Номер провадження: 22-ц/813/1965/23
Справа № 509/4277/16-ц
Головуючий у першій інстанції Кочко В. К.
Доповідач Комлева О. С.
25.01.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів Вадовської Л.М., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Шлапак А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Білоус Івана Ігоровича, представника ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 серпня 2021 року, постановленого під головуванням судді Кочко В.К., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном, -
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:
- зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою площею 0,1464 га з кадастровим номером 5123783500:02:002:020867821, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення прав ОСОБА_2 , а саме - зобов'язати відповідачку: знести прибудову яка позначена літерою «а3» (коридор №3-7 площею 9,2 кв.м.) у техпаспорті ОСОБА_1 від 10.06.2016р., яка побудована на частині земельної ділянки належної ОСОБА_2 ; забезпечити вільний доступ позивачки до зовнішніх стін прибудов літ. «А1», літ «а1» житлового будинку АДРЕСА_1 - шляхом відновлення проходу між прибудовою під літ «А1» будинку 52-а та прибудовою «А2»; зобов'язати відповідачку зменшити площу приміщення «№3-3» з 17,5 кв.м. до 15,3 кв.м. та звільнити захоплену ОСОБА_1 частину належної ОСОБА_2 земельної ділянки площею 6 квадратних метрів;
- стягнути з відповідачки на її користь моральну шкоду, пов'язану з порушенням її матеріальних прав в сумі 25000 грн.; судовий збір, в сумі 1522,80 грн.; витрати з оплати судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи в розмірі 4500 грн.; витрати з оплати виготовлення ТОВ «Наша Батьківщина» «Технічного звіту, щодо виконання топографо-геодезичних робіт по зйомці земельної ділянки ОСОБА_2 в розмірі 3500 грн. та витрати за надання правничої допомоги в сумі 12500 грн.
В обґрунтування свого позову позивачка зазначила, що їй на праві спільної сумісної часткової власності разом з ОСОБА_1 належав житловий будинок АДРЕСА_1 , у якому позивачці належало 27/50 часток, а 23/50 часток цього будинку належало ОСОБА_1 .
Рішеннями Овідіопольського районного суду Одеської області від 13.02.2014 р. (основного та додаткового) по цивільній справі №509/4046/13-ц право спільної часткової власності між сторонами було припинено і кожній стороні було виділено окреме майно. Згідно цих рішень, ОСОБА_2 у власність було виділено 27/50 частки вказаного будинку в якості самостійного об'єкту нерухомості у вигляді житлового будинку з господарським будівлями та спорудами загальною площею 100,6 кв.м. та житловою площею 47,0 кв.м., якому була привласнена адреса: АДРЕСА_1 . Таким чином, їй на праві власності, в якості однієї цілої одиниці нерухомого майна, належить будинок з господарчими будівлями та спорудами під літ. «А, А1, а1», який складається: з літ. «А1» приміщення: - коридор 2-1 площею 8,3 кв.м.; коридор 2-2 площею 10,7 кв.м.; котельню 2-3 площею 7,0 кв.м.; кухню 2-4 площею 17,9 кв.м.; з літ «А» приміщення: житлова кімната 2-5 площею 9,4 кв.м.; житлова кімната 2-6 площею 5,1 кв.м.; житлова кімната 2-7 площею 10,8 кв.м.; житлова кімната 2-9 площею 19,4 кв.м.; з літ. «а1» 2-8 веранда площею 8,2 кв.м.; а також: літ. «Г» гараж, літ. «Д» сарай, літ. «В» підвал, літ. «Е» сарай, споруди: №1 цистерна, №3 ворота.
Одночасно, рішеннями суду відповідачці ОСОБА_1 було виділене у власність 23/50 частин у вигляді житлового будинку з господарським будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та який складається: з літ. «А» приміщення: житлової кімнати 1-2 площею 21,2 кв.м.; житлової кімнати 1- 3площею 7,0 кв.м., коридору 1-4 площею 6,9 кв.м.; кухні 1-5 площею 15 кв.м.; з літ «а» - тамбуру 1-1 площею 3,2 кв.м.; з літери «АІІ» та «а ІІ»: коридору 3-1 площею 7,0 кв.м.; кухні 3-2 площею 8,2 кв.м.; житлової кімнати 3-3 площею 15,3 кв.м.; житлової кімнати 3-4 площею 8,2 кв.м.; житлової кімнат 3-5 площею 23,1 кв.м.; коридор 3-6 площею 3,8 кв.м.
У подальшому 29.10.2007 р. ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1464 га серії ЯУ №663307, що розташована під будинком по вказаній адресі з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 5123783500:02:002:0208.
У 2014 році, відповідачка не попередивши ОСОБА_2 і не узгоджуючи з нею можливість будівництва почала перебудовувати свій будинок в частині визначеної у технічному паспорті 1994р. та прибудовувати до нього додаткові приміщення. Як наголосила позивачка, у приміщенні 3-2 літ.«АІІ» відповідачка з боку стіни 6,40 метрів заклала дверний отвір, що існував до будівництва, а новий дверний отвір влаштувала з боку стіни 2,70 метрів до якої добудувала ще одне приміщення 3.7. Вказана прибудова повністю перекрила вікно кухні 2-4, чим був припинений доступ природнього освітлення що створило позивачці перешкоди у повноцінному користуванні цим приміщенням та порушило її права.
Також позивачка зазначила, що ОСОБА_1 , без її згоди до стіни її житлової кімнати 2-4 у будівлі під літ. «А1» прибудувала свою кімнату 3-3 будівлі під літ. «АІІ» шляхом її перебудови та розширення її площі. При розширені площі своєї кімнати «3-3» ОСОБА_1 заложила прохід, який існував між прибудовою під літ «А1» будинку 52-а приміщення 2-4 та прибудовою «А2» будинку 52 приміщення 3-3,перекрила його дахом.
Через ці дії відповідачки позивач ОСОБА_2 була позбавлена можливості доступу та обслуговування своєї частини будинку і, крім того, цієї прибудовою була захоплена частина її земельної ділянки площею 6 квадратних метрів.
Звернення позивачки до органів місцевого самоврядування та архітектурного контролю, незважаючи на їх приписи та заборони не змусили відповідачку припинити самочинне будівництво.
Позивачка також зазначила, що неправомірними діями відповідачки їй спричинена моральна шкода, яку вона оцінила у 25000 грн.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 серпня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволений.
Зобов'язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 належною їй земельною ділянкою площею 0,1464 га з кадастровим номером 5123783500:02:002:020867821, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення прав ОСОБА_2 .
Зобов'язано ОСОБА_1 знести прибудову - коридор №3-7 площею 9,2 кв.м., яка позначена літерою «а3» у техпаспорті ОСОБА_1 від 10.06.2016р., яка побудована на частині земельної ділянки належної ОСОБА_2 та яка перешкоджає доступу природного освітлення до належних ОСОБА_2 приміщень 2-4 та 2-8 будинку АДРЕСА_1 .
Зобов'язано ОСОБА_1 забезпечити вільний доступ ОСОБА_2 до зовнішніх стін прибудов під літ. «А1» та літ «а1» житлового будинку АДРЕСА_2 належного ОСОБА_1 шляхом відновлення проходу між прибудовою під літ «А1» будинку АДРЕСА_3 , для чого зобов'язано її зменшити довжину стіни приміщень №3-3, №3-4 та №3-5 на 0,54 метри та знесення даху над цим проходом.
Зобов'язано ОСОБА_1 зменшити площу належного їй приміщення «№3-3» з 17,5 квадратних метрів до 15,3 квадратних метрів.
Зобов'язано ОСОБА_1 звільнити захоплену нею частину належної ОСОБА_2 земельної ділянки площею 6 квадратних метрів.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 25000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, а саме: - судовий збір в сумі 1522 грн. 80 коп.; - витрати пов'язані з оплати виготовлення «Технічного звіту, щодо виконання топографо-геодезичних робіт по зйомці земельної ділянки ОСОБА_2 » в розмірі 3500 грн. та з оплати судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертиз в розмірі 4500 грн., а загалом 8000 грн.; - витрати за надання правничої допомоги в загальному розмірі 12500 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Білоус І.І., представник ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати,ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, факт того, що кімната 3-3, яка належить ОСОБА_1 прибудована до кімнати 2-4, яка стала належати ОСОБА_2 за договором дарування. Також суд безпідставно посилається на рішення суду від 13.02.2014 року, яким право спільної часткової власності було припинено і кожній із сторін виділено окреме майно, оскільки вказане не відповідає дійсності. Крім того в матеріалах справи відсутні докази того, що будівництво відбувалось у 2014 році, про що зазначено судом.
У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Батурін С.Є., представник ОСОБА_2 просить у задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення суду залишити без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, як таких, що не спростовують законність та обґрунтованість рішення суду та які не можуть бути підставами для його скасування. Також в апеляційній скарзі просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати за надання правничої допомоги у сумі 8000 грн.
До відзиву надані докази його надіслання ОСОБА_1 (а.с. 214 т. 2).
Учасники справи про призначене судове засідання на 25 січня 2023 року були сповіщені належним чином у відповідності до п.2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 17-20т. 3).
Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон АліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду зазначеним вимогам відповідає не в повному обсязі, з наступних підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 18.04.1994 року ОСОБА_1 за нотаріально посвідченим договором подарувала ОСОБА_2 27/50 часток жилого будинку з господарськими спорудами та будівлями АДРЕСА_1 , таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 стали співвласниками цього будинку, який знаходився у їх спільної часткової власності.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 13.02.2014 року по цивільній справі №509/4046/13-ц право спільної часткової власності між сторонами було припинено і кожній стороні було виділено окреме майно.
Додатковим рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22.06.2018 року по справі №509/4046/13-ц ОСОБА_2 у власність було виділено 27/50 частки вказаного будинку з господарчими будівлями та спорудами під літ. «А, А1, а1», які складається: з літ. «А1» приміщення: - коридор 2-1 площею 8,3 кв.м.; коридор 2-2 площею 10,7 кв.м.; котельню 2-3 площею 7,0 кв.м.; кухню 2-4 площею 17,9 кв.м.; з літ «А» приміщення: житлова кімната 2-5 площею 9,4 кв.м.; житлова кімната 2-6 площею 5,1 кв.м.; житлова кімната 2-7 площею 10,8 кв.м.; житлова кімната 2-9 площею 19,4 кв.м.; з літ. «а1» 2-8 веранда площею 8,2 кв.м.; а також: літ. «Г» гараж, літ. «Д» сарай, літ. «В» підвал, літ. «Е» сарай, споруди: №1 цистерна, №3 ворота. У подальшому виділеній частці нерухомого майна була привласнена адреса: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 було виділене у власність 23/50 частин будинку з господарським будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та який складається: з літ. «А» приміщення: житлової кімнати 1-2 площею 21,2 кв.м.; житлової кімнати 1-3площею 7,0 кв.м., коридору 1-4 площею 6,9 кв.м.; кухні 1-5 площею 15 кв.м.;з літ «а» - тамбуру 1-1 площею 3,2 кв.м.:з літери «АІІ» та «а ІІ»: коридору 3-1 площею 7,0 кв.м.; кухні 3-2 площею 8,2 кв.м.; житлової кімнати 3-3 площею 15,3 кв.м.; житлової кімнати 3-4 площею кв.м.; житлової кімнат 3-5 площею 23,1 кв.м.; коридор 3-6 площею 3,8 кв.м.
29.10.2007 ОСОБА_4 у встановленому законодавством порядку отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1464 га серії ЯУ №663307, з кадастровим номером 5123783500:02:002:0208, яка розташована під її будинком за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
У 2014 році ОСОБА_1 без попередження та згоди позивачки розпочала будівництво внаслідок якого до стіни житлової кімнати 2-4 позивачки у будівлі під літ. «А1» прибудувала свою кімнату 3-3 будівлі під літ. «АІІ». При виконанні робіт з розширення площі кімнати «3-3» ОСОБА_1 заложила прохід, який існував між приміщенням 2-4 літ. «А1» будинку 52-а належного ОСОБА_2 та приміщення 3-3 літ. «АІІ» будинку АДРЕСА_1 і перекрила його дахом. Таким чином прибудовою та розширенням площі кімнати «3-3» до кімнати «2-4» була захоплена частина земельної ділянки площею 6 квадратних метрів належної ОСОБА_2 , а вона була позбавлена можливості доступу та обслуговування своєї частини будинку.
З наданих позивачкою документів вбачається, що ОСОБА_2 неодноразово зверталася до органів місцевого самоврядування та відповідних органів державної влади, які займаються питаннями у галузі архітектори та будівництва з метою заборони самочинного будівництва та усунення порушення своїх прав.
Після звернень ОСОБА_2 , Прилиманська сільська Рада декілька разів попередила відповідачку про заборону незаконного будівництва. Незважаючи на приписи сільської Ради відповідачка продовжила будівництво, чим порушила права позивачки, як власника житла та земельної ділянки.
Тобто, розпочавши у 2014 році будівництво «нових» та перебудову «старих» приміщень та споруд ОСОБА_1 порушила права ОСОБА_2 , які підлягають судовому захисту.
Як вбачається з технічного паспорту на будинок складеного 10.06.2016року ТОВ «Будексперт» до будинку належного відповідачці було прибудоване приміщення 3-7 площею 9,2 кв.м., якого не було у технічному паспорті виготовленого 26.11.1991року Б-Дністровським МБТІ та у технічному паспорті складеного 04.02.1994 року Овідіопольським РБТІ.
Так, у приміщенні 3-2 будівлі під літ.«АІІ» відповідачкою з боку стіни 6,40 метрів був закладений дверний отвір, який існував до будівництва, а новий дверний отвір був влаштований з боку стіни 2,70 метрів до якої було добудоване ще одне приміщення 3-7, якого раніше не було.
З наданих позивачкою фотографій вбачається, що прибудоване приміщення 3-7 повністю перекрила вікно приміщення 2-4 належного ОСОБА_2 , чим був припинений доступ природнього освітлення, що створило позивачці перешкоди у користуванні цим приміщенням і що порушило її права.
Також, з досліджених судом доказів встановлено, що ОСОБА_1 , у 2014 році, без згоди позивачки до стіни її житлової кімнати 2-4 у будівлі під літ. «А1» прибудувала кімнату 3-3 будівлі під літ. «АІІ» шляхом її перебудови та розширення її площі. При розширені площі кімнати «3-3» був проложений прохід, який існував між приміщенням 2-4 та приміщенням 3-3, захоплена частина земельної ділянки ОСОБА_2 , а прохід був перекритий дахом.
Через ці дії відповідачки ОСОБА_2 була позбавлена можливості доступу та обслуговування своєї частини будинку і користуватися з частиною земельної ділянкою площею 6 квадратних метрів.
Судом встановлено, що перебудова кімнати «3-3» та розширення її площі за рахунок захоплення частини земельної ділянки належної ОСОБА_2 було здійснено у 2014-2016 роках, оскільки це підтверджено:
- технічним паспортом Білгород-Дністровського міжміського БТІ від 26.11.1991р. де у «Экспликации к плану дома» та у «Плані будинку» вказано, що приміщення «3-3» має площу 15,3 кв.м., а приміщення 3-7 не існує;
- технічним паспортом Овідіопольського РБТІ від 04.02.1994р. де у «Экспликации к плану дома» та у «Плані будинку» вказано, що приміщення «3-3» має площу 15,3 кв.м. ,а приміщення 3-7 не існує;
- технічним паспортом ОСОБА_1 , який 10.04.2016р. був виготовлений ТОВ «Будексперт» де у «Експлікації приміщень до плану одноквартирного (садибного) будинку» та у «Плані будинку» вже була показана збільшена площа приміщення «3-3» в розмірі 17,5 кв.м. та показане появлення приміщення 3-7, якого раніше не було;
- «Висновком експерта №38/2018р.» від 05.10.2018р. згідно якого площа приміщення «3-3» була збільшена з 15,3 кв.м до 17,5 кв.м., а вільний доступ до будинку АДРЕСА_1 належного ОСОБА_2 з боку будинку АДРЕСА_1 належного ОСОБА_1 - відсутній;
- відеозаписом на CD-R диску виконання будівельних робіт з перебудови та розширення площі приміщення «3-3» за рахунок захоплення частини земельної ділянки ОСОБА_2 , а також закладення проходу між приміщеннями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- фотографіями з яких вбачається, що ОСОБА_5 самовільно, без узгодження з ОСОБА_2 захопила частину її ділянки, заложила прохід між приміщеннями 3-3 та 2-4 та побудувала над проходом дах;
- заявою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 від 22.06.2018р. по справі 2/509/4646/13-ц «Про ухвалення додаткового рішення» згідно якої суду було запропоновано виділити сторонам конкретні приміщення у тому числі відповідачці було запропоновано виділити у власність жилу кімнату «3-3» площею 15,3 кв.м.;
- заявою представника ОСОБА_1 від 22.06.2018р. по справі 2/509/4646/13-ц, згідно якої він погодився із заявою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 від 22.06.2018р. по справі 2/509/4646/13-ц «Про ухвалення додаткового рішення» у повному обсязі, з чого суд робить висновок, що кімната «3-3» має площу 15,3 кв.м. і саме з такою площею представник відповідача просив виділити це приміщення у власність ОСОБА_1 ;
- додатковим рішенням Овідіопольського районного суду від 22.06.2018р. по справі 509/4646/13-ц, яке набрало законної чинності, згідно якого у власність ОСОБА_1 передавалася жила кімната «3-3», яка має площу 15,3 кв.м., а не 17,5 кв.м.;
- копіями титульної сторінки висновку поліції по заявам ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ;
- висновку поліції про розгляд заяв ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від 16.12.19р.;
- заяви ОСОБА_7 від 02.12.2019р.;
- пояснення ОСОБА_7 від 02.12.2019р.;
- заяви ОСОБА_8 від 02.12.2019р.;
- пояснення ОСОБА_8 від 02.12.2019р.;
- відповіді поліції №48/9058 від 15.12.2019р., якими опосередковано підтверджено, що відповідачкою ОСОБА_1 дійсно був змінений розмір приміщення «3-3» шляхом закладення проходу між будівлями сторін та захоплення частини земельної ділянки ОСОБА_2 .
Як вбачається з висновку експерта №15/2019р.» від 28.12.2019 року, вільний доступ до зовнішніх стін прибудов літ. «А1», літ «а1» житлового будинку АДРЕСА_1 зі сторони земельної належного ОСОБА_1 будинку АДРЕСА_1 - відсутній; внаслідок будівництва прибудови відповідачкою було захоплено 6 кв.м. земельної ділянки, яка належала ОСОБА_2 ; площа приміщення «3-3» збільшена на 2 кв.м.; довжина стіни приміщень №3-3, №3-4 та №3-5 збільшена на 0,54 метри; внутрішня довжина приміщення №3-3 збільшена на 0,37 метри, площа приміщення №3-3 була збільшена за рахунок перебудови приміщення, виконання робіт щодо збільшення площі, та забудови проходу між прибудовою під літ «А1» приміщення 2-4 будинку 52-а та прибудовою «А2» приміщення 3-3 будинку 52; прибудова «а3» (коридор №3-7 площею 9,2 кв.м.) не відповідає вимогам п.6.1.16 ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій» щодо дотримання 1 метру від межі сусідньої земельної ділянки і, крім того, частина цієї прибудови накладається на 4 кв.м. земельної ділянки належної ОСОБА_2 .
Задовольняючи позов ОСОБА_2 в частині зобов'язання усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, знесення прибудови, забезпечення вільного доступу, зменшення площі належного приміщення, звільнення захопленої частини земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 була захоплена частина земельної ділянки, яка належить на праві власності позивачці ОСОБА_2 , чим були порушені її права.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.
Втручання у право на повагу до житла позивача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції.
Крім того, за змістом пункту другого статті 8 Конвенції втручання у право на повагу до житла «має бути не лише законним», але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною легітимною метою.
Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Згідно змісту ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 319 ЦК України визначено, що саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений або обмежений в здійсненні права власності (ч.2 ст. 321 ЦК України).
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка характеризується як:
- пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути ніякої влади над цією ж річчю з боку інших суб'єктів. Дії власника обумовлені його інтересом;
- виключне панування особи над річчю, тобто таке панування, що унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов'язок утримання, від вчинення подібних дій;
- абсолютність влади полягає в наданні власнику закріпленої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності по відношенню до неї.
Згідно з частиною першою та другою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).
Згідно з ч. 1 ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
За приписами ст.376 ЦК України у випадку, коли власник заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою яка здійснила самовільне будівництво на його земельної ділянці майно підлягає знесенню особою що здійснила будівництво, або за її рахунок, а тому відновлення становища можливо лише шляхом знесення самочинно збудованого так як позивачка не визнає право власності на збудовані ОСОБА_1 будівлі на належній їй земельній ділянці.
Згідно статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що ОСОБА_2 була позбавлена права володіння частиною своєї земельної ділянки, яку захопила ОСОБА_1 , а тому відповідно до приписів ст.212 ЗК України за рішенням суду вона має бути повернена власнику ділянки відповідають вимогам закону.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_2 в частиніусунення перешкод в користуванні майном.
Висновки суду у вказаній частині відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
Доводи апеляційної скарги адвоката Білоус І.І., представника ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, факт того, що кімната 3-3, яка належить ОСОБА_1 прибудована до кімнати 2-4, яка стала належати ОСОБА_2 за договором дарування, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи та встановленими обставинами у відповідності до наданих доказів.
Доводи про те, що суд безпідставно посилається на рішення суду від 13.02.2014 року, яким право спільної часткової власності було припинено і кожній із сторін виділено окреме майно, оскільки вказане не відповідає дійсності, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки вказані рішення набрали законної сили та згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України не потребують доказування в рамках цієї цивільної справи та мають преюдиціальне значення для її вирішення.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із тривалості спору та тих зусиль, які позивачка докладає та буде докладати для усунення наслідків негативних явищ, які настали в наслідок дій відповідачки, ступінь моральних страждань, та виходивши з принципів розумності та справедливості дійшов до висновку, що розмір компенсації за завдану моральну шкоду у розмірі 25000 грн. є обґрунтований, а тому ця вимога у цієї частині має бути задоволена.
Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, оскільки позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди є безпідставними, необґрунтованими та недоведеними.
Встановлене Конституцією України та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, а також одним із засобів захисту порушених цивільних прав та інтересів, які передбачені ст. 16 Цивільного Кодексу України.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та інше.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків та обставин справи.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», - розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 , звертаючись до суду з позовом в частині стягнення моральної шкоди, не довела належним чином та не надала до суду належних доказів спричинення відповідачем моральної шкоди.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з підстав пред'явленого позову, розміру шкоди, який не відповідає вимогам розумності і справедливості, враховуючи обставини справи, недоведеність та необґрунтованість спричинення відповідачем моральної шкоди,відсутність доказів понесених душевних страждань позивача,колегія суддів, вважає, що вимога про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.
Отже, враховуючи відсутність належних доказів на підтвердження спричинення суми завданої моральної шкоди, яку позивачка просила стягнути з відповідача, колегія суддів не знаходить підстав для стягнення моральної шкоди з відповідача у розмірі 25000 грн. за необґрунтованістю та недоведеність в цій частині позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Оскільки, висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, зроблені при невідповідності висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Білоус І.І., представника ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення моральної шкоди.
Щодо заявленого клопотання про стягнення судових витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 8000 грн. у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Заяви про зменшення судових витрат від ОСОБА_1 до суду не надходило.
Приймаючи до уваги, що адвокатом Батуріним С.Є., представником ОСОБА_2 надано клопотання про розподіл судових витрат, угоду про надання правової допомоги від 10 листопада 2021 року, розрахунок з якої вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу складають 8000 грн., враховуючи розумність розміру витрат, конкретним обставинам справи, складність справи, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги,колегія суддів дійшла до висновку про те, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн. під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, що також відповідає висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18.
Керуючись ст.ст.368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Білоус Івана Ігоровича, представника ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 серпня 2021року в частині стягнення моральної шкоди - скасувати.
Прийняти в цій частині постанову.
В задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди - відмовити.
В інший частині рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення буде складений 06 лютого 2023 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська
______________________________________С.М. Сегеда