Справа № 552/3134/14-ц Номер провадження 22-ц/814/1963/23Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж.В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
24 січня 2023 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Чумак О.В.,
суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 27 травня 2014 року, постановлену суддею Кузіною Ж.В.,
у справі за поданням старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Коноз В.М. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 27 травня 2014 року задоволено подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Коноз В.М. та тимчасово обмежено ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 місце народження не встановлено, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання АДРЕСА_1 , у праві виїзду за межі України до моменту виконання зобов'язань по виконавчому листу № 2-2169/11 від 06 вересня 2012 року, виданого Крюківським районним судом м. Кременчука про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості у розмірі 7433973,44 грн.
З вказаною ухвалою місцевого суду не погодився боржник ОСОБА_3 та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та відмовити в задоволенні подання державного виконавця.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що йому не було відомо ані про судове рішення, ані про оскаржувану ухвалу, про перше дізнався з листа від 02.08.2022 року за № 91-4294/0/18-22 Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби, який отримано 06.08.2022 р., після чого у Єдиному державному реєстрі судових рішень була відшукана та роздрукована вказана ухвала.
Скаржник зазначає, що більше 10 років, в тому числі і станом на час постановлення оскаржуваної ухвали, постійно проживає у м. Києві. Його діти здобували та здобувають освіту у м. Києві. За адресою: АДРЕСА_1 він не проживає, не користується будинком, а також не має належного йому майна. Зазначає, що не повідомлявся місцевим судом про розгляд справи 27.05.2014 р.
Вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що він ухиляється від виконання рішення, є неправильними, оскільки йому не було відомо про ухвалене рішення від 06.06.012 року, яке опубліковане в реєстрі у 2015 році. Він не отримував від суду копії позовної заяви, а також копію постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. Матеріали справи не містять доказів, що він ухиляється від виконання рішення.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив.
22.11.2022 р. від боржника надійшло клопотання про дослідження доказів під час апеляційного провадження (а.с. 82-90).
У судове засідання учасники справи не з'явилися, про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином на електронні адреси. Клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.
Від представника скаржника адвоката Білокінь О.О., надійшло клопотання про розгляд справи у його та скаржника ОСОБА_1 відсутність.
Отже, учасники справи, які не з'явилися до суду, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду справи, зокрема в порядку ч. 6, п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
На підставі наведеного, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з'явилися та повідомлялися завчасно і належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи заочним рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 06.06.2012 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто с ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ«Укрсоцбанк» 7433973 грн. в рахунок відшкодування заборгованості за кредитними договорами. Вирішено питання щодо судових витрат.
На виконання вказаного рішення 06.09.2012 року суд видав виконавчі листи.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 20.05.2013 року відкрито виконавче провадження з виконання рішення Крюківського районного суду м. Кременчука.
23.05.2014 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Полтавській області звернувся до Київського районного суду м. Полтави з поданням про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, посилаючись на ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду.
На підтвердження ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення суду, державним виконавцем надані акти державного виконавця від 12.09.2013 року про відсутність боржника за місцем його реєстрації.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 27 травня 2014 року задоволено подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Коноз В.М. та тимчасово обмежено ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 місце народження не встановлено, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання АДРЕСА_1 , у праві виїзду за межі України до моменту виконання зобов'язань по виконавчому листу № 2-2169/11 від 06 вересня 2012 року, виданого Крюківським районним судом м. Кременчука про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості у розмірі 7433973,44 грн.
При постановленні вказаної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що боржник за зареєстрованим місцем проживання не проживає, в зв'язку з чим неможливо встановити наявність у нього майна, що свідчить про свідоме ухилення його від виконання рішення суду.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Це право віднесено у ЦК до особистих немайнових прав фізичної особи (кн. друга ЦК), а саме - до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (гл. 21 кн. другої ЦК). Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом від 21 січня 1994 р. № 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" (далі - Закон № 3857-XII).
Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Пунктом 8 ст. 19 Закону від 3 квітня 2003 р. № 661-VI "Про Державну прикордонну службу України" (далі - Закон № 661-VI) встановлено, що на Державну прикордонну службу України (далі - ДПС) відповідно до визначених законом завдань покладається, зокрема, запобігання та недопущення в'їзду в Україну або виїзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів.
Відповідно до ст. 124 Конституції судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на державну виконавчу службу (далі - ДВС), яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Законі України "Про виконавче провадження".
Пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали, закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Вирішення судами питання про обмеження у виїзді за межі України можливе у зв'язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні (п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII).
Визначення поняття "ухилення" боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, в Законі № 606-XIV не розкрито.
Статтею 90 зазначеного Закону передбачена відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення вимог цього Закону.
Разом з тим чинне законодавство не містить визначення поняття "ухилення", практика Конституційного Суду України щодо його офіційного тлумачення відсутня.
У сучасній українській мові слово "ухилення" тлумачиться так:
1) відступати, відхилятися, вивертатися; 2) намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; 3) навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.
Отже, з погляду значення словосполучення "ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII та у п. 19 ч.3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови "доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання".
Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 377-1 зазначеного вище Кодексу, згадане подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування. Тим паче, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Отже, поняття "ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Як вказувалося вище, обґрунтовуючи подання, державний виконавець послався на те, що у відділі на виконанні знаходиться виконавчий лист № 2-2169/2011 від 06.09.2012, виданий Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно заборгованості за кредитними договорами.
Боржник ОСОБА_1 не з'являється до відділу державної виконавчої служби на виклики.
Доступу до помешкання боржника з метою перевірки майнового стану надано не було.
Станом на 15.05.2014 року рішення залишається не виконаним.
Жодних дій, спрямованих на виконання рішення, боржником не вчинено. Пояснень причин невиконання ним не надано.
До матеріалів подання державним виконавцем додані акти про відсутність боржника за місце його реєстрації.
Між тим, доказів на підтвердження того, що боржник свідомо ухилявся від виконання рішення суду, до матеріалів подання не додано.
Відсутність ОСОБА_1 за місцем проживання не свідчить про свідоме ухилення від виконання рішення.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що боржнику було відомо про постановлення судом заочного рішення про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором та відкриття виконавчого провадження на час звернення державного виконавця з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду.
За вказаних обставин, жодних доказів на підтвердження того, що боржник ОСОБА_1 на час постановлення 27.05.2014 року Київським районним судом м. Полтави ухвали про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, свідомо ухилявся від виконання рішення суду, яке знаходиться на примусовому виконанні в органі ДВС, матеріали справи не містять.
Отже, державним виконавцем не доведено наявність підстав для звернення 23.05.2014 року до суду з вказаним поданням, а в суду першої інстанції, відповідно, були відсутні правові підстави для задоволення подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.
За вказаних обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні подання державного виконавця про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов'язань.
Керуючись ст.ст. 367,368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 1,3,4 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 27 травня 2014 року скасувати. Постановити нове судове рішення.
У задоволенні подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Коноз В.М. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, - відмовити.
Стягнути з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 496,20 грн (чотириста дев'яносто шість гривень 20 копійок).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 06 лютого 2023 року.
Головуючий суддя О.В.Чумак
Судді Ю.В.Дряниця
Л.І.Пилипчук