вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" січня 2023 р. Справа№ 910/11615/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Грека Б.М.
Полякова Б.М.
Секретар судового засідання: Гудько А.В.
За участю представників учасників справи:
від скаржника: Чичва О.С. - особисто (в режимі відеоконференції);
від КМР: Геркіял І.М. - за довіреністю № 225-КМГ-3351 від 10.11.2022;
від КМДА: Геркіял І.М. - за довіреністю № 001-01-85 від 16.05.2022;
від ДТЕК «Київські електромережі»: Кирищук В.П. - за довіреністю № 71/2022 від 22.04.2022.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ліквідатора Державного комунального підприємства «Київжитлотеплокомуненерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі № 910/11615/18 (суддя Івченко А.М., повний текст ухвали складено та підписано 05.10.2022)
за заявою Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
до Державного комунального підприємства «Київжитлотеплокомуненерго»
про банкрутство
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі № 910/11615/18 (суддя Івченко А.М., повний текст ухвали складено та підписано 05.10.2022) у задоволенні заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням його до банкрутства відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вищевказаною ухвалою суду, ліквідатор Державного комунального підприємства «Київжитлотеплокомуненерго» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження та скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі №910/11615/18 в повному обсязі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2022 апеляційну скаргу ліквідатора Державного комунального підприємства «Київжитлотеплокомуненерго» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Поляков Б.М., Грек Б.М.
02.11.2022 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду надійшли заперечення проти у відкриття апеляційного провадження за скаргою ліквідатора Державного комунального підприємства «Київжитлотеплокомуненерго». На обґрунтування вищевказаного клопотання, останній зазначив, що Чичва Олег Сергійович має зареєстрований електронний кабінет ЄСІТС, а відтак за інформацією яка міститься в матеріалах справи, повний текст оскаржуваної ухвали було йому надіслано 05.10.2022. Представник Київської міської ради в зазначеному клопотанні просить витребувати матеріали справу №910/11615/18 та відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційного скаргою ліквідатора Державного комунального підприємства «Київжитлотеплокомуненерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі №910/11615/18.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2022 у справі № 910/11615/18 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11615/18 за заявою Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Державного комунального підприємства «Київжитлотеплокомуненерго» про банкрутство. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ліквідатора Державного комунального підприємства «Київжитлотеплокомуненерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі № 910/11615/18 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/11615/18.
17.11.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/11615/18.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 у справі № 910/11615/18 апеляційну скаргу ліквідатора Державного комунального підприємства «Київжитлотеплокомуненерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі №910/11615/18 залишено без руху.
06.12.2022 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від ліквідатора Державного комунального підприємства «Київжитлотеплокомуненерго» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
В вищезазначеній заяві скаржник надає докази того, що він станом на день подання апеляційної скарги не отримував ухвали Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі №910/11615/18 та зі змістом цієї ж ухвали ознайомився лише 24.10.2022 під час моніторингу сайту ЄДРСР.
09.12.2022 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Київської міської ради надійшли заперечення проти у відкриття апеляційного провадження за скаргою ліквідатора Державного комунального підприємства «Київжитлотеплокомуненерго». На обґрунтування цього клопотання, остання зазначила, що Чичва Олег Сергійович не надав будь-яких доказів використання та реєстрації офіційної електронної адреси. Представник Київської міської ради в зазначеному клопотанні просить відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційного скаргою ліквідатора Державного комунального підприємства «Київжитлотеплокомуненерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі №910/11615/18.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 у справі № 910/11615/18 клопотання ліквідатора Державного комунального підприємства «Київжитлотеплокомуненерго» задоволено та поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі № 910/11615/18; відкрито апеляційне провадження у справі №910/11615/18 за апеляційною скаргою ліквідатора Державного комунального підприємства «Київжитлотеплокомуненерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2022; призначено справу до розгляду на 25.01.2023.
28.12.2022 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Київської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким остання просить суд, апеляційну скаргу залишити без розгляду, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі № 910/11615/18 - без змін.
09.01.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Київської міської державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого остання просить суд, апеляційну скаргу залишити без розгляду, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі № 910/11615/18 - без змін.
20.01.2023 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від арбітражного керуючого Чичви Олега Сергійовича надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 у справі № 910/11615/18 задоволено клопотання арбітражного керуючого Чичви Олега Сергійовича про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Скаржник в судовому засіданні 25.01.2023 в режимі відеоконференції та представник ДТЕК «Київські електромережі» у приміщенні суду вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі № 910/11615/18 в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням його до банкрутства.
25.01.2023 у судовому засіданні представник Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації проти вимог скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників учасників провадження у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - зміні її мотивувальної частини, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Разом з тим, судова колегія зазначає, що 21.04.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа №910/11615/18 про банкрутство Державного комунального підприємства «Київжитлотеплокомуненерго», провадження у якій відкрито ухвалою суду від 27.02.2019 за заявою Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».
Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 визнано низку кредиторів ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» та затверджено реєстр вимог кредиторів боржника у справі №910/11615/18.
Постановою Господарського суду міста Києва від 15.01.2020 у даній справі, серед іншого, ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» визнано банкрутом, відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Чичву О.С.
За клопотанням ліквідатора банкрута строк для подання суду на затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута було неодноразово продовжено на шість місяців, зокрема ухвалами суду від 07.04.2021, від 25.08.2021 та від 27.07.2022.
28.07.2021 ліквідатор банкрута звернувся до суду із заявою в порядку статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства про покладення субсидіарної відповідальності, в якій, з урахуванням заяви про збільшення розміру, просив покласти на Київську міську раду та Київську міську державну адміністрацію субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням його до банкрутства шляхом солідарного стягнення на користь ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» 47 464 059,80 грн.
За твердженням ліквідатора, відсутність грошових коштів на рахунках боржника та відсутність активів, що виникло у результаті їх відчуження розпорядчими актами Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації, свідчить про припинення господарської діяльності ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» у незаконний спосіб, що в свою чергу тягне за собою покладання на відповідні органи місцевого самоврядування субсидіарної відповідальності.
В свою чергу, 06.12.2021 від Київської міської ради надійшла заява про застосування строків позовної давності та заперечення на подану ліквідатором банкрута заяву.
За наслідками розгляду заявлених арбітражним керуючим вимог ухвалою господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі №910/11615/18 відмовлено у задоволенні заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у зв'язку із доведенням його до банкрутства.
Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржувану ухвалу, виходив з того, що на момент звернення ліквідатора до суду з відповідною заявою сплив строк позовної давності.
Ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Чичва О.С. з даною ухвалою суду не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на неповне з'ясування господарським судом міста Києва обставин, що мають значення для справи, а також на неправильне застосування норм матеріального права.
Як зазначає апелянт, Кодексом України з процедур банкрутства не визначено інших осіб, окрім арбітражного керуючого, які мають право на звернення з заявами про покладення субсидіарної відповідальності, таке право виникає лише в ліквідаційній процедурі, заяву ліквідатором подано в межах трирічного строку з дня винесення постанови про визнання боржника банкрутом, а тому суд місцевий суд помилково зазначено про сплив строків позовної давності.
Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення вказаної ухвали у відповідній частині, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вбачає підстави для зміни оскаржуваної ухвали з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хаджинастасиу проти Греції», національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України»).
В силу положень процесуального законодавства рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. При цьому рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються, а також яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
У відповідності до ст. 232 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Господарські суди повинні дотримуватись передбаченої статтями 234, 238 ГПК структури та послідовності викладення рішення.
Так, згідно ч. 1 ст. 234 ГПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається з вступної частини, описової частини із зазначенням суті клопотання, мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу, а також резолютивної частини.
В той же час, прийнята судом першої інстанції ухвала за результатами розгляду заяви з кредиторськими вимогами до боржника не відповідає вимогам зазначених вище положень законодавства.
Так, приймаючи оскаржуваної ухвалу, господарським судом міста Києва було лише зроблено висновок про відсутність підстав для задоволення поданої заяви через сплив строку позовної давності.
Разом з тим, оскаржувана ухвала суду першої інстанції не містить жодної оцінки доданих до заяви і наявних у справі доказів, з її тексту не вбачається встановлення судом першої інстанції обставин наявності або відсутності таких складових елементів господарського правопорушення як об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона правопорушення, а також причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) суб'єкта відповідальності та негативними наслідками (неплатоспроможністю боржника та відсутністю майна для задоволення вимог його кредиторів у процедурі банкрутства).
Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав спливу строку позовної давності, місцевим господарським судом залишено поза увагою, що за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. (Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного суду від 17.02.2022 у справі №760/16111/15-ц, від 25.01.2018 у справі №910/7394/17 та від 13.03.2018 у справі №911/1555/17).
Незважаючи на викладене, в оскаржуваній ухвалі судом не зазначено чи порушено право або охоронюваний законом інтерес заявника, за захистом якого він звернувся із заявою в порядку ст. 61 КУзПБ, чим порушено положення норм матеріального та процесуального права.
Одночасно з наведеним вище, апеляційний суд під час перегляду справи в апеляційному порядку, досліджуючи матеріали справи, встановив наступне.
Частиною 1 ст. 619 ЦК України передбачено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
В силу положень ч. 3 цієї статті ГК України умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.
Передбачено такі види юридичної відповідальності за вказані види порушення вимог законодавства про банкрутство: кримінальна (ст. 219 Кримінального кодексу України), адміністративна (ст. ст. 164-15, 166-16, 166-17 Кодексу України про адміністративні правопорушення) та цивільна - субсидіарна як різновид цивільної (ч. 2 ст. 61 КУзПБ), ч. 4 ст. 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» тощо).
Субсидіарна відповідальність - це додаткова відповідальність осіб, які разом з боржником відповідають за його зобов'язаннями у випадках, передбачених, зокрема, КУзПБ.
Субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства за своєю правовою природою є відповідальністю за зловживання суб'єктивними цивільними правами, які завдали шкоди кредиторам. Вона є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, оскільки законодавство не пов'язує можливості покладення на третіх осіб субсидіарної відповідальності в порядку ч. 2 ст. 61 КУзПБ з наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення. У цьому випадку особи згідно зі спеціальним приписом КУзПБ притягуються до цивільної відповідальності у формі стягнення.
У цих висновках суд звертається до сталої правової позиції (з урахуванням тотожного регулювання питання субсидіарної відповідальності посадових осіб боржника та його засновників як за ст. 61 КУзПБ, так і ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), що сформульована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.01.2018 у справі №923/862/15, від 28.08.2018 у справі №927/1099/13, від 18.10.2018 у справі №923/1297/14, від 05.02.2019 у справі №923/1432/15, від 03.09.2019 у справі №923/1494/15, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11.
Відповідно до ч. 2 ст. 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.
Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
Визначене нормами КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності, як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю, відповідно до закону, необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.
Об'єктом вказаного правопорушення та захисту при покладенні субсидіарної відповідальності є права кредиторів на задоволення вимог до боржника, що лишились не задоволеними у справі про банкрутство.
Суб'єктами правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути покладена у справі про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника, тобто вчиненні суб'єктом (суб'єктами) субсидіарної відповідальності винних дій, що призвели до банкрутства боржника.
Дослідження обставин поведінки (дій чи бездіяльності), яка повинна знаходитися в причинно-наслідковому зв'язку відносно порушення, передбаченого ч. 2 ст. 61 КУзПБ, а також встановлення вини суб'єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство здійснюється судом, що вирішує спір про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство.
Водночас при вирішенні питання щодо вини (виду вини) суб'єкта субсидіарної відповідальності, слід виходити з обов'язків та повноважень суб'єктів відповідальності стосовно боржника, покладених на них законом та/або статутом, враховуючи при цьому положення ч. ч. 1 і 3 ст. 4 КУзПБ.
Щодо об'єктивної сторони правопорушення для покладення на суб'єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство слід зазначити, що хоча приписи ч. 2 ст. 61 КУзПБ і містять диспозицію (зміст) правопорушення- «доведення до банкрутства», за яке передбачена «санкція» у вигляді субсидіарної відповідальності, однак не конкретизують дії/бездіяльність суб'єктів цієї відповідальності, які вказують/доводять на його існування.
Оцінюючи будь-які дії/бездіяльність суб'єктів відповідальності на предмет покладення на них субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, слід відмежовувати дії та обставини, які належать до ризиків підприємницької/господарської діяльності (ст. 42 ГК України).
Спеціальними умовами для субсидіарної відповідальності за дії/бездіяльність суб'єктів відповідальності, окрім вини, є наслідки у вигляді недостатності виявленого у процедурі банкрутства майна боржника, що підлягає включенню до ліквідаційної маси, для задоволення вимог кредиторів, різниця між вартісними показниками яких і є мірою субсидіарної відповідальності.
Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17).
При цьому, виходячи з положень ст. 73 та ч. 1 ст. 74 ГПК України (щодо покладеного на сторону/учасника у справі про банкрутство тягаря доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), суд наголошує, що обставини існування або відсутності будь-якого із елементів/ складових об'єктивної сторони цивільного правопорушення (стверджуваних або заперечуваних: вчинення дії, бездіяльність, існування боргу в період вчинення боржником майнової дії тощо), мають бути доведені у встановленому законом порядку належними та допустимими доказами.
Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об'єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб'єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об'єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно не надає можливості визначити суб'єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на таких суб'єктів (зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 16.06.2020 у справі №910/21323/16).
Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення як об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона правопорушення.
При цьому, на ліквідатора відповідно до ч. 5 ст. 61 КУзПБ покладається обов'язок доведення причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) суб'єкта відповідальності та негативними наслідками (неплатоспроможністю боржника та відсутністю майна для задоволення вимог його кредиторів у процедурі банкрутства).
Водночас, притаманною ознакою цивільно-правової відповідальності є те, що особа, яка є відповідачем, повинна доказати відсутність своєї вини.
З вищевикладеного можна дійти висновку, що у разі якщо після визнання боржника банкрутом, за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, то такі особи можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності за заборгованістю боржника до поки такі особи не доведуть протилежного. (Аналогічні висновки містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №917/1500/18(917/1932/20), від 07.04.2021 у справі №911/1815/17, від 24.02.2021 у справі №Б8/191-10, від 24.02.2021 у справі №902/1129/15(902/579/20).
Господарський суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
Так, звертаючись до суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника, ліквідатор зазначає наступне.
Відповідно до установчих документів та даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» є комунальним підприємством, що засноване на базі майна комунальної власності територіальної громади м.Києва, яке закріплювалось за ним на праві повного господарського відання. Єдиним учасником підприємства, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є Київська міська державна адміністрація (код ЄДРПОУ 00022527).
Відповідно до статті 10-1 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві. У зв'язку з наведеним та відповідно до статей 5 та 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Київська міська державна адміністрація входить до системи місцевого самоврядування.
Статтею 19 Конституції України та статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Статтею 29 цього Закону передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад та підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.
Так, в процесі виконання свої повноважень розпорядником майна, а в подальшому ліквідатором було виявлено наявність наступних розпорядчих документів Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації:
1. Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 03.11.1998 №2192 «Про передачу АК «Київенерго» основних фондів, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва»:
- загальний акт прийому-передачі основних засобів з балансів Державного комунального підприємства «Київжитлотеплокомуненерго» на підставі Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 03.11.1998 №2192;
- акти прийому-передачі теплових мереж, вузлів приєднання, споруд та обладнання, бойлерів, механізмів, устаткування, обладнання і т.п. на підставі Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 03.11.1998 №2192;
2. Рішення Київської міської ради від 21.12.2000 №128/1105 «Про передачу майна в управління акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго»:
- розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.03.2001 №611 «Про передачу в управління АК «Київенерго» майна територіальної громади м. Києва;
- акт приймання-передачі майна територіальної громади м. Київ, що перебувало на балансі ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» від 10.07.2001.
3. Рішення Київської міської ради від 25 вересня 2003 року №54/928 «Про питання передачі майна, що належить територіальній громаді міста Києва, акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго».
Ліквідатор банкрута вказує, що всупереч вимогам положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передача майна у повне господарське відання за Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 03.11.1998 №2192 «Про передачу АК «Київенерго» основних фондів, що належать до комунальної власності територіальної громади м.Києва» відбулось не на підставі та на виконання відповідного рішення Київської міської ради - органу уповноваженого розпоряджатися майном, а на пропозицію АК «Київенерго» про передачу їй у повне господарське відання внутрішньо квартальних теплових мереж, бойлерних, насосних станцій, обладнання та устаткування, виробничих приміщень, автотранспорту і механізмів, що знаходяться у повному господарському віданні ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» і забезпечують транспортування теплоносія від теплових мереж АК «Київенерго» та відомчих котелень до споживачів. У 2003 році Київська міська рада Рішенням від 25 вересня 2003 року №54/928 «Про питання передачі майна, що належить територіальній громаді міста Києва, акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго» вирішила погодитись з відповідною передачею. Передача майна у повне господарське відання за Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 03.11.1998 №2192 відбулась без наявності на то повноважень та всупереч положенням чинного законодавства.
Отже, на думку ліквідатора банкрута, відбулось фактичне виведення всіх основних фондів підприємства на Акціонерне товариство «Київенерго», при цьому заборгованість перед кредиторами не передавалася і залишилася на ДКП «Київжитлотеплокомуненерго», що і призвело до банкрутства. Окрім того, одним із кредиторів ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» є ПрАТ «ДТЕК Київські електричні мережі» (код ЄДРПОУ 41946011), яке відповідно до наданих разом з заявою про визнання кредиторських вимог установчих документів утворилось шляхом виділу з ПАТ «Київенерго».
Рішенням Київської міської ради від 22 травня 2013 року №322/9379 «Про ліквідацію ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» Київської міської державної адміністрації» Київська міська рада вирішила ліквідувати Державне комунальне підприємство «Київжитлотеплокомуненерго» Київської міської державної адміністрації.
На запити розпорядника майна головою комісії з ліквідації боржника було надано акти інвентаризації, відповідно до яких на підприємстві наявна повна відсутність активів, окрім залишків на рахунках в АКБ «Хрещатик».
Стосовно ситуації, яка склалась з передачею в управління Акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго» майна від територіальної громади м. Києва, що було закріплене на праві повного господарського відання за ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» ліквідатор банкрута зазначає, що відбувалась передача майна, яке є комунальною власністю територіальної громади м. Києва та було закріплене на праві повного господарського відання за ДКП «Київжитлотеплокомуненерго»; відбувалась передача майна, безпосередньо задіяного в господарській діяльності підприємства; з боку власника, в особі органу місцевого самоврядування відбулось втручання в господарську діяльність наслідком чого стало припинення господарської діяльності ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» у незаконний спосіб; відбувалось зростання кредиторської заборгованості підприємства, за умови відсутності будь-яких активів, нездійснення Київською міською радою дій, спрямованих на погашення заборгованості Боржника.
Окрім цього, ліквідатор банкрута посилається на рішення Київської міської ради від 26 червня 2003 року №577/737 «Про питання приватизації об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва», яким ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» віднесено до Переліку підприємств, установ та організацій комунальної власності територіальної громади м. Києва, що не підлягають приватизації. Тобто фактично відповідне рішення було прийняте, коли на підприємстві вже були відсутні всі активи.
Відсутність грошових коштів на рахунках боржника та відсутність активів, що виникло у результаті їх відчуження розпорядчими актами Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації, за висновками ліквідатора банкрута, свідчить про припинення господарської діяльності ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» у незаконний спосіб, що в свою чергу є підставою для покладання на відповідні органи місцевого самоврядування субсидіарної відповідальності.
Однак, з такими доводами заявника судова колегія не погоджується.
ГК України не містить чітких положень щодо відповідальності комунального унітарного підприємства за своїм зобов'язанням. Однак згідно з частиною десятою статті 77 ГК України особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.
Стаття 77 ГК України прямо не встановлює повну субсидіарну відповідальність територіальної громади за зобов'язаннями створеного нею комунального унітарного підприємства, оскільки нею врегульовані питання особливостей здійснення господарської діяльності, а не питання підстав та меж відповідальності за усіма зобов'язаннями підприємства.
Так, відповідно до частини першої статті 176 ЦК України територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.05.2020 у справі №711/3288/17-ц.
За загальним правилом у разі недостатності коштів у комунального унітарного комерційного підприємства для відповідальності за своїм зобов'язанням пов'язаним, із господарською діяльністю, орган, до сфери управління якого входить підприємство, не несе повну субсидіарну відповідальність за господарськими зобов'язаннями цього підприємства (частина сьома статті 77 ГК України).
Комерційні комунальні підприємства за своїми зобов'язаннями відповідають самостійно.
Отже, субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов'язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування.
Розкриваючи поняття причинно-наслідкового зв'язку слід зауважити, що це зв'язок між діянням (дією або бездіяльністю) та наслідками, що настали в результаті зазначених дій.
Відповідно до ч. 2 ст. 61 КУзПБ обов'язковою складовою для настання субсидіарної відповідальності є доведенням боржника до банкрутства, тобто обов'язковою умовою висунення субсидіарних вимог у процедурі банкрутства є те, що їх стягують лише у випадку підтвердження факту доведення до банкрутства. Іншої підстави для застосування субсидіарної відповідальності законом не передбачено.
Відповідно до положень пп. 1 п. «а» ч. 1 ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міським радам належать власні (самоврядні) повноваження щодо управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.
Відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 26 вищевказаного закону до виключної компетенції міських рад належить прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, а також про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
Так, з метою впорядкування структури існуючих міських систем теплопостачання та газопостачання, вирішення питань єдиної технічної і тарифної політики, підвищення надійності теплопостачання та газопостачання споживачів міста Києва 21.12.2000 Київською міською радою було прийнято рішення №128/1105 «Про передачу майна в управління акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго», відповідно до якого передано в управління акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго» майно, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, та станом на 01.01.2001 закріплене на праві повного господарського відання за боржником.
На підставі вказаного рішення між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» 27.09.2001 було укладено угоду щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва, предметом якої сторони визначили передання майна комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Зазначені положення Угоди неодноразово були предметом дослідження в судових інстанціях. Детальний аналіз зазначених положень Угоди міститься в постанові Вищого господарського суду України від 19.04.2011 №37/229.
Твердження ліквідатора, що передача майна в повне господарське відання за розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 03.11.1998 №2192 «Про передачу АК «Київенерго» основних фондів, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва» відбулось на пропозицію АК «Київенерго», а не за рішенням Київської міської ради - органу уповноваженого розпоряджатися майном територіальної громади м. Києва, що на думку ліквідатора є доведенням Боржника до банкрутства, не знаходить свого підтвердження матеріалами справи.
Ліквідатором не наведено будь-яких належних та допустимих доказів, які свідчили б про вчинення Київською міською радою та/або Київською міською державною адміністрацією дій, що призвели або могли призвести до банкрутства Боржника.
Так, у якості об'єктивної сторони цивільного правопорушення ліквідатором зазначено виявлення актів місцевого самоврядування відповідно до яких, на думку ліквідатора, відбулось виведення всіх основних фондів ДКП «Київжитлотеплокомуненерго», що і призвело до банкрутства. При цьому кваліфікуючою ознакою Ліквідатор зазначає залишення кредиторської заборгованості на ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» та її не передавання разом з основними фондами.
Виявленими актами, які призвели, на думку ліквідатора, банкрутство ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» зазначено такі документи: розпорядження Київської міської державної адміністрації від 03.11.1998 №2169 «Про передачу АК «Київенерго» основних фондів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва»; загальний акт прийому-передачі основних засобів з балансів ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» на підставі розпорядження КМДА від 03.11.1998 №2169; акти прийому-передачі теплових мереж, вузлів приєднання, споруд та обладнання, бойлерів, механізмів устаткування, обладнання на підставі розпорядження КМДА від 03.11.1998 №2169; рішення Київської міської ради від 21.12.2000 №128/1105 «Про передачу майна в управління акціонерній енергопостачальній «Київенерго»; розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.03.2001 №611 «Про передачу в управління АК «Київенерго» майна територіальної громади м. Києва»; - акт приймання - передачі майна територіальної громади м. Києва, що перебувало на балансі ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» від 10.07.2001; рішення Київської міської ради від 25.09.2003 «Про питання передачі майна, що належить територіальній громаді міста Києва, акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго».
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відтак, твердження арбітражного керуючого про незаконність актів Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації є способами захисту порушеного права і для таких тверджень слід враховувати наявність рішень суду про визнання таких документів протиправними та їх скасування саме у судовому порядку.
Натомість, матеріали справи не місять доказів визнання в установленому законом порядку таких рішень недійсними. Арбітражний керуючий, в свою чергу, з позовом про визнання актів КМР та КМДА протиправними до суду не вертався. Докази зворотнього у справі відсутні.
При цьому суд наголошує, що така передача майна зумовлена реалізацією заходів, передбачених міжнародним договором, а саме: необхідністю виконання позитивного обов'язку органів місцевого самоврядування щодо забезпечення населення якісними житлово-комунальними послугами.
Щодо тверджень арбітражного керуючого про невідповідність розпорядження КМДА від 03.11.1998 №2192 «Про передачу АК «Київенерго» основних фондів, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва», вимогам законодавства, суд зазначає, що вказаний акт органу державної влади не було оскаржено в суді, у зв'язку з чим доводи щодо його неправомірності є передчасними.
Судом встановлено, що вказане розпорядження прийнято в межах, в порядку та у спосіб передбачений законодавством. При цьому вказаний документ не може бути розцінено як підставу для доведення по банкрутства, адже після вказаного документу було прийнято цілу низку рішень Київської міської ради на які посилається арбітражний керуючий, якими підтверджується перебування у віданні ДКП «Київжитлотеплокомуненерго», у частині, яка значно перевищує обсяг визначеного розпорядженням та актами приймання-передачі майна.
Відтак, подальше прийняття рішень про передачу активів ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» свідчить про здатність здійснювати господарську діяльність підприємством.
Як було зазначено вище, заява ліквідатора мотивована тим, що відповідач як власник та засновник банкрута прийняв рішення про передачу його майнових активів іншій юридичній особі, чим позбавив боржника майна, за рахунок якого він мав отримувати прибуток та розраховуватися з кредиторами, однак не вирішив питання про правонаступництво цієї особи після боржника, внаслідок чого були створені умови, за яких він став неплатоспроможним та був визнаний банкрутом. Мотивуючи свої вимоги, ліквідатор зазначив про прямий умисел відповідача як власника боржника щодо припинення його діяльності і настання стану неплатоспроможності та банкрутства без наміру погашення вимог кредиторів за рахунок майна боржника, що було попередньо вилучене.
Разом з тим, ліквідатором не враховано ні зазначених у рішеннях питань щодо участі АТ «Київенерго» у погашені кредиторської та дебіторської заборгованості в частині переданого майна, ні положень законодавства, яке діяло станом на дату прийняття актів КМДА та КМР, у тому числі статусу майна та підприємства боржника.
Так, згідно п. 9 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 03.11.1998 №2192 АК «Київенерго» є правонаступником ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» та ДКП «Підприємство теплових мереж №6», майно яких передається в повне господарське відання АК «Київенерго», в т.ч. по заборгованості споживачів.
Розпорядженням КМДА від 30.03.2001 №611, на виконання рішення Київської міської ради від 21.12.2000 №128/1105, було затверджено перелік майна, комунальної власності територіальної громади м. Києва, що підлягає передачі в управління АК «Київенерго».
В даному розпорядженні зазначено, що АК «Київенерго» повинно надати допомогу ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» у витребуванні дебіторської заборгованості та погашенні кредиторської заборгованості, а також здійсненні розрахунків по іншим пасивам і активам (п. 7.3 розпорядження).
У підпункті 7.4 було встановлено, що АК «Київенерго» забезпечує до 01.06.2001 приймання дебіторської i кредиторської заборгованості від ДКП «Київжитлотеплокомуненерго».
Передбачення таких пунктів фактично виключає вину органів місцевого самоврядування, наявність якої, на думку арбітражного керуючого, полягало у нездійснені заходів з вирішення питань погашення кредиторської заборгованості.
Таким чином безпідставними є посилання ліквідатора про відсутність положень щодо вирішення питань правонаступництва.
Арбітражним керуючим не було враховано вказаних положень розпоряджень КМДА, а тому передчасно подано заяву про покладення субсидіарної відповідальності.
За висновками суду, ані рішення відповідача про укладення договору між відповідачем та ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» та Київською міською радою про передачу майна в повне господарське відання за розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 03.11.1998 №2192 «Про передачу АК «Київенерго» основних фондів, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва», ані рішення виконавчого комітету відповідача про передачу цього майна не є тими діями власника боржника та обставинами у розумінні положень ч. 1 ст. 619 ЦК України, ч. 1 ст. 215 ГК України та ч. 2 ст. 61 КУзПБ, що перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з подальшою неможливістю боржника здійснювати господарську діяльність та отримувати прибуток, істотним збільшенням суми зобов'язань, що створили умови та підстави для порушення справи про банкрутство.
Арбітражним керуючим також не перевірено наявності дебіторської заборгованості, заборгованості, стану її погашення, витрачання коштів внаслідок погашення дебіторської.
Так, до заяви не надано інформації, запитуваної у КП «ГІОЦ» чи інших підприємствах, про стан погашення дебіторської заборгованості заявником, що свідчить про відсутність повної інформації про повноту вжиття заходів арбітражним керуючим щодо причинно-наслідкового зв'язку між непогашеними вимогами кредиторів та прийняттям КМР та КМДА актів про передачу основних засобів.
Крім того, матеріали заяви не містять звіту арбітражного керуючого, відповідно до якого було проведено аналіз показників результатів діяльності комунального підприємства.
Звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства (Далі - Методичних рекомендацій), затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14, може становити показники, відповідно до яких арбітражний керуючий повинен встановлювати відповідність вимогам законодавства.
Відповідно до абзацу другого пункту 3.2 Методичних рекомендацій визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв'язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов'язкові платежі.
Саме детальний аналіз ліквідатора фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи.
У зв'язку з цим, такі твердження та доводи, що внаслідок прийняття рішення було зменшено обсяг дебіторської заборгованості, є передчасними.
До того ж, передане в управління іншій юридичній особі майно не містило будь-яких ознак права власності ДКП «Київжитлотеплокомуненерго», а було і є власністю територіальної громади міста Києва.
У зв'язку з цим, здійснення будь-яких дій як власника майна стосовно інженерних мереж територіальною громадою міста Києва не може мати на меті умисел щодо доведення до банкрутства у розумінні вказаних Методичних рекомендацій.
Ліквідатором також не враховано того, що заборгованість боржника перед ініціюючим кредитором виникла вже після прийняття КМР та КМДА актів про передачу майна.
Так, відповідно до змісту рішень судів, на підставі яких встановлено заборгованість між ініціюючим кредитором - ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» договір купівлі-продажу природного газу було укладено 22.01.2001. Зазначена обставина укладання договору по відношенню до прийняття КМДА та КМР актів свідчить про відсутність мети - ухилення від погашення заборгованості, яка є складовою правопорушення, і як наслідок відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями пов'язаними з передачею основних засобів та підстави виникнення заборгованості, зокрема перед ініціюючим кредитором.
В свою чергу, ненадання фінансової допомоги само по собі не свідчить про умисел засновника (власника) довести Боржника до банкрутства та не може ставитися в вину засновнику як підстава для покладання на нього субсидіарної відповідальності.
Крім того, в матеріалах провадження відсутній висновок Департаменту з питань банкрутства Міністерства юстиції України.
За таких обставин правові підстави для покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника на Київську міську раду та Київську міську державну адміністрацію відсутні.
Таким чином, переглянувши в апеляційному порядку законність ухвали суду першої інстанції та дослідивши заяву ліквідатора на підставі наданих останнім та наявних у справі доказів, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для покладення на Київську міську раду та Київську міську державну адміністрацію субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» у зв'язку із доведенням його до банкрутства з огляду на безпідставність та необґрунтованість такої заяви і недоведеність заявлених у ній вимог.
Щодо заяви Київської міської ради про застосування строків позовної давності до заявлених ліквідатором вимог, судова колегія зазначає, що відповідно до приписів ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами 2, 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 КУзПБ одним із повноважень ліквідатора у справі про банкрутство є аналіз фінансового становища банкрута.
Слід зазначити, що можливістю подання в межах справи про банкрутство заяви до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства наділений виключно ліквідатор банкрута.
З наведеного можна дійти висновку, що виявлення наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника покладена саме на ліквідатора банкрута, що пов'язано з виконанням ліквідатором банкрута повноважень визначених ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства.
Оскільки положення ч. 2 ст. 61 КУзПБ не встановлюють ознак доведення до банкрутства, які можуть стати підставою для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, відтак, саме детальний аналіз ліквідатора фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.
Аналіз положень абз. 2 ч. 5 ст. 61 КУзПБ дає підстави для висновку, що заява про покладення субсидіарної відповідальності може бути подана ліквідатором до суду у разі, коли буде встановлена недостатність майна боржника для повного задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство.
Отже, ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) не раніше, ніж після завершення реалізації об'єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі при наявності обставин недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута.
Підтвердженням вищевикладеного є те, що розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Наведені вище висновки свідчать про помилковість підходу стосовно початку відліку строку позовної давності до вимог про покладення субсидіарної відповідальності з ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом. (Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.02.2021 у справі №902/1129/15(902/579/20).
Разом з тим, судова колегія також наголошує, що за змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. (Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного суду від 17.02.2022 у справі №760/16111/15-ц, від 25.01.2018 у справі №910/7394/17 та від 13.03.2018 у справі №911/1555/17).
За вказаних обставин, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ліквідатора з підстав її необґрунтованості та недоведеності, то в даному випадку відсутні підстави для розгляду заяви Київської міської ради про сплив строків позовної давності та можливого застосування відповідних наслідків.
Згідно ст. 277 ГПК України підставами для зміни судового рішення є:
1) не з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Як було зазначено вище, приймаючи оскаржувану ухвалу місцевий господарський суд відмовив у задоволенні заявлених вимог з підстав пропуску ліквідатором строку позовної давності, про що було заявлено Київською міською радою, без наведення поважності причин пропуску такого строку та необхідності його поновлення.
Враховуючи встановлені апеляційним судом обставини щодо відсутності підстав в даному випадку для задоволення заяви по суті заявлених вимог внаслідок їх необґрунтованості, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника про порушення судом норм матеріального права частково знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Втім, оскільки вказані порушення суду першої інстанції не призвели до прийняття неправильного по суті рішення про відмову у задоволенні заявлених ліквідатором вимог про покладення субсидіарної відповідальності, наявні правові підстави для зміни мотивувальної частини оскаржуваної ухвали та викладення її в редакції, наведеній у даній постанові, в той час як в решті ухвала підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 255, 267-270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу ліквідатора Державного комунального підприємства «Київжитлотеплокомуненерго» задовольнити частково.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі №910/11615/18 змінити та викласти її мотивувальну частину в редакції даної постанови.
3. В решті ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі № 910/11615/18 залишити без змін.
4. Справу № 910/11615/18 передати до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано - 06.02.2023.
Головуючий суддя Б.В. Отрюх
Судді Б.М. Грек
Б.М. Поляков