31 січня 2023 року м. Київ № 320/7769/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Вишгородської міської ради
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Вишгородської міської ради, в якому позивач просить суд:
- визнати противоправним та скасувати рішення Вишгородської міської ради від 17.06.2021 № 8/34 прийнятого на черговій 8 сесії Вишгородської міської ради VIII скликання, про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 (площею 0,06 га, вул. Піщана)», за результатами повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 ) від 24.06.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,06 гектара, яка знаходиться по вул. Піщана, м. Вишгород, яка розташована поблизу земельної ділянки розташованою за адресою АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- зобов'язати Вишгородську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,06 гектара, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки розташованою за адресою АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- стягнути на користь ОСОБА_1 з Вишгородської міської ради 5000 грн. завданої моральної шкоди.
Вказаній адміністративній справі присвоєно єдиний унікальний номер № 320/7769/21.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням суду у справі № 320/6702/20 зобов'язано Вишгородську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24.06.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до викопіювання з кадастрової карти та прийняти відповідне рішення.
Позивач зазначив, що за результатами повторного розгляду клопотання відповідачем прийнято рішення, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв'язку з тим, що земельна ділянка у відповідності до плану зонування території м. Вишгород, затвердженого рішенням Вишгородської міської ради від 28.01.2016 № 5/11 «Про затвердження плану зонування території міста Вишгород», розташована в межах території, яка потрапляє в охоронну зону від повітряних ліній, в межах якої забороняється будувати житлові, громадські та дачні будинки; розташування автозаправних станцій або сховища паливно-мастильних матеріалів; влаштовувати спортивні майданчики для ігор; стадіони; ринки; зупинки громадського транспорту, відповідно до ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», затвердженого наказом Мінрегіонбуду від 26.04.12019 року № 104 в межах даної зони забороняється будувати житлові, громадські та дачні будинки; розташовувати автозаправні станції або сховища паливно-мастильних матеріалів; влаштовувати спортивні майданчики для ігор; стадіони; ринки; зупинки громадського транспорту.
На думку позивача спірне рішення не є належним чином мотивованим, оскільки не містить правового регулювання та положень законів, що слугували підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим, у відповідності до п. 14.2.5 ДБН Б.2.2-12:2019 «планування та забудова територій», розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускається: у охоронних зонах магістральних газо-, нафто-, продуктопроводів, складів паливно-мастильних матеріалів, повітряних ліній електропередач без наявності відповідних погоджень, що свідчить про те, що законодавство немає заборон надання земель у постійне користування будівництва, а передбачає лише певні обмеження при її користуванні та погоджування на певні дії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 05.08.2021 о 13:30 год.
Також судом встановлено, що 30.06.2021 до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Вишгородської міської ради, в якому позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яке полягає у неприйнятті рішення на чергової 8 сесії Вишгородської міської ради VIII скликання питанням № 039 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 (площею 0,06 га, вул. Піщана)», за результатами повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 ) від 24.06.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,06 гектара, яка знаходиться по вул. Піщана, м. Вишгород, яка розташована поблизу земельної ділянки розташованою за адресою АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- зобов'язати Вишгородську міську раду надати ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,06 гектара, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки розташованою за адресою АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- стягнути на користь ОСОБА_1 з Вишгородської міської ради 5000 грн. завданої моральної шкоди.
Вказаній адміністративній справі було присвоєно єдиний унікальний номер справи № 320/7770/21.
В обґрунтування вказаних позовів зазначено про те, що рішенням суду у справі № 320/6702/20 зобов'язано Вишгородську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24.06.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до викопіювання з кадастрової карти та прийняти відповідне рішення.
Позивач зазначив, що за результатами повторного розгляду клопотання відповідачем не було прийнято рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відносно поданого позивачем клопотання, чим порушив право позивача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 05.08.2021 о 13:45 год.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 суд об'єднав в одне провадження адміністративні справи № 320/7769/21 та № 320/7770/21 з присвоєнням адміністративній справі номеру №320/7769/21. Адміністративну справу № 320/7770/21 приєднано до матеріалів адміністративної справи № 320/7769/21.
Копію ухвали суду від 05.07.2021 та від 12.07.2021 та копії позовних заяв було направлено відповідачу засобами поштового зв'язку, що підтверджується наявними у справі матеріалами.
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
Приписами частини першої - другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено що, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач своїм правом про надання письмового відзиву не скористався, будь-яких письмових пояснень по суті спору не надав.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2021 суд продовжив строк проведення підготовчого провадження в адміністративній справі № 320/7769/21 та відклав підготовче засідання у справі на 27.09.2021. Додатково суд повторно витребував від відповідача докази по справі, зокрема належним чином засвідчені копії заяви(клопотання) поданого ОСОБА_1 від 24.06.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність та рішення за результатами розгляду вказаної заяви на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 у справі № 320/6702/20.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до розгляду по суті на 26.10.2021.
У судове засідання 26.10.2021 сторони не з'явились. Від відповдіача до суду надійшло клопотання про здійснення судового розгляду справи за відсутності представників відповідача.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.10.2021 суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується відомостями паспорта громадянина України № НОМЕР_2 .
24.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського міського голови із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
До вказаного клопотання позивачем було додано наступні документи: копію паспорта; графічне розташування ділянки на 3-х аркушах; копію довідки внутрішньо переміщеної особи, копію посвідчення учасника бойових дій.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання, позивач звернувся з позовом до суду.
Рішенням Київського оружного адміністративного суду від 24.11.2020 у справі № 320/6702/20, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2021, адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнили частково.
Визнано протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 24.06.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
Зобов'язано Вишгородську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24.06.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до викопіювання з кадастрової карти та прийняти відповідне рішення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 1500, 00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Вишгородської міської ради.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2020 у справі № 320/6702/20 Вишгородська міська рада Київської області прийняла рішення від 17.06.2021 № 8/34 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 », яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,06 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до викопіювання з кадастрової карти у зв'язку з тим, що земельна ділянка, яка розглядалася, як можлива для надання у власність, у відповідності до плану зонування території м. Вишгород, затвердженого рішенням Вишгородської міської ради від 28.01.2016 року № 5/11 «Про затвердження плану зонування території міста Вишгород», земельна ділянка розташована в межах території, яка потрапляє в охоронну зону від повітряних ліній, в межах якої забороняється будувати житлові, громадські та дачні будинки; розташування автозаправних станцій або сховища пально-мастильних матеріалів; влаштовувати спортивні майданчики для ігор; стадіони; ринки; зупинки громадського транспорту, відповідно до ДБН Б.2.2 - 12:2019 «Планування та забудова територій», затвердженого наказом Мінрегіонбуду від 26.04.2019 року № 104 в межах даної зони забороняється будувати житлові, громадські та дачні будинки; розташовувати автозаправні станції або сховища пально-мастильних матеріалів; влаштовувати спортивні майданчики для ігор; стадіони; ринки; зупинки громадського транспорту.
Не погоджуючись зі спірним рішенням про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та з бездіяльністю відповідача щодо прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,06 гектара, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки розташованою за адресою АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з положеннями статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до статті 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 вказаної статті).
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина 3 вказаної статті).
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина 4 вказаної статті).
У статті 121 Земельного кодексу України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах - не більше 0,10 гектара.
Згідно із частиною 6 статті 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118).
Згідно із частиною 9 статті 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
З аналізу зазначених норм діючого законодавства яке регулює земельні відносини вбачається, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.
Системний аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.
Суд зауважує, що відповідно до положень статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Таким чином, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
У постанові від 30.05.2018, прийнятою у справі № 826/5737/16, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.
Зокрема, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом, зокрема у разі невідповідності місця розташування ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів (постанова Верховного Суду від 03.04.2019 у справі 509/4722/16-а).
Як було вказано вище, підставою для відмови у наданні позивачеві дозволу на розробку землевпорядної документації, а саме проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність стало твердження відповідача про те, що у відповідності до плану зонування території м. Вишгород, затвердженого рішенням Вишгородської міської ради від 28.01.2016 року № 5/11 «Про затвердження плану зонування території міста Вишгород», земельна ділянка розташована в межах території, яка потрапляє в охоронну зону від повітряних ліній, в межах якої забороняється будувати житлові, громадські та дачні будинки; розташування автозаправних станцій або сховища пально-мастильних матеріалів; влаштовувати спортивні майданчики для ігор; стадіони; ринки; зупинки громадського транспорту, відповідно до ДБН Б.2.2 - 12:2019 «Планування та забудова територій», затвердженого наказом Мінрегіонбуду від 26.04.2019 року № 104 в межах даної зони забороняється будувати житлові, громадські та дачні будинки; розташовувати автозаправні станції або сховища пально-мастильних матеріалів; влаштовувати спортивні майданчики для ігор; стадіони; ринки; зупинки громадського транспорту.
Закон України «Про основи містобудування» від 16.11.1992 № 2780-ХІІ визначає правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні і спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини.
Статтею 1 вказаного закону обумовлено, що містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про основи містобудування» містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.
Містобудівна документація є основою для:
- вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення;
- підготовки обґрунтованих пропозицій щодо встановлення та зміни меж населених пунктів;
- підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації;
- вирішення питань щодо розташування та проєктування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій;
- вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.
Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Відповідно до визначення наданого у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
Частиною першою, другою статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обумовлено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
Як було зазначено вище, підставою для відмови у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землевпорядної документації стало твердження відповідача про знаходження обраної позивачем земельної ділянки у відповідності до плану зонування території м. Вишгород, затвердженого рішенням Вишгородської міської ради від 28.01.2016 року № 5/11 «Про затвердження плану зонування території міста Вишгород», в межах території, яка потрапляє в охоронну зону від повітряних ліній, в межах якої забороняється будувати житлові, громадські та дачні будинки, тощо.
Водночас, суд зауважує що зі змісту визначення наданого у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території (зонінг) - документація, що є складовою комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади або генерального плану населеного пункту і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон, але не встановлювати певні заборони, зокрема щодо будівництва.
Суд зазначає, що відповідно до зазначеного позивачем на схемі та ділянці графічної частини плану зонування території міста Вишгород місце бажаного розташування земельної ділянки обраної позивачем, земельна ділянка перебуває в зоні «Ж-3», яка віднесена до зони змішаної багатоквартирної житлової забудови та громадської забудови. Разом з тим, відповідач не заперечував відносно відповідності зазначеного позивачем на графічному матеріалі місця розташування земельної ділянки.
Згідно з абзацом першим статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» будівельні норми, норми і правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують розробку і реалізацію містобудівної документації, проєктів конкретних об'єктів з урахуванням соціальних, природно-кліматичних, гідрогеологічних, екологічних та інших умов і спрямовані на забезпечення формування повноцінного життєвого середовища та якнайкращих умов життєдіяльності людини.
Відповідно до пункту «б» частини першої, частини другої статті 112 Земельного кодексу України охоронні зони створюються: уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.
Згідно з частинами першою та другою статті 22 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів» від 09.07.2010 №2480-VI охоронні зони об'єктів енергетики встановлюються вздовж повітряних та кабельних ліній електропередачі та навколо електростанцій, електропідстанцій, струмопроводів і пристроїв, для забезпечення нормальних умов експлуатації об'єктів енергетики, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.
Охоронні зони уздовж повітряних ліній електропередачі встановлюються у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидва боки ліній від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення на певній відстані залежно від напруги ліній електропередачі.
Пунктом 1 Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 №209 ( які були чинними станом на час виникнення спірних правовідносин у редакції від 05.04.2017), передбачено, що Правила охорони електричних мереж запроваджуються з метою забезпечення збереження електричних мереж, створення належних умов їх експлуатації та запобігання нещасним випадкам від впливу електричного струму і використовуються у разі проектування, будівництва та експлуатації електричних мереж, а також під час виконання робіт або провадження іншої діяльності поблизу електричних мереж. Електричними мережами, які підлягають охороні згідно з Правилами, вважаються трансформаторні підстанції, розподільні пункти і пристрої, струмопроводи, повітряні лінії електропередачі, підземні і підводні кабельні лінії електропередачі та споруди, які до них належать.
Як передбачено пунктом 2 Правил №209, для створення нормальних умов експлуатації електричних мереж, забезпечення їх збереження та дотримання вимог техніки безпеки здійснюються такі заходи: відводяться земельні ділянки; встановлюються охоронні зони; визначаються мінімально допустимі відстані; прокладаються просіки у лісових, садових, паркових та інших багаторічних насадженнях.
Відповідно до пункту 5 Правил №209 охоронні зони електричних мереж встановлюються, зокрема уздовж повітряних ліній електропередачі - у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення на відстань: (для повітряних ліній напругою) 2 метрів - до 1 кВ; 10 метрів - до 20 кВ; 15 метрів - 35 кВ; 20 метрів - 110 кВ; 25 метрів - 150, 220 кВ; 30 метрів - 330, 400, 500, +(-)400 кВ; 40 метрів - 750 кВ.
Відповідно до пункту 8 Правил №209 забороняється в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну роботу електричних мереж, спричинити їх пошкодження або нещасні випадки, а саме, серед іншого: будувати житлові, громадські та дачні будинки.
Згідно з частиною четвертою статті 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом; ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування; е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів; є) землі під об'єктами інженерної інфраструктури міжгосподарських меліоративних систем, які перебувають у комунальній власності.
Суд зауважує, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було надано до суду доказів на підтвердження правомірності викладеного у спірному рішенні висновку про знаходження запитуваної позивачем до відведення земельної ділянки в охоронній зоні від повітряних ліній.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Проте відповідач не довів правомірності свого рішення та не спростував аргумент позивача щодо відсутності охоронних і санітарно-захисних зон електричних мереж у місці розташування бажаної земельної ділянки.
Крім того, суд звертає увагу на те, що виходячи з норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування з питань надання у власність земельних ділянок вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Водночас, статтею 50 Закону України «Про землеустрій» визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, серед іншого, перелік обмежень у використанні земельних ділянок та кадастровий план земельної ділянки.
У свою чергу, статтею 1 цього Закону закріплено, що план земельної ділянки - графічне зображення, що відображає місцезнаходження, зовнішні межі земельної ділянки та межі земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельних сервітутів), а також розміщення об'єктів нерухомого майна, природних ресурсів на земельній ділянці.
Таким чином, на етапі розроблення проекту землеустрою з відведення земельної ділянки можуть бути визначені, у разі потреби, обмеження у використанні земельної ділянки з урахуванням норм, визначених Законом України «Про регулювання містобудівної документації» та Правилами № 209, що у свою чергу свідчить про неправомірність рішення Вишгородської міської ради від 17.06.2021 № 8/34 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 (площею 0,06 га, вул. Піщана)», у зв'язку з тим, що земельна ділянка розташована межах території, яка потрапляє в охоронну зону від повітряних ліній.
В силу частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Відповідачем не повідомлено суду про наявність поважних причин для неподання відзиву у строк, встановлений судом. Отже суд кваліфікує відсутність відзиву відповідача як визнання ним позову.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання противоправним та скасування рішення Вишгородської міської ради від 17.06.2021 № 8/34 прийнятого на черговій 8 сесії Вишгородської міської ради VIII скликання, про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 (площею 0,06 га, вул. Піщана)», за результатами повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 ) від 24.06.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,06 гектара, яка знаходиться по вул. Піщана, м. Вишгород, яка розташована поблизу земельної ділянки розташованою за адресою АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Вишгородської міської ради, яке полягає у неприйнятті рішення на чергової 8 сесії Вишгородської міської ради VIII скликання питанням № 039 “Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 (площею 0,06 га, вул. Піщана)”, за результатами повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 ) від 24.06.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,06 гектара, яка знаходиться по вул. Піщана, м. Вишгород, яка розташована поблизу земельної ділянки розташованою за адресою АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, то суд не вбачає підстав для її задоволення, оскільки належним та ефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивача є саме визнання протиправним та скасування спірного рішення від 17.06.2021 № 8/34. Тому у цій частині позовних вимог суд відмовляє у позові.
Відповідно до приписів частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, що не є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.
Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання ухвалити рішення.
Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов'язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.07.2020 у справі №810/2474/18.
У цій справі відповідачем було безпідставно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації, оскільки наявність тих обставин, які були покладені в основу спірного рішення про відмову, не була доведена відповідачем, а тому спростовується судом.
Враховуючи, що будь-які інші перешкоди для надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки відсутні, суд вважає, що ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачеві відповідного дозволу.
Відповідно до частини шостої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.
Суд зазначає, що у зв'язку з розпочатою військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
У подальшому, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 22.05.2022 №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15.08.2022 №2500-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 07.11.2022 № №757/2022, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 16.11.2022 № 2738-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Отже, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII.
У свою чергу, відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
Суд вважає, що вказані обставини унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в частині повторного розгляду заяви позивача , а тому відповідно до ч.3 ст.378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.
Щодо вимоги позивача про стягнення на користь ОСОБА_1 з Вишгородської міської ради 10000 грн. завданої моральної шкоди суд зазначає наступне.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України обумовлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до положень статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та непов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Однак, як встановлено судом, позивачем не доведено, що зазначеними вище діями та бездіяльністю відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме не надано жодних належних доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача та заподіянням їй шкоди, з яких міркувань вона виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.
Водночас, з врахуванням викладеного, суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 804/6922/16.
За наведених обставин та усталеного правового врегулювання, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити за відсутністю підстав.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано та не доведено правомірність та законність своїх дій та рішення при розгляді клопотання позивача, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що під час звернення позивача до суду останній судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору за звернення до суду з позовом.
Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 грн, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 05.09.2020 між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатське об'єднання «Октопус» (Адвокатське об'єднання) було укладено договір № 105/1 про надання правової допомоги від 05.09.2020, за умовами якого Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надати комплекс юридичних послуг, пов'язаних із захистом прав та охоронюваних законом інтересів Клієнта у зв'язку із підготовкою, складанням і направленням позовної заяви в Київський окружний адміністративний суд до органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, відносно питання надання дозволів на розробку проекту землеустрою .
Так, відповідно до пункту 4.1 договору юридичну допомогу, що надається Адвокатським об'єднанням , клієнт оплачує в гривнях, шляхом перерахування суми, що визначена в актах виконаних робіт, що складається з розрахунку фактично витраченого часу осіб, призначених для надання правової допомоги, без ПДВ.
Згідно відомостей розрахунку адвокатських послуг за договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) № 105/1 від 05.09.2020, адвокатським об'єднанням було надано наступні види послуг:
1) Здійснення правового аналізу документів, а також документів, надаваних заявником, необхідних для з'ясування фактичних обставин справи, збір матеріалів, первинної документації тощо затрачений час - 30 хвилин;
2) Здійснення правового аналізу судової практики, в питаннях надання безоплатно у власність земельних ділянок - затрачений час 1 година;
3) Складання та подання позовної заяви - витрачений час 1, 5 година. Вартість однієї години адвоката, керуючого партнера Костюка С.В. згідно умов договору №105/1 від 05.09.2020 -1000 грн.
29.06.2021 між сторонами підписано Акта виконаних робіт за договором №105/1 від 05.09.2020 про надання правової допомоги (адвокатських послуг), згідно умов вказаного акта клієнт підтверджує, що адвокатські послуги, зазначені в пункту 1 Акту, надані Адвокатським об'єднанням в повному обсязі і на належному рівні якості. Ціна адвокатських послуг в рамках наданих Адвокатським об'єднанням послуг згідно договору складає 3000 грн. (без ПДВ).
Згідно відомостей розрахунку адвокатських послуг за договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) № 105/1 від 05.09.2020, адвокатським об'єднанням було надано наступні види послуг:
1) Здійснення правового аналізу документів, а також документів, надаваних заявником, необхідних для з'ясування фактичних обставин справи, збір матеріалів, первинної документації тощо затрачений час - 30 хвилин;
2) Здійснення правового аналізу судової практики, в питаннях надання безоплатно у власність земельних ділянок - затрачений час 1 година;
3) Складання та подання позовної заяви - витрачений час 1, 5 година. Вартість однієї години адвоката, керуючого партнера Костюка С.В. згідно умов договору №105/1 від 05.09.2020 -1000 грн.
30.06.2021 між сторонами підписано Акта виконаних робіт за договором №105/1 від 05.09.2020 про надання правової допомоги (адвокатських послуг), згідно умов вказаного акта клієнт підтверджує, що адвокатські послуги, зазначені в пункту 1 Акту, надані Адвокатським об'єднанням в повному обсязі і на належному рівні якості. Ціна адвокатських послуг в рамках наданих Адвокатським об'єднанням послуг згідно договору складає 3000 грн. (без ПДВ).
Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зауважує, що відповідачем під час розгляду справи не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката позивача та, відповідно, жодним чином не спростовано правомірність заявленого представником позивача клопотання щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу.
Так, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, заявлених позивачем, суд встановив, що позовні вимоги які були заявлені в межах адміністративного позову № 320/7669/21 та 320/7670/21 стосуються одного й того ж предмету - зокрема отримання позивачем дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,06 гектара, яка знаходиться по вул. Піщана, м. Вишгород, яка розташована поблизу земельної ділянки розташованою за адресою м. Вишгород, вул. Піщана 43, яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти. Вказане, у свою чергу, ставить під сумнів доцільність подання до суду декількох позовів, предметом яких є отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки у порядку приватизації за одним і тим самим клопотанням. Наведене, у свою чергу, ставить під сумнів необхідності понесення позивачем витрат на правничу допомогу з одного й то ж питання з тих же обставин у подвійному розмірі.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС).
З огляду на зазначене, суд вважає, що сума витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме - на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача та є такими, що пов'язані з розглядом даної справи, їх розмір є цілком обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, а також співмірним з виконаними адвокатом роботами (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати противоправним та скасувати рішення Вишгородської міської ради від 17.06.2021 № 8/34 прийняте на черговій 8 сесії Вишгородської міської ради VIII скликання, про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 (площею 0,06 га, вул. Піщана)», за результатами повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 ) від 24.06.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,06 гектара, яка знаходиться по вул. Піщана, м. Вишгород, яка розташована поблизу земельної ділянки розташованою за адресою АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
3. Зобов'язати Вишгородську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,06 гектара, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки розташованою за адресою АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Відстрочити виконання рішення суду у зобов'язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
6. Стягнути з Вишгородської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 04054866; місцезнаходження: 07300, Київська область, м. Вишгород, пл. Шевченка, 1,) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.