П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 лютого 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/17440/22
Головуючий в 1 інстанції: Пекний А.С.
ухвала суду першої інстанції прийнята
у м. Одеса, 08 грудня 2022 року
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Бітова А.І., Градовського Ю.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, начальника ВАП та аналітики управління розвитку транспортної інфраструктури Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Гавриленко Сніжани Михайлівни про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
У грудні 2022 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до позовом до Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради (далі відповідач 1, Департамент), начальника ВАП та аналітики управління розвитку транспортної інфраструктури Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Гавриленко Сніжани Михайлівни (далі - відповідач 2, Гавриленко С.М.), про:
визнання протиправними дій Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради щодо відправлення постанови серії ОДП5834384 від 24.06.2022 для примусового виконання до органу виконавчої служби;
зобов'язання Департамент транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради відновити права ОСОБА_1 шляхом відкликання від Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському регіоні Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виконавчого документу, а саме - постанови серії ОДП5834384 від 24.06.2022 року, з тим, щоб було закінчено виконавче провадження №70220527 на підставі пункту 10 частини першої статті 39 Закону України “Про виконавче провадження”;
визнання протиправними дій начальника ВАП та аналітики управління розвитку транспортної інфраструктури Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Гавриленко Сніжани Михайлівни щодо відправлення постанови серії ОДП 5834384 від 24.06.2022 року інспектора з паркування Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Сігаєва Павла Олександровича для примусового виконання до органу виконавчої служби.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року, відмовлено у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України.
Приймаючи вказану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини не відноситься до юрисдикції адміністративних судів і даний спір не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, позивачем подано на вказану ухвалу суду першої інстанції апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та не правильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати ухвалу від 08.12.2022р. та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 дійшов хибного висновку, що такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства за правилами КАС України, оскільки оскаржуваними діями відповідачів ініційовано примусове стягнення з позивача штрафної санкції, за результатами чого буде змінено фінансове становище позивача і тому є сенс у оскарженні таких дій. Скаржник наголошує на тому, що оскільки строк пред'явлення до виконання постанови департаменту серії ОДП5834384 від 24.06.2022р. вийшов, у відповідачів не було підстав для направлення її для примусового виконання.
На підставі ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення (в даному випадку ухвали) в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст.6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Приписи ч.1 ст.2 КАС України регламентують необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, як вірно зауважив суд першої інстанції в своїй ухвалі, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в ч. 2 ст. 19 КАС України, а саме справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених п. 9, 10 ч. 1 цієї статті.
Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що в силу приписів п.п. 1, 2 ч.1 ст.4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб'єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вказаними вище положеннями процесуального закону окреслено перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, за правилами ч. 6 ст. 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Суд першої інстанції вірно вказав, що гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Колегія суддів враховує, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, тлумачиться в контексті ч. 3 ст. 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах, зокрема, від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 12.12.2018р. у справі №802/2474/17-а.
Таким чином, кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Водночас право на судове оскарження не є абсолютним, наявність лише формальної або процедурної помилки, без врахування рішення, яке має для суб'єкта конкретні юридичні наслідки, не є підставою для звернення до суду.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що спірні правовідносини виникли з приводу вчинення на думку позивача неправомірних дій відповідачами як органом і посадовою особою, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, які в свою чергу полягають у надісланні для примусового виконання до органу державної виконавчої служби постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, на підставі якої 07.11.2022 відкрито виконавче провадження № 70220527.
Так, у позові позивач зазначає, що протиправність оскаржуваних ним у позові дій він вбачає у зазначенні неправильної дати набрання законної сили постановою та надіслання її до органу виконавчої служби посадовою особою відповідача-1, яка безпосередньо не притягала його до адміністративної відповідальності.
Суд першої інстанції ґрунтовно зауважив, що порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності, у тому числі процедура розгляду справи про адміністративне правопорушення та звернення постанови про накладення адміністративного стягнення до виконання, вирішення питань, зв'язаних з виконанням постанови та контролю за їх виконанням - врегульовані Кодексом України про адміністративні правопорушення.
При цьому, порядок виконання такої постанови як виконавчого документа унормований в Законі України «Про виконавче провадження», в якому також визначені вимоги до виконавчих документів, строку звернення їх до виконання та наслідки недотримання цих вимог.
Колегія суддів дослідивши матеріали позову, погоджується з твердженням суду першої інстанції про не доведення позивачем обґрунтування які саме його права, свободи або інтереси були порушені оскаржуваними у даному позові діями.
Доказів визнання протиправною і скасування постанови серії ОДП5834384 від 24.06.2022 позивачем до матеріалів справи не надано.
Також не надано й доказів виконання зазначеної вище постанови серії ОДП5834384 від 24.06.2022позивачем та надіслання ним платіжного документу до органу (посадовій особі), який виніс постанову про накладення штрафу.
На переконання судової колегії, самі по собі дії відповідачів щодо направлення постанови серії ОДП5834384 від 24.06.2022 для примусового виконання до органу виконавчої служби не створюють безпосередньо жодних обов'язків для позивача, відтак не можуть порушувати будь-які права позивача унаслідок направлення зазначеної постанови.
Отже, визнання протиправними таких дій не призводить до втрати постановою серії ОДП5834384 від 24.06.2022 своїх якостей як виконавчого документу та не є підставою для закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документу) у розумінні Закону України «Про виконавче провадження».
Тобто, права позивача у межах окреслених вимогами та обґрунтуванням позову спірних правовідносин не можуть бути порушені внаслідок направлення постанови серії ОДП5834384 від 24.06.2022р., про що суд першої інстанції вірно зазначив у своїй ухвалі.
В свою чергу, ефективним і належним способом захисту прав позивача у правовідносинах щодо накладення адміністративного стягнення та його виконання може бути оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, а так само оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця з врахуванням приписів статті 287 КАС України.
Беручи до уваги наведене, враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства та водночас наявності підстав для відмови у відкритті провадження у справі, з огляду на через непідсудність його, а також очевидну відсутність спору між позивачем та відповідачами, що б підлягав розгляду судом.
При цьому, в таких випадках суд не роз'яснює, до якого суду слід звертатися з таким позовом (правову позицію висловлено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі №800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі №9901/497/18, від 5 лютого 2019 року у справі №9901/638/18 та від 27 лютого 2019 року у справі №9901/798/18), оскільки спір не підлягає вирішенню судами.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано чи порушено норми матеріального чи процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності, підстави для її скасування відсутні.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що при постановленні ухвали суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції від 08.12.2022 року не вбачається.
Керуючись ст.ст. 241-243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року у справі №420/17440/22 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Танасогло Т.М.
Судді Бітов А.І. Градовський Ю.М.