06 лютого 2023 року м. Дніпросправа № 280/1553/22
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2022 р. у справі № 280/1553/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Запорізькій області
про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
У січні 2022 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (надалі - відповідач, скаржник ), в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу-(недоїмки) Головного управління ДПС у Запорізькій області від 24.03.2021 № Ф-101184-56 на суму 37 788,74 грн.;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування даних в інтегрованій картці позивача «Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткуванні та особами, які провадять незалежну професійну діяльність» шляхом виключення самостійно нарахованої Головним управлінням ДПС у Запорізькій області суми 37788,74 грн.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 24.03.2021 № Ф-101184-56. Зобов'язано Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування даних в інтегрованій картці позивача за платежем «Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність» шляхом виключення суми у розмірі 2 200 (дві тисячі двісті) гривень 00 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що позивач станом на 22.02.2022 року перебуває на обліку як ФОП та є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Законом «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску ФОП, яка одночасно є найманим працівником на підприємстві. Позивач має обов'язок сплати єдиного внеску на загальних підставах.
Посилаючись на положення пунктів 4, 5 ст. 4 Закону України № 2464, вважає, що у позивача з 01.01.2017 року виник обов'язок визначати базу нарахування та сплачувати єдиний внесок.
Зазначає, що позивачем порушені норми ст. 9 Закону № 2464, єдиний внесок на відповідні рахунки не сплачувався.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) була направлена рекомендованим листом на адресу позивача та вважається належним чином надісланою (врученою) та є узгодженою.
Підстави для звільнення позивач від сплати ЄСВ та для скасування вимоги відсутні.
Просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та відмовити в позові повністю.
Крім того, скаржник просить відмовити позивачеві у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу по справі в повному обсязі, посилаючись на недоведеність обґрунтованості розміру гонорару.
Позивач через свого представника направив на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 24.03.2021 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-101184-56, відповідно до якої станом на 28.02.2021 заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 37788,74 грн.
Вимогу контролюючим органом сформовано на підставі автоматичних нарахувань єдиного соціального внеску в інтегрованій картці платника податків позивача, а саме:
- з терміном сплати до 09.02.2018 в сумі 8448,00 грн. (нарахування здійснено одноразово за 2017 рік);
- з терміном сплати 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн. (І квартал 2018 року);
- з терміном сплати 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);
- з терміном сплати 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року);
- з терміном сплати 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн. (IV квартал 2018 року);
- з терміном сплати 19.04.2019 в сумі 2754,18 грн. (І квартал 2019 року);
- з терміном сплати 19.07.2019 в сумі 2754,18 грн. (ІІ квартал 2019 року);
- з терміном сплати 19.10.2019 в сумі 2754,18 грн. (ІІІ квартал 2019 року);
- з терміном сплати 20.01.2020 в сумі 2754,18 грн. (ІV квартал 2019 року);
- з терміном сплати 21.04.2020 в сумі 2078,12 грн. (січень, лютий 2020 року єдиний внесок за І квартал 2020 року);
- з терміном сплати 20.07.2020 в сумі 1039,06 грн. (червень 2020 року єдиний внесок за ІІ квартал 2020 року);
- з терміном сплати 19.10.2020 в сумі 3178,12 грн. (ІІІ квартал 2020 року);
- з терміном сплати 19.01.2021 в сумі 2200,00 грн. (жовтень, листопад 2020 рокуквартал 2020 року).
Правомірність вказаної вимоги є предметом спору в цій адміністративній справі.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за правилами, встановленими ч. 4 ст. 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», обов'язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п'ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
Разом з тим, в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо реєстрації позивача , як фізичної особи-підприємця.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Виходячи зі змісту вказаної норми, суд дійшов висновку про відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця на момент формування спірної вимоги.
Крім того, позивач у добровільному порядку в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в період з 01.01.2017 по 31.12.2020 не перебував, а тому обов'язок сплачувати єдиний внесок у нього був відсутній.
Разом з тим, суд відхилив посилання позивача на ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» з тих підстав, що позивач не надав доказів того, що він не лише досяг пенсійного віку, а і отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Суд звернув увагу, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.04.2021 у справі №280/9047/20, яке набрало законної сили 14.06.2021, зобов'язано Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування даних в інтегрованій картці позивача «Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність» шляхом виключення самостійно нарахованої Головним управлінням ДПС у Запорізькій області в сумі в сумі 35588 (тридцять п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят вісім) грн. 74 коп.
Тобто, нарахування єдиного соціального внеску за період 2017 рік ІІІ квартал 2020 року в сумі 35588,74 грн. вже виключені з інтегрованої картки платника податків позивача.
Отже, суд вважав належним та допустимим способом захисту прав позивача зобов'язання відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці позивача шляхом виключення суми 2200,00 грн., нарахованої за жовтень, листопад 2020 року (IV квартал 2020 року).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та, з огляду на доводи апеляційної скарги, зазначає наступне.
Суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яка визначає, що платниками єдиного внеску є, крім іншого, фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) (абзац третій пункту 1 частини першої статті 4); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) (абзац четвертий пункту 1 частини першої статті 4); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4 ч. 1 ст. 4).
Суд дійшов вірного висновку, що визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску.
За правилами, встановленими ч. 4 ст. 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», обов'язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п'ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
Разом з тим, встановлено, що в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця. Якщо контролюючий орган заперечує щодо правомірності виключення з Єдиного реєстру відомостей про позивача як про фізичну особу-підприємця, він має право оспорювати це в установленому законом порядку, але на час розгляду цієї справи суд не може надавати оцінку правомірності таких дій реєстратора.
Інших підстав для нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування відповідачем не наведено. Доводи скаржника про те, що законом не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску ФОП, яка одночасно є найманим працівником на підприємстві, є недоречними, оскільки таких підстав ані позивачем в обґрунтування позову, ані судом першої інстанції не зазначалось.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява N 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява N 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже, інші доводи апеляційної скарги не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.
Згідно ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З цих підстав, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2022 р. у справі № 280/1553/22 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2022 р. у справі № 280/1553/22 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя О.М. Панченко
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко