31 січня 2023 рокум. Ужгород№ 260/969/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Луцович М.М.
при секретарі судових засідань - Полянич В.І.
та осіб, що беруть участь у справі:
позивача - ОСОБА_1 ;
представника позивача - Гримут Д.Ю.;
представника відповідача - Яблонський О.О.;
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області (вул. Ф.Ракоці, буд.13, м.Ужгород, Закарпатська область, 88000) про визнання протиправними дії, визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області про визнання протиправними дії, визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом т.в.о. начальника ГУНП в Закарпатській області № 554 від 25.02.2020 року слідчого СВ Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області старшого лейтенанта поліції - позивача, у відповідності до підпункту 7 пункту 3 ст. 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України звільнено зі служби в поліції. Наказом т.в.о. начальника ГУНП в Закарпатській обл. № 50 ос від 26.02.2020 року, відповідно до ч. 1 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію", старшого лейтенанта поліції - позивача звільнено зі служби в поліції за п. 6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) з 26.02.2020 року. Вищевказані рішення про звільнення прийняті на підставі висновку про результати службового розслідування від 25.02.2020 року, яке проводилось дисциплінарною комісією ГУНП в Закарпатській області. Позивач наголошує, що висновок службового розслідування не містить доказів, які б реально свідчили про вчинення ОСОБА_1 будь-якого дисциплінарного проступку. Позивач зазначає, що обираючи такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, відповідач не з'ясував всіх обставин доцільності застосування такого стягнення, наявність заохочень або стягнень застосованих відносно позивача і обрав найжорсткіший захід стягнення без відповідних на то підстав. Позивач наголошує, що звільнення відбулося з порушенням порядку, передбаченого трудовим законодавством, оскільки відповідач немотивовано обрав звільнення, як вид дисциплінарного стягнення під час перебування позивача на лікарняному.
В судовому засіданні позивач та представник позивача просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, з мотивів викладених у відзиві на позов, вказавши на те, що наказом ГУНП в Закарпатській області №325 від 21.01.2020 року було призначено службове розслідування за фактами порушення службової дисципліни та вимог антикорупційного законодавства, допущених слідчим СВ Хустського ВП ГУНП ОСОБА_1 . Відповідач наголошує, що своїми діями позивач, обов'язком якого як поліцейського є протидія злочинності, грубо порушуючи вимоги своїх посадових інструкцій, присягу поліцейського, підпункту 3 пункту 1 статті 1 та пункту 1 статті 24 Закону України «Про Національну поліцію», приховав від обліку повідомлення про кримінальне правопорушення (надання пропозиції про неправомірну вигоду ОСОБА_2 ), допустивши порушення вимог пункту 7 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та події. Відповідач зазначає, що грубі порушення службової дисципліни, негідна поведінка та неправомірні дії ОСОБА_3 призвели до скоєння ним надзвичайної події, яка викликала значний суспільний резонанс у суспільстві і була широко висвітлена у значній кількості інтернет видань. Допущені ОСОБА_4 порушення стали можливими внаслідок його неналежного ставлення до виконання своїх службових обов'язків, ігнорування вимог Дисциплінарного статуту Національної поліції України, недотримання вимог ст. 18, 64 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію». Закону України «Про запобігання корупції», Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.1 1.2016 № 1179, пунктів 6, 7 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України від 08.02.2019 № 100, що проявилось у грубому порушення вимог службової дисципліни, неінформуванні керівництва про надходження пропозиції неправомірної вигоди, приховуванні від обліку відомостей про кримінальне правопорушення, порушенні Присяги працівника поліції та скоєнні вчинку, який компрометує його як поліцейського. Обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність ОСОБА_3 під час службового розслідування не встановлено. Враховуючи зазначене представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що наказом ГУНП в Закарпатській області №325 від 21.01.2020 року було призначено службове розслідування за фактами порушення службової дисципліни та вимог антикорупційного законодавства, допущених слідчим СВ Хустського ВП ГУНП ОСОБА_1 .
За результатом проведеного службового розслідування, наказом т.в.о. начальника ГУНП в Закарпатській обл. № 554 від 25.02.2020 року Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Хустського ВП ГУНП - слідчого СВ Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області старшого лейтенанта поліції - позивача, у відповідності до підпункту 7 пункту 3 ст. 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України було звільнено зі служби в поліції (а.с. 10, Т.1).
Наказом т.в.о. начальника ГУНП в Закарпатській обл. № 50 ос від 26.02.2020 року, відповідно до ч. 1 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію",старшого лейтенанта поліції - позивача звільнено зі служби в поліції за п.6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) з 26.02.2020 року (а.с. 9).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Так, матеріалами службового розслідування встановлено (а.с. 169-181 Т.1), що 31.01.2020 працівниками УСБУ в Закарпатській області спільно із слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові (далі - ТУ ДБР) за ухвалами Личаківського районного суду м. Львова у рамках кримінального провадження № 42019070000000462 від 24.12.2019 р., відкритого прокуратурою Закарпатської області відносно слідчого СВ Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 368 КК України, було проведено обшуки у службовому кабінеті ОСОБА_3 та за місцем його проживання. У ході проведення вищевказаних обшуків у ОСОБА_3 було вилучено його особистий мобільний телефон. Цього ж дня слідчим Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові Поручником А.В. повідомлено про підозру ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Як зазначено у Висновку службового розслідування (а.с. 169-181 Т.1), у ході службового розслідування встановлено, що 19.10.2019 о 22.52 до Хустського ВП ГУНП, через службу « 102», надійшло повідомлення від громадянки ОСОБА_5 , про те, що у приміщенні «Спорт лото», невідома особа чоловічої статі перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння розмахує пістолетом.
Виїздом слідчо-оперативної групи Хустського ВП ГУНП на місце події встановлено, що гр. ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, погрожував предметом схожим на пістолет працівниці вказаного закладу гр. ОСОБА_7 . У ході проведення огляду місця події слідчим вказаний предмет чорною кольору був вилучений та опечатаний у спецпакет.
20.10.2019 відомості за даним фактом СВ Хустського ВП ГУНП були внесені до ЄРДР № 12019070050000978 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України.
21.10.2019 проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні було доручено слідчому слідчого відділення Хустського ВП ГУНП - позивачеві. Цього ж дня, В. Сливкою було призначено судово-балістичну експертизу вилученого від гр. ОСОБА_2 предмета схожого на пістолет. Згідно висновку експерта зазначено, що наданий на дослідження предмет не є вогнепальною зброєю, досліджуваний предмет є пневматичним, газово-балонним пістолетом.
15.11.2019 позивачем була винесена постанова про визнання вищевказаного пістолета речовим доказом і передачу його на зберігання до кімнати зберігання речових доказів.
21.11.2019 ОСОБА_2 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України.
13.12.2019 ухвалою Хустського районного суду (справа № 309/3663/19, провадження №1-кп/309/578/19) кримінальне провадження № 12019070050000978 було закрито у зв'язку із відмовою потерпілої гр. ОСОБА_5 від обвинувачення та прийнято рішення про повернення вищевказаного пістолета гр. ОСОБА_2 .
У подальшому, як з'ясовано під час службового розслідування, та про що відображено у Висновку службового розслідування - гр. ОСОБА_2 звернувся до УСБУ в Закарпатській області з приводу вимагання від нього ОСОБА_4 неправомірної вигоди в сумі 5000 (п'ять тисяч) гривень за непритягнення його до кримінальної відповідальності у вищевказаному кримінальному провадженні.
24.12.2019 відомості за зверненням А. Андрійовича прокуратурою Закарпатської області внесено до СРДР № 42019070000000462 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 368 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_8 , діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, його наслідки та бажаючи їх настання, керуючись корисливим мотивом та з метою особистого незаконного збагачення, використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, поставив вимогу гр. ОСОБА_2 про надання йому неправомірної вигоди в сумі 5000 гривень шляхом перерахування вказаної суми на банківську картку АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 , виданої на ім'я ОСОБА_3 , за вирішення питання про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_2 .
У подальшому ОСОБА_8 , поставив гр. ОСОБА_2 вимогу про надання неправомірної вигоди у розмірі вищевказаної суми шляхом її перерахування на його банківську картку, за повернення гр. ОСОБА_2 речового доказу у кримінальному провадженні № 12019070050000978, зокрема пневматичного пістолета.
16.01.2020 близько 16.50 гр. ОСОБА_2 перерахував на банківську картку В. Сливки грошові кошти в сумі 5000 гривень. Тим самим ОСОБА_8 отримав неправомірну вигоду за вчинення в інтересах того хто дає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням службового становища.
31.01.2020 слідчими другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР, згідно ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 30.01.2020 (справа № 463/846/20, провадження № 1-кс/463/624/20), було проведено обшук у службовому кабінеті ОСОБА_3 .
Одночасно, слідчими ТУ ДБР, згідно ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 30.01.2020 (справа № 463/846/20, провадження № 1-кс/463/623/20), також було проведено обшук за місцем фактичного проживання ОСОБА_3 .
Цього ж дня ОСОБА_9 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК У країни.
04.02.2020 ухвалою Личаківського районного суду (справа № 463/994/20, провадження № 1-кс/463/713/20) відносно ОСОБА_3 обрано міру запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у період з 22.00 до 06.00 наступної доби, терміном на два місяці, але не довше ніж на строк досудового розслідування.
Як зазначено у матеріалах службового розслідування, опитаний по даному факту гр. ОСОБА_2 повідомив, що у ході проведення досудового розслідування, яке здійснював слідчий В. Сливка, останній 20.11.2019 запропонував йому свою допомогу у вирішенні питання щодо закриття кримінального провадження в суді, на що він погодився. Після цього, гр. ОСОБА_2 попередивши ОСОБА_10 виїхав до своїх родичів у м. Долина, Івано- Франківської області, де знаходився до 12.12.2019. Протягом цього часу, як вказує гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_8 неодноразово телефонував йому та розпитуючи про терміни повернення повідомляв про необхідність їх зустрічі до судового засідання, яке мало відбутися 13.12.2019. Перед цим 12.12.2019 близько 12.00 гр. ОСОБА_2 зустрівся із ОСОБА_4 у супермаркеті в м. Хуст, де останній повідомив, що потерпіла ОСОБА_11 згодна піти на примирення, однак їй треба заплатити. При цьому ОСОБА_8 жестами пальців рук показав яку саме суму грошей має дати гр. ОСОБА_2 , а саме, як зрозумів останній, 2000 (дві тисячі) доларів США. Останній будучи поставленим в умови, за яких відмова від передачі ОСОБА_9 неправомірної вигоди, могла потягнути порушення його законних прав та інтересів, погодився на протиправну вимогу слідчого, однак зауважив, що така сума коштів у нього відсутня, і йому відповідно потрібен час для її збору. Після цього ОСОБА_8 на аркуші паперу написав номер своєї банківської картки, на яку гр. ОСОБА_2 мав перерахувати гроші. Цього ж дня даний громадянин звернувся до УСБУ в Закарпатській області із заявою про вимагання від нього ОСОБА_4 неправомірної вигоди. 13.12.2019, як вказує гр. ОСОБА_2 , перед судовим засіданням він зустрівся із ОСОБА_4 , який повідомив, що гр. ОСОБА_2 неправильно зрозумів його, і що він має надати грошові кошти лише в сумі 200 доларів США або їх еквівалент у сумі 5000 гривень. 15.01.2020 близько 13.00 на прохання ОСОБА_3 гр. ОСОБА_2 зустрівся з ним у кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », де висловив бажання повернути пневматичний пістолет собі, на що ОСОБА_8 погодився посприяти йому в цьому. 16.01.2020 гр. ОСОБА_2 перерахував гроші в сумі 5000 гривень на раніше вказаний ОСОБА_4 номер банківської картки. Про це він відразу повідомив ОСОБА_10 зателефонувавши йому. Під час телефонної розмови гр. ОСОБА_2 попросив ОСОБА_10 про зустріч, маючи намір вирішити питання повернення йому пневматичного пістолета, однак ОСОБА_8 повідомив про своє перебування за межами м. Хуст та запевнив гр. ОСОБА_2 , що все владнає і з даного приводу йому зателефонують. 17.01.2020, як вказує гр. ОСОБА_2 , йому зателефонував невідомий працівник Хустського ВП ГУНП та повідомив що він може прийти та забрати пневматичний пістолет.
Опитаний, в ході службового розслідування В. Сливка повідомив, що жодних дій на закриття вказаного кримінального провадження він не вчиняв та пропозицій на їх вчинення від гр. ОСОБА_2 не отримував. Однак, 16.01.2020 до нього під час зустрічі звернувся гр. ОСОБА_2 із пропозицією щодо сприяння ОСОБА_4 у поверненні вилученого у гр. ОСОБА_2 пневматичного пістолета, на що він повідомив останнього про те, що даний речовий доказ йому повернуть на підставі ухвали Хустського районного суду, де буде вказано рішення щодо нього. Не зважаючи на це, як зазначає ОСОБА_8 , гр. ОСОБА_2 і надалі наполягав на сприянні ОСОБА_4 у вирішенні питання повернення йому вказаного речового доказу за відповідну винагороду. У свою чергу ОСОБА_8 повідомив гр. ОСОБА_2 про те, що все що він може для нього зробити, так це зателефонувати процесуальному прокурору у вказаному кримінальному провадженні та поцікавитися прийнятим рішенням суду щодо речового доказу. Цього ж дня близько 16.00 гр. ОСОБА_2 зателефонував ОСОБА_9 з проханням допомогти у поверненні вказаного пневматичного пістолета, на що ОСОБА_8 погодився та у свою чергу зателефонував прокурору Хустської місцевої прокуратури, від якого дізнався про зміст вищевказаної ухвали суду. Після цього ОСОБА_8 зателефонував гр. ОСОБА_2 та повідомив про те, що він може підійти до даного прокурора та взяти у нього копію ухвали суду, на підставі якої відповідальний за збереження речових доказів Хустського ВП ГУНП зможе повернути йому пневматичний пістолет. Після цього ОСОБА_8 з гр. ОСОБА_2 не спілкувався та не зустрічався. При цьому ОСОБА_8 зазначає, що жодних грошових коштів від гр. ОСОБА_2 за сприяння у поверненні йому пневматичного пістолета не вимагав та не отримував. Про надходження від гр. ОСОБА_2 пропозиції щодо вирішення питання повернення речового доказу В. Сливка нікому з керівництва Хустського ВГІ ГУНП не доповідав.
Як зазначено у матеріалах службового розслідування, дисциплінарною комісією ГУНП в Закарпатській області здобуто відомості, що ОСОБА_8 13.12.2019 та 15.01.2020 зустрічався із ОСОБА_2 і під час зустрічі обговорювалися питання надання неправомірної вигоди за закриття кримінального провадження та повернення пневматичного пістолета. Окрім цього, 16.01.2020 року ОСОБА_8 повторно домовлялися щодо повернення пістолету за відповідну грошову винагороду.
Згідно матеріалів службового розслідування вказано, що надаючи пояснення в ході службового розслідування В.Сливка, намагаючись ухилитися від відповідальності, відмовився надати відомості з приводу обставин, які є предметом службового розслідування, а саме в частині порушення ним службової дисципліни та антикорупційного законодавства, чим порушив вимоги пункту 7 розділу IV Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом МВС України від 07.11.2018 № 893. Опитаний з цього приводу начальник сектору логістики та матеріально-технічного забезпечення Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області капітан поліції ОСОБА_12 , повідомив, що 27.12.2019 до Хустського ВП ГУНП надійшла ухвала Хустського районного суду від 13.12.2019 (справа № 309/3663/19, провадження № 1 -кп/309/578/19) відносно обвинуваченого гр. ОСОБА_2 , для виконання в частині повернення останньому речового доказу (пневматичного пістолета). 16.01.2020, о другій половині дня, ОСОБА_13 зателефонував гр. ОСОБА_2 та повідомив про те, що він може прийти і забрати вищевказаний пневматичний пістолет. Цього ж дня гр. ОСОБА_2 прийшов до Хустського ВП ГУНП, де ОСОБА_13 взяв від останнього заяву на видачу йому вказаного пістолета, який видав лише 20.01.2020, оскільки гр. ОСОБА_2 на час звернення не мав при собі документів, які б підтверджували його особу. При цьому ОСОБА_13 вказав, що ОСОБА_8 з приводу повернення вищевказаному громадянину пневматичного пістолета йому не телефонував і що він не має жодного відношення до повернення речових доказів, рішення по яким прийнято судовими інстанціями.
Згідно записів журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Хустського ВП ГУНП, гр. ОСОБА_2 відвідував даний відділ поліції 16.01.2020, де перебував у період з 17.30 по 17.55 та при його залишенні розписався у вказаному журналі про відсутність претензій до працівників поліції. Окрім цього факт відвідування гр. ОСОБА_2 Хустського ВП ГУНП підтверджується його заявою від 16.01.2020 на видачу речового доказу, на якій цією ж датою стоїть резолюція начальника відділу поліції. Опитаний заступник начальника відділу - начальник СВ Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області майор поліції ОСОБА_14 , повідомив, що про факт відкриття відносно його підлеглого ОСОБА_3 кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 КК України дізнався 31.01.2020, під час проведення слідчими ТУ ДБР обшуку в службовому кабінеті В. Сливки. При цьому зазначив, що йому не відомі факти вимагання ЕЗ. Сливкою від громадян неправомірної вигоди за закриття кримінальних проваджень, а також останній ніколи не повідомляв його про надходження йому пропозицій щодо неправомірної вигоди. З приводу роботи із підлеглим ОСОБА_4 , ОСОБА_15 повідомив, що доводив до його відома вимоги керівництва ГУНП області та Національної поліції з питань недопущення порушень службової дисципліни та антикорупційного законодавства. Про його зустрічі із гр. ОСОБА_16 та обговорення пропозицій отримання неправомірної вигоди йому ОСОБА_8 не доповідав, відповідних рапортів для реєстрації в черговій частині не подавав.
Згідно Висновку службового розслідування зазначено, що своїми діями ОСОБА_8 , обов'язком якого, як поліцейського є протидія злочинності, грубо порушуючи вимоги своїх посадових інструкцій, Присяги поліцейського, підпункту 3 пункту 1 статті 1 та пункту 1 статті 24 Закону України «Про Національну поліцію», приховав від обліку повідомлення про кримінальне правопорушення (надання пропозиції про неправомірну вигоду ОСОБА_2 ), допустивши порушення вимог пункту 7 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 № 100, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.03.2019 за № 223/33194.
В судовому засіданні судом було допитано позивача в якості свідка. Зокрема, позивач, допитаний судом в якості свідка, повідомив, що отримані ним кошти від гр. ОСОБА_17 не були предметом неправомірної вигоди, а були сплачені гр. ОСОБА_17 в якості відшкодування моральної шкоди завданої злочином, потерпілій ОСОБА_5 , яка відмовилася від обвинувачення в суді і тому кримінальне провадження судом було закрито. Позивач зазначив, що він передав вказані кошти в сумі 5000 грн. потерпілій, тому, що потерпіла - ОСОБА_5 не хотіла ці питання обговорювати з підсудним -гр. ОСОБА_17 , оскільки відчувала певний дискомфорт, тому що відносно неї було скоєно злочин.
Також, в ході розгляду справи по суті було допитано в якості свідка ОСОБА_5 , яка підтвердила, що отримала від позивача кошти в сумі 5000 грн., які були передані для неї гр. ОСОБА_16 , в якості відшкодування моральної шкоди завданої злочином.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до статті 59 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Державні службовці зобов'язані дотримуватися правил запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, передбачених Законом України «Про запобігання корупції».
Частиною першою статті 18 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейський зобов'язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону № 580-VIII, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Відповідно до пункту 7.3 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22.02.2012 № 155, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.04.2012 за № 628/20941 (який діяв на час виникнення спірних правовідносин та втратив чинність 01.07.2016) працівнику органів внутрішніх справ забороняється використовувати свої службові повноваження та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.
Згідно з пунктом 4 Розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Водночас, за змістом пункту 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» поширено на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (далі - Дисциплінарний статут).
Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
За змістом статті 2 Дисциплінарного статуту дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Відповідно до частини першої статті 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Статтею 7 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку. У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.
Пунктом 8 статті 12 Дисциплінарного статуту передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень, зокрема, звільнення з органів внутрішніх справ.
Приписами статті 14 Дисциплінарного статуту передбачено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника. Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Наказом МВС України від 12.03.2013 № 230, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 за № 541/23073, затверджена Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (далі - Інструкція № 230), відповідно до пункту 2.1 якої підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції № 230 службове розслідування проводиться уповноваженим на те начальником, зокрема, у разі: невиконання або неналежного виконання особами РНС під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян або негативно вплинуло на забезпечення виконання покладених на ОВС завдань з охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю; реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань відомостей про скоєне особою РНС кримінальне правопорушення; повідомлення особі РНС про підозру в учиненні нею кримінального правопорушення.
Підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 Інструкції № 230 передбачено, що службове розслідування проводиться уповноваженим на те начальником у разі реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань відомостей про скоєне особою РНС кримінальне правопорушення.
Згідно з пунктом 5.2 Інструкції № 230 початок службового розслідування визначається датою видання наказу про його призначення.
Таким чином, доказами наявними у матеріалах справи підтверджується факт того, що відповідач приймаючи наказ № 554 від 25.02.2020 року, яким до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби та наказ № 50 ос від 26.02.2020 року, яким позивача звільнено зі служби в поліції за п.6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) з 26.02.2020 року, діяв на підставі та відповідно до вимог чинного законодавства.
Зокрема, як свідчать матеріали справи оскаржувані накази були прийняті за насідками проведеного службового розслідування, за результатами якого складено Висновок від 15.02.2020 року.
Обставини, які вказували б на порушення порядку чи процедури проведення службового розслідування, судами попередніх інстанцій не встановлено.
Службовим розслідуванням встановлено, що позивачем було допущено грубе порушення вимог службової дисципліни, неінформування керівництва про надходження пропозиції неправомірної вигоди, приховуванні від обліку відомостей про кримінальне правопорушення, порушенні Присяги працівника поліції та скоєнні вчинку, який компрометує його як поліцейського. Грубі порушення службової дисципліни, негідна поведінка та неправомірні дії ОСОБА_3 призвели до скоєння ним надзвичайної події, яка викликала значний суспільний резонанс у суспільстві і була широко висвітлена у значній кількості Інтернет видань. Допущені ОСОБА_4 порушення стали можливими внаслідок його неналежного ставлення до виконання своїх службових обов'язків, ігнорування вимог Дисциплінарного статуту Національної поліції України, недотримання вимог ст. 18, 64 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію». Закону України «Про запобігання корупції», Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.1 1.2016 № 1179, пунктів 6, 7 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України від 08.02.2019 № 100.
Під час проведення службового розслідування, а також в ході розгляду даної справи по суті, позивач надавав пояснення, згідно яких він заперечив свою вину по факту отримання неправомірної вигоди, вказавши, що вказані грошові кошти, які йому передав гр. ОСОБА_16 , а саме в сумі 5000 грн., він отримував з метою передачі їх для потерпілої сторони - ОСОБА_5 , в якості відшкодування моральної шкоди завданої злочином, після закриття кримінального провадження судом, де слідчим кримінального провадження був позивач.
Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд зауважує, що повноваження слідчого органу досудового розслідування, порядок і процедура здійснення та документування слідчих (розшукових) дій чітко регламентовані нормами Кримінального процесуального кодексу України. Взаємовідносини слідчого органу досудового розслідування з іншими учасниками кримінального провадження в поза процесуальний спосіб, отримання ним грошових коштів від особи, яка була учасником кримінального провадження, у тому числі й для передачі таких коштів потерпілому, та за умови, що кримінальне провадження вже було скероване до суду або закрите, беручи до уваги, що правовідносини виникли саме у зв'язку з кримінальним провадженням, не відповідають приписам чинного законодавства, а відтак є протиправним та свідчать про неналежне виконання позивачем службової дисципліни.
Аналогічний правовий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 23.07.2019 року у справі №817/1275/16.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вище викладені обставини, суд приходить висновку, що позивачем вчинено проступок, що є несумісним з подальшим проходженням служби.
Звільнення зі служби, як вид стягнення, може провадитися як за систематичне порушення дисципліни, так і за вчинення проступку, несумісного з перебуванням на службі в органах внутрішніх справ.
Отже, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини крізь призму встановлених обставин даної адміністративної справи, суд дійшов висновку про порушення позивачем службової дисципліни, що проявилось у безвідповідальному ставленні до виконання службових обов'язків, вступі у неділові стосунки з особами, причетними до вчинення злочину.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06.10.1982 у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07.10.1987 у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85).
Крім того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11.02.2003 у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
З огляду на наведене, суд приходить висновку, що при прийнятті оскаржуваних наказів відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, з урахуванням всіх обставин справи, а тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваних наказів.
Оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби, відтак підстави для їх задоволення також відсутні.
Разом з тим, судом встановлено, що позивача було звільнено у період його перебування на лікарняному.
Так, ч. 3 ст. 40 КЗпП України містить імперативний припис, яким заборонено звільняти працівника в період його тимчасової непрацездатності.
Зокрема, трудове законодавство встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною 3 статті 40 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.
Згідно наказу від 26.02.2020 року позивача було звільнено з роботи з 26.02.2020 року (а.с. 9, Т.1).
Натомість у матеріалах справи наявні Довідки про тимчасову непрацездатність за №39, за № 44, за №56, за № 59, згідно яких підтверджується факт перебування позивача на амбулаторному лікуванні у період з 20.01.2020 року по 02.03.2020 року (а.с. 16-19, Т.1).
З матеріалів справи вбачається, що першим робочим днем позивача після виходу з лікарняного є 03.03.2020 року (а.с. 19, Т.1).
Судом в ході розгляду справи по суті встановлено, що за своїм змістом наказ відповідача від 26.02.2020 року №50 о/с (виданий на підставі наказу від 25.02.2020 року №554) є правомірним, таким, що відповідає вимогам Закону України «Про національну поліцію», Дисциплінарному статуту Національної поліції України, однак суперечить ч. 3 ст. 40 КЗпП України лише у частині визначення дати звільнення позивача зі служби.
У постанові від 15.09.2020 у справі №205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що в разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки необхідно усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).
Зважаючи на викладене, суд вважає, що підстави для звільнення позивача є законними та правомірними, однак судом встановлено, що звільнення позивача відбулося в період його перебування на лікарняному, що є підставою для змінити дати звільнення.
Таким чином, допущене відповідачем порушення частини 3 статті 40 КЗпП України може бути усунуто шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що у даному випадку судовому захисту підлягає порушене право позивача на працю тільки у період його тимчасової непрацездатності, і належним способом захисту порушеного права позивача на працю є зміна дати звільнення з 26.02.2020 на 03.03.2020 - перший робочий день, після закінчення періоду тимчасової непрацездатності позивача.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №823/411/17, від 13.10.2021 у справі №1.380.2019.004407.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме, дата його звільнення має бути змінена з 26.02.2020 на 03.03.2020, що буде належним способом захисту порушених трудових прав позивача.
Щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 26.02.2020, то суд зазначає наступне.
Виходячи зі змісту частини першої статті 235 КЗпП України, оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.
Системний аналіз і тлумачення приписів статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця. Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.
Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені договором.
Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується із певними діяннями роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.
Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.
Отже, оплата вимушеного прогулу в установлених указаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов'язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.
Однак, зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом, за який працівникові виплачується середній заробіток, розмір якого обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Аналогічний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 19.05.2022 року у справі № 200/473/19-а.
Зокрема, у дані справі причинами того, що позивач не виконував свої трудові обов'язки і не отримував заробітну плату, є тимчасова непрацездатність, а не винні дії (бездіяльність) роботодавця.
Отже, у разі зміни дати звільнення середній заробіток за весь час вимушеного прогулу не виплачується, а працівникові за його заявою чи за позовом до суду за період тимчасової непрацездатності виплачується допомога з тимчасової непрацездатності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.12.2020 у справі №461/7292/17, від 08.09.2021 у справі №265/5327/20 та від 13.10.2021 у справі №1.380.2019.004407
Згідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись ст. 241, ч. 3 ст. 243, 255, 295 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області (вул. Ф.Ракоці, буд.13, м.Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 40108913) про визнання протиправними дії, визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі - задовольнити частково.
2. Змінити дату звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0069996), слідчого слідчого відділення Хустського відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області з 26 лютого 2020 року на 03 березня 2020 року.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України. Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяМ.М. Луцович
Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано 09.02.2023 року.