ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
31 січня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/500/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: А.І.Ярош,
суддів Г.І. Діброви, Н.М. Принцевської
секретар судового засідання - Кияшко Р.О.
за участю представників:
від прокурора: Стоянова С.О.
від Кабінету Міністрів України: не з'явився
від Біляївської райдержадміністрації Одеської області: не з'явився
від "ОДЕСАРИБГОСП": не з'явився
від ДП "Одеське лісове господарство" не з'явився
від Яськівської сільської ради: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАРИБГОСП"
на рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2022 року, головуючий суддя в І інстанції Волков Р.В., судді Цісельський О.В., Мостепаненко Ю.І., повний текст якого складено 28.09.2022 в м. Одесі
у справі № 916/500/21
за позовом: першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації
до відповідачів:
1. Біляївської районної державної адміністрації Одеської області,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАРИБГОСП",
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державного підприємства "Одеське лісове господарство",
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Яськівської сільської ради Біляївського району Одеської області
про визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди, повернення земельної ділянки
У лютому 2021 року Перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Біляївської районної державної адміністрації Одеської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "РИБГОСП", в якому просив суд:
- визнати незаконним та скасувати розпорядження Біляївської районної державної адміністрації Одеської області №939/2009 від 16.12.2004 "Про передачу в оренду земельної ділянки ЗАТ "Одесарибгосп" на території Біляївського району Одеської області";
- визнати недійсним договір оренди землі б/н, укладений 04.11.2005 між Біляївською районною державною адміністрацією та ЗАТ "Одесарибгосп", який зареєстровано 11.01.2005 у Книзі записів реєстрації договорів оренди землі Біляївського районного відділу земельних ресурсів за №040551600001 та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №8519998, №8598128, №8599705 з усіма додатками до нього;
- зобов'язати ТОВ "Одесарибгосп" (РНОКПП №36973902) усунути перешкоди у користуванні майном шляхом повернення державі в особі Кабінету Міністрів України з правом постійного користування Державного підприємства "Одеське лісове господарство" земельні ділянки загальною площею 521 га з кадастровими номерами 5121010100:01:001:0107, 5121085600:01:001:00591, 5121085600:01:001:00592, які розташовані на території Біляївського району Одеської області за межами населеного пункту.
В обґрунтування пред'явлених вимог прокурор посилався на те, що внаслідок видачі спірного розпорядження Біляївською райдержадміністрацією та укладання незаконного договору оренди, спірні земельні ділянки поза волею належного власника - держави в особі Кабінету Міністрів України незаконно були вилучені з постійного землекористування ДП «Одеське лісове господарство» та надано їх у користування ЗАТ «Одесарибгосп», тобто вибули із державного лісового фонду із порушенням вимог земельного законодавства.
Також, прокурор зазначав, що відведення за рахунок державного лісового фонду земельних ділянок загальною площею 521 га у користування ЗАТ «Одесарибгосп» супроводжувалось із незаконною зміною цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі водного фонду (під будівництво ставків для рибогосподарської діяльності) всупереч вимогам земельного законодавства без необхідних погоджень відповідними державними органами.
А тому, посилаючись на ст.ст. 20, 21, 56, 57, 84, 116, 122, 124, 149,152 Земельного кодексу України, ст.ст. 5, 12, 31, 57 Лісового кодексу України, прокурор зазначав, що спірне розпорядження № 939/2004 від 16.12.2004, підлягає визнанню судом незаконним та скасуванню.
Враховуючи, що на підставі незаконного розпорядження між Біляївською райдержадміністрацією та ЗАТ «Одесарибгосп» укладено договір оренди землі від 04.11.2005, то на думку прокурора, останній також на підставі ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину.
Крім того, прокурор зазначив, що позовні вимоги у даному позові є негаторними, з огляду на що можуть бути пред'явлені упродовж всього часу порушення прав законного володільця земельної ділянки.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.03.2021р. залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство "Одеське лісове господарство.
Ухвалою господарського суду Одеської області 28.04.2021 залучено до участі у справі № 916/500/21 у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Яськівську сільську раду Біляївського району Одеської області, якій запропоновано надати пояснення по суті спору. Цією ж ухвалою продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче судове засідання на 17.05.2021.
Ухвалою господарського суду Одеської області 15.11.2021, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 задоволено клопотання заступника керівника Одеської обласної прокуратури про заміну позивача та здійснено заміну позивача - Кабінету Міністрів України (вулиця Грушевського, будинок 12/2, місто Київ, 01008) на правонаступника - Одеську обласну державну адміністрацію.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки з 27.05.2021 року власником (розпорядником) спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення, що розташовані за межами населеного пункту Яськівської сільської, Біляївської міської ради Одеського району Одеської області з кадастровими номерами 5121010100:01:001:0107, 5121085600:01:001:0591, 5121085600:01:001:0592 загальною площею 521 га, є Одеська обласна державна адміністрація, яка на даний час є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, з огляду на що, остання є правонаступником обраного прокурором позивача в частині розпорядження спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення, а саме Кабінету Міністрів України.
Відповідачі - Біляївська районна державна адміністрація Одеської області та ТОВ "ОДЕСАРИБГОСП" не погодилися з даним позовом і звернулися до суду з клопотанням про застосування строків позовної давності, в якому зазначили про подання даного позову з пропущенням строків позовної давності, так як з часу прийняття спірного розпорядження пройшло більше 16 років й Кабінет Міністрів України знав або міг знати про порушення прав держави щодо спірних земельних ділянок і мав можливість здійснити захист державної власності шляхом звернення до суду.
Рішенням господарського суду Одеської області від 07 вересня 2022 позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано розпорядження Біляївської районної державної адміністрації Одеської області № 939/2009 від 16.12.2004 "Про передачу в оренду земельної ділянки ЗАТ "Одесарибгосп" на території Біляївського району Одеської області".
Визнано недійсним договір оренди землі б/н, укладений 04.01.2005 між Біляївською районною державною адміністрацією та ЗАТ "Одесарибгосп", який зареєстровано 11.01.2005 у Книзі записів реєстрації договорів оренди землі Біляївського районного відділу земельних ресурсів за № 040551600001 та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 8519998, № 8598128, № 8599705 з усіма додатками до нього.
Зобов'язано ТОВ "Одесарибгосп" усунути перешкоди у користуванні майном шляхом повернення державі в особі Одеської обласної державної адміністрації земельних ділянок загальною площею 521 га з кадастровими номерами 5121010100:01:001:0107, 5121085600:01:001:00591, 5121085600:01:001:00592, які розташовані на території Біляївського району Одеської області за межами населеного пункту.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Біляївської районної державної адміністрації Одеської області на користь Одеської обласної прокуратури 3 405,00 грн витрат зі сплати судового збору.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАРИБГОСП" на користь Одеської обласної прокуратури 3 405,00 грн витрат зі сплати судового збору.
Судове рішення мотивовано тим, що у матеріалах справи відсутні докази передбаченої Договором компенсації Яськівською сільською радою 486 га земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
Також, суд зазначав, що спірна земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення та належить до земель державної форми власності, що знаходяться на території Біляївського лісництва у кварталах 21 та 22.
При цьому, суд виходив із того, що Біляївською районною державною адміністрацією поза межами компетенції та поза волею належного власника - держави в особі Кабінету Міністрів України (до 27.05.2021 - дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин»), незаконно вилучено спірні земельні ділянки державної власності та надано їх у користування відповідача-2.
Крім того, відведення за рахунок державного лісового фонду земельних ділянок загальною площею 521 га, розташованих на території Біляївського лісництва Біляївського району Одеської області у користування ЗАТ «Одесарибгосп» супроводжувалось фактичною зміною цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі водного фонду (під будівництво ставків для рибогосподарської діяльності) всупереч вимогам земельного законодавства без необхідних погоджень відповідних державних органів.
Отже, внаслідок прийняття усупереч вимогам земельного законодавства України Біляївською райдержадміністрацією спірного розпорядження №939/204 від 16.12.2004, фактично незаконно змінено цільове призначення земельних ділянок державного лісового фонду загальною площею 521 га, вилучено спірні земельні ділянки з лісового фонду та передано у користування ТОВ «Одесарибгосп».
У зв'язку з вищезазначеним, суд вважав, що розпорядження Біляївської районної державної адміністрації Одеської області від 16.12.2004 за №939/2004 підлягає скасуванню, з огляду на те, що Біляївська районна державна адміністрація не мала необхідного обсягу повноважень для передання в оренду спірної земельної ділянки площею 521 га, здійснила передачу земельної ділянки поза волею дійсного власника, яким до 27.05.2021 була держава в особі Кабінету Міністрів України, чим порушила ч. 9 ст. 149 ЗК України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин).
При цьому, суд вказував на те, що договір оренди землі від 04.01.2005р. укладено органом, який відповідно до положень ст. 122 ЗК України не мав права розпоряджатись земельними ділянками лісогосподарського призначення та вилучати їх. Крім того, умовами вказаного договору фактично надано в оренду землі лісового фонду для будівництва ставків для рибогосподарської діяльності, що суперечило приписам ст. 20 ЗК України.
Враховуючи те, що на підставі незаконного розпорядження між Біляївською районною державною адміністрацією та ЗАТ «Одесарибгосп» 04.01.2005 укладено договір оренди землі, то, суд, посилаючись на ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України, ст. 152 ЗК України, вважав, що останній підлягає визнанню недійсним.
Також суд, посилаючись на те, що земельна ділянка вибула з володіння позивача незаконно, вважав, що вимога про зобов'язання її повернути є саме тим способом захисту, який спрямований на відновлення порушеного права. У даному випадку надання відповідачем-1 у користування відповідачу-2 земельної ділянки лісогосподарського призначення, з порушенням Земельного та Лісового кодексів України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі належним та ефективним способом захисту є звернення до суду з негаторним позовом про зобов'язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про зобов'язання відповідача-2 повернути спірну земельну ділянку загальною площею 521 га державі в особі Одеської обласної державної адміністрації, яка з 27.05.2021 є власником (розпорядником) земель державного лісового фонду, розташованих за межами населених пунктів.
При цьому, суд зауважував, що у п. 4 прохальної частини позовної заяви прокурором заявлено вимогу про зобов'язання відповідача-2 усунути перешкоди у користуванні майном шляхом повернення спірних земельних ділянок державі з правом постійного користування Державного підприємства «Одеське лісове господарство».
Проте, оскільки Державне підприємство «Одеське лісове господарство» не є позивачем у даній справі, суд на підставі ч. 3 ст. 45 ГПК України не вбачав жодних правових підстав для прийняття рішення у даній справі на користь вказаного підприємства, що зумовлює відмову у задоволенні позовної вимоги в частині, яка стосується права постійного користування спірними земельними ділянками Державного підприємства «Одеське лісове господарство».
Щодо заяви про застосування строку позовної давності, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у Постанові від 28.11.2018р. у справі № 504/2864/13-ц, суд зазначав, що зайняття земельної ділянки належить розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності, захист від якого має бути здійснено шляхом пред'явлення негаторного позову, який може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
З урахуванням вищезазначеного, суд вважав доводи відповідача-2 щодо порушення строків давності невмотивованими.
Крім того, судом було враховано, що листом від 15.10.2020р. №34802/0/2-20 Секретаріат Кабінету Міністрів України повідомив, що про факт прийняття Біляївською районною державною адміністрацією рішення щодо вилучення, зміну цільового призначення та відчуження земельних ділянок із з кадастровими номерами 5121010100:01:001:0107, 5121085600:01:001:0591, 5121085600:01:001:0592 загальною площею 521 га, що перебували у постійному користуванні ДП «Одеський лісгосп», стало відомо з інформації Одеської обласної прокуратури, тобто жодних розпоряджень щодо спірних земельних ділянок не приймалось, питання їх відведення не погоджувалось.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Одесарибгосп» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та відмовити в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що земельні ділянки, які є предметом позову, не перебувають в державній власності, тобто позов заявлений в інтересах особи, в якої відсутні правові підстави володіти, розпоряджатись, та користуватись спірними земельними ділянками. Прокурор не надав суду належних та допустимих доказів, що відомості внесені до Державного реєстру прав щодо належності земельних ділянок до земель водного фонду є скасованими. Отже, рішення незаконне та підлягає скасуванню.
Також скаржник вважав, що заступник керівника Одеської обласної прокуратури обрав неефективний спосіб захисту прав держави. Перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся з позовом про скасування рішення органу виконавчої влади, визнання недійсним договору та покладення обов'язку на ТОВ «Одесарибгосп» повернути орендовані земельні ділянки. У позові ці ділянки були зазначені як землі лісового фонду. Таким чином прокурор повинен був клопотати про витребування земельних ділянок з незаконного володіння, тобто йде мова про пред'явлення віндикаційного позову. Проте позов заявлено негаторни, що свідчить про неефективний спосіб захисту.
На думку скаржника, оскільки предметом позову є земельні ділянки водного фонду (віндикаційний позов), то повинен був бути застосований строк позовної давності. Представник відповідача ТОВ «Одесарибгосп» заявив клопотання про застосування строку позовної давності. Позивач не навів доказів поважності причин строку позовної давності. Посилання в позові на те, що Кабінет Міністрів України дізнався про наявне порушення (на думку прокурора) лише з повідомлення прокуратури не є допустимим доказом адже орган державної влади, а тим більше органи прокуратури повинні дбати про державне майно, добиватися його збереження та належного використання. Скаржник звертає увагу суду на те, що заступник Міністра юстиції В. Коломієць в своєму листі, який міститься в матеріалах справи, також наголошувала на необхідності належного обґрунтування підстав пропуску строку позовної давності.
При цьому, скаржник зазначав, що звернення до суду з позовом в інтересах Одеської обласної державної адміністрації можливе лише після направлення відповідного повідомлення про намір звернутись до суду та якщо в розумний строк Одеська обласна державна адміністрація не звернулась з таким позовом.
Звертаючись з позовом, прокурор повинен був обґрунтувати та довести, що суб'єкт владних повноважень ухиляється від захисту інтересів держави.
Також скаржник вважав, що заява про залучення сторони підписана Заступником керівника Одеської обласної прокуратури. Проте, системний аналіз норм Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VП та КАС України, дав підстави для висновку, що заступник прокурора області був уповноважений підписувати позовну заяву Прокуратури лише у разі відсутності на дату її підписання і подання прокурора області та його першого заступника. В той же час, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення прокурором про намір звернутись до суду з позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації.
Крім того, відсутні докази відмови звернення з позовом Одеської обласної державної адміністрації про визнання недійсним спірного договору.
Таким чином, суд першої інстанції не виконав пряму вимогу закону, а саме приписи статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Тобто не перевірив наявність повноважень прокурора звертатись в інтересах компетентного органу, а саме Одеської обласної державної адміністрації.
У відзиві на апеляційну скаргу Заступник керівника Одеської обласної прокуратури вважає, що Господарським судом Одеської області 07.09.2022 прийнято законне рішення у справі № 916/500/21, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не обґрунтовують порушення ним норм матеріального, та, тим більше, процесуального права, а отже апеляційна скарга ТОВ «Одесарибгосп» не підлягає задоволенню.
При цьому, прокурор зазначав, що у позовній заяву обґрунтовано та доведено, що спірні земельні ділянки загальною площею 521 га були на час винесення спірного розпорядження райдержадміністрацією та на даний час є землями виключно лісогосподарського призначення, розташовані на території Біляївського лісництва у кварталах 21 та 22 та використовувалися для ведення лісового господарства державного підприємства «Одеське лісове господарство», зі складу земель державного лісового фонду не вилучались.
Внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного лісового кадастру відомостей щодо цільового призначення земельних ділянок: землі водного фонду, а не землі лісогосподарського призначення відбулось на підставі саме незаконного розпорядження райдержадміністрації та договору оренди, відповідно до яких земельні ділянки лісогосподарського призначення передані у користування ЗАТ «Одесарибгосп» саме під будівництво ставків для рибогосподарської діяльності.
Отже, спірні ділянки ніколи не перебували та не могли перебувати у комунальній власності Біляївської міської ради та Яськівської сільської ради Біляївського району Одеської області.
Окрім того, питання наявності у Одеської обласної прокуратури підстав для представництва інтересів держави в особі Одеської обласної державної адміністрації у даній справі вже досліджено та вирішено судами першої та апеляційної інстанції, якими зроблено висновок про дотримання прокурором вимог ст. 23 Закону України про прокуратуру, а отже твердження відповідача ТОВ «Одесарибгосп» про відсутність підстав для представництва є необґрунтованим.
Також, скаржник не звернув увагу, що відповідний позов у даній справі підписано саме першим заступником керівника Одеської обласної прокуратури, а також на те, що право подання процесуальних документів визначено ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», системний аналіз норм якого ним проведено.
Також відповідач посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, вкладені у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц. Водночас, правовідносини у вищезазначеній справі не є подібними до правовідносин у даній справі за позовом обласної прокуратури, що розглядається Південно-західним апеляційним господарським судом.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення прокурора, представників сторін та третіх осіб, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, розпорядженням Біляївської районної державної адміністрації № 939/2004 від 16.12.2004 «Про передачу в оренду земельної ділянки ЗАТ «Одесарибгосп» на території Біляївського району Одеської області», затверджено проект відведення земельних ділянок ЗАТ «Одесарибгосп» під будівництво ставків для рибогосподарської діяльності із земель Одеського державного лісогосподарського об'єднання «Одесаліс» на території Біляївського району Одеської області, передано ЗАТ «Одесарибгосп» в довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку загальною площею 521 га, у тому числі 281,78 га на території Яськівської сільської ради, 239,22 га - Біляївської міської ради.
04.01.2005 року між Біляївською районною державною адміністрацією та ЗАТ «Одесарибгосп» укладено договір оренди землі, який зареєстровано 11.01.2005 у Книзі записів реєстрації договорів оренди землі Біляївського районного відділу земельних ресурсів за №04.05.516.00001 (далі - Договір).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.07.2015 у справі № 916/789/15-г, що набрало законної сили 07.04.2016, у задоволенні позову Біляївської районної державної адміністрації до товариства з обмеженою відповідальністю „Одесарибгосп", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Яськівської сільської ради Одеської області, Біляївської міської ради Одеської області, державного підприємства „Укрриба", про визнання припиненим договору оренди землі, визнання частково недійсним статуту, визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та зобов'язання звільнити земельні ділянки, а також у задоволенні зустрічного позову ТОВ „Одесарибгосп" до Біляївської районної державної адміністрації про визнання права користування було відмовлено.
Вказаним рішенням було встановлено наступні факти: під час розгляду даної справи, первісний орендар за договором оренди від 11.01.2005р. - закрите акціонерне товариство „Одесарибгосп", було реорганізоване у товариство з обмеженою відповідальністю „Одесрибгосп", із повним переходом до останнього прав та обов'язків реорганізованого товариства, в тому числі щодо прав землекористування відповідно до умов спірного договору. Оскільки умовами договору від 11.01.2005р. не передбачено необхідності внесення будь-яких змін до договору та не визначено реорганізацію орендаря як підставу для розірвання договору, у з чим суд доходить висновку, що до товариства з обмеженою відповідальністю „Одесрибгосп" перейшли права та обов'язки орендаря за договором оренди від 11.01.2005р. Крім того, як свідчать витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, статут ТОВ „Одесарибгосп" та розподільчий баланс товариства з обмеженою відповідальністю „Одесрибгосп", до відповідача, який створений в результаті виділу із товариства з обмеженою відповідальністю „Одесрибгосп", перейшли права та обов'язки орендаря з договором оренди від 11.01.2005р. В результаті викладеного, керуючись положеннями ч. 4 ст. 32 Закону України „Про оренду землі", суд дійшов висновку, що ТОВ „Одесарибгосп" у визначеному законом порядку набуло прав та обов'язків орендаря за договором оренди від 11.01.2005р., що, в свою чергу, повністю спростовує протилежні твердження Біляївської районної державної адміністрації Одеської області про припинення строку дії даного договору з 09.09.2011р. у зв'язку із припиненням орендаря товариства з обмеженою відповідальністю „Одесрибгосп".
Отже, відповідач-2 (ТОВ «ОДЕСАРИБГОСП») є правонаступником ЗАТ «Одесарибгосп», з яким Біляївською районною державною адміністрацією було укладено спірний Договір.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.
Преюдиціальні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 “Совтрансавто-Холдінг” проти України”, а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 “Брумареску проти Румунії” встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення одним з основоположних аспектів верховенства права принципу юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
В силу статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
За умовами п.2 Договору, в оренду відповідачу-2 передано земельну ділянку площею 521 га під будівництво ставків для рибогосподарської діяльності із земель Одеського державного лісогосподарського об'єднання «Одесаліс», що розташована на території Біляївського району Одеської області, в тому числі: по Яськівській сільській раді 281,78 га, з них під болотом - 266,79 га, під дамбою - 9,81 га, підводящий канал - 2,70 га, відводящий канал - 2,48 га; по Біляївській міській раді 239, 22 га, з них: під болотом - 228,22 га, під водою - 8 га, покритих лісовою рослинністю - 3,00 га.
Додатковою угодою №21 від 29.03.2010 про внесення змін до договору від 11.01.2005р. викладено у новій редакції пункт 12 договору, яким передбачено, що земельна ділянка передається в оренду під будівництво ставків для рибогосподарських потреб, культурно - оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей.
Додатковою угодою від 14.09.2016 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 11.01.2005, що зареєстрований 11.01.2005 за №04.05.516.00001, п.4 договору викладено у наступній редакції: нормативно-грошова оцінка земельної ділянки загальною площею 521 га (кадастрові номери 5121010100:01:001:0107, 5121085600:01:001:0591, 5121085600:01:001:0592), затверджена рішенням Біляївської районної ради від 24.10.2014 №40/667-VI становить 11 687 327,44 грн.
За рахунок земельної ділянки площею 521 га (далі - спірна земельна ділянка) сформовано 3 земельні ділянки з кадастровими номерами 5121010100:01:001:0107 площею 239,224 га, 5121085600:01:001:0591 площею 14,9871 га, 5121085600:01:001:0592 площею 266,7938 га.
16.12.2014 у Державний реєстр прав на нерухоме майно внесено відомості про реєстрацію права державної власності на вищезазначені земельні ділянки (реєстраційні номери об'єктів нерухомого майна: 532937551210, 538593051210 та 532943251210).
На підставі вищезазначеного розпорядження Біляївської районної державної адміністрації Одеської області №939/2004 від 16.12.2004, а також укладеного договору оренди від 04.01.2005 б/н у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано речове право користування відповідача-2 на вищевказані земельні ділянки, про що свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Т.1, а.с. 69-72, 75-78, 81-84).
Отже, право користування ТОВ «Одесарибгосп» земельною ділянкою з кадастровим номером 5121010100:01:001:0107 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.01.2015 за № 18884584, земельною ділянкою з кадастровим номером 5121085600:01:001:0591 за № 19051759 від 03.02.2015, земельною ділянкою з кадастровим номером 5121085600:01:001:0592 за № 19051401 від 03.02.2015.
Статтею 84 ЗК України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.
Пунктами 1, 2 ст. 9 ЛК України (на час виникнення спірних правовідносин) користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим.
У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим кодексом.
При цьому, ст. 57 ЗК України установлено, що земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.
Відповідно до ч.2 ст. 20 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття розпорядження), зміна цільового призначення земель провадилася органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймали рішення про надання цих земель у користування, вилучення (викуп) земель і затверджували проекти землеустрою або приймали рішення про створення об'єктів природоохоронного або історико-культурного значення.
Згідно із вимогами ч. 3 ст.124 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття розпорядження), передача в оренду земельних ділянок фізичним і юридичним особам зі зміною цільового призначення здійснювалась за проектами відведення в порядку, встановленому ст. ст. 118, 123 цього кодексу
Частинами 2, 9 ст. 149 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття розпорядження) визначено, що вилучення земельних ділянок, у тому числі з державного лісового фонду, провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад, відповідно до їх повноважень.
Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебували у постійному користуванні, зокрема ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених ч.ч.5-8 цієї статті, та у випадках, визначених ст. 150 цього кодексу.
При цьому, стосовно спірної земельної ділянки до прийняття розпорядження Біляївською районною державною адміністрацію розпочато процедуру вилучення з державного лісового фонду, проте її не завершено у визначений законом спосіб.
Так, умовами п. 5 договору оренди було передбачено, що замість земель площею 521 га, які об'єднання «Одесаліс» передає ЗАТ «Одесарибгосп», Яськівська сільська рада має компенсувати 486 га земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, які не надані у власність або користування громадян та юридичних осіб і перебувають у запасі.
Водночас, в матеріалах справи відсутні докази передбаченої Договором компенсації Яськівською сільською радою 486 га земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Статтею 3 ЗК України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами
Статтею 3 Лісового кодексу України визначено, що ліс - це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні.
Статтею 5 ЛК України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) землі лісового фонду поділяються на: а) лісові: вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю; не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами тощо; б) нелісові: зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства); зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.
Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.
Згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового Кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами.
Судом встановлено, що пунктом 1 Договору було передбачено, що орендодавець (відповідач-1) надає, а орендар (відповідач-2) приймає в довгострокове, платне користування земельну ділянку, яка розташована на території Яськівської та Біляївської міської рад Біляївського району Одеської облатсті із земель Одеського державного лісогосподарського об'єднання «Одесаліс».
За умовами п.2 вказаного договору, в оренду ЗАТ «Одесарибгосп» передано земельну ділянку площею 521 га під будівництво ставків для рибогосподарської діяльності із земель Одеського державного лісогосподарського об'єднання «Одесаліс», що розташована на території Біляївського району Одеської області, в тому числі: по Яськівській сільській раді 281,78 га, з них під болотом - 266,79 га, під дамбою - 9,81 га, підводящий канал - 2,70 га, відводящий канал - 2,48 га; по Біляївській міській раді 239, 22 га, з них: під болотом - 228,22 га, під водою - 8 га, покритих лісовою рослинністю - 3,00 га.
Згідно з листом Державного агентства лісових ресурсів України №02-33/8158-20 від 03.11.2020, земельні ділянки державного лісового фонду загальною площею 521 га з кадастровими номерами 5121010100:01:001:0107, 5121085600:01:001:0591, 5121085600:01:001:0592 із земель ДП «Одеський лісгосп» не вилучались у зв'язку з тим, що розпорядження про їх вилучення так і не було прийнято.
Також, з листа ВО «Укрдержліспроект» від 29.12.2020 № 855 вбачається відсутність у останнього інформації щодо вилучення спірних земельних ділянок з постійного користування ДП «Одеський лісгосп».
Відповідно до даних Лісового кадастру Публічної кадастрової карти, вищезазначені земельні ділянки з кадастровими номерами 5121010100:01:001:0107, 5121085600:01:001:0591, 5121085600:01:001:0592 розташовані на землях державного лісового фонду.
Окрім того, судом встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 5121010100:01:001:0107, 5121085600:01:001:0591 та 5121085600:01:001:0592 відносяться до земель державного лісового фонду, знаходяться на території Біляївського лісництва у кварталах 21 та 22 та використовувалися для ведення лісового господарства державного підприємства «Одеське лісове господарство», зі складу земель державного лісового фонду не вилучались (т. 1, а.с. 44-51).
Таким чином, судом першої інстанції достеменно встановлено, з чим погоджується судова колегія, що характеристики земельних ділянок, передання яких передбачено спірним Договором, відповідають ознакам, притаманним землям лісового фонду, які містяться в ст. 5 ЛК України та серед яких наявні як лісові, так і нелісові види земель лісового фонду.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про те, що спірна земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення та належить до земель державної форми власності, що знаходяться на території Біляївського лісництва у кварталах 21 та 22.
Частиною 5 ст. 116 ЗК України (станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, проводиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим кодексом.
Земельне законодавство обмежує передання у користування земельних ділянок лісогосподарського призначення.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 29 Лісового кодексу (станом на 01.01.2004) до відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів належить, зокрема, здійснення державного контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів.
Як вже було зазначено вище, відповідно до вимог п. 9 ст. 149 Земельного кодексу (станом на 07.12.2004, тобто на час виникнення спірних правовідносин), Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження, ліси площею понад 10 гектарів.
Враховуючи вищенаведені приписи, суд першої інстанції правомірно вказував, що вилучення земельних ділянок державного лісового фонду площею більш ніж 10 гектарів, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, належало до виключних повноважень Кабінету Міністрів України.
Разом з цим, відповідно до інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України №34802/0/2-20 від 15.10.2020, про факт прийняття Біляївською районною державною адміністрацією рішення щодо вилучення, зміну цільового призначення та відчуження спірних земельних ділянок, що перебували у постійному користуванні ДП «Одеський лісгосп» стало відомо з інформації Одеської обласної прокуратури, тобто жодних розпоряджень щодо спірних земельних ділянок не приймалось, питання їх відведення не погоджувалось.
Відсутність спрямованого на передання в оренду земельної ділянки рішення повноважного на час видання спірного розпорядження органу державної влади - Кабінету Міністрів України означає, що держава як власник, волю на вилучення земельних ділянок із державного лісового фонду не виявляла. Останні фактично вибули з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення. Відсутність заперечення користувача земельної ділянки проти її вилучення не свідчить про належний спосіб вилучення цієї ділянки із земель лісогосподарського призначення, а також про те, що був вияв волі повноважної особи на її вилучення.
Наведена правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.
Таким чином, колегія суддів погоджується з правильним висновком місцевого суду про те, що Біляївська районна державна адміністрація поза межами компетенції та поза волею належного власника - держави в особі Кабінету Міністрів України (до 27.05.2021 - дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин»), незаконно вилучила спірні земельні ділянки державної власності та передала їх у користування ТОВ «Одесарибгосп».
Також, колегія суддів вважає підставним висновок місцевого суду про те, що відведення за рахунок державного лісового фонду земельних ділянок загальною площею 521 га, розташованих на території Біляївського лісництва Біляївського району Одеської області, у користування ЗАТ «Одесарибгосп» супроводжувалось фактичною зміною цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі водного фонду (під будівництво ставків для рибогосподарської діяльності) всупереч вимогам земельного законодавства без необхідних погоджень відповідних державних органів.
Так, відповідно до вимог статей 42 Лісового кодексу України (станом на 01.01.2004), переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов'язаних із веденням лісового господарства, користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно- оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішеннями органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства.
Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.
Відповідно до cт. 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Водночас Державним агентством лісових ресурсів України у листі № 34800/0/2-20 від 15.10.2020 зазначається, що жодних розпоряджень Кабінетом Міністрів України про вилучення спірної земельної ділянки з державного лісового фонду та постійного користування ДП «Одеський лісгосп» не приймалось.
Окрім того, Міністерством юстиції України інформації №50096/15139-4-20/9.1.1 від 10.11.2020 визнається факт незаконного вибуття із державного лісового фонду спірних земельних ділянок.
Наведеним беззаперечно підтверджується той факт, що внаслідок прийняття всупереч вимогам земельного законодавства України Біляївською райдержадміністрацією спірного розпорядження №939/204 від 16.12.2004, фактично незаконно було змінено цільове призначення земельних ділянок державного лісового фонду загальною площею 521 га, вилучено спірні земельні ділянки з лісового фонду та передано у користування ТОВ «Одесарибгосп».
Положеннями статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Положеннями cт. 152 ЗК України передбачають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язанні з позбавленням прав володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
За змістом ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
Статтею 393 ЦК України визначено, що правовий акт органу державної впади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується
З огляду на наведене, правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що спірне розпорядження Біляївської районної державної адміністрації Одеської області від 16.12.2004 за №939/2004 підлягає скасуванню, оскільки Біляївська районна державна адміністрація не мала необхідного обсягу повноважень для передання в оренду спірної земельної ділянки площею 521 га, здійснила передачу земельної ділянки поза волею дійсного власника, яким до 27.05.2021 була держава в особі Кабінету Міністрів України, чим порушила ч. 9 ст. 149 ЗК України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин).
Крім того, колегія суддів заважує, що внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного лісового кадастру відомостей щодо цільового призначення земельних ділянок: землі водного фонду, а не землі лісогосподарського призначення відбулось на підставі саме незаконного розпорядження райдержадміністрації та договору оренди, відповідно до яких земельні ділянки лісогосподарського призначення передані у користування ЗАТ «Одесарибгосп» саме під будівництво ставків для рибогосподарської діяльності.
Отже, що спірні ділянки ніколи не перебували та не могли перебувати у комунальній власності Біляївської міської ради та Яськівської сільської ради Біляївського району Одеської області.
Наведеним спростовуються безпідставні доводи скаржника про те, що спірні земельні ділянки загальною площею 521 га є землями водного фонду.
Щодо вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 04.01.2005р. колегія суддів зазначає таке.
Як вже було зазначено вище, на підставі розпорядження Біляївської районної державної адміністрації Одеської області від 16.12.2004 за №939/2004 між Біляївською райдержадміністрацією та ЗАТ «Одесарибгосп» 04.01.2005 укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 49 років, який 11.01.2005 зареєстровано в Біляївському районному відділі земельних ресурсів, про що у Книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №040551600001.
Згідно із вимогами п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин, згідно положень ч. 3 ст. 215 ЦК України, може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Статтею 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Відповідно до роз'яснень, наведених в Постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України. Також відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Судом встановлено, що спірний договір оренди землі від 04.01.2005р. укладено органом, який відповідно до положень ст. 122 ЗК України не мав права розпоряджатись земельними ділянками лісогосподарського призначення та вилучати їх, а також за умовами спірного договору фактично надано в оренду землі лісового фонду для будівництва ставків для рибогосподарської діяльності, що суперечить приписам ст. 20 ЗК України.
Таким чином, оскільки на підставі незаконного розпорядження між Біляївською районною державною адміністрацією та ЗАТ «Одесарибгосп» 04.01.2005 укладено договір оренди землі, то, відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України, ст. 152 ЗК України, останній правомірно визнано місцевим судом недійсним.
Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції вимог ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, яке, на його думку, полягає у тому, що судом не з'ясована наявність порушеного чи оспорюваного права у Одеської обласної державної адміністрації, колегією суддів не приймається до уваги, з огляду на таке.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018у справі № 925/1265/16).
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Частиною 1 ст. 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).
Таким чином, власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
Земельна ділянка вибула з володіння позивача незаконно, а тому вимога про зобов'язання її повернути є саме тим способом захисту, який спрямований на відновлення порушеного права.
Зайняття земельної ділянки належить розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності, захист від якого має бути здійснено шляхом пред'явлення негаторного позову.
Наведений висновок повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.11.2018 р. по справі № 504/2864/13-ц.
Отже, колегія суддів вважає, що у даному випадку надання Біляївською райдержадміністрацією Одеської області у користування ТОВ «Одесарибгосп» земельної ділянки лісогосподарського призначення, з порушенням Земельного та Лісового кодексів України необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі належним та ефективним способом захисту є саме звернення до суду з негаторним позовом про зобов'язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимоги щодо зобов'язання ТОВ «Одесарибгосп» повернути спірну земельну ділянку загальною площею 521 га державі в особі Одеської обласної державної адміністрації, яка з 27.05.2021 є власником (розпорядником) земель державного лісового фонду, розташованих за межами населених пунктів.
Дійсно, на час подання позову розпорядником лісових земель був Кабінет міністрів України, під час слухання справи, в силу внесення змін в законодавство розпорядник змінився на Одеську обласну державну адміністрацію.
Колегія суддів зазначає, що обласною прокуратурою подано даний позов саме в інтересах держави та обґрунтовано порушення саме її інтересів. У зв'язку із тим, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, розташованими за межами населеного пункту набула Одеська обласна державна адміністрація, інтереси держави не поновлено, їх порушення продовжилось самим фактом незаконного вилучення земель та передання їх в оренду відповідачеві.
Посилаючись в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду у постановах від 04.02.2020 у справах №911/3311/17, 911/3574/17, №911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі №911/3449/17, в яких сформульовано висновки про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати яке не пов'язане з позбавленням володіння держави на земельні ділянки, скаржником не було враховано, що у такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати саме як негаторний позов, про що і було зазначено обласною прокуратурою у позовній заяві.
Посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, вкладені у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц не можна визнати подібними до тих, що є предметом розгляду у справі, щодо якої подана апеляційна скарга, оскільки вони є відмінними за предметом позову, підставами позову, матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин і за встановленими фактичними обставинами справи, а саме у справі №359/3373/16-ц прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство», а у даній справі Одеська обласна прокуратура не зверталась до суду в інтересах державного підприємства «Одеське лісове господарство», установлюючи суб'єктний склад сторін (що здійснюється в рамках дискреційних повноважень) визначила державне підприємство третьою стороною на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Також, у справі №359/3373/16-ц, на яку посилається скаржник, земельні ділянки лісогосподарського призначення вибули у приватну власність фізичних осіб, а тому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв 'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним ( законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (п. 67).
Отже, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
При цьому, у даній справі, Біляївською районною державною адміністрацією незаконно, фактично без будь-яких правових підстав вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення площею 521 га, розташовані на території Біляївського (на даний час Одеського) району Одеської області з державного лісового фонду, що супроводжувалось фактичною зміною цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі водного фонду всупереч вимогам земельного законодавства без необхідних погоджень відповідних державних органів, та передано спірні земельні ділянки у користування ЗАТ «Одесарибгосп» під будівництво ставків для рибогосподарської діяльності.
Тобто, колегія суддів вважає, що ЗАТ (на даний час ТОВ) «Одесарибгосп» незаконно стало тимчасовим володільцем лісових земель, а не їх власником.
Посилання скаржника на не врахування судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки висновки суду касаційної інстанції у цих справах ґрунтуються на конкретних обставинах справи з конкретною доказовою базою та відповідними процесуальними діями сторін у кожній справі, правовідносини в яких не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається.
При цьому, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що у п. 4 прохальної частини позовної заяви прокурором заявлено вимогу про зобов'язання відповідача-2 усунути перешкоди у користуванні майном шляхом повернення спірних земельних ділянок державі з правом постійного користування Державного підприємства «Одеське лісове господарство».
Згідно з ч. 3 ст. 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
У зв'язку з тим, що Державне підприємство «Одеське лісове господарство» не є позивачем у даній справі, місцевий суд правомірно не знайшов підстав для прийняття рішення у даній справі на користь вказаного підприємства, що зумовлює відмову у задоволенні позовної вимоги в частині, яка стосується права постійного користування спірними земельними ділянками Державного підприємства «Одеське лісове господарство».
Крім того, колегія суддів вважає недоведеними та безпідставними доводи скаржника про порушення Одеською обласною прокуратурою вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо доведення підстав представництва інтересів держави в суді за даним позовом в інтересах Одеської обласної державної адміністрації.
Як вбачається з матеріалів справи, на час подання позовної заяви, а саме станом на 25.02.2021 розпорядником спірних земельних ділянок був Кабінет Міністрів України в силу вимог ст. ст. 122,149 Земельного кодексу України. При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності 27.05.2021, внесено зміни до статей 122, 149 Земельного кодексу України та визначено, що власником (розпорядником) земель державного лісового фонду, розташованих за межами населених пунктів, є обласні державні адміністрації.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.08.2021 обласною прокуратурою до Господарського суду Одеської області подано клопотання у порядку ст. 52 ГПК про залучення Одеської обласної державної адміністрації до участі у справі № 916/500/21, як правонаступника позивача Кабінету Міністрів України.
Вказане клопотання прокурора було судом задоволено 15.11.2021, про що винесено відповідну ухвалу, яку залишено в силі постановою Південно -Західного апеляційного господарського суду від 20.12.2021.
Отже, питання наявності у Одеської обласної прокуратури підстав для представництва інтересів держави в особі Одеської обласної державної адміністрації у даній справі вже досліджено та вирішено судами першої та апеляційної інстанції, якими зроблено висновок про дотримання прокурором вимог ст. 23 Закону України про прокуратуру, а отже твердження відповідача ТОВ «Одесарибгосп» про відсутність підстав для представництва є необґрунтованим.
Також, скаржник стверджує, що позовна заява підписана неуповноваженою особою.
Таке твердження колегією суддів відхиляється як неспроможне, з огляду на те, що відповідний позов у даній справі підписано саме першим заступником керівника Одеської обласної прокуратури, а також на те, що право подання процесуальних документів визначено ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», системний аналіз норм якого ним проведено.
Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
З урахуванням викладеного, відповідно до ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» перші заступники та заступники керівників обласних прокуратур уповноважені підписувати позовні заяви, що подаються у порядку представництва інтересів держави.
При цьому, виходячи зі змісту постанови Верховного Суду від 27.05.2020 у справі 819/4 78/17 виключно прокурором області підписуються документи у випадку, коли орган прокуратури у справах діє як самостійна юридична особа у статусі позивача, відповідача або третя особа.
Враховуючи, що у даному випадку прокурор реалізує функцію представництва інтересів держави в суді, то колегія суддів приходить до висновку, що належним підписантом відповідно до ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» є перший заступник або заступник керівника Одеської обласної прокуратури.
Окрім того, скаржник в апеляційній скарзі посилається на вимоги Наказу Генерального прокурора України від 19.01.2017 №15 «Про основні засади організації роботи», який не є чиним з 07.08.2020, з часу прийняття Генеральним прокурором Наказу № 365 «Про загальні засади організації роботи в органах прокуратури У країни».
Разом з цим, Накази Генерального прокурора є внутрішніми організаційно- розпорядчими актами, що регулюють діяльність органів прокуратури, приписи та норми, викладені в них безумовно кореспондуються з вимогами Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» та не можуть суперечити останнім.
Твердження скаржника про те, що оскільки предметом позову є земельні ділянки водного фонду (віндикаційний позов), то повинен був бути застосований строк позовної давності, колегія суддів не приймає до уваги з наступних підстав.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовано у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).
У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.
Тому повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (подібні висновки вкладено у пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
Отже, в даному випадку надання Біляївською районною державною адміністрацією у користування ТОВ «Одесарибгосп» земельної ділянки лісогосподарського призначення, з порушенням Земельного та Лісового кодексів України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі належним та ефективним способом захисту є звернення до суду саме з негаторним позовом про зобов'язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
З огляду на наведене, колегією суддів відхиляються посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що Кабінет Міністрів України дізнався про наявне порушення (на думку прокурора) лише з повідомлення прокуратури не є допустимим доказом адже орган державної влади, а тим більше органи прокуратури повинні дбати про державне майно, добиватися його збереження та належного використання, оскільки позовна давність не застосовується до негаторних позовів.
Неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому безпредметні доводи скаржника в цій частині не приймаються до уваги.
Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.
Згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи викладене та беручи до уваги унормовані статтею 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 10215 грн. покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАРИБГОСП" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Одеської області від 07 вересня 2022 року у справі № 916/500/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 06.02.2023.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська