Справа № 461/6898/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/13/23 Доповідач: ОСОБА_2
30 січня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за апеляційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 23 грудня 2022 року,
з участю прокурора ОСОБА_8 ,
захисника засудженого ОСОБА_6 -
адвоката ОСОБА_7 , -
встановила:
цією ухвалою відмовлено у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_6 про звільнення від подальшого відбування покарання, у зв'язку з хворобою.
В апеляційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 покликається на те, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню у зв'язку з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам.
Зазначає, що суд наділив лікарів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 неіснуючим в кримінальному провадженні статусом представників медичної установи, що позбавило сторону захисту можливості допитати даних осіб в статусі свідків та отримати ключові докази в даній справі.
Вважає, що пояснення лікарів не є доказами в кримінальному провадженні, оскільки ч.2 ст. 84 КПК України передбачено, що процесуальними джерелами доказів є показання, які отримуються під час допиту в суді, згідно ч.1 ст. 95 КПК України.
Стверджує про ігнорування судом першої інстанції практики ЄСПЛ.
Наголошує, що місцевий суд не з'ясував реальний стан здоров'я засудженого ОСОБА_6 .
Звертає увагу на страждання засудженого ОСОБА_6 через недостатнє знеболення, а також на відсутність діагностики, стороннього догляду, неможливість отримати консультацію незалежного лікаря, проблеми з харчуванням і неналежне лікування у Львівській багатопрофільній лікарні №19 та умови утримання (холод та відсутність електроенергії).
Акцентує, що у засудженого ОСОБА_6 діагнозтовано рак кореня язика сТ3N2M0 IV стадії і 28 вересня 2022 року останнього оглянула медична комісія колонії, яка дійшла висновку, що він непридатний для подальшого відбування покарання.
Зазначає, що після прогресуючого погіршення засуджений ОСОБА_6 майже повністю втратив приблизно 25 жовтня 2022 року можливість говорити. В подальшому, 15 листопада 2022 заявника було повторно доставлено на обстеження до Львівського онкологічного диспансеру. Лікарі констатували, що «від попереднього огляду спостерігається прогресування захворювання», також вказали, що стан пацієнта не піддається лікуванню. Аналогічних висновків лікарі дійшли і в заключенні від 14 грудня 2022 року, у яких йдеться про подальше прогресування хвороби, у зв'язку з чим, 15 грудня 2022 року заявнику знову провели ЛКК в якій вказали, що стан здоров'я заявника перешкоджає подальшому відбуванню покарання.
Вважає хибними висновки лікарів Львівського онкологічного центру від 21 вересня, 15 листопада, 14 грудня 2022 року щодо неможливості лікування заявника і такими, що ґрунтуються на недостовірній інформації, так як засуджений ОСОБА_6 не проходив двох курсів хіміотерапії та не відмовлявся від їх проходження.
Покликається на те, що висновки лікарів не узгоджуються із Протоколом лікування «ЛОКАЛІЗАЦІЯ: Рак губи, ротової порожнини, глотки (код за МКХ-10) С00-С06, С09-С11, С14» затвердженого Наказом МОЗ України від 17 вересня 2007 року № 554.
Також наголошує, що висновки лікарів Львівського онкологічного центру та Львівської багатопрофільної лікарні №19 ґрунтуються на дослідженнях проведених у липні 2022 року, тобто п'ять з половиною місяців тому, а згідно Протоколу лікування Таблиці №91 обстеження повинні проводитись обов'язково кожні три місця протягом першого року.
Крім цього акцентує, що у червні 2022 року у засудженого ОСОБА_6 діагностували ОСОБА_11 , однак ці хвороби не відображені у висновках лікарів, що, на думку апелянта, вказує на те, що вони не беруться до уваги та лікування таких не проводяться.
Просить повторно дослідити докази надані стороною захисту в суді першої інстанції. Скасувати ухвалу судді Галицького районного суду м. Львова від 23 грудня 2022 року та постановити нову ухвалу, якою задоволити заяву засудженого ОСОБА_6 про звільнення від подальшого відбування покарання у зв'язку з важкою хворобою, що перешкоджає його подальшому відбуванню покарання.
Заслухавши суддю-доповідача, виступ захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу, думку прокурора про її заперечення та залишення ухвали суду без зміни, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 152 КВК України, однією із підстав для звільнення від відбування покарання призначеного вироком суду є хвороба.
Ст. 84 КК України передбачено, що особа, яка після вчинення кримінального правопорушення або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.
Так, як зазначено в оскаржуваній ухвалі, з матеріалів особової справи засудженого ОСОБА_6 , які були в розпорядженні суду першої інстанції та безпосередньо досліджувались при розгляді його заяви про звільнення від відбування покарання у зв'язку з тяжкою хворобою, вбачається, що останній засуджений вироком Волинського обласного суду від 20 листопада 1996 року, що вступив в законну силу 24 грудня 1996 року, за п.п.«ж», «з» ст. 93, ст. 94, ч.2 ст. 196-1, ч.2 ст. 140, ч.1 ст. 142, ч.3 ст. 193, ч.3 ст. 222, ст. 42 КК України (1960 року) до смертної кари - розстрілу. Дане покарання ухвалою колегії суддів судової палати в кримінальних справах Волинського обласного суду від 24 травня 2000 року замінено на довічне позбавлення волі.
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 22 серпня 2016 року, на підставі ч.5 ст. 72 КК України, засудженому ОСОБА_6 зараховано термін з 17 грудня 1995 року по 24 грудня 1996 року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
За період відбування покарання засуджений ОСОБА_6 неодноразово заохочувався, але й притягувався до дисциплінарної відповідальності (стягнення погашені).
Згідно висновку лікарсько-консультативної комісії про медичний огляд засудженого від 15 грудня 2022 року, заключним діагнозом ОСОБА_6 є Са кореня язика Т3N2M0. ІV стадія, ІV клінічна група, стан після 2-х циклів XT. Місцеве прогресування пухлини з розпадом, фіксація та вростання лімфатичних вузлів у внутрішню сонну артерії.
Вищезазначена хвороба входить до переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, визначеного Додатком № 12 до Наказу Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15 серпня 2014 року № 1348/5/572 Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі.
Разом з тим, згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.2-3 постанови «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу» №8 від 28 вересня 1973 року, сам факт захворювання засудженого на тяжку хворобу не тягне обов'язкового звільнення від відбування покарання.
Судом першої інстанції встановлено, що засуджений ОСОБА_6 перебуває у Львівській багатопрофільній лікарні (№19) філії Державної установи «Центр охорони здоров'я ДКВС України» у Львівській області, де отримує необхідне симптоматичне лікування, яке здійснюється за рахунок держави та постійну професійну медичну допомогу і стан його здоров'я підтримується лікарями на відповідному рівні та не перешкоджає утриманню в установі виконання покарань, що підтвердили у своїх поясненнях у суді першої інстанції представники закладу охорони здоров'я лікарі ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .
Крім цього, в суді апеляційної інстанції лікар ОСОБА_9 пояснив, що засудженому ОСОБА_6 надається належна медична допомога, було загострення (кровотеча), однак стан стабілізували і спостерігається покращення.
Відтак, твердження сторони захисту про те, що медична допомога, яка надається засудженому ОСОБА_6 в умовах установи відбування покарання не відповідає нормам та стандартам, на переконання колегії суддів, за відсутності актуальних документальних відомостей з цього приводу, є лише припущенням.
Пов'язані із відключенням електроенергії матеріально-побутові умови засудженого ОСОБА_6 , про які в апеляційній скарзі зазначає його захисник - адвокат ОСОБА_7 , на думку колегії суддів, є факторами, які знаходяться поза межами впливу адміністрації установи відбування покарання та закладу охорони здоров'я в ситуації, що склалася в період воєнного стану через ракетні обстріли та пошкодження енергетичної інфраструктури.
Так, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у відповідності до вимог закону, всебічно й повно дослідив дані про стан здоров'я і особу засудженого ОСОБА_6 , який відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, що встановлено кодексом за вчинення вичерпного переліку особливо тяжких злочинів, найнебезпечніших для суспільства та держави, коли позбавлення волі на певний строк не може досягти мети покарання, враховуючи баланс інтересів, з огляду на мету даного виду покарання, що полягає у захисті суспільства і попередженні скоєння в майбутньому жорстоких злочинів, прийшов до вірного висновку, що факт захворювання засудженого на тяжку хворобу, сам по собі не тягне обов'язкового звільнення від відбуття покарання, адже положення ч.2 ст. 84 КК України не містять обов'язку для суду звільнити особу від покарання або від подальшого його відбування при наявності тяжкої хвороби, а наділяють суд таким правом.
Та обставина, що засуджений ОСОБА_6 відбув тривалий термін тюремного ув'язнення, не зменшує позитивне зобов'язання держави по захисту населення.
Таким чином, на переконання колегії суддів, звільнення засудженого ОСОБА_6 від реального відбування покарання не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання по забезпеченню безпеки суспільства.
Що стосується покликання апелянта про істотні порушення норм процесуального права, які полягають у неналежному визначенні судом процесуального статусу допитаних в судовому засіданні лікарів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також щодо використання їх пояснень, що не є джерелом доказів відповідно доч.2 ст. 84 КПК України, то колегія суддів звертає увагу на наступне.
Згідно Глави 3 КПК України учасниками кримінального провадження є суд, сторони та інші учасники кримінального провадження, їх перелік є вичерпний та не підлягає розширеному тлумаченню і такий, дійсно, як наголошує апелянт у своїй апеляційній скарзі, не містить поняття «представник медичної установи».
Разом з тим, у даній категорії справ, участь у судовому розгляді представників медичних установ здійснюється не згідно вищезазначених норм кримінального процесуального закону, а у відповідності до положень абз.2 п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу» №8 від 28 вересня 1973 року, згідно яких, начальник виправно-трудової установи чи слідчого ізолятора на вимогу суду повинен забезпечити явку в судове засідання для участі в розгляді подання про звільнення від відбуття покарання засудженого, який захворів на тяжку хронічну хворобу, представника адміністрації установи та представника комісії, що дала висновок про стан здоров'я засудженого.
Безпідставними колегія суддів вважає також покликання захисника засудженого про недопустимість доказів у формі пояснень, оскільки таке, не суперечить вимогам законодавства, так як законодавець розширив систему процесуальних джерел доказів, доповнивши її процесуальними джерелами, що можуть бути використані під час здійснення досудового розслідування щодо кримінальних проступків, залишивши при цьому ту систему джерел доказів, що може бути використана під час здійснення досудового розслідування злочинів.
Так, 22 листопада 2018 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», згідно з яким пояснення визнається одним із самостійних процесуальних джерел доказів поряд із такими джерелами, як результати медичного освідування, висновок спеціаліста, показання технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- й кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- й кінозйомки, відеозапису.
Щодо доводів сторони захисту про ігнорування місцевим судом практики ЄСПЛ, то колегія суддів звертає увагу на те, що врахування при прийнятті рішень такої судами як джерела права є його дискреційними повноваженнями і суб'єктивним вибором одного з можливих варіантів застосування права та розглядається як суддівський розсуд і не є обов'язком.
Що стосується клопотання апелянта про необхідність повторного дослідження доказів наданих стороною захисту, то таке задоволенню не підлягає, виходячи з положень ст. 404 КПК України, оскільки, на переконання колегії суддів, усі докази повно та без порушень досліджені судом першої інстанції і їм дана належна правова оцінка в ухвалі.
Отже, з огляду на вищенаведені обставини, які не спростовані доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що засудженому ОСОБА_6 підставно відмовлено в задоволенні заяви про звільнення від відбування покарання за хворобою.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 23 грудня 2022 року відносно засудженого ОСОБА_6 - без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4