вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" січня 2023 р. Справа№ 910/16601/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.
від позивача: Михайлов В.В.
від відповідача: Глівінський А.І.
від третьої особи: Коваль В.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріоритеінвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022
у справі №910/16601/21(Кирилюк Т.Ю. )
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту
Києву
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріоритетінвест"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "Українська залізниця"
про виселення та стягнення 801 480,09 грн,
Короткий зміст позовних вимог.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріоритетінвест" про виселення та стягнення 801 480, 09 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди № 5590 від 20.08.2010 припинив свою дію, проте відповідач продовжує використовувати орендоване нерухоме майно без належних правових підстав. У зв'язку з цим, позивачем на підставі ст. 785 ЦК України нараховано пеню в заявленій до стягнення сумі за період з червня 2020 по квітень 2021.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 позов задоволено повністю:
- виселено Товариство з обмеженою відповідальністю Пріоритетінвест" в примусовому порядку з державного нерухомого майна загальною площею 380,10 кв.м., розміщеного за адресою: м. Київ, Привокзальна площа, 1;
- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріоритетінвест" на користь державного бюджету України 801 480 ,09 неустойки;
- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріоритетінвест" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву 14 292, 20 судового збору.
Місцевий господарський суд, встановивши преюдиційність факту припинення договірних правовідносин між сторонами та з огляду на наявність обставин неповернення відповідачем орендованого майна, керуючись приписами ст. ст. 782, 785 ЦК України, ст. 231 ГК України, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з даним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Пріоритетінвест» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного та всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, без надання оцінки всім аргументам учасників справи.
Так, апелянт зазначає, що:
- у відповідності до п. 10.4 договору оренди строк його дії пролонговано до 20.05.2023, оскільки від орендодавця будь-яких повідомлень про припинення правовідносин відповідачу не надходило;
- позивачем до матеріалів позовної заяви не було надано доказів отримання відповідачем повідомлення про припинення договірних правовідносин;
- оскільки в період з березня 2020 по листопад 2021 позивачем були прийняті оплачені відповідачем платежі за орендну плату, то наведені дії свідчать про визнання ним факту пролонгації договору на той самий строк і на тих же умовах, що були передбачені цим правочином;
- позовні вимоги про стягнення неустойки заявлені поза межами річного строку позовної давності, про застосування якого заявлено в суді першої інстанції.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2022 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Демидова А.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16601/21. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
Після надходження матеріалі справи, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 08.09.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріоритеінвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі №910/16601/21. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 17.10.2022. Явку визнано не обов'язковою. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 10.10.2022. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 10.10.2022.
Розгляд справи відкладався, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України судове засідання не відбувалось.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Від позивача надійшли письмові пояснення, в яких сторона просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріоритеінвест», а оскаржуване рішення залишити без змін.
Заперечуючи проти доводів апелянта, позивач зазначає, що строк договору оренди не був пролонгований, оскільки листом від 06.07.2020 № 30-06/5504 Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву повідомило орендаря про припинення орендних правовідносин. Вказаний лист направлено відповідачу 10.07.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, копією конверта та довідкою АТ «Укрпошта» за формою Ф-20 про повернення поштового відправлення. При цьому, позивач звертає увагу на те, що зміна юридичної адреси місцезнаходження товариства мало місце вже після направлення вказаного листа.
Також позивач зазначає, що судовим рішенням у справі № 910/14310/21 встановлено обставини належного повідомлення відповідача про припинення договору, а тому в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають повторному доведенню у цій справі.
Від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких даний учасник справи зазначає, що у зв'язку з переходом права власності на майно, яке є об'єктом оренди, в силу вимог закону фактично відбулась заміна сторони у зобов'язанні, внаслідок чого до ПАТ «Укрзалізниця» перейшли права та обов'язки орендодавця за договором оренди № 5590 від 20.08.2010 з одночасним припиненням таких прав у Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву. До вказаних пояснень третьою особою надано Витяг із зведеного переліку майна, що вноситься до статутного капіталу ПАТ «Укрзалізниця».
У відповідь на вищенаведені пояснення третьої особи позивачем подано свої заперечення, в яких сторона вказує на те, що підтвердженням переходу права власності на нерухоме майно, що належить до державної власності до статутного капіталу ПАТ «Укрзалізниця» в силу Закону є саме реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Явка представників сторін.
В судове засідання 17.01.2023 з'явились представники учасників справи.
Представник відповідача в судовому засіданні 17.01.2023, підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представники позивача та третьої особи заперечили проти доводів апелянта та просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників сторін та третьої особи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
20.08.2010 укладено договір оренди № 5590 нерухомого майна, що належить до державної власності.
Згідно з пунктом 1.1 договору №5590 позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частина площі в Західному тунелі вздовж ліфтів, інвентарний номер 024041 (далі - майно) площею 380,10 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, Привокзальна площа, 1, що перебуває на балансі вокзалу станції: Київ - Пасажирський Державного територіально - галузевого об'єднання „Південно - Західна залізниця", ідентифікаційний код ЄДРПОУ 26087910 (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 28.02.2010 і становить 4 973 808,00 грн.
Згідно з пунктом 1.2 договору №5590 майно передається в оренду з метою розміщення торгівельних об'єктів з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи
Відповідно до пункту 2.1 договору №5590 орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.
Сторонами 20.08.2010 підписано акт приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, Привокзальна площа, 1.
Договір №5590 укладено строком на 1 рік до 20 серпня 2011 року включно (пункт 10.1 договору).
Відповідно до договору про внесення змін №5590/1 від 16.09.2011 до договору оренди нерухомого майна №5590 від 20.08.2010 сторони виклали пункт 1.2 договору в наступній редакції: майно площею 266,10 кв.м. передається в оренду з метою розміщення торгівельних об'єктів з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи; майно площею 108,00 кв.м. передається в оренду з метою розміщення торгівельних об'єктів з продажу непродовольчих товарів, майно площею 6,00 кв.м. передається в оренду з метою розміщення торгівельних об'єктів з продажу алкогольних та тютюнових виробів.
Договором про внесення змін №5590/04 від 21.10.2014 до договору оренди нерухомого майна №5590 від 20.08.2010 пункт 1.2 договору викладено в наступній редакції: орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частина площі в Західному тунелі вздовж ліфтів, інвентарний номер 024041 (далі - майно) площею 380,10 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, Привокзальна площа, 1, що перебуває на балансі вокзалу станції Київ - Пасажирський Державного територіально - галузевого об'єднання „Південно - Західна залізниця", ідентифікаційний код ЄДРПОУ 26087910 (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.06.2014 і становить 5 741 000,00 грн. без ПДВ.
Відповідно до пункту 6 договору №5590/04 від 21.10.2014 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №5590 від 20.08.2010 пункт 10.1 розділу 10 "Строк чинності, умови зміни та припинення договору" договору оренди нерухомого майна №5590 від 20 серпня 2010 викладено в наступній редакції: "Цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 20 серпня 2014 року до 20 липня 2017 року включно".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі №910/17329/17 визнано за відповідачем право користування нерухомим майном згідно договору №5590 від 20.08.2010 до 20.06.2020.
З листом від 06.07.2020 № 30-06/5504 Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву звернулось до орендаря та балансоутримувача про закінчення строку чинності договору оренди та наголосило про зобов'язання повернути орендоване майно на підставі акта приймання-передачі (повернення). Крім того, позивачем цим листом було доручено балансоутримувачу у тижневий строк з моменту отримання листа прийняти майно з орендного користування, шляхом оформлення відповідним актом.
Оскільки ТОВ «Пріоритеінвест» продовжувало користуватися майном, Регіональне відділення Фонду державного майна України листом від 19.05.2021 № 30-05/3991 повідомило товариство про нарахування йому неустойки в порядку ст. 785 ЦК України у зв'язку з неповерненням об'єкта оренди після закінчення строку дії договору та вимагало здійснити погашення заборгованості з неустойки протягом 10 днів.
Не отримавши задоволення вказаної вимоги, Регіональним відділенням Фонду державного майна України пред'явлено позов у даній справі про стягнення з ТОВ «Пріоритеінвест» неустойки та виселення.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
За змістом ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У відповідності до ст. 173 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до статті 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Наведена норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.
Згідно із частиною четвертою статті 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Суть поновлення договору оренди у розумінні наведених норм полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору у його поновленні. Відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді" і у такому випадку орендар, у силу закону, може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Аналогічні положення визначені у частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до яких у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов'язальних правовідносин. Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 Цивільного кодексу України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).
Відповідна вимога (заява) про припинення чи зміну договору оренди може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною.
Отже, якщо на дату закінчення строку договору оренди або протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 25.05.2021 у справі № 910/9949/20, від 30.01.2020 у справі № 904/1207/19, від 28.05.2019 у справі № 911/2980/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 29.05.2018 у справі № 923/854/17.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі №910/14310/21 визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Пріоритетінвест" право користування нерухомим майном, що належить до державної власності, згідно договору оренди № 5590 від 20 серпня 2010 року до 20 травня 2023 року; визнано чинним договір оренди № 5590 нерухомого майна, що належить до державної власності, від 20 серпня 2010 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю Пріоритетінвест" та Регіональним відділенням фонду державного майна України по місту Києву до 20 травня 2023 року.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 у справі №910/14310/21 рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі №910/14310/21 скасовано і прийнято нове рішення, яким у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріоритетінвест" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про визнання договору чинним, визнання права на користування нерухомим майном, відмовлено.
Північним апеляційним господарським судом під час розгляду справи №910/14310/21 встановлено, що позивач з дотриманням строків, передбачених статтею 764 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 10.4. договору повідомив відповідача про припинення договору оренди заявою від 06.07.2020, що була направлена позивачу 10.07.2020 рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідно до вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністру України № 270 від 5 березня 2009 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачено ч. 4 ст. 75 ГПК України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
За змістом статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Беручи до уваги те, що судове рішення у справі №910/14310/21 набрало законної сили, у зв'язку з чим відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України встановлені в цій справі обставини, зокрема, щодо належного повідомлення відповідача про припинення договірних зобов'язань у зв'язку із закінченням строку дії договору, - не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що згідно частини 2 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та пункту 10.6.1. договору №5590 від 20.08.2010, останній є припиненим у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, тобто з 21.06.2020.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не було отримано заяви позивача про припинення орендних правовідносин у зв'язку із зміною місцезнаходження товариства та, відповідно, про наявність обставин пролонгації строку його дії не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки цим доводам та аргументам вже була надана правова оцінка у справі №910/14310/21 та відмовлено в задоволенні позову ТОВ "Пріоритетінвест" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про визнання договору чинним, визнання права на користування нерухомим майном.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач приймав участь у вищенаведеній справі, а тому під час розгляду цього спору у нього відсутнє право на спростування встановлених у вказаному судовому рішенні обставин згідно приписів ч. 5 ст. 75 ГПК України.
Частиною 1 статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Відповідності до ч. 4 ст. 291 ГК України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до п. 10.9 договору у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем.
Зважаючи на те, що належними та допустимими доказами обставин повернення відповідачем з оренди орендованого майна не підтверджено, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовна вимога про виселення відповідача з орендованого майна є обґрунтованою та такою, що правомірно була задоволена судом.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначені положення також кореспондуються зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
При цьому, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина 2 статті 785 ЦК України).
Отже, невиконання наймачем передбаченого ч. 1 ст. 785 ЦК України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Неустойка за ч. 2 ст. 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном, оскільки користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.
Частиною 1 статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Таким чином неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, постановах Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/564/20, від 09.09.2019 у справі №910/16362/18.
Північним апеляційним господарським судом на підставі дослідження наявних в матеріалах справи документів встановлено, що відповідачем належними засобами доказування не підтверджено вжиття ним будь яких заходів, спрямованих на повернення об'єкта найму орендодавцю або існування реальних обставин, які б перешкоджали відповідачу повернути об'єкт оренди або ухилення позивача від отримання об'єкту найму.
Натомість, матеріали справи свідчать про намір відповідача продовжувати орендні правовідносини, зокрема, ТОВ "Пріоритетінвест" було пред'явлено позов про визнання права на користування нерухомим майном та визнання договору чинним; ухилення від отримання повідомлень про припинення орендних відносин шляхом незабезпечення отримання кореспонденції за адресою попереднього місцезнаходження товариства; неповернення майна та продовження внесення орендних платежів після закінчення строку дії договору.
Наведене в сукупності, на переконання колегії суддів, свідчить про порушення відповідачем умов договору в частині повернення об'єкта оренди після припинення строку дії правочину та вимог частини 1 статті 785 ЦК України, а відтак має місце наявність правових підстав для застосування санкцій, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України.
Колегія суддів, здійснивши перевірку правильності розрахунку неустойки за неправомірне користування майном після закінчення договору оренди за період з 21.06.2020 по 24.05.2021 у розмірі 801 480,09 грн, встановила, що він є арифметично вірним та таким, що відповідає матеріалам справи.
При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що у вказаному розрахунку позивачем також було враховано усі сплачені відповідачем суми орендних платежів, що внесено вже після припинення правочину. Відтак, одночасна сплата орендної плати та стягнення неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном не вбачається.
Твердження апелянта про пролонгацію строку чинності правочину у зв'язку з прийняттям позивачем сплачених відповідачем коштів за оренду за березень 2020 по листопад 2021 відхиляються як безпідставні, оскільки не спростовують факту повідомлення відповідача з дотриманням строків, передбачених статтею 764 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 10.4. договору, про припинення договору оренди та, відповідно, виникнення у останнього обов'язку з повернення об'єкта оренди.
За встановленого, позовні вимоги про стягнення ТОВ "Пріоритетінвест" неустойки за неправомірне користування майном після закінчення договору оренди за період з 21.06.2020 по 24.05.2021 у розмірі 801 480,09 грн правомірно задоволено місцевим господарським судом.
Аргументація апеляційної скарги про застосування до вимог про стягнення неустойки позовної давності відхиляється судом апеляційної інстанції, оскільки предметом спору у справі є зокрема, стягнення неустойки, нарахованої на підставі частині 2 статті 785 ЦК України, а відповідно до правових висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Об'єднаної палати Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19, частина друга статті 785 ЦК України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном, а також щодо незастосування до неї положень статті 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки частиною другою статті 785 ЦК України передбачено інше (дію санкції на весь період неправомірного користування майном).
Відтак, висновок місцевого господарського суду про відсутність правових підстави для задоволення заяви відповідача та застосування судом правових наслідків спливу строку позовної давності за вимогами позивача в цілому є правомірний, а відтак підстав для скасування оскаржуваного рішення не вбачається.
Відносно наданих третьою особою в суді апеляційної інстанції письмових пояснень та документів, що не були предметом розгляду під час вирішення спору місцевим господарським судом, колегія суддів зауважує, що в силу приписів ч. 3 ст. 269 ГПК України вони не можуть бути прийнятті на стадії апеляційного перегляду справи.
При цьому, виходячи з принципу «jura novit curia» («суд знає закони») судова колегія вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають факти набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі передання нерухомого майна як вкладу до статутного капіталу юридичної особи право власності на таке майно виникає з моменту державної реєстрації права за такою юридичною особою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
В контексті наведеного та з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів щодо внесення в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно відомостей про набуття третьою особою права власності на об'єкт оренди судова колегія відхиляє як необґрунтовані доводи третьої особи про перехід до ПАТ «Укрзалізниця» права та обов'язки орендодавця за договором оренди № 5590 від 20.08.2010.
Підсумовуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного та всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, без надання оцінки всім аргументам учасників справи, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі №910/16601/21 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріоритеінвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 підлягає залишенню без задоволення.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на відповідача (скаржника).
Керуючись Главою 1 Розділу ІV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі №910/16601/21 залишити без змін.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складно та підписано, після виходу судді Демидової А.М. з відпустки, - 07.02.2023.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
А.М. Демидова