, який просив суворо покарати обвинуваченого, а також той факт, що обвинувачений протягом усього розгляду справи не відшкодував потерпілому витрати на лікування.
Колегія суддів також враховує те, що обвинувачений свою вину не визнав повністю, щиро не розкаявся, перед потерпілим не вибачився.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим можливо лише з призначенням ОСОБА_7 покарання у вигляді 200 годин громадських робіт, і підстави для пом'якшення йому розміру призначеного покарання, відсутні.
Відповідно до положень ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Колегія суддів вважає, що розмір призначеного ОСОБА_7 покарання відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу, а також відповідає критерію справедливого покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК України та його меті.
При цьому, як вбачається з вироку суду, за ч. 2 ст. 125 КК України ОСОБА_7 було призначене покарання не самого суворого виду та не в максимальних межах санкції статті, що також вказує на безпідставність доводів обвинуваченого про несправедливість призначеного покарання через його суворість.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги обвинуваченого з приводу неналежного врахування судом першої інстанції офіційного працевлаштування, позитивної характеристики за місцем роботи, наявності постійного місця проживання, відсутності судимостей, не перебування на обліку у нарколога та психіатра, оскільки як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд врахував вказані обставини при призначенні обвинуваченому покарання та прийшов до висновку про можливість призначення йому за ч. 2 ст. 125 КК України, покарання не в максимальних межах санкції.
Колегія суддів не бере до уваги посилання обвинуваченого на наявність у нього малолітньої дитини, оскільки матеріали кримінального провадження не містять доказів на підтвердження цього, і до апеляційної скарги копію свідоцтва про народження ОСОБА_7 не додав.
Інші доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують, оскільки судом першої інстанції в повній мірі встановлено та належним чином оцінено і враховано всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі покарання.
Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419, КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2022 року у відношенні ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4