Номер провадження 22-ц/821/168/23Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/11422/17 Категорія: 311000000 Токова С.Є.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
31 січня 2023 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
секретар Попова М.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - адвокат Міщенко Сергій Валентинович;
відповідачі - Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;
особа, яка подала апеляційну скаргу - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення заборгованості по заробітній платі та зобов'язання внести запис до трудової книжки,
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом до ПАТ «Українська інноваційна компанія», обґрунтовуючи його тим, що з 04 листопада 2005 року вона була прийнята на посаду касира відділення № 2 Дніпровської філії Акціонерного товариства "Український інноваційний банк" (далі ПАТ «Укрінбанк»).
У зв'язку із змінами в організації виробництва ПАТ "Укрінбанк", на підставі наказу № 61-к від 11 квітні 2016 року її було звільнено з посади менеджера із залученням клієнтів Черкаського відділення ПАТ "Укрінбанк" на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.
З 18 квітня 2016 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду головного менеджера Черкаського центрального відділення ПАТ" Укрінбанк" за строковим трудовим договором, на строк із 18 квітня 2016 року по 30 червня 2016 року, про що видано наказ № 97-к від 12 квітня 2016 року. Після закінчення дії строкового договору жодна із сторін не здійснила дій, направлених на його припинення чи переукладення, у зв'язку з чим вона продовжувала працювати до 13 вересня 2017 року.
13 вересня 2017 року нею було направлено заяву голові правління ПАТ "Українська інноваційна компанія" про звільнення за власним бажанням, проведення з нею остаточного розрахунку та видачі належним чином оформленої трудової книжки, проте така вимога була проігнорована.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 грудня 2020 року за клопотанням представника позивача проведено заміну неналежного відповідача на належного, а саме на ПАТ "Укрінбанк» та залучено в якості співвідповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
З урахуванням заяви про збільшення та уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" на її користь невиплачену заробітну плату за період з 01 липня 2016 року до 13 вересня 2017 року в сумі 59029,84 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5142,63 грн., компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 7578,06 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 46142,72 грн., а всього 117893, 30 грн.
Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк", у зв'язку із звільненням з посади головного менеджера Черкаського Центрального відділення ПАТ"Укрінбанк" за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з 13 вересня 2017 року та зобов'язати Публічне акціонерне товариство " Український інноваційний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" внести в трудову книжку ОСОБА_1 запис про звільнення з 1серпня 2017 року відповідно до статті 38 КЗпП України.
Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 травня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з 01 липня 2016 року до 13 вересня 2017 року в сумі 59029,84 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5142,63 грн., компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 7578,06 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 46142, 72 грн., та витрати за надання правової допомоги в сумі 11 791 грн, а всього 129684,30 грн.
Визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк", у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 з посади головного менеджера Черкаського центрального відділення Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з 13 вересня 2017 року та зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» внести в трудову книжку ОСОБА_1 запис про звільнення з 13 вересня 2017 року відповідно до статті 38 КЗпП України.
Рішення суду обґрунтоване тим, що розрахунок заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проведений позивачем відповідає наявним у матеріалах справи доказам, тому позовні вимоги підлягають до задоволення.
Водночас суд не погодився із твердженнями представника позивача про стягнення коштів як з Фонду гарантування вкладів, так із ПАТ" Укрінбанк" оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідно до Правової позиції Великої палати Верховного Суду по справі № 925/698/16 ПАТ "Український інноваційний банк" є особою, що самостійно здійснює представництво своїх прав та інтересів в процедурі ліквідації державою, як банківська установа, у зв'язку з чим встановлено відсутність правових підстав правонаступництва прав та інтересів банку іншим господарським товариствам а саме ПАТ "Українська інноваційна компанія". На даний час продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень ліквідатора (рішення виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 616 від 17.03.2020 року).
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси залишено без задоволення заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд заочного рішення у справі.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 травня 2021 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В апеляційній скарзі вказує, що судом порушено норми процесуального права, оскільки клопотання про залучення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб співвідповідачем, а також зміна предмету і підстав позову подані після закриття підготовчого засідання.
Звертає увагу, що ОСОБА_1 ніколи не перебувала та не перебуває у трудових відносинах із Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, а ПАТ «Український інноваційний банк» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є дві різні юридичні особи.
Зазначає, що з моменту введення у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноважень органів управління та контролю банку, який зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та є самостійним суб'єктом господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Вважає, що Фонд Гарантування вкладів фізичних осіб не є належним відповідачем у цій справі, так як не є роботодавцем позивача та жодні правовідносини із позивачем у Фонду не виникали, отже, у фонду відсутня будь-яка заборгованість по заробітній платі перед позивачем і обов'язок відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та інших виплат.
Також вказує, що судом необґрунтовано стягнуто із фонду витрати на правничу допомогу.
Представник ПАТ «Український інноваційний банк» подав відзив на апеляційну скаргу та просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі і відмовити у задоволенні позову.
У відзиві вказує, що продовження судових процесів, відсутність відомостей щодо ПАТ «Укрінбанк» та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на продовження процедури виведення ПАТ «Укрінбанк» з ринку в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відсутність також доступу уповноваженої особи до електронних баз даних та первинної документації ПАТ «Укрінбанк», унеможливлюють на даний час у повному обсязі реалізацію встановлених законом повноважень уповноваженої особи ФГВФО на продовження процедури виведення ПАТ «Укрінбанк» з ринку, зокрема, внесення записів до трудової книжки позивача із підтвердженням усіх передбачених чинним законодавством відомостей.
Зазначає, що доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб нарахованої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є обґрунтованими.
Також вказує, що розрахунок по заробітній платі позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами, оскільки офіційні довідки про заробітну плату відсутні та відсутні докази щодо звернення позивача для їх отримання, а наданих позивачем документів не достатньо.
Представник позивача - адвокат Міщенко Сергій Валентинович подав відзив на апеляційну скаргу та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У відзиві вказує, що у зв'язку із запровадженням у ПАТ «Укрінбанк» тимчасової адміністрації, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є належним відповідачем у справі.
Зазначає, що судом було правомірно та з дотриманням норм цивільного процесуального закону замінено відповідача ПАТ «Українська інноваційна компанія» на належних відповідачів за заявою позивача.
Розгляд справи апеляційним судом проведено в режимі відео конференції із представниками ПАТ «Укрінбанк» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за їх клопотанням.
Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Мізунський А.І. з'явився в судове засідання в режимі відео конференції, однак, через недоліки зв'язку був відсутній звук.
Відповідно до ч. 5 ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Заслухавши учасників справи, які з'явились в судове засідання перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути:
1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;
2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Відповідно до статті 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.
Судом першої інстанції встановлено, що 04 листопада 2005 року позивач ОСОБА_1 прийнята на посаду касира відділення № 2 Дніпровської філії акціонерного товариства «Український інноваційний банк «Укрінбанк» міста Черкаси , що підтверджується записами в трудовій книжці (т.1 а.с. 5-6).
24 грудня 2015 року Правлінням Національного банку України було прийнято постанову № 934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Укрінбанк» до категорії неплатоспроможних, а Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 239 від 24 грудня 2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
22 березня 2016 року Правлінням НБУ на підставі пропозиції ФГВФО щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ «Укрінбанк» винесено постанову № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк». На підставі вказаної постанови НБУ виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку .
15 квітня 2016 року на підставі наказу №61-к від 11 квітня 2016 року її було звільнено з роботи у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності і штату працівників ПАТ «Укрінбанк».
Відповідно до наказу № 97 від 12 квітня 2016 року ОСОБА_1 прийнята на роботу головним менеджером з обслуговування клієнтів Черкаського центрального відділення.(т.1 а.с.6) за строковим трудовим договором № 137 від 18 квітня 2016 року ( т.1 а.с. 11).
З 01 липня 2016 року Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» Білою І.В. позивачу припинено виплату заробітної плати. Вказаний факт підтверджується довідкою АБ «Укргазбанк» про відсутність надходжень коштів на зарплатний картковий рахунок ОСОБА_1 (т.1 а.с.14-22) та не заперечується сторонами.
Доказів припинення трудових відносин між ПАТ «Укрінбанк» та ОСОБА_1 після закінчення строку трудового договору матеріали справи не містять.
21 серпня 2017 року ОСОБА_1 направила письмову заяву до Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» з вимогою звільнити її із займаної посади, оформити належним чином трудову книжку та провести остаточний розрахунок при звільненні. Проте, звільнення позивача не відбулося, заробітна плата не була виплачена в зазначений позивачем у заяві день звільнення.
Відповідно до розписки від 06 липня 2017 року ОСОБА_1 , адресованої директору-розпоряднику ФГВФО Ворушиліну К.М. вона отримала трудову книжку та не має претензій щодо стану її цілісності (т. 1 а.с.25).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки жодна із сторін строкового трудового договору не вимагала його припинення до 21 серпня 2017 року, на підставі статті 39-1 КЗпП України трудові відносини між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрінбанк» фактично тривали.
У зв'язку із тим, що роботодавцем не було задоволено заяву ОСОБА_1 від 21 серпня 2017 року про звільнення з роботи, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрінбанк» з 13 вересня 2017 року та зобов'язання внести запис до трудової книжки позивача про звільнення відповідно до статті 38 КЗпП України.
Колегія суддів вказує, що рішення суду першої інстанції не оскаржується у цій частині задоволених позовних вимог.
Так, хоча в апеляційній скарзі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і заявлено вимогу про скасування рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 травня 2021 року та винесення рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, однак, мотивів для скасування рішення суду в частині визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрінбанк» і зобов'язання внести відповідний запис до трудової книжки апеляційна скарга не містить.
Крім того вказані позовні вимоги стосуються не Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а ПАТ «Укрінбанк», який не подавав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для перегляду рішення суду у вказаній частині.
Щодо позовних вимог про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 невиплаченої заробітної плати за період з 01 липня 2016 року до 13 вересня 2017 року в сумі 59029,84 грн., компенсації за невикористану відпустку в сумі 5142,63 грн., компенсації за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 7578,06 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 46142, 72 грн., та витрат за надання правової допомоги в сумі 11 791 грн, а всього 129684,30 грн, колегія суддів вказує наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством (стаття 34 Закону України «Про оплату праці»).
Статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).
Дія Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, поширюється на підприємства, установи та організації усіх форм власності і господарювання і застосовується в усіх випадках порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.
Індексація є складовою частиною заробітної плати, є додатковою заробітною платою і, в разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Встановивши порушення прав позивача в частині не виплати ОСОБА_1 заробітної плати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення на користь позивача невиплаченої заробітної плати за період з 01 липня 2016 року до 13 вересня 2017 року в сумі 59029,84 грн., компенсації за невикористану відпустку в сумі 5142,63 грн. та компенсації за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 7578,06 грн.
На підтвердження розрахунків позивачем надано відповідні докази, достовірність та належність яких не спростована відповідачами.
Колегія суддів відхиляє твердження ПАТ «Укрінбанк» у відзиві на апеляційну скаргу про те, що позивачем не надано офіційні довідки про заробітну плату та докази щодо звернення позивача для їх отримання. Так, в порушення вимог статті 81 ЦПК України відповідачами не надано жодних доказів на спростування інформації, яка міститься у наданих позивачем документах щодо розміру заробітної плати, кількості невикористаних днів щорічної відпустки тощо.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розмір вказаних вище виплат, які слід стягнути на користь позивача у зв'язку зі звільненням з роботи, судом визначено правильно на підставі наданих сторонами належних і допустимих доказах.
Водночас колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо стягнення вказаних сум із Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не із ПАТ «Український інноваційний банк», а також щодо наявності підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку.
Зобов'язання банку, передбачені пунктами 2, 6 частини шостої цієї статті, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду. Однак виплата заробітної плати не обмежується і не пов'язується з фінансовими можливостями банку, оскільки вона передбачена пунктом 3 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Такий правовий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 274/3529/16-ц.
Початок процедури ліквідації банку, про наслідки якої зазначено у статтях 46, 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не тягне за собою обмеження прав працівників (колишніх працівників) такого банку на отримання заробітної плати відповідно до пункту 3 частини шостої статті 36 Закону «Про гарантування вкладів». Крім того, статтею 43 Конституції України гарантоване право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом. Це право кореспондується з вимогами статті 97 та гарантіями статті 233 КЗпП України, статті 21 Закону України «Про оплату праці».
Таким чином, запровадження в банківській установі тимчасової адміністрації чи початок її ліквідації не може бути підставою для відмови у захисті судом права працівника щодо виплати заробітної плати.
Разом з тим відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 362/7975/15-ц (провадження № 61-8798св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-254цс18), обмеження, встановлені статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», поширюються також і на вимоги до банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація або розпочата ліквідація, про стягнення відшкодування, виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, які за своєю природою хоч і стосуються відповідальності роботодавця за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати праці, проте не є вимогами про стягнення заробітної плати.
У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) Верховний Суд, погодившись з висновком Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 226/168/15-ц (провадження № 6-1121цс16), ще раз підтвердив відмінність вимог про стягнення заробітної плати та вимог про стягнення з роботодавця відшкодування, виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунку при звільненні. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи із середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
З огляду на це задоволення позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не допускає стягнення з відповідача коштів в інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» такі вимоги підлягають задоволенню в сьому чергу.
Відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України треба розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує запровадженню тимчасової адміністрації банку.
Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Як зазначено вище, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи із середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Водночас, звернення працівника про стягнення відшкодування пов'язане з порушенням законодавства про оплату праці, а відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235 КЗпП України), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Згідно із матеріалами справи 24 грудня 2015 року Правлінням Національного банку України було прийнято постанову № 934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Укрінбанк» до категорії неплатоспроможних», а Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 239 від 24 грудня 2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2016 року у справі № 826/1162/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2016 року, визнано незаконною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 24 грудня 25015 року № 934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Укрінбанк» до категорії неплатоспроможних», визнано незаконним та скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 грудня 2015 року № 239 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку»
Проте постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2017 року у справі № 826/1162/16 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року і ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Отже постанова Правління Національного банку України № 934 від 24 грудня 2015 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Укрінбанк» до категорії неплатоспроможних», та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 239 від 24 грудня 2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» є чинними.
22 березня 2016 року Правлінням НБУ на підставі пропозиції ФГВФО щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ «Укрінбанк» винесено постанову № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк». На підставі вказаної постанови НБУ виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2016 року у справі № 826/5325/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2016 року, визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 22 березня 2016 року № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» з моменту її прийняття, визнано протиправним та скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 березня 2016 року № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Враховуючи наведене, оскільки процедура ліквідації ПАТ «Укрінбанк» розпочалась у 2015 році та 24 грудня 2015 року було запроваджено тимчасову адміністрацію у ПАТ «Укрінбанк», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні повинен розраховуватись до 23 грудня 2015 року.
Однак позивачем здійснено розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 вересня 2017 року по 07 травня 2018 року.
У зв'язку із наведеним, колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 вересня 2017 року по 07 травня 2018 року в розмірі 46142,72 грн задоволенню не підлягають.
Щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що судом порушено норми процесуального права, оскільки клопотання про залучення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб співвідповідачем, а також зміна предмету і підстав позову подані після закриття підготовчого засідання, колегія суддів вказує наступне.
Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 встановлено, що ПАТ «Укрінбанк» не було припинено чи реорганізовано у встановленому законом порядку в ПАТ «Укрінком», а отже і ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, тобто не є його правонаступником.
Враховуючи наведене, для захисту прав позивача, судом обґрунтовано за клопотанням представника позивача замінено відповідача ПАТ «Українська інноваційна компанія» на ПАТ «Український інноваційний банк», що не є порушенням норм процесуального права, оскільки на час подання позову у 2017 році вказаного судового рішення не існувало, тому позивачу не могло бути відомо, що належним відповідачем у даній справі є саме ПАТ «Український інноваційний банк».
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб слід задовольнити; рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 травня 2021 року в частині стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 невиплаченої заробітної плати за період з 01 липня 2016 року до 13 вересня 2017 року в сумі 59029,84 грн, компенсації за невикористану відпустку в сумі 5142,63 грн, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 7578,06 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 46142, 72 грн, та витрат за надання правової допомоги в сумі 11 791 грн, а всього 129684,30 грн, скасувати і прийняти в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог; стягнути з Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з 01 липня 2016 року до 13 вересня 2017 року в сумі 59029,84 грн, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5142,63 грн, компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 7578,06 грн; в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 46142, 72 грн слід відмовити.
Крім того у зв'язку із тим, що фонд гарантування вкладів фізичних осіб є неналежним відповідачем у даній справі, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб слід відмовити.
Рішення суду в частині визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк", у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 з посади головного менеджера Черкаського центрального відділення Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з 13 вересня 2017 року та зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» внести в трудову книжку ОСОБА_1 запис про звільнення з 13 вересня 2017 року відповідно до статті 38 КЗпП України, не переглядалось апеляційним судом у зв'язку із відсутністю апеляційного оскарження рішення суду в цій частині.
Рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу також фактично не оскаржується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, клопотання про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу під час розгляду судом першої інстанції учасниками справи не подавались, тому колегія суддів приходить до висновку про доведення позивачем понесених нею та документально підтверджених витрат на правничу допомогу у розмірі 11 791 грн.
Водночас у зв'язку зі скасуванням рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та частковим задоволенням позовних вимог, колегія суддів на підставі статті 141 ЦПК України змінює розподіл судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог.
Так, оскільки рішення суду постановлене щодо двох позовних вимог, одна з яких не оскаржується у апеляційному порядку, колегія суддів розраховує розмір судових витрат, які підлягають до стягнення саме в частині оскаржуваних позовних вимог 5895,50 грн (11791 грн / 2).
У зв'язку із задоволенням позовних вимог ОСОБА_1 в оскаржуваній частині на 61 %, з відповідача слід стягнути на користь останньої судові витрати на правничу допомогу в розмірі 3596,26 грн (5895,5*61/100), а всього з урахуванням витрат на правничу допомогу у неоскаржуваній частині - 9491,76 грн (5895,50+3596,26).
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, останньому слід компенсувати за рахунок держави судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1768,39 грн.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 травня 2021 року задовольнити частково.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 травня 2021 року в частині стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 невиплаченої заробітної плати за період з 01 липня 2016 року до 13 вересня 2017 року в сумі 59029,84 грн, компенсації за невикористану відпустку в сумі 5142,63 грн, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 7578,06 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 46142, 72 грн, та витрат за надання правової допомоги в сумі 11 791 грн, а всього 129684,30 грн, скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з 01 липня 2016 року до 13 вересня 2017 року в сумі 59029 гривень 84 коп., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5142 гривні 63 коп., компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 7578 гривень 06 коп.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 46142 гривні 72 коп. відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» на користь ОСОБА_1 витрати за надання правничої допомоги в сумі 9491 гривні 76 коп.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відмовити.
Компенсувати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1768 гривень 39 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 02 лютого 2023 року.
Судді