08 лютого 2023 рокуЛьвівСправа № 140/5829/22 пров. № А/857/16588/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року (суддя першої інстанції Дмирук В.В., м. Луцьк)
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішення від 25.08.2022 №0026612405 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Із таким судовим рішенням не погодився позивач та подав апеляційну скаргу. Вважає його ухваленим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову. Обґрунтовуючи незгоду, вказав, що він був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 25.05.2010 до 20.09.2018. З 11.07.2018 став особою з інвалідністю II групи. 25.08.2022 відповідачем винесено рішення №0026612405 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 553,90 грн. та пеню в сумі 2683,36 грн. за несвоєчасну сплату ЄСВ у період з 10.02.2018 до 05.05.2022, всього на загальну суму 3 237,26 грн. Однак, враховуючи, що з 11.07.2018 він є особою з інвалідністю II групи загального захворювання, тому з часу набуття ним статусу особою з інвалідністю, тобто з 11.07.2018 він звільнявся від сплати єдиного внеску та міг бути платником єдиного внеску виключно за умови добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Заяву про добровільну сплату єдиного внеску до податкового органу він не подавав, договір про добровільну участь в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не укладав, тому в нього відсутній обов'язок сплачувати єдиний внесок. Отже, рішення №0026612405 від 25.08.2022 є необґрунтованим та такими, що суперечить податковому законодавству.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом було призначено апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження без виклику сторін.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.
Встановлено, матеріалами справи підтверджено, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа-підприємець, яка здійснює підприємницьку діяльність, дата реєстрації з 25.05.2010, номер запису: 21970060002007248.
20.09.2018 ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця, номер запису: 21970060002007248.
Також встановлено, що з 09.07.2018 ОСОБА_1 набув статусу особи з інвалідністю II групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААА №757367.
25.08.2022 Головним управлінням ДПС у Волинській області винесено рішення №0026612405 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 553,90 грн та пеню за несвоєчасну сплату ЄСВ за період з 10.02.2018 до 05.05.2022 в сумі 2683,36 грн, всього на загальну суму 3237,26 грн.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість згідно останньої вимоги про сплату боргу (недоїмки) виникла за позивачем внаслідок несплати зобов'язання з єдиного внеску з 10.02.2018, тобто до набуття позивачем статусу особи з інвалідністю У зв'язку з цим штраф у розмірі 553,90 грн за період з 10.02.2018 до 05.05.2022 та пеня в розмірі 2683,36 грн (0,1% недоїмки) за період несвоєчасного розрахунку з 10.02.2018 до 05.05.2022, що нараховані оскаржуваним рішенням відповідача, стосуються несплати ЄСВ за період, в якому позивач не мав інвалідності, відповідно, не відносився до пільгової категорії осіб згідно зі статтею 4 Закону №2464-VІ, що звільняються від сплати єдиного внеску. Отже, у такому періоді позивач мав обов'язок його сплати в належному розмірі та в належні строки. Докази протиправності рішення відповідача, яким за порушення таких обов'язків позивача притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу та пені, відсутні. Таким чином, відповідні нараховані суми вважаються узгодженими. Отже, відповідач правомірно виніс рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч.2 ст.2 Закону №2464-VI виключно цим Законом визначаються, зокрема, платники єдиного внеску, а також порядок нарахування, обчислення та його сплати.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частиною 4 ст. 4 Закону №2464-VI (в редакції, чинній на час нарахування ЄСВ) визначено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, від сплати за себе єдиного внеску звільняються особи, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Водночас, такі особи можуть бути платниками ЄСВ лише за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, (далі - Інструкція № 449) у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковими органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Згідно пункту 5 розділу VI Інструкції № 449 протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов'язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.
У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) не підлягає адміністративному оскарженню в частині сум недоїмки, які виникли на підставі поданих звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску.
У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом 10 календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
Про оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) до органу доходів і зборів вищого рівня або суду платник зобов'язаний одночасно письмово повідомити орган доходів і зборів, який направив вимогу.
Положеннями частини четвертої статті 25 Закону №2464-VІ визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Встановлено, що ОСОБА_1 з 09.07.2018 є особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання, що підтверджено копією довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААА №757367.
Отже, як правильно вказав суд першої інстанції, ОСОБА_1 звільняється від сплати єдиного внеску з дати набуття відповідного статусу особи з інвалідністю, а саме з 09.07.2018.
Матеріалами справи підтверджено, що заборгованість згідно останньої вимоги про сплату боргу (недоїмки) виникла за ОСОБА_1 внаслідок несплати зобов'язання з єдиного внеску з 10.02.2018, тобто до набуття позивачем статусу особи з інвалідністю.
Таким чином, штраф у розмірі 553,90 грн за період з 10.02.2018 до 05.05.2022 та пеня в розмірі 2683,36 грн (0,1% недоїмки) за період несвоєчасного розрахунку з 10.02.2018 до 05.05.2022, що нараховані оскаржуваним рішенням відповідача, стосуються несплати ЄСВ за період, в якому позивач не мав інвалідності, відповідно, не відносився до пільгової категорії осіб згідно зі статтею 4 Закону №2464-VІ, що звільняються від сплати єдиного внеску. Відтак, у такому періоді позивач мав обов'язок його сплати в належному розмірі та в належні строки. Докази протиправності рішення відповідача, яким за порушення таких обов'язків позивача притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу та пені, відсутні. Отже, відповідні нараховані суми вважаються узгодженими.
За наведених обставин, відповідачем як суб'єктом владних повноважень доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого ним рішення від 25.08.2022 №0026612405 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
За наслідками розгляду справи не встановлено факту порушення прав чи інтересів позивача, тому судом першої інстанції правильно відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Отже, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді В. С. Затолочний
В. Я. Качмар