31 січня 2023 року м. Харків Справа № 922/4338/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Пуль О.А.
за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури (вх. 201 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2021 у справі №922/4338/21, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Жигалкіним І.П., повний текст складено 29.12.2021,
за позовом керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Відділу освіти, молоді та спорту Валківської районної державної адміністрації Харківської області, м. Валки, Валківський район, Харківська область,
до Фізичної особи-підприємця Левченко Віктора Григоровича, м. Валки, Валківський район, Харківська область,
про визнання недійсним договору
Керівник Богодухівської окружної прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Відділу освіти, молоді та спорту Валківської районної державної адміністрації з позовом до Фізичної особи підприємця Левченко Віктора Григоровича про визнання недійсним договору від 19.01.2017 №19-01-17, протоколу погодження договірної ціни від 06.02.2017, акта виконаних робіт від 06.02.2017.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.12.2021 у справі №922/4338/21 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Харківська обласна прокуратура звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2021 у справі №922/4338/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю; стягнути з відповідача судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги на користь Харківської обласної прокуратури; про дату розгляду апеляційної скарги повідомити Харківську обласну прокуратуру.
Автоматизованою системою документообігу Східного апеляційного господарського суду (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2022) для розгляду апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури (вх. 201 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2021 у справі №922/4338/21, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - доповідач Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2022 залишено без руху апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2021 у справі №922/4338/21 на підставі частини 2 статті 260 ГПК України, оскільки апеляційна скарга подана з порушенням пункту 2 частини 3 статті 258 ГПК України за відсутності доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги; встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
11.02.2022 на виконання ухвали Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2022 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх. № 1755), до якої додано докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2022, у зв'язку із відпусткою судді Хачатрян В.С. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Ільїн О.В., суддя Гребенюк Н.В., суддя Россолов В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 (колегія суддів у складі: головуючий суддя головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Гребенюк Н.В., суддя Россолов В.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2021 у справі №922/4338/21; призначено справу до розгляду на 04 квітня 2022 року о 12:00 годині.
Судова колегія зазначає про те, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який було продовжено Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14.03.2022, затвердженим Законом України № 2119-IX від 15.03.2022.
За таких обставин, судове засідання, призначене на 04.04.2022, не відбулося.
На підставі розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2022, у зв'язку з відпусткою головуючого судді Ільїна О.В., для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Пуль О.А.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 призначено розгляд справи за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури (вх. 201Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2021 у справі №922/4338/21 на 31 січня 2023 року об 11:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104, про що повідомлено учасників справи в порядку вимог статті 120, 268 ГПК України.
09.01.2023 до суду апеляційної інстанції засобами електронного зв'язку від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника, в якому зазначено про підтримання позову в повному обсязі (вх. № 316ел.372).
25.01.2023 до суду апеляційної інстанції через систему "Електронний суд" прокурором відділу Харківської обласної прокуратури Ковальовою І.І. подано клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. №1095), яке задоволено ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.01.2023.
Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 31.01.2023 розпочалось в режимі відеоконференції за участю прокурора, який надав пояснення щодо обставин справи з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги, підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2021 у справі №922/4338/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Присутній в судовому засіданні представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.
З огляду на обставини, пов'язані з військовою агресією Російської Федерації, у тому числі введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", справа розглядається у розумний строк.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представника відповідача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.
З матеріалів справи вбачається, 19.01.2017 між Відділом освіти Валківської районної державної адміністрації (далі - замовник) в особі директора Новосел В.В. та Фізичною особою підприємцем Левченком Віктором Григоровичем (далі - підрядник) підписано попередній договір №19-01-17 на проведення проектно-кошторисних робіт, відповідно до умов якого підрядник зобов'язався за плату розробити за завданням замовника та передати останньому проектно-кошторисну документацію на: «Капітальний ремонт будівлі Шарівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Валківської районної ради Харківської області за адресою: вул. Центральна, 10, с. Шарівка Валківського району Харківської області» (надалі іменується "документація"), в порядку та на умовах, визначених цим договором (пункт 1.1 договору) (т.1, а.с.16-18).
Підписанню вказаного договору передувало проведення ФОП Левченко В.Г. технічного обстеження будівлі Шарівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Валківської районної ради Харківської області за адресою: вул. Центральна, 10, с.Шарівка Валківського району Харківської області. На підставі даного обстеження було складено Акт технічного обстеження від 19.01.2017, який було затверджено начальником відділу освіти Валківської РДА Новосел В.В. (т.1, а.с. 28).
Види і зміст робіт щодо розробки документації підрядником, вимоги щодо таких робіт визначаються дефектним актом з переліком необхідних робіт. Завершення виконання робіт щодо розробки документації та передача такої документації оформляється шляхом підписання акту виконаних робіт (пункт 1.2. договору).
Відповідно до пункту 1.3 договору замовник зобов'язується надати підряднику необхідні для виконання робіт щодо розробки документації вихідні дані, а саме: дефектний акт, в строк не пізніше 3-х діб з моменту підписання даного договору.
Завдання замовника на розробку документації за цим договором готується підрядником на підставі вихідних даних, наданих замовником, і стає обов'язковим для сторін з моменту його затвердження замовником. Підрядник підтверджує, що він має усі необхідні дозволи (сертифікати), які вимагаються чинним законодавством України для виконання ним своїх обов'язків за цим договором (пункти 1.4.- 1.5. договору).
Пунктом 2.1 договору визначено, що загальна ціна робіт щодо розробки документації підрядником включає в себе відшкодування витрат підрядника та плату за виконані ним роботи розраховується згідно чинних «Правил визначення вартості проектно-кошторисних робіт та експертизи проектної документації на будівництво ДСТУ Б Д. 1.1-7:2013» Зміна № 1,2 і становить: 376575,65 грн, у тому числі єдиний податок 5%. Протокол погодження договірної ціни на виконання робіт щодо проектно-кошторисної документації є невід'ємною частиною цього договору.
Згода сторін стосовно розміру договірної ціни на виконання робіт за договором підтверджується протоколом погодження договірної ціни на виконання робіт щодо проектно-кошторисної документації, що був підписаний та завірений печатками сторін (т.1, а.с. 19).
Відповідно до пункту 4.1 договору за 3 календарних дні до закінчення строку передання документації підрядником замовнику, підрядник подає замовнику акт виконаних робіт та саму документацію у двох примірниках шляхом особистої передачі.
Замовник зобов'язаний прийняти подані підрядником відповідно до пункту 4.1 цього договору документацію та акт і протягом 3-х календарних днів з дня отримання акту виконаних робіт підписати його та в строк 3-х календарних днів повернути підряднику один примірник (пункт 4.2. договору).
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 7.1 цього договору та закінчується 31.02.2017. Цей договір має силу основного договору та не зобов'язує сторони укладати будь-які інші договори на проведення проектно-кошторисних робіт (пункти 7.1.- 7-3. договору).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог пункту 1.2. та 1.3 між замовником в особі начальника відділу освіти Валківської РДА Новосел В.В. та підрядником було складено акт виконаних робіт від 06.02.2017, відповідно до якого підрядником виконана та оформлена робота по виготовленню проектно-кошторисної документації на «Капітальний ремонт будівлі Шарівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Валківської районної ради Харківської області за адресою: вул. Центральна, 10, с.Шарівка Валківського району Харківської області»; загальна вартість робіт 376575,65 грн (т.1, а.с. 20).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що господарським судом розглядалась справа №922/20/20 за позовом Фізичної особи-підприємця Левченко Віктора Григоровича до відповідача - Відділу освіти Валківської районної державної адміністрації Харківської області, про стягнення заборгованості за договором від 19.01.2017 №19-01-17.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.03.2020 у справі №922/20/20, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.06.2020, позов задоволено повністю; стягнуто з Відділу освіти, молоді та спорту Валківської районної державної адміністрації Харківської області на користь Фізичної особи-підприємця Левченко Віктора Григоровича 1046215,96грн (з яких 376575,65грн боргу, 106118,84грн інфляційних, 108020,28грн 10% річних, 342528,49грн пені, 112972,70грн штрафу) за договором №19-01-17 від 19.01.2017, та 15693,24грн судового збору.
У жовтні 2021 року керівник Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Відділу освіти, молоді та спорту Валківської районної державної адміністрації Харківської області, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Левченко Віктора Григоровича про визнання недійсними договору від 19.01.2017 №19-01-17, протоколу погодження договірної ціни від 06.02.2017 та акта виконаних робіт від 06.02.2017 (т.1, а.с. 1-9).
Як зазначено у позові, в ході досудового розслідування процесуальним керівником встановлено, що у договорі від 19.01.2017 №19-01-17 та акті технічного обстеження від 19.01.2017, які складено в один день, проставлено печатки різних зразків від імені відділу освіти Валківської РДА; у дефектному акті від 22.01.2017 та завданні на розробку кошторисної документації від 22.01.2017 проставлено від імені відділу освіти Валківської РДА аналогічні печатки тій, що проставлена у акті технічного обстеження від 19.01.2017; у протоколі погодження договірної ціни від 06.02.2017 та акті виконаних робіт 06.02.2017 проставлена від імені відділу освіти Валківської РДА аналогічні печатки тій, що проставлена у договорі №19-01-17 від 19.01.2017.
При цьому, до позовної заяви прокурором не додано копії таких документів: дефектний акт від 22.01.2017, завдання на розробку кошторисної документації від 22.01.2017.
За твердженням прокурора, згідно з Журналом обліку і видачі печаток і штампів відділу освіти Валківської РДА встановлено, що печатка проставлена в дефектному акті від 22.07.2017, завданні на розробку кошторисної документації від 22.01.2017 року, акті технічного обстеження від 19.01.2017 введена в експлуатацію 19.03.2012 та використовувалась відділом освіти Валківської РДА на момент підписання зазначених документів. Водночас, печатка проставлена у протоколі погодження договірної ціни від 06.02.2017, акті виконаних робіт від 06.02.2017, договорі від 19.01.2017 №19-01-17 була введена в експлуатацію та почала використовуватись Відділом освіти Валківської РДА лише з 25.12.2018, тобто через 1 рік та 10 місяців від дати складання документів, на яких стоїть відбиток, на підтвердження чого додано відповідь ФОП Зягун М.В. від 14.05.2021 на запит слідчого та копію Журналу обліку і видачі печаток і штампів Відділу освіти Валківської РДА (т.1, а.с.21-27).
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що печатка виготовлена 19.12.2018 проставлена на договорі від 19.01.2017 №19-01-17, протоколі погодження договірної ціни від 06.02.2017, акті виконаних робіт від 06.02.2017, а тому договір від 19.01.2017 №19-01-17 не міг бути укладеним, з огляду на положення статей 203, 207, 215 ЦК України, пункту 7.1 договору, оскільки днем виготовлення печатки є 19.12.2018 та такий договір є недійсним.
Підставами для представництва інтересів держави та звернення до суду із даним позовом прокурор зазначає те, що Відділом освіти, молоді та спорту Валківської районної державної адміністрації Харківської області, який є стороною спірного договору підряду, не вжито заходів щодо визнання вказаного договору недійсним та повідомлено прокурора про відсутність коштів для самостійного звернення до суду, тобто уповноваженим органом упродовж тривалого часу не здійснюється захист порушених інтересів держави, що на думку прокурора, є виключним випадком для представництва прокуратурою інтересів держави на підставі статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Обґрунтовуючи порушення інтересів держави прокурор вказує на необхідність відновлення та захисту порушених інтересів держави, які полягають у додержанні вимог законодавства до форми укладення правочину та повернення безпідставного сплачених коштів.
Тобто навів підстави для звернення з позовом до суду в інтересах держави та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Окрім того на підтвердження повідомлення позивача про таке звернення прокурором долучено до позову повідомлення в порядку частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (т.1, а.с.42-46).
Заперечуючи проти позовних вимог прокурора відповідач у відзиві на позовну заяву (вх.№27905 від 25.11.2021) зазначив про те, що оспорюваний договір від 19.01.2017 №19-01-17 укладений у письмовій формі, підписаний повноважними представниками сторін без зауважень і складання протоколу розбіжностей, скріплений відтисками печаток підприємств; зі змісту правочину вбачається, що сторони досягли згоди щодо істотних умов договору; у відповідача не було обов'язку перевіряти справжність печатки Відділу освіти Валківської РДА, правильність її обліку, дату введення її в експлуатацію, тощо.
На думку відповідача, волевиявлення Відділу освіту Валківської РДА підтверджується не лише відтиском печатки, а також підписом начальника відділу освіти Валківської РДА, при цьому підпис останнього не ставиться під сумнів прокурором.
Також, відповідач посилається на те, що під час вирішення господарської справи №922/20/20 Відділом освіти Валківської РДА не заперечувалось вільне волевиявлення при підписанні оспорюваного правочину, а тому наступне заперечення вільного волевиявлення при розгляді справи №922/4338/21 суперечить попередній поведінці Відділу освіти Валківської РДА.
Крім того, щодо належності доказів на підтвердження позовних вимог відповідач вказує на те, що підроблення документів є складом кримінального правопорушення та встановлення факту підробки можливе лише вироком суду, що набрав законної сили, тоді як досудове розслідування не завершено, а тому посилатись на "встановлений факт підроблення документів" не можна. При цьому, зазначає, що прокурором при зверненні з позовом взагалі не надано витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо наявності кримінального провадження №42020221280000106 від 03.06.2020 за фактом підроблення документів; не надано доказів щодо отримання копії Журналу обліку і видачі печаток та штампів Відділу Валківської районної державної адміністрації в межах кримінального провадження, що ставить під сумнів допустимість такого доказу.
Також відповідач зазначає про неефективний спосіб захисту в даному випадку, посилаючись на висновки Верховного Суду у постанові від 07.07.2021 у справі № 905/1562/20.
У відповіді на відзив (вх. № 29409 від 14.12.2021) прокурор зазначив про те, що під час вчинення оспорюваного правочину не було додержано імперативну норму щодо скріплення договору печаткою, що є підставою для визнання правочину недійсним.
21.12.2021 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову (т.1, 118-125).
Вказане рішення суду першої інстанції з посиланням на приписи статей 11, 16, 92, 202, 203, 204, 215, 216, 629 ЦК України, статті 208 ГК України, мотивоване тим, що під час укладення спірного договору у відповідача не було обов'язку перевіряти справжність печатки замовника, а також до суду не надано доказів про наявність обмежень щодо представництва директора Новосела В.В. від імені Відділу освіти молоді та спорту Валківської районної державної адміністрації в особі та таких обставин не встановлено в межах спору по справі №922/20/20; у випадку визнання недійсним договору Відділ освіти Валківської РДА не зможе компенсувати відповідачу вартість розроблення проектно-кошторисної документації, яка на дату відшкодування може бути навіть більшою аніж на дату проведення тендеру, а тому державні інтереси не будуть захищені, а навпаки - створюється ризик їх подальшого порушення; враховано висновки у постанові Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №905/1562/20 щодо ефективності обраного прокурором способу захисту за умови виконання договору про публічну закупівлю, в яких зазначено, що на стадії, коли укладений в результаті закупівлі договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не с ефективним способом захисту, а суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи; суд дійшов висновку, що прокурором не доведено порушення, оспорення чи не визнання прав позивача.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається, зокрема, на те, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову зазначив про відсутність обов'язку відповідача перевіряти дійсність печатки, проте не зазначено яким чином на момент підписання вказаного договору 19.01.2017 останній був скріплений печаткою, яка постановлена на облік 25.12.2018; судом не взято до уваги пункт 7.1 договору та абзац 3 частини другої статті 207 ЦК України щодо обов'язковості скріплення правочину печаткою; судом необґрунтовано відмовлено в дослідженні під час судового розгляду оригіналу спірного договору.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.
Предметом позовних вимог прокурора у даній справі є визнання недійсним попереднього договору від 19.01.2017 №19-01-17 на проведення проектно-кошторисних робіт, протоколу погодження договірної ціни від 06.02.2017 та акта виконаних робіт від 06.02.2017.
Так, одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої 2 статті 16 ЦК України).
Загальні підстави та наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина 6).
Статтею 204 Цивільного кодексу України гарантується презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частинами 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17.
З огляду на предмет та підстави позову при вирішенні вказаної справи необхідно врахувати вимоги цивільного законодавства щодо визначення понять правочину, договору, співвідношення понять неукладеності та недійсності правочину та критерії дійсності правочину.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частин першої та другої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 906/521/20 ).
Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перш ніж здійснювати його оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити вираження волі особи (осіб), які його вчинили.
Порядок здійснення (оформлення) волевиявлення учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків, передбачено статтею 205 Цивільного кодексу України.
Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
З прийняттям Закону України від 15.04.2014 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу" було внесено зміни до Господарського, Господарського процесуального, Цивільного, Цивільного процесуального кодексів, Кодексу адміністративного судочинства, законів "Про товарну біржу", "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", "Про заставу", "Про нотаріат" та деяких інших нормативно-правових актів. Зміни торкнулись зменшення сфери використання печаток в господарській діяльності. Скасовано обов'язкову вимогу посвідчувати печаткою правочини юридичних осіб, зокрема господарські договори та довіреності (у тому числі на представництво в суді).
Відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.
Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єкт господарювання може мати печатки. Для виготовлення печаток одержання будь-яких документів дозвільного характеру не передбачається.
Згідно з пунктом 7.1 попереднього договору від 19.01.2017 №19-01-17 на проведення проектно-кошторисних робіт договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (учасників) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 зі справи № 674/461/16-ц.)
Водночас, аналіз чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства та погоджених сторонами умов договору свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено, а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, вчиненому в письмовій формі. Таким чином, слід відзначити, що наявність печатки на договорі є свідченням скріплення не підпису особи, а самого документу (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2020 у справі №5023/5027/12 та від 07.03.2018 у справі №910/23585/16).
З огляду на викладене, враховуючи приписи частини 2 статті 207 ЦК України та пункт 7.1 договору, на час виникнення правовідносин, пов'язаних з укладенням попереднього договору від 19.01.2017 №19-01-17 на проведення проектно-кошторисних робіт, скріплення правочину, який вчиняє юридична особа, печаткою поряд з підписанням цього правочину уповноваженими особами було обов'язковою складовою укладення договору.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.09.2022 у справі № 6/291.
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 639 цього Кодексу договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відтак, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Тобто, відсутність домовленості з істотних умов та неналежність форми вираження свідчить про неукладеність договору.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає про те, що попередній договір від 19.01.2017 №19-01-17 на проведення проектно-кошторисних робіт укладений з порушенням вимог частини 2 статті 207 ЦК України, пункту 7.1 договору, оскільки в момент вчинення правочину не було додержано імперативної норми щодо скріплення договору печаткою та вказаний договір не міг бути укладений до 19.12.2018 (дата виготовлення та передачі печатки замовнику). З цих підстав також просить визнати недійсними протокол погодження договірної ціни від 06.02.2017 та акт виконаних робіт від 06.02.2017.
Тобто, доводи прокурора у цій справі фактично зводяться до встановлення факту неукладення спірного договору, оскільки останній шляхом заявлення позовних вимог про визнання недійсним договору, протоколу погодження договірної ціни та акта виконаних робіт заперечує як щодо самого факту укладення правочину на час його вчинення, так і його виконання.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі 227/3760/19-ц (провадження 14-79цс21) зазначено, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Також позов не може містити вимогу, у якій йдеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту, застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося. У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (п. 6.47-6.50).
Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
Судова колегія зазначає, що в межах господарської справи № 922/20/20 розглядався спір про стягнення заборгованості за попереднім договором від 19.01.2017 №19-01-17 на проведення проектно-кошторисних робіт, за наслідками розгляду якого рішенням Господарського суду Харківської області від 18.03.2020 у справі №922/20/20, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.06.2020, стягнуто з Відділу освіти, молоді та спорту Валківської районної державної адміністрації Харківської області на користь Фізичної особи-підприємця Левченко Віктора Григоровича 1046215,96грн (з яких 376575,65грн боргу, 106118,84грн інфляційних, 108020,28грн 10% річних, 342528,49грн пені, 112972,70грн штрафу) за договором від 19.01.2017 №19-01-17.
Вказаними судовими рішеннями встановлено обставини щодо наявності між сторонами договірних відносин на підставі попереднього договору від 19.01.2017 №19-01-17 на проведення проектно-кошторисних робіт, який за своїм змістом є договором підряду на виконання проектно-кошторисних робіт, та обставини щодо виконання позивачем (ФОП Левченко В.Г., відповідач у даній справі) у повному обсязі обумовлених договором підряду на проведення проектно-кошторисних робіт у визначеній вартості, прийнятих відповідачем (Відділ освіти, молоді та спорту Валківської районної державної адміністрації Харківської області, позивач у даній справі) без будь-яких заперечень за актом приймання-передачі від 06.02.2017.
При цьому, зі змісту судових рішень по справі №922/20/20 не вбачається заперечення відповідачем (Відділом освіти, молоді та спорту Валківської районної державної адміністрації Харківської області, позивач у даній справі) факту укладення попереднього договору від 19.01.2017 №19-01-17 на проведення проектно-кошторисних робіт, зокрема в частині підписання уповноваженою особою та скріплення печаткою юридичної особи цього договору, а також складання сторонами на виконання умов договору акту виконаних робіт.
Вказані судові рішення не оскаржувались в касаційному порядку ні позивачем, ні прокурором, зокрема з підстав не укладення спірного договору.
Тобто, судами в межах справи №922/20/20 було встановлено існування між сторонами відносин, спрямованих на виконання оспорюваного в межах даної справи договору.
Крім того, в судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 31.01.2023 відповідачем зазначено про те, що на даний час рішення суду виконане в повному обсязі, заборгованість відсутня.
Щодо твердження прокурора про порушення вимог частини 2 статті 207 ЦК України та умов договору щодо обов'язкового скріплення правочину печаткою, що є підставою для визнання його недійсним, колегія суддів зазначає таке.
За пунктом 1 частини першої статті 208 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Водночас частиною першою статті 218 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.
Отже, за загальним правилом, недодержання письмової форми договору не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину. Загальним наслідком недодержання вимоги закону про письмову форму правочину є обмеження доказів, які допускається наводити в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин. Допустимими є письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази. Недопустимими є свідчення свідків
Такий висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.
Також, згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину вимог частини 4 статті 203 Цивільного кодексу України щодо форми правочину не є безумовною підставою для визнання такого правочину недійсним.
Відтак, з урахуванням наведених приписів недодержання сторонами письмової форми правочину (відсутність єдиного документа, відсутність скріплення договору печаткою тощо) за загальним правилом не має наслідком його недійсність, а прокурором не наведено правової норми, яка встановлює недійсність оспорюваного договору у такому випадку або укладеного до нього додатку (протоколу погодження ціни).
Прокурором також не зазначено правових підстав для визнання недійсним акта виконаних робіт на підставі статті 215 ЦК України, оскільки складання сторонами такого первинного документа, який фіксує господарську операцію, не потребує додержання загальних вимог, які є необхідними для чинності правочину. Водночас, підстави визнання недійсним акта виконаних робіт передбачені статтею 882 ЦК України у разі підписання його однією стороною та визнання судом обґрунтованою відмову від його підписання іншою стороною.
При цьому, порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов'язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.
До матеріалів справи прокурором не надано доказів на підтвердження того, що оспорюваний правочин вчинено не уповноваженою позивачем особою, без необхідного обсягу цивільної дієздатності. Відповідних обставин судом апеляційної інстанції під час розгляду даного спору не встановлено.
Також, прокурором не доведено належними та допустимими засобами доказування той факт, що волевиявлення позивача, як учасника правочину, не відповідало його внутрішній волі, або відсутність такого волевиявлення, з урахуванням наявності на оспорюваному правочині підпису уповноваженої особи позивача, справжність та дійсність якого прокурором не спростовується.
При цьому, прокурором зазначено про те, що такий договір скріплений печаткою саме позивача, однак яка була виготовлена пізніше за дату укладення та виконання оспорюваного договору, проте не враховано, що саме позивач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на бухгалтерських та інших документах, що позбавляє можливості відповідача підтверджувати чи спростовувати вказані обставини щодо використання позивачем дійсної печатки на договорі та укладених до нього документах.
З цих підстав необґрунтованими є твердження прокурора про те, що відповідачем не зазначено обставин щодо нанесення вказаної печатки позивачем на спірний договір.
Стосовно наданих прокурором доказів на підтвердження виготовлення проставленої на договорі та інших документах позивачем печатки, яка була введена в експлуатацію пізніше дати складання цих документів та відрізняється від відтиску печатки, якою завірені інші складені сторонами документи, то слід зазначити, що, по-перше, прокурором не додано до матеріалів позовної заяви таких документів як дефектний акт від 22.01.2017 та завдання на розробку кошторисної документації від 22.01.2017 (на яких, за твердженням прокурора, інший відтиск печатки позивача); по-друге, додана до матеріалів справи копія Журналу обліку і видачі печаток і штампів Відділу освіти Валківської РДА не містить чітких відтисків печаток позивача, зокрема введених в експлуатацію 25.12.2018; по-третє, лист ФОП Зягун Миколи від 14.05.2021 б/н містить лише посилання щодо виготовлення ним на замовлення Відділу освіти Валківської РДА печатки та двох штампів без зазначення дати їх виготовлення та доданих до цього листа копії макетів печатки та штампів. Наведене унеможливлює встановлення судом апеляційної інстанції обставин щодо використання позивачем печатки, яка була виготовлена 19.12.2018 та введена в експлуатацію 25.12.2018.
Щодо посилання прокурора на встановлення під час досудового розслідування, що копії таких документів як договір, протокол погодження договірної ціни та акт виконаних робіт містять очевидні ознаки підробки, слід зазначити таке.
Апеляційний господарський суд враховує передбачену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину.
Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Крім того, за положеннями частини шостої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено підстави звільнення від доказування, обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, сам факт проведення досудового розслідування за ознаками вчинення злочину щодо підроблення документів, у тому числі й договору підряду, не свідчить про спростування презумпції правомірності такого договору та не може бути підставою для не застосування його положень (наведене узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 у справі № 910/9439/13).
З цих підстав, за відсутності доказів встановлення належним чином підробки вказаних документів, зокрема, оспорюваного договору підряду, проставлення в подальшому на договорі печатки більш пізнього зразка позивача може свідчити про відсутність на час укладення такого договору додержання вимог чинного законодавства та умов договору щодо скріплення договору печаткою юридичної особи, що як зазначено вище за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним договору або встановлення обставин щодо відсутності укладеного між сторонами договору.
Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, зокрема, встановлений вироком факт фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у справі. При з'ясуванні наявності підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у випадку встановлення факту фальшивості письмових доказів вироком, які (докази) покладено в основу ухваленого судом рішення у справі, має значення лише сам факт встановлення відповідних обставин (тобто підробки письмових доказів) після вирішення спору по суті. Таким чином, щодо цієї підстави перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами не застосовується критерій обов'язку існування такої обставини під час первісного розгляду справи (схожий правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 916/1526/20, від 20.09.2022 у справі № 6/291).
Тобто, у разі встановлення належним чином обставин щодо підробки вказаних документів, позивач не позбавлений права звернутись із заявою про перегляд остаточного судового рішення в межах господарської справи №922/20/20 про стягнення заборгованості за оспорюваним договором за нововиявленими обставинами.
Також, враховуючи встановлені на час розгляду даного спору обставини в межах справи №922/20/20 щодо укладення та виконання попереднього договору від 19.01.2017 №19-01-17 на проведення проектно-кошторисних робіт, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неефективності обраного прокурором способу захисту, з огляду на таке.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і №200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі №766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі №910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).
Відтак, право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, потрібно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога про захист права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанови Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №438/887/16-ц, від 18.05.2022 у справі №921/199/20).
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанови Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №910/18962/20 (п.5.14), від 18.05.2022 у справі №921/199/20 (п.70)).
Такий спосіб захисту порушеного права та інтересу, як визнання правочину недійсним, передбачений частиною другою статті 20 Господарського кодексу України та пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України, а інший висновок не враховує зазначених норм матеріального права, а також вимог статей 2, 14 ГПК України. Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №906/1061/20.
Недійсність правочину як приватно-правова категорія покликана не допускати або попереджати порушення цивільних прав / інтересів позивача відповідачем, який презюмується порушником цих прав, і саме за рахунок якого порушене право позивача підлягає поновленню. Цей приватно-правовий інструментарій не може використовуватися в інших цілях (подібні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №924/637/20).
Також, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 (провадження №61-16353сво18) зроблено висновок, що за своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).
Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв'язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 ЦК України).
Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв'язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу).
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
При цьому, якщо у позові не заявлено вимоги про застосування двосторонньої реституції, суд має розглянути питання щодо ефективності способу захисту в цілому, і якщо проведення двосторонньої реституції не відновить права позивача, а погіршить його становище, або взагалі є неможливим, то це є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання договору недійсним, адже невідворотнім наслідком такого задоволення є двостороння реституція (постанова Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №904/1907/15).
У постанові від 03.12.2021 у справі №906/1061/20 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді, адже заявлення такої вимоги є також належним способом захисту, який передбачений законом. Водночас вирішуючи питання про можливість задоволення такого позову, суд, з урахуванням конкретних обставин справи має визначитися із ефективністю обраного позивачем способу захисту - визначити наслідки визнання договору недійсним для держави, в інтересах якої прокурором подано позов, з'ясувати, яким чином будуть відновлені права держави як позивача, зокрема можливість проведення двосторонньої реституції, можливість проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, необхідність відшкодувати іншій стороні правочину вартість товару (робіт, послуг) чи збитки.
Оскільки прокурором не спростовано факт виконання робіт, то відповідно в рамках двосторонньої реституції підрядник повинен отримати компенсацію вартості виконаних робіт у розмірі на момент відшкодування.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обраний прокурором спосіб захисту прав у цій справі є неефективним, адже повернення до бюджету грошових коштів за виконані підрядником та прийняті замовником роботи внаслідок застосування в подальшому наслідків недійсності правочину, не звільняє замовника від обов'язку відшкодування вартості виконаних робіт за зверненням виконавця робіт. При цьому, як вірно зазначено місцевим господарським судом, оскільки вартість грошової компенсації за виконані роботи підряднику буде визначатись на момент її відшкодування, існує обґрунтоване припущення того, що вартість цієї компенсації буде більшою ніж та, що вже сплачена за оспорюваним договором. Указане, у свою чергу, буде мати наслідком не захист інтересів щодо яких заявлено позов, а їх порушення.
Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування заявлених вимог щодо встановлення недійсності договору, прокурор зазначив лише, що в ході досудового розслідування встановлено безпідставно сплачені кошти з державного бюджету, проте не заявляв вимог про відшкодування вартості в частині сплачених бюджетних коштів та не зазначав про необхідність відшкодування державі розміру понесених, на його думку, збитків, що свідчить про те, що обраний прокурором спосіб захисту за наявних у даній справі обставин не є ефективним, оскільки не забезпечить реального захисту економічних інтересів держави, порушення яких обґрунтовано укладенням оспорюваного правочину та завдання шкоди бюджету у вигляді незаконних витрат.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення цього позову і з підстав недоведеності обставин ефективності обраного прокурором способу захисту про визнання договору недійсним.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним протоколу погодження договірної ціни на виконання робіт щодо проектно-кошторисної документації, який є невід'ємною частиною договору у відповідності до його умов, то вказана вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним основного договору, а отже не підлягає задоволенню.
В свою чергу, акт виконаних робіт належить до первинних документів та фіксує факт здійснення господарської операції, відображає факт виконання робіт/надання послуг та конкретні види, може бути використаний у справі лише в якості доказу виконання або невиконання зобов'язання за договором та не є окремим правочином у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, а отже визнання його недійсним в порядку вимог статті 215 ЦК України, якою встановлено підстави недійсності правочину, не передбачено та є неналежним способом захисту.
Встановлення такого факту, як недійсність акту виконаних робіт, може бути господарським судом здійснено у спорі, пов'язаним з виконанням договору, а отже, заявлена прокурором вимога про визнання недійсним акта виконаних робіт не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки акти виконаних робіт за своїми ознаками не відноситься до актів, які носять характер обов'язкових до виконання ненормативних актів та не є правочином.
Щодо посилання прокурора на порушення судом першої інстанції норм процесуального права через необґрунтовану відмову у витребуванні та дослідженні під час судового розгляду оригіналу договору підряду від 19.01.2017 № 19-01-17.
Питання витребування доказів врегульовано статтею 81 ГПК України, яка встановлює спеціальні вимоги до клопотання про витребування доказів.
За частиною першою статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій, третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні повинно бути зазначено:1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (частина друга статті 81 ГПК України).
Положеннями частини шостої статті 91 ГПК України унормовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
У постановах від 28.07.2021 у справі № 917/1500/18 (917/1932/20), від 05.03.2020 у справі № 910/1584/19 Верховний Суду вказав, якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі, для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. Для перевірки достовірності поданих суду документів може бути призначено судову експертизу.
Отже, суд може не брати до уваги копію письмового доказу, якщо сторона не подала його оригіналу, проте якщо у суду або у учасника сторони є обґрунтовані сумніви щодо відповідності цієї копії оригіналу. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.08.2019 у справі № 910/3699/18.
При цьому, витребування оригіналів доказів та їх огляд в судовому засіданні є правом, а не обов'язком суду, яким він користується за своїм внутрішнім переконанням (такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/2739/20, від 20.07.2021 у справі № 873/11/21).
Відмовляючи у задоволенні клопотання прокурора про витребування доказів ухвалою від 14.12.2021 суд першої інстанції зазначив про відсутність жодних доказів на підтвердження того, що прокурором було вжито будь-які заходи для отримання витребуваних доказів самостійно, не наведено причин неможливості отримати ці докази самостійно.
При цьому, як вбачається з доданої до позовної заяви копії договору від 19.01.2017 № 19-01-17 така копія засвідчена заступником керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської обласної прокуратури із зазначенням «Згідно з оригіналом», що свідчить про перебування такого доказу в оригіналі у розпорядженні прокурора та підтвердження останнім відповідності копії цього письмового доказу оригіналу своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення, як це передбачено абзацом другим частини 5 статті 91 ГПК України.
Отже, відмовляючи в задоволенні клопотань про витребування доказів на підставі ст. 81 ГПК України, суд першої інстанції жодним чином не порушив права заявника, на чому помилково наполягає апелянт.
Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскарженій частині.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2021 у справі №922/4338/21 - без змін.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2021 у справі №922/4338/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 07.02.2023.
Головуючий суддя В.О. Фоміна
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя О.А. Пуль