Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 лютого 2023 року Справа№200/5069/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та зобов'язання звільнити та виключити зі списків особового складу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 . Просив суд: 1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами від 09 вересня 2022 року; 2) зобов'язати військову частину НОМЕР_2 , в особі її командира, звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку з наявністю батька його дружини, який є інвалідом 2 групи; 3) зобов'язати військову частину НОМЕР_2 , в особі її командира, виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним було подано рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, проте станом на дату подання цього адміністративного позову, вказаний рапорт відповідачем не розглянуто, що на думку позивача порушує його право на звільнення з військової служби.
06 грудня 2022 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник відповідача, був належним чином повідомлений про розгляду справи судом, про що свідчить поштове повідомлення, свої правом не скористався та не надав суду відзив на позовну заяву.
У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У зв'язку з чим суд приходить висновку про необхідність вирішення спору за наявними матеріалами справи.
Ухвалою суду від 07 листопада 2022 року, відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи № 200/4554/22 за правилами загального позовного провадження.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_4 , призваний до лав Збройних Сил України за мобілізацією. Проходить військову службу на посаді головного сержанта - командира міномета мінометного взводу мінометної батареї військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , позивач одружений на ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_6 , паспорт громадянина України НОМЕР_7 ), про що 28.06.2022 складений відповідний актовий запис № 156.
Відповідно до свідоцтво про народження НОМЕР_8 , батько ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_9 , паспорт громадянина України НОМЕР_10 ) є інвалідом другої групи, що підтверджується відповідною довідкою МСЕК № 445083.
12 вересня 2022 року ОСОБА_1 за допомогою засобів поштового зв'язку звернувся до ВЧ НОМЕР_2 , через Генеральний штаб Збройних Сил України, з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, посилаючись на норми пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», відповідно до якого, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особовий період, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи.
Станом на даний час, позивач не отримав відповіді на вищевказаний рапорт про звільнення з військової служби.
Отже, позивач вважає, що така бездіяльність відповідача порушує його права.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов'язок» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII).
Статтею 1 цього Закону регламентовано поняття військового обов'язку.
Так, згідно частин першої, другої та третьої статті 1 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає, зокрема прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу.
В частині сьомій статті 1 Закону № 2232-XII закріплено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Частиною першою статті 4 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок» встановлено, що комплектування військовослужбовцями Збройних Сил України та інших військових формувань, зокрема Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу.
Підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років
Відповідно до п. 233 Положення «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо бездіяльності відповідача при розгляді рапорту про звільнення його із військової служби, суд зауважує про таке.
За наявності передбачених законом підстав звільнення можливо на будь-якому етапі проходження військової служби.
Як видно з вищенаведених положень чинного законодавства, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорт та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах на звільнення з військової служби зазначаються:
1) підстави звільнення з військової служби;
2) думка військовослужбовця щодо бажання/небажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
3) районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Суд зазначає, що, згідно з пунктом 225 Положення, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Судом встановлено та фактично не заперечується й самим відповідачем, що останнім, жодного рішення за результатами поданого позивачем рапорту від 09.09.2022, не прийнято, що свідчить про допущену ним протиправну бездіяльність з цього приводу.
За своєю правовою природою бездіяльність це як пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах; так і характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи.
За викладених обставин, позовні вимоги позивача про визнання бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та зобов'язання розглянути цей рапорт є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У той же час, позовні вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_2 , в особі її командира, звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку з наявністю батька його дружини, який є інвалідом 2 групи та зобов'язання військової частини НОМЕР_2 , в особі її командира, виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , наразі є передчасними та фактично такими, що звернуті на майбутнє, адже їх вирішення безпосередньо залежить від результатів розгляду поданого позивачем рапорту.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що відповідач заперечує та/або ставить під сумнів наявність у позивача законодавчо визначених підстави для звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
За приписами пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Слід зазначити, що встановлення тих чи інших юридичних фактів не віднесено до завдань адміністративного судочинства. Адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) суб'єктом владних повноважень або їх посадовою особою рішення, дії чи бездіяльність відповідають критеріям, наведеним у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оскільки, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження порушення прав позивача у частині наявності підстав для звільнення з військової служби за сімейними обставинами, суд позбавлений можливості надати оцінку позовним вимогам у цій частині, а тому вони підлягають залишенню без задоволення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та зобов'язання звільнити та виключити зі списків особового складу, є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати не підлягають відшкодуванню, оскільки позивач відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та зобов'язання звільнити та виключити зі списків особового складу - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про звільнення з військової служби за сімейними обставинами від 09 вересня 2022 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про звільнення з військової служби за сімейними обставинами від 09 вересня 2022 року та повідомити про результати його розгляду.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко