Справа № 161/17483/22
Провадження № 2/161/176/23
24 січня 2023 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Кихтюка Р.М.,
при секретарі - Дмитрук Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька справу за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивує тим, що м іж ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 , 18.08.2008 року укладено кредитний договір № 126/08-К/02, згідно якого банк надав позичальнику кредит в сумі 584206,02 грн. на строк з 25.03.2011 року по 17.08.2028 року зі сплатою процентів за користування кредитом.
Вказує, що у зв'язку з невиконанням позичальником кредитних зобов'язань, банк звернувся до суду і рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.04.2014 року з відповідача стягнуто заборгованість за кредитним договором. Станом на день звернення до суду, рішення суду не виконане.
Зазначає, що з моменту порушення грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням, відповідно до ч. 2 ст. 625 УК України відповідач зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, яка за період з 24.02.2019 року по 23.02.2022 року становить 187222,грн., з яких 3% річних - 57237,32 грн, індекс інфляції - 129985,50 грн.
У зв'язку з цим, просить суд стягнути з відповідача на користь АБ «Укргазбанк» вказану заборгованість та судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 грудня 2022 року справу прийнято до розгляду та визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження. Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі з доданою позовною заявою та з додатками була отримана відповідачем 04.01.2023 року, про що свідчить повідомлення Укрпошти про вручення поштового рекомендованого відправлення.
При цьому, відзив на позов відповідачем у визначений в ухвалі суду термін не надано.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази у справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом з'ясовано, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.08.2014 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором №126/08-К-02 від 18.08.2008 року в розмірі 636018,31 грн. та 3441,00 грн. понесених судових витрат (а.с. 5-6).
Відповідно до представленого розрахунку заборгованості, борг перед ПАТ АБ «Укргазбанк» ОСОБА_1 не погашена (а.с. 4).
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином-ст. 599 ЦК України.
Відповідно до ч. ч.1, 2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
За приписами ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три відсотки річних від простроченої суми.
У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Судом встановлено, що відповідач належним чином не виконував своїх зобов'язань за кредитним договором, відповідно до якого йому було надано кредит строком до 17.08.2028 року. У зв'язку із цим банк звернувся до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитом.
Таким чином, з ухваленням судом у 2014 році рішенням про стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором від 18.08.2008 р., зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та фактичного виконання ним грошового зобов'язання не відбулось. Відтак, кредитор має право на стягнення з відповідача сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
Згідно представленого розрахунку, банком нараховано заборгованість за період з 24.02.2019 року по 23.02.2022 року, яка становить 187222,грн., з яких: 3% річних - 57237,32 грн, індекс інфляції - 129985,50 грн.
Отже, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є підставними та підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача слід стягнути 2808,34 грн. сплаченого судового збору.
Керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 11, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 141, 178, 247, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, ст. ст. 526, 1048, 1050, 1054 ЦК України, суд ,-
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» (ЄДРПОУ 23697280) заборгованість у розмірі 187222 (сто вісімдесят сім тисяч двісті двадцять дві) 82 коп. за прострочення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором №126/08-К/02 від 18.08.2008 року за період з 24.02.2019 року по 23.02.2022 року.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» (ЄДРПОУ 23697280) 2808 (дві тисячі вісімсот вісім) грн. 34 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 24 січня 2023 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Р.М. Кихтюк