Справа № 127/25290/22
Головуючий у 1-й інстанції: Волошин С.В.
Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.
02 лютого 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницького об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницького об'єднаногой міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки про скасування постанови №324 від 28.10.2022 року в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.210 КУпАП,
позивач звернувся до суду з позовом до Вінницького об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки про скасування постанови №324 від 28.10.2022 року в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.210 КУпАП.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2022 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені завчасно та належним чином, причини неявки суду не відомі, а тому колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що 26.10.2022 року начальником відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу Вінницького об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки майором Янчак О.М. складено протокол №324 про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.210 КУпАП відносно ОСОБА_1 , який надав військово-обліковий документ невстановленого зразка та від проходження військово-лікарської комісії відмовляється, чим порушив вимоги ч.10 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.17 Закону України «Про оборону України», абз.4 п.1 Додатку 1 до Постанови КМУ №921 від 07.12.2016 року, за що передбачена відповідальність ч.2 ст.210 КУпАП .
28.10.2022 року начальником Вінницького об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки полковником Потерлевичем Р.М. винесено постанову №324 по справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.210 КУпАП відносно ОСОБА_1 , якою визнано останнього винним у вчиненні вказаного правопорушення, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 гривень.
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду для її скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Суд вважає за необхідне зазначити, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Елементами верховенства права є принцип рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці. Принцип правової визначеності означає, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.
КУпАП закріплено низку гарантій забезпечення прав суб'єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту особи.
Згідно ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідальність за ч.2 ст.210 КУПАП настає у разі порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, вчиненні в особливий період.
Правила військового обліку визначені у Додатку № 1 до Порядку організації і ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 921 від 07.12.2016, (далі - Правила) на виконання вимог ч. 5 ст. 33 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно із п. 1 Правил призовники і військовозобов'язані повинні:
перебувати на військовому обліку за місцем проживання у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ), за місцем роботи (навчання) на підприємствах, в установах, організаціях, виконавчих комітетах сільських, селищних та міських рад, а також у разі тимчасового вибуття за межі України за місцем консульського обліку в дипломатичних установах України;
прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (органів СБУ) на збірні пункти, призовні дільниці у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках або розпорядженнях районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (органів СБУ)), для взяття на військовий облік та визначення призначення на воєнний час, оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних;
не змінювати місце фактичного проживання (перебування) з моменту оголошення мобілізації, а у воєнний час не виїжджати з місця проживання без дозволу керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, відповідних керівників СБУ або Служби зовнішньої розвідки;
проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки;
проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
особисто у семиденний строк прибувати до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (органів СБУ) з паспортом громадянина України і військово-обліковими документами для зняття з військового обліку в разі вибуття в іншу місцевість до нового місця проживання, у службові відрядження, на навчання, у відпустку чи на лікування (строком понад три місяці за межі України), у разі зміни місця проживання в межах міста з переїздом на територію іншого адміністративного району;
особисто повідомляти у семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади;
негайно повідомляти районним (міським) територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки (органам СБУ) за місцем військового обліку про втрату військово-облікового документа;
подавати щороку до 1 жовтня до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки документи, що підтверджують право призовників на відстрочку від призову на строкову військову службу.
Як встановлено з матеріалів справи, згідно протоколу №324 від 26.10.2022 року, у вину ОСОБА_1 ставилися наступні дії: надання військово-облікового документу невстановленого зразка, відмова від проходження військово-лікарської комісії, що є порушенням вимоги ч.10 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.17 Закону України «Про оборону України», абз.4 п.1 Додатку 1 до Постанови КМУ №921 від 07.12.2016 року, за що передбачена відповідальність ч.2 ст.210 КУпАП.
Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції позивач отримав повістку і з'явився 07.10.2022 року на 10.00 год до Вінницького об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що розташований по АДРЕСА_1 , для проходження військово-лікарської комісії.
При прибутті у встановлений час повідомив представників комісії, що за станом здоров'я він є обмежено придатним та був знятий з військового обліку згідно з наказом МОУ №342 від 2006 року, військову службу не проходив, війкову кафедру не закінчував. Однак був направлений на проходження військово-лікарської комісії, куди з'явився вчасно і пройшов медичний огляд всіма спеціалістами. За результатами медичного обстеження отримав акт №5527 - дослідження стану здоров'я від 07.10.2022 року та направлення на консультацію до нефролога в обласну лікарню і нову повістку на 20.10.2022 року на 10.00 год. ОСОБА_1 звернувся до сімейного лікаря у ЦПМСД №4 та отримав відповідне направлення до нефролога. Нефролог обласної клінічної лікарні ім.. М.І. Пирогова відмовила ОСОБА_1 в амбулаторному обстеженні і запропонувала стаціонарну диспансеризацію, від проходження якої позивач відмовився у зв'язку з сімейними обставинами (виховання неповнолітньої доньки 2007 року народження, мати якої проходить військову службу в ЗСУ в іншому гарнізоні) та відсутністю коштів та часу для проходження необхідних лікарських призначень (немає доходу, має на утриманні батьків-інвалідів). 20.10.2022 року о 10.00 год. позивач повторно з'явився до Вінницького об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, де лікар ОСОБА_2 за наказом керівника ОСОБА_3 видала йому направлення на безкоштовні аналіз сечі та УЗД-ОЧП і нову повістку на 26.10.2022 року.
Аналіз позивач зробив (результат з відхиленням від норми), однак оскільки УЗД-ОЧП безкоштовно не проводять, коштів для оплати у позивача не має, тому ОСОБА_1 не зміг надати результати вказаного вище обстеження. З'явившись 26.10.2022 року до Вінницького об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки позивач надав лікарю ОСОБА_2 результати дослідження та лікар, почувши пояснення позивача з приводу відсутності результату УЗД-ОЧП, викликала конвоїра, та в присутності сторонніх осіб в грубій формі розголошувала конфіденційну інформацію щодо стану здоров'я позивача, погрожували складенням протоколу, штрафом, та відправленням на першу лінію. Тоді ж ОСОБА_4 зачитала позивачу протокол №324, складений за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.210 КУпАП. 28.10.2022 року о 10.00 год, позивач отримав копію протоколу разом із оскаржуваною постановою, якою на позивача накладено штраф в сумі 1700 гривень.
Разом з тим, як зазначено в рішенні суду першої інстанції, представник відповідача, зазначила, що в оскаржуваній постанові зазначено іншу суть правопорушення ОСОБА_1 , за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності а саме: неявка ОСОБА_1 до ОМТЦК та СП, яка не відповідає дійсним обставинам.
За диспозицією правопорушення, за яке ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності в частині відомостей про неявку на виклики до ОМТЦК та СП відповідний протокол не складався, будь - які пояснення в особи не відбирались, а тому наведення таких відомостей в оскаржуваній постанові є грубим порушенням порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності, оскільки такі фактичні обставини відповідним протоколом, що є (за даних обставин) єдиним доказом правопорушення не встановлені.
Крім того, дії ОСОБА_1 у вигляді надання військово-облікового документу невстановленого зразка, зазначені у протоколі №324, не знайшли відображення в оскаржуваній постанові.
Колегія суддів зазначає, що докази і доказування - один із найважливіших інститутів адміністративного права. Адже саме з допомогою доказів суд з'ясовує дійсні правовідносини сторін, обставини, що мають значення для справи.
Суд зауважує, що докази - це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані.
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів, яка викликає у суб'єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об'єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.
Статтею 245 КУпАП визначено, що в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
В ст.280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що відповідач при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний був з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано обґрунтованих пояснень та доказів щодо правомірності дій відповідача.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.210 КУпАП.
А тому з огляду на вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірна постанова є протиправною та підлягає скасуванню. Водночас, доводи апеляційної скарги відповідача вищенаведені обставини не спростовують, та не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій часттні.
Разом з тим, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо застосування в даному випадку п.2,ч.3 ст.286 КАС України та направлення справи на новий розгляд до Вінницького об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, з огляду на наступне.
При вирішенні справи апеляційний суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави (ст.3, ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України).
Ч.3 ст.62 Конституції України передбачено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи слід тлумачити на її користь.
У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
Частиною 3 статті 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи те, що як при розгляді судом першої інстанції, так і апеляційної інстанції було встановлено протиправність дій відповідача щодо винесення спірної постанови та притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, будь яких доказів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не встановлено, тому з метою належного та повного захисту порушених прав позивача, колегія суддів приходить до висновку, що постанова №324 від 28.10.2022 року є протиправною та підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення, без направлення справи на новий розгляд до Вінницького об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині направлення справи на новий розгляд до Вінницького об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Вінницького об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2022 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до начальника Вінницького об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки ОСОБА_3 про скасування постанови №324від 28.10.2022року в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2ст.210КУпАП задовольнити.
Скасувати постанову №324 від 28.10.2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.2 ст.210 КУпАП та закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення.
Постанова суду набирає законної сили у порядку ст.ст. 272, 325 КАС України та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України не може бути оскаржена.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.