ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.02.2023Справа № 910/10998/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПОЛІМЕРМАШ"
до Приватного підприємства "ЛОКО"
про стягнення 357586,74 грн
без повідомлення (виклику) учасників справи
Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство "ДНІПРОПОЛІМЕРМАШ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "ЛОКО" про стягнення 357586,74 грн, які набуті відповідачем без достатньої правової підстави.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно утримуються грошові кошти у сумі 357586,74 грн, перераховані позивачем на рахунок відповідача згідно із платіжним дорученням №9821 від 15.12.2021.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2022 вказану позовну заяву залишено без руху.
14.11.2022 та 17.11.2022 до суду від позивача надійшли документи на виконання ухвали суду від 28.10.2022.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 24.11.2022 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/10998/22, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи ухвала суду про відкриття провадження у справі від 24.11.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача: 01103, місто Київ, ВУЛ. КІКВІДЗЕ, будинок 18-А, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі отримана відповідачем 02.12.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105493052973.
22.12.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов.
У відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Позиція позивача
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем безпідставно утримуються грошові кошти у сумі 357586,74 грн, які перераховані позивачем на рахунок відповідача згідно із платіжним дорученням №9821 від 15.12.2021.
Оскільки, на вимогу позивача відповідач безпідставно набуті грошові кошти не повернув, позивач стверджує про наявність підстав для стягнення з Приватного підприємства "ЛОКО" коштів у сумі 357586,74 грн відповідно до ст.1212 ЦК України.
Позиція відповідача
Відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що між сторонами укладений договір у спрощений спосіб на підставі виставленого відповідачем рахунку - фактури №87 від 09.12.2021, а також оплати вказаного рахунку позивачем. Відповідач наголошує, що строк поставки товару сторонами погоджений не був та на момент звернення позивача із позовом до суду, строк виконання відповідачем обов'язку передати товар не настав.
Також відповідач зазначає, що підтвердження існування договірних відносин між сторонами є складання та подання на реєстрацію до ЄРПН позивачем податкової накладної №5 від 15.12.2021 на суму 357586,74 грн, на підтвердження чого відповідач надав квитанцію про реєстрацію податкової накладної від 30.12.2021.
Згідно із матеріалів справи, 15.12.2021 Приватне акціонерне товариство "ДНІПРОПОЛІМЕРМАШ" (позивач) перерахувало на користь Приватного підприємства "ЛОКО" (відповідача) грошові кошти у сумі 357856,74 грн з призначенням платежу: оплата за панель, згідно рах.№87 від 09.12.2021 у т.ч. ПДВ 20% - 59597,79 грн.
Факт перерахування позивачем відповідачу грошових коштів у сумі 357586,74 грн підтверджується платіжним дорученням №9821 від 15.12.2021.
Згідно із наявного у матеріалах справи рахунка на оплату №87 від 09.12.2021 (без печатки та відпису Приватного підприємства "ЛОКО") підставою виставлення рахунку визначено договір поставки №30/11/21 від 30.11.2021.
29.09.2022 позивач направив на адресу відповідача вимогу вих. №2909/22 від 29.09.2022, в якій вимагав від відповідача протягом семи днів з моменту пред'явлення вимоги повернути безпідставно набуті кошти у розмірі 357586,74 грн. Вказана вимога отримана відповідачем 03.10.2022, що підтверджується роздруківкою відстеження поштового відправлення з сайту Укрпошти.
Оскільки, відповідач на вимогу позивача грошових коштів у сумі 357586,74 грн не повернув та безпідставно утримує кошти позивача у розмірі 357586,74 грн, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача на підставі ст.1212 ЦК України.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений раніше у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч.2 статті 11 ЦК України.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов'язання передбачені статтею 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов'язаннях. Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №924/1338/19.
Як підтверджено матеріалами справи, позивач платіжним дорученням №9821 від 15.12.2021 перерахував на рахунок Приватного підприємства "ЛОКО" кошти у загальному розмірі 357586,74 грн з призначення платежу: "оплата за панель, згідно рах.№87 від 09.12.2021 у т.ч. ПДВ 20% - 59597,79 грн".
Факт перерахування позивачем відповідачу грошових коштів у сумі 357586,74 грн підтверджується платіжним дорученням №9821 від 15.12.2021.
До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов'язання передбачені ст. 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов'язаннях.
Згідно із наявного у матеріалах справи рахунка на оплату №87 від 09.12.2021 (без печатка та підпису Приватного підприємства "ЛОКО") підставою виставлення рахунку визначено договір поставки №30/11/21 від 30.11.2021.
Доказів наявності між сторонами договору поставки №30/11/21 від 30.11.2021 на підставі, якого було виставлено рахунок №87 від 09.12.2021, матеріали справи не містять.
У свою чергу, відповідач у відзиві на позову зазначає про виставлення позивачу рахунку №87 від 09.12.2021 та укладення договору поставки у спрощений спосіб.
Оцінивши представлені сторонами докази, обставини, на які сторони посилаються обґрунтування своїх вимог та заперечень суд зазначає таке.
Статтею 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно із ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч.1 ст.641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1 ст.642 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст.644 Цивільного кодексу України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.
За поясненнями позивача на електронну пошту позивача від відповідача надійшов рахунок №87 від 09.12.2021 (без печатки та підпису Приватного підприємства "ЛОКО"), оригінал рахунку відповідачем не надано.
Рахунок №87 від 09.12.2021 виставлений на оплату товару (сонячні панелі) на суму 2383911,60 грн.
Платіжним дорученням №9821 від 15.12.2021 позивач перерахував на рахунок Приватного підприємства "ЛОКО" кошти у загальному розмірі 357586,74 грн з призначення платежу: "оплата за панель, згідно рах.№87 від 09.12.2021 у т.ч. ПДВ 20% - 59597,79 грн", тобто частково здійснив оплату товару вказаного в рахунку №87 від 09.12.2021.
За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Ураховуючи наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що сторони, у порядку ст.205, 207, 639 Цивільного кодексу України досягли згоди щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб шляхом виставлення відповідачем рахунку на оплату товару (сонячні панелі) та часткової оплати позивачем такого товару.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Керуючись наведеними принципами та оцінюючи надані сторонами у матеріали справи докази, суд дійшов висновку, що отримання відповідачем 357586,74 грн за платіжним дорученням №9821 від 15.12.2021 не є безпідставним.
Відтак, застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України є неможливим, оскільки вказаною нормою закону регулюється право на повернення майна виключно від особи, яка його утримує (майно) без достатніх правових підстав, а кошти які позивач заявляє до стягнення з відповідача як безпідставно отримані, є оплатою за договором поставки укладеним у спрощений спосіб. Належних та допустимих доказів зворотного до матеріалів справи не додано.
При цьому, згідно із правовою позицією, наведеній у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 922/2216/18, конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Водночас слід враховувати, що предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Наразі у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до відповідача із вимогою про відмову від поставки товару, визначеного у рахунку на оплату №87 від 09.12.2021.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17).
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.
Ураховуючи наведене, з огляду на той факт, що правовідносини сторін виникли за договором поставки, укладеного у спрощений спосіб, строк поставки товару сторонами не узгоджений, приймаючи до уваги наведені вище норми права, обов'язок відповідача поставити товар виникає з моменту пред'явлення вимоги щодо його поставки.
Докази направлення відповідачу листа-вимоги про поставку товару у відповідний строк в матеріалах справи відсутні. Так, у матеріалах справи наявна лише вимога вих. №2909/22 від 29.09.2022 позивача про повернення грошових коштів у сумі 357586,74 грн на підставі ст.1212, ст.1214 ЦК України, у якому позивач не встановлював строку поставки товару та не пред'являв вимоги до відповідача поставити товар.
Оскільки сторонами не було погоджено строку поставки товару, а доказів направлення вимоги у відповідності до приписів ст.530 ЦК України матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про відсутність прострочення виконання зобов'язання відповідачем з поставки товару.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для повернення сплачених позивачем коштів у сумі 357586,74 грн та передчасність вимог позивача.
ВИСНОВКИ СУДУ.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПОЛІМЕРМАШ" до Приватного підприємства "ЛОКО" про стягнення грошових коштів у сумі 357586,74 грн, набутих відповідачем без достатньої правової підстави.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 07.02.2023.
Суддя С.О. Турчин