Справа № 456/1880/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Шрамко Р.Т.
Провадження № 22-з/811/1/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
31 січня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Копняк С.М., Цяцяка Р.П.,
секретаря Матяш С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львова заяву ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача приватного нотаріуса Стрийського районного нотаріального округу Чернилевської М.М., Моршинської міської ради про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, визнання недійсною державної реєстрації, -
встановив:
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.
З урахуванням збільшених позовних вимог позивач просив визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0626 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610700000:01:002:0121 для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, укладений між дарувальником ОСОБА_2 та обдаровуваним ОСОБА_3 , посвідчений 02 липня 2014 року приватним нотаріусом Стрийського нотаріального округу Чернилевською М. М. за реєстраційним 2966, визнати недійсною та скасувати проведену приватним нотаріусом Чернилевською М.М. 02 липня 2014 року державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0626 га. по АДРЕСА_2 з кадастровим номером 4610700000:01:002:0121 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на власника ОСОБА_3 з індексним номером 14159379 від 02 липня 2014 року, стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 липня 2019 року позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0626 га по АДРЕСА_1 , укладений 02 липня 2014 року дарувальником ОСОБА_2 та обдарованим ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М.М., зареєстрований в реєстрі за №1466.
Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію, проведену приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М.М. 02 липня 2014 року державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0626 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610700000:01:002:0121, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на власника ОСОБА_3 з індексним номером 14159379 від 02 липня 2014 року.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судові витрати.
Постановою Львівського апеляційного суду від 31 грудня 2020 року задволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 липня 2019 року скасовано.
Ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача приватного нотаріуса Стрийського районного нотаріального округу Чернилевської М. М., Моршинської міської ради, про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, визнання недійсною державної реєстрації відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1152, 60 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2022 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , постанову Львівського апеляційного суду від 31 грудня 2020 року скасовано, справу № 456/1880/16-ц направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - задоволено частково.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 липня 2019 року змінено.
Виключено із мотивувальної частини рішення покликання суду на ст. 228 ЦК України як підставу для задоволення позовних вимог.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
28.12.2022 на адресу апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів вартість послуг адвоката при розгляді апеляційних скарг у 2020 та 2022 роках згідно поданих документів. Зазначає, що двічі правову допомогу при розгляді апеляційних скарги відповідачів в суді апеляційної інстанції йому надавав адвокат Дуткевич М.В. До початку розгляду апеляції 06.12.2022 подав суду для доручення до матеріалів справи та стягнення розрахунок процесуальних витрат та квитанцію про вартість послуг за правову допомогу. Просить винести додаткову постанову, якою заяву задовольнити.
02.01.2023 цивільна справа № 456/1880/16 надійшла на адресу апеляційного суду.
В судове засідання учасники справи не прибули, не повідомили суд про причину неявки.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна людина має можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Це право гарантується частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 12 листопада 2020 року у справі № 359/9512/17 та від 19 грудня 2019 року у справі № 757/35897/18-ц.
Згідно із п.п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частинами 3, 4 вказаної статті унормовано, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Зважаючи на те, що розгляд апеляційної скарги у даній справі проводився з повідомлення учасників справи, розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення проводиться також у відкритому судовому засіданні з повідомлення учасників справи, явка яких відповідно до ст.128 ЦПК України не є обов'язковою.
Відповідно до ч. 2 ст. 270 ЦПК України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Додаткове рішення може бути ухвалене судом лише після прийняття рішення по суті спору за наявності підстав, перелічених у частині першій статті 270 ЦПК України. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року, справа №464/944/17.
Перевіряючи підставність заяви про стягнення судлових витрат на правову допомогу, колегія суддів враховує таке.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
В свою чергу, порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ст. 133 ЦПК України).
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Витрати на професійну правничу допомогу, відповідно до положень вказаної вище статті, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
В силу частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
З матеріалів справи вбачається, що інтереси позивача ОСОБА_1 представляв адвокат Дуткевич М.В. на підставі договору про надання правової допомоги від 24 жовтня 2019 року та ордеру серія ІФ № 087313 (т. 1 а.с. 216-2018).
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу, позивач ОСОБА_1 подав квитанцію до прибуткового касового ордеру на суму 2500 грн., у якому як підставу зазначено ведення справи в апеляційному суді (т. 2 а.с. 174).
Також у матеріалах справи наявний розрахунок процесуальних витрат (Акт виконаних робіт) у якому зазначено, що адвокат Дуткевич М.В. та ОСОБА_1 узгодили розрахунок вартості за надані адвокатом послуги за участь у розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 у Львівському апеляційному суді у розмірі 2500,00 грн. При цьому, враховано час на проїзд адвоката власним транспортом із м. Болехова Івано-Франківської області до м. Львова та участь у розгляді апеляційної скарги (т. 2 а.с. 175).
У постанові Великої Палати Верховного Суду, справа № 910/12876/19, суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Поряд з цим, колегія суддів виходить з того, що процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Як зазначено Верховним Судом в постановах від 10 грудня 2019 року у справі №160/2211/19, від 18 листопада 2021 року у справі № 580/2610/19 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Заперечень стосовно заявленого стороною позивача клопотання про стягнення витрат на професійну правову допомогу та розміру витрат на таку, на адресу суду не надходило.
При цьому, як зазначалося вище, апеляційний суд дійшов висновку про підставність позовних вимог та у зв'язку із цим, залишив без змін рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 липня 2019 року, виключивши тільки із мотивувальної частини рішення покликання суду на ст. 228 ЦК України як підставу для задоволення позовних вимог.
Враховуючи наведене та положення ст. 141 ЦПК України за якою інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, колегія суддів вважає, що вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу із відповідачів на користь ОСОБА_1 є обґрунтованими.
Таким чином, враховуючи усі обставини спірних правовідносин у сукупності (час розгляду справи), колегія суддів приходить висновку, що складність таких (категорія справи) свідчить, що стягнення витрат на правову допомогу у розмірі, про який просить позивач є обгрнутованим та розумним, відповідаєхарактеру виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, що свідчить про необхідність задоволення заяви ОСОБА_1 та стягнення з відповідачів на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн.
При цьому, колегія суддів враховує те, що згідно правової позиції Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, відшкодуванню підлягають витрати на професійну правничу допомогу, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 372, ст.ст. 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-
постановив:
Заяву ОСОБА_1 про стягнення судових витрат - задовольнити.
Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
Додаткова постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного тексту додаткової постанови.
Повний текст додаткової постанови складений 31 січня 2023 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Копняк
Р.П. Цяцяк