02 лютого 2023 року
м. Рівне
Справа № 569/22239/20
Провадження № 22-ц/4815/121/23
Рівненський апеляційний суд:в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя : Боймиструк С.В.,
судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.,
розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
ОСОБА_2 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів з нього та стягнення аліментів з відповідачки на утримання їх неповнолітньої дитини.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що з березня 2020 року їх спільна з відповідачкою донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом ним та перебуває повністю на його утриманні. Вважає, що відповідачка ОСОБА_3 не може витрачати аліменти за їх цільовим призначенням, відтак змінилися обставини, які були взяті судом під час постановлення рішення про стягнення з нього аліментів на користь відповідачки на утримання їхньої неповнолітньої доньки підлягає припиненню.
В свою чергу, посилаючись на ст. 51 Конституції України та норми Сімейного Кодексу України в частині зобов'язання батьків утримувати дітей до їх повноліття, зважаючи на те, що їх неповнолітня донька проживає з ним та перебуває на його утриманні просить стягнути з відповідачки на його користь аліменти на утримання доньки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку починаючи з дня подачі позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.
Також зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 їх спільна донька ОСОБА_1 досягла віку 14 років, а тому відповідно до вимог ч. 3 ст. 160 СК України місце проживання визначається нею самою.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Припинено з 29 грудня 2020 року стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які стягнуті рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29 січня 2019 року по справі № 569/15183/18.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 29 грудня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, в жовтні 2022 року ОСОБА_1 - особа, яка не брала часті у розгляді справи, проте яка вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, подала апеляційну скаргу.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що докази на які посилався суд у своєму рішенні містять неправдиву інформацію. Вказує на психологічний тиск з боку батька спрямований на формування у неї негативного ставлення до матері з метою уникнення сплати аліментів. Зазначає про мінливість місця проживання та невідповідність висновку суду стосовно її постійного проживання у батька саме з березня 2020 року.
Доводить, що кошти, які надавалися батьком було недостатньо та вважає, що матеріальних витрат за весь період її проживання в батька не було.
Стверджує, що з березня 2022 року почала проживати з матір'ю, а батько продовжує нею маніпулювати та не закрив провадження щодо стягнення з відповідачки аліментів не дивлячись на те, що апелянт не проживає з батьком понад 6 місяців.
Враховуючи вищевикладене, просить суд скасувати рішення Рівненського міського суду від 08 грудня 2021 рокута ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити повністю.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує доводи апелянта, вважає рішення законним та обґрунтованим, просить відхилити апеляційну скаргу та залишити оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 червня 2015 року по справі № 569/19516/14-ц. Зазначеним судовим рішенням було стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 в твердій грошовій сумі в розмірі 800 грн. щомісячно, починаючи із 28 квітня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Рівненського міського суду від 29 січня 2019 року по справі № 569/15183/18 змінено розмір аліментів, які стягувалися з позивача на користь відповідача на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з подальшою індексацією, щомісячно, з дати набрання рішенням законної сили, до досягнення дитиною повноліття та в зв'язку з задоволенням позову про зміну розміру аліментів, припинено з дня набрання рішенням законної сили подальше примусове виконання рішення Рівненського міського суду від 05.06.2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів (справа №569/19516/14-ц).
Неповнолітня донька сторін ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з березня 2020 року проживає з батьком - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою виданою Великоомелянською сільрадою Рівненського району № 845 від 28 грудня 2020 року, комісійним актом № 44 від 28.12.2020 року складеному за участю депутата сільської ради Сльози Г.Д. дитиною ОСОБА_1 та її сусідами.
Крім того, даний факт не заперечується доказами долученими до матеріалів справи відповідачем ОСОБА_3 , зокрема листами Великоомелянської сільської ради Рівненського району від 22.02.2021 року за № 155/02-19, від 23.02.2021 року за № 163/02-19.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , виходячи з наданих доказів встановив, що дитина сторін проживає з платником аліментів, повністю перебуває на утриманні свого батька, а отже, є безпідставним стягнення з нього аліментів на користь відповідача на утримання дитини, яку він і так утримує.
Крім того, заслухавши думку дитини та враховуючи встановлені обставини проживання дитини з батьком, а також відсутність згоди одного з батьків на надання допомоги, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення аліментів з матері.
Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
При дослідженні матеріалів справи апеляційний суд встановив, що апеляційну скаргу було подано особою, яка не брала участі у розгляді справи, проте яка вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки - ОСОБА_1 .
Аналіз матеріалів справи дає підстави для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прямо впливає на права та інтереси апелянта, оскільки саме на її утримання стягуються аліменти, а тому ОСОБА_1 мала право на подачу даної апеляційної скарги з метою захисту власних прав та інтересів.
Відповідно до ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у ст.ст. 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до п. 17 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.
Таким чином визначальною обставиною при вирішенні питання про стягнення аліментів є встановлення місця проживання дитини.
Частиною 3 ст. 160 СК України встановлено, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Факт проживання неповнолітньої ОСОБА_1 за місцем проживання батька та на його утриманні був в місцевому суді особисто підтверджений апелянткою та не був спростований іншою стороною належними та допустимими доказами.
Як стверджує сама апелянт, що проживати з матір'ю вона почала з березня 2022 року.
Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до перегляду обставин справи з врахуванням новостворених доказів, які по своїй суті висновків місцевого суду на час його ухвалення, щодо місця проживання дитини не спростовують, а лише характеризують суб'єктивне ставлення апелянтки до подій, які відбувались під час її перебування під доглядом позивача (батька) та сформоване після зміни місця проживання у відповідачки (матері),що відбулось після прийняття оскаржуваного рішення майже через рік.
Тобто висновки місцевого суду на час його ухвалення відповідали обставинам справи та вимогам закону.
Маніпулювання сторін дитиною не може мати наслідком маніпулювання апелянтки законом та судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий : Боймиструк С.В.
Судді : Гордійчук С.О.
Ковальчук Н.М.