м. Миколаїв.
08 лютого 2023 р.справа № 400/6004/22
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в письмовому провадженні розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачіввідповідач 1: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, відповідач 2: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (надалі - позивачка або ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі - відповідач 1 або Департамент), в якому просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту щодо неприпинення чинності обтяження майна у виді арешту за адресою: АДРЕСА_2 , накладеного постановою головного державного виконавця Селезньова М.О. у виконавчому провадженні № 34904425, що значиться за записом про обтяження у спеціальному розділі за № 8130258;
2) зобов?язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту припинити чинність вищезазначеного обтяження.
Свої вимоги позивачка обґрунтувала наступним: в 2012-2015 р.р. на виконанні Відділу примусового виконання рішень Департаменту перебувало виконавче провадження № 34904425 щодо примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, згідно з яким з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" підлягала стягненню заборгованість в розмірі 13 671 803,03 грн., шляхом звернення стягнення на нерухоме майно позивачки. В листопаді 2014 р. майно позивачки, визначене виконавчим написом, було заарештоване. У вересні 2015 р. виконавчий документ було повернуто стягувачу, однак арешт майна залишився чинним. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 грудня 2021 р. в цивільній справі № 490/5763/19, яке було переглянуто Миколаївським апеляційним судом та залишено в силі, виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, у зв?язку з чим ОСОБА_1 звернулась до відділу примусового виконання рішень Департаменту з клопотанням про припинення обтяження її майна, яке було залишено без задоволення з мотивів відсутності законодавчо встановлених підстав для зняття арешту.
На думку позивачки, у зв?язку з визнанням виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню в судовому порядку, відповідно до приписів ст. 40 ч. 4 Закону України "Про виконавче провадження", арешт з її майна мав бути знятий, і відповідач 1 допустив протиправну бездіяльність, не вчинивши дій, спрямованих на зняття арешту.
Відповідач 1 подав відзив, яким позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні (а. с. 52-55).
Як пояснив відповідач 1, у зв?язку з тим, що ОСОБА_1 добровільно не погасила борг, її нерухоме майно було арештоване та виставлено на торги, які не відбулись у зв?язку з відсутністю покупців. На цій підставі, у вересні 2015 р. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Редакція ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", чинна на момент повернення виконавчого документа стягувачу, не передбачала зняття арешту з майна боржника в такому випадку. Також, відповідач 1 повідомив, що на підставі Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України 7 червня 2017 р. № 1829/5 і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 8 червня 2017 р. за № 699/30567, матеріали виконавчого провадження № 34904425 були передані до архіву і у зв?язку із спливом строку зберігання знищені в 2019 р.
Позовна заява залишалась без руху (а. с. 36-38).
При відкритті провадження у справі, суд поновив позивачці строк звернення до адміністративного суду (а. с. 46-47).
Також при відкритті провадження у справі, суд залучив до участі у справі в процесуальному статусі другого відповідача Відділ примусового виконання рішень Департаменту (надалі - відповідач 2 або Відділ).
Відзиву від відповідача 2 до суду не надходило.
У відповідності до ст. 162 ч. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі наведеної норми, суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача 2.
Враховуючи об?єктивну неможливість забезпечити безпечні умови для проведення судового засідання, суд розглянув справу в письмовому провадженні.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Як слідує з матеріалів справи, 4 жовтня 2012 р. нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою З.В. було вчинено виконавчий напис № 719, згідно з яким належить звернути стягнення на нерухоме майно, визначене договором іпотеки від 24 червня 2008 р. № 1508, а саме: нежитлові приміщення магазину, які складаються з літ. "А" нежитлові приміщення 1-го поверху та сходові клітини площею 171,8 кв. м; нежитлове приміщення підповерху площею 153,2 кв. м, нежитлові приміщення 2-го поверху і сходова клітина площею 448,4 кв. м, в будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 773,40 кв. м та належить на праві власності ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії".
25 жовтня 2012 р. виконавчий напис був переданий на примусове виконання до Відділу та вперше відкрито виконавче провадження за № 34904425.
14 лютого 2013 р. нерухоме майно, перелічене у виконавчому написі, було описано та арештоване. В наступному, постановами державного виконавця від 17 листопада 2014 р. і від 28 грудня 2018 р. арешт накладався повторно.
11 вересня 2015 р. виконавчий документ у виконавчому провадженні № 34904425 було повернуто стягувачу на підставі ст. 47 ч. 1 п. 3 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV чинного на момент вчинення цієї виконавчої дії.
13 грудня 2021 р. рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва в цивільній справі № 490/5763/19 виконавчий напис № 719 від 4 жовтня 2012 р. визнано таким, що не підлягає виконанню (а. с. 11-19).
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2022 р. зазначене рішення суду залишено без змін (а. с. 20-23).
За допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що 3 жовтня 2022 р. Верховним Судом відкрито касаційне провадження в цивільній справі № 490/5763/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/106659918).
З приписами ст. 384 Цивільного процесуального кодексу України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Таким чином, відкриття касаційного провадження в цивільній справі № 490/5763/19, є реалізацією права на касаційне оскарження, але не позбавляє наведені рішення судів законної сили.
24 серпня 2022 р. відповідною постановою виконавче провадження № 57981652 було закінчено та знято арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , накладений постановою від 28 грудня 2018 р. (а. с. 24-25).
14 грудня 2022 р. представник ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України із запитом про надання інформації щодо розгляду раніше поданого клопотання про припинення арешту нерухомого майна (а. с. 26).
Згідно відповіді Відділу, в заяві позивачки не наведені підстави, передбачені ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" для зняття арешту з її майна (а. с. 28-30).
Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в даному реєстрі мається запис № 8130258 про наявність обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 , накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17 листопада 2014 р. у виконавчому провадженні № 34904425 (а. с. 31-33).
Саме зазначений арешт позивачка оскаржує в даній адміністративній справі.
Згідно даних Департаменту, 11 вересня 2015 р. виконавчий документ у виконавчому провадженні № 34904425 було повернуто стягувачу на підставі ст. 47 ч. 1 п. 3 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV, чинного на той час, яка визначала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення (а. с. 56-58).
Стаття 47 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV не перебачала такого наслідку повернення виконавчого документа стягувачу, як зняття арешту майна.
Позивачка вважає, що для зняття арешту з її майна відповідач 1 мав керуватись ст. 40 ч. 4 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII, відповідно до якої у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Дана норма не може бути застосована до спірних правовідносин з таких причин.
По перше, умовою для зняття арешту, відповідно до наведеної норми, є повернення виконавчого документа стягувачу на підставі ст. 37 ч. 1 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII, яка визначає, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. В даному спорі виконавчий документ повертався стягувачу не за його заявою, а у зв?язку з відмовою стягувача залишити за собою майно боржника, яке залишилось нереалізованим, тобто за іншою підставою.
По друге, Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII, на який посилається позивачка, набрав чинності 5 жовтня 2016 р., тоді як повернення виконавчого документа стягувачу мало місце 11 вересня 2015 р.
За приписами ст. 58 ч. 1 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
З урахуванням часових меж дії Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII, його положення неможливо застосувати до правовідносин, які мали місце до набрання ним чинності.
В даному спорі нормативним актом, яким повинен керуватись відповідач 1, є Закон України "Про виконавче провадження" № 606-XIV, чинний на момент повернення виконавчого документа стягувачу і саме цим Законом повинні визначатись правові наслідки такої виконавчої дії.
Враховуючи викладене, суд вважає, що повернення виконавчого документа стягувачу, є окремою виконавчою дією, яка за приписами Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV, не тотожна за своїми правовими наслідками закінченню (завершенню) виконавчого провадження, і не передбачає зняття арешту з майна боржника, а тому відповідач 1 не допустив протиправної бездіяльності не знявши арешт з нерухомого майна позивачки після повернення виконавчого документа стягувачу і у відповідній позовній вимозі слід відмовити.
В той же час, інша позовна вимога, направлена на припинення чинності арешту майна, підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Відповідно до ст. 57 ч. 1 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV і ст. 56 ч. 1 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Отже, арешт майна є тимчасовим заходом, який спрямований на створення матеріальних передумов для фактичного виконання рішення майнового характеру і за відсутності виконавчого провадження, арешт майна особи, яка в такому разі навіть не має статусу боржника, є порушенням її прав на володіння та розпорядження власним майном.
Враховуючи, що у виконавчому провадженні № 34904425 виконавчий документ було повернуто стягувачу і матеріали цього виконавчого провадження передані до архіву і знищені та приймаючи до уваги послідуюче визнання в судовому порядку єдиного виконавчого документа, який підлягав примусовому виконанню в цьому виконавчому провадженні, таким що не підлягає виконанню, а також зважаючи на відсутність доказів наявності іншого чинного виконавчого провадження, в якому на нерухоме майно позивачки, перелічене у виконавчому написі, накладено арешт, наявність чинного арешту нерухомого майна ОСОБА_1 , накладеного в рамках виконавчого провадження № 34904425, не відповідає законодавчо визначеній меті застосування арешту майна боржника.
Статтею 59 ч. 4 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII передбачено 10 підстав для зняття арешту з майна (коштів) боржника і жодна з них не може бути застосована до даного спору, до того ж всі вони можуть бути використані виключно в разі наявності чинного виконавчого провадження.
З огляду на викладене, права позивачки підлягають судовому захисту у зв'язку з неможливістю їх відновлення в інший спосіб іншими органами.
Позивачка для захисту своїх прав просить суд покласти на Департамент обов'язок припинити чинність арешту, але арешт на майно накладено індивідуально визначеною постановою (постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 34904425 від 17 листопада 2014 р.), відповідно, для скасування арешту, підлягає скасуванню саме ця постанова.
Крім того, слід врахувати, що у Департаменту відсутні повноваження на вчинення будь-яких виконавчих дій за відсутності відкритого виконавчого провадження, до того ж ст. 59 ч. 5 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII передбачає, що у разі наявності інших підстав для зняття арешту, ніж ті, що передбачені цим Законом, арешт знімається за рішенням суду.
Стаття 245 ч. 2 п. 10 КАС України надає суду право у разі задоволення позову прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Суд вважає, що відновлення прав позивачки повинно відбуватись шляхом скасування постанови, якою і було накладено арешт на її нерухоме майно.
Згідно з ст. 139 ч. 3 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судовими витратами в даній справі є судовий збір, який сплачений позивачкою в розмірі 992,40 грн.
Враховуючи часткове задоволення позову, судові витрати підлягають стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 в розмірі 496,20 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 00015622) Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 00015622), задовольнити частково.
2. Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17 листопада 2014 р. виконавче провадження № 34904425 в частині накладення арешту на нежитлові приміщення магазину, які складаються з літ. "А" нежитлові приміщення 1-го поверху та сходові клітини площею 171,8 кв. м; нежитлове приміщення підповерху площею 153,2 кв. м, нежитлові приміщення 2-го поверху і сходова клітина площею 448,4 кв. м, в будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 773,40 кв. м, які належать ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), скасувати.
3. У задоволенні позовної вимоги про визнати протиправною бездіяльності Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо неприпинення чинності обтяження майна у виді арешту за адресою: АДРЕСА_2 , накладеного постановою головного державного виконавця Селезньова М.О. у виконавчому провадженні № 34904425, що значиться за записом про обтяження у спеціальному розділі за № 8130258, відмовити.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департамента державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у виді судового збору в розмірі 496,20 грн. (чотириста дев'яносто шість гривень двадцять копійок).
5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційні скарги на рішення у справах, визначених ст. 287 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення до П'ятого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням вимог розділу VI п. 3 "Прикінцеві положення" КАС України.
Суддя А. О. Мороз