Справа № 530/321/22 Номер провадження 11-кп/814/1161/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
06 лютого 2023 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора потерпілої обвинуваченого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 березня 2022 року за №12022170490000048, за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_9 на вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 26 серпня 2022 року,
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Покровське Полтавського р-ну Полтавської обл., проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , безробітного, з професійно-технічною освітою, неодруженого, в силу ст.89 КК України не судимого,
визнано винуватим і засуджено за ч.2 ст.286-1 КК України із застосуванням ст.69 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 2 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 6 років.
Задоволено цивільний позов прокурора та стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави в особі КНП "Зіньківська центральна міська лікарня" Зіньківської міської ради Полтавської області 31 910 гривень 48 копійок витрат на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_7 .
Вирішено питання щодо арешту майна, процесуальних витрат і речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за те, що він 22 березня 2022 року приблизно о 18 годині, керуючи в стані алкогольного сп'яніння автомобілем «AUDI A6, н.з. НОМЕР_1 , у якому знаходилась пасажир ОСОБА_7 , на 140 км автодороги сполучення Н 12 «м. Суми - м. Полтава» в напрямку від смт Опішня до смт Котельва Полтавського р-ну Полтавської обл., з порушенням п.12.1 ПДР України не впорався з керуванням транспортного засобу та допустив з'їзд в ліву сторону автодороги, де відбулося зіткнення з бетонними стовпчиками, в результаті чого ОСОБА_7 спричинено тяжкі тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, забиття головного мозку середнього ступеню, забиття м'яких тканин обличчя з множинними саднами та гематомами, перелому кісток носа зі зміщенням, перелому передньої стінки лівої гайморової пазухи, забиття шийного відділу хребта, травматичного перелому зубів нижньої щелепи, закритої травми грудної клітки, правобічного пневмотораксу, забиття серця середнього ступеню тяжкості, закритої травми живота, численних лінійних розривів правої долі печінки, внутрішньо-черевної кровотечі, закритого скалкового перелому середньої третини правої плечової кістки й забиття правого стегна.
В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, просить скасувати вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 26 серпня 2022 року та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.286-1 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 6 років, у іншій частині вирок залишити без зміни.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що місцевий суд при призначенні покарання належним чином не врахував обставини вчиненого обвинуваченим злочину, дані про його особу й те, що обставини, які пом'якшують покарання ОСОБА_8 , істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого ним діяння, у зв'язку з чим безпідставно застосував до останнього положення ст.69 КК України, не навівши належних і достатніх мотивів прийняття такого рішення.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, позицію прокурора на підтримку апеляційної скарги, заперечення потерпілої та обвинуваченого проти апеляційної скарги, перевірила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що вона підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки місцевого суду щодо: фактичних обставин учинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, обґрунтованості його засудження та кваліфікації дій за ч.2 ст.286-1 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху ним, як особою, яка керувала транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що заподіяло потерпілій тяжке тілесне ушкодження, необхідності призначення обвинуваченому додаткового покарання та його розміру в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому відповідно до ст.404 КПК України в зазначеній частині оскаржуваний вирок у апеляційному порядку не переглядається.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 розглянуто судом першої інстанції в порядку ч.3 ст.349 КПК України.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Доводи прокурора, які зводяться до безпідставного застосування місцевим судом приписів ст.69 КК України та внаслідок цього призначення ОСОБА_8 надто м'якого покарання, є обґрунтованими.
У силу п.3 ч.1 ст.407, п.2 ч.1 ст.420 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
У п.4 ч.1, ч.2 ст.409 КПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яким на підставі п.2 ч.1 ст.413 КПК України визнається застосування судом закону, який не підлягає застосуванню; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість (ст.414 КПК України).
За змістом приписів ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Санкцією ч.2 ст.286-1 КК України передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п'яти до восьми років.
Відповідно до ч.1 ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити із системного тлумачення ст.ст.66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв'язку з метою кримінального правопорушення, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та особу винного. Суд, застосовуючи положень ст.69 КК України при призначенні покарання, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що його пом'якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини з урахуванням особи обвинуваченого істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Проте, цих вимог місцевим судом не дотримано.
За змістом оскаржуваного вироку суд першої інстанції при призначенні покарання врахував особу ОСОБА_8 , який притягувався раніше до кримінальної відповідальності, на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, наявність обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та обставини, яка його обтяжує - вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою він перебуває у близьких відносинах.
Водночас, пославшись на вказані вище 2 обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого, те, що він має на утриманні 2 неповнолітніх дітей і потерпіла категорично заперечувала проти позбавлення його волі, місцевий суд установив наявність підстав для призначення ОСОБА_8 основного покарання із застосуванням ст.69 КК України шляхом переходу до іншого, більш м'якого виду покарання, не зазначеного у санкції ч.2 ст.286-1 КК України, у вигляді штрафу, яке є найбільш м'яким видом покарання в КК України.
Однак, суд першої інстанції не навів переконливих мотивів прийнятого рішення в частині застосування приписів ст.69 КК України, так як не аргументував, яким чином перераховані ним обставини з урахуванням особи обвинуваченого істотно знизили тяжкість вчиненого ОСОБА_8 злочину при тому, що обвинувачений, керуючи джерелом підвищеної небезпеки у стані алкогольного сп'яніння, наражаючи в такий спосіб на небезпеку невизначене коло осіб (інших учасників дорожнього руху), вчинив, хоча і з необережності, але тяжкий злочин із небезпечними для життя наслідками, а саме заподіянням потерпілій тяжких множинних тілесних ушкоджень у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, забиття головного мозку середнього ступеню, забиття м'яких тканин обличчя з множинними саднами та гематомами, перелому кісток носа зі зміщенням, перелому передньої стінки лівої гайморової пазухи, забиття шийного відділу хребта, травматичного перелому зубів нижньої щелепи, закритої травми грудної клітки, правобічного пневмотораксу, забиття серця середнього ступеню тяжкості, закритої травми живота, численних лінійних розривів правої долі печінки, внутрішньо-черевної кровотечі, закритого скалкового перелому середньої третини правої плечової кістки й забиття правого стегна. При цьому, ОСОБА_8 раніше під час керування транспортним засобом також порушував ПДР України, що призводило до серйозного травмування іншої людини.
Наведене значно підвищує як суспільну небезпечність особи обвинуваченого, так і суспільну небезпечність вчиненого злочину, проте це взагалі не було враховано в оскаржуваному вироку.
Довідка ж про відсутність у селищної ради компрометуючих матеріалів щодо ОСОБА_8 не вказує на позитивну характеристику особи останнього, на що помилково послався місцевий суд.
Що стосується думки потерпілої, яка просила не позбавляти волі обвинуваченого, не ця думка не процесуальною вимогою та вирішальним фактором при застосуванні судом положень ст.ст.50, 65 та 69 КК України, підлягає врахуванню з іншими обставинами в їх сукупності й не має над ними пріоритету з огляду також на двооб'єктний характер злочину, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України.
Окрім того, в матеріалах кримінального провадження відсутні та стороною захисту не надані відомості про працевлаштування обвинуваченого, відсутність чого підтвердив сам ОСОБА_8 у суді першої інстанції (00:59-01:01 хвилини аудіозапису, записаного на технічному носієві інформації, від 15 серпня 2022 року), а тому мотиви місцевого суду про наявність у обвинуваченого утриманців є непереконливими. Тим не менше, вказана обставина в сукупності із зазначеними вище даними не є достатньою підставою, яка би свідчила про можливість виправлення ОСОБА_8 у менш короткий строк покарання, ніж передбачено найнижчою межею санкції ч.2 ст.286-1 КК України.
Водночас слід зазначити, що ПДР України регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватись усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки, через це уникнення обвинуваченим справедливого покарання негативно вплине й на сприйняття суспільством, зокрема іншими водіями, необхідності суворо дотримуватись Правил дорожнього руху.
На переконання колегії суддів, обставини, які пом'якшують покарання ОСОБА_8 у цьому кримінальному провадженні - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, в їх сукупності, з урахуванням особи обвинуваченого, істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України.
Таким чином, застосування положень ст.69 КК щодо ОСОБА_8 є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки не сприяє меті покарання - виправленню обвинуваченого та попередженню вчинення нових кримінальних правопорушень, і призвело до призначення ОСОБА_8 невиправдано м'якого основного заходу примусу, який не є справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особу обвинуваченого, через це оскаржуваний вирок у частині призначення покарання належить скасувати та ухвалити новий вирок.
При призначенні покарання колегія суддів ураховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 злочину, що відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, його високий ступінь суспільної небезпеки для невизначеного кола осіб, виходячи з обставин вчинення в стані алкогольного сп'яніння при керуванні джерелом підвищеної небезпеки, та наслідків у вигляді тяжкого травмування потерпілої, особу обвинуваченого, який у силу ст.89 КК України не судимий (а.п.45), раніше порушував ПДР України, що призводило до серйозного травмування іншої людини (а.п.46), неодружений (а.п.42-43), спільно проживає однією сім'єю з потерпілою ОСОБА_7 , має 2 неповнолітніх дітей (а.п.34-35), на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває (а.п.44), за місцем проживання характеризується посередньо (а.п.49), думку потерпілої, яка просила не позбавляти волі ОСОБА_8 , наявність обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та обставини, яка його обтяжує - вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває у близьких відносинах.
Ураховуючи наведені вище дані та обставини в їх сукупності, межі апеляційних вимог прокурора, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_8 слід призначити покарання у вигляді позбавлення волі з реальним його відбуттям, однак у мінімальному розмірі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк, визначений судом першої інстанції, який за тривалістю є наближеним до мінімальної межі.
Саме таке покарання буде законним, справедливим та сприятиме його меті, тобто буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Отже, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 26 серпня 2022 року в частині призначення ОСОБА_8 покарання скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.286-1 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 6 років.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 обчислювати з 06 лютого 2023 року.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без зміни.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою - у той же строк з дня вручення йому копії вироку.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4