Справа № 2-2170/11
25 січня 2023 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді - Кочко В.К.,
за участю секретаря - Савченко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Овідіополь справу за скаргою ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області, старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області Мельниченко А.В., стягувач - Публічне акціонерне товариство "МТБ Банк", на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області з приводу примусового виконання рішення
20.02.2020 р. представник ОСОБА_1 - адвокат Згода О.О. звернувся до суду зі скаргою ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області, старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області Мельниченко А.В., стягувач - Публічне акціонерне товариство "МТБ Банк", на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області з приводу примусового виконання рішення.
30.04.2021 р. Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області надіслав до суду заперечення на скаргу у якому зазначав, що в рамках виконавчого провадження 48144636 відбувалося виконання на підставі виконавчого листа №2-2170/11 від 17.07.2014 р. В рамках виконавчого провадження 48144636 10.09.15 р. описано й арештовано нерухоме майно: торгово-виставковий центр, загальною площею 2648,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належне боржнику, яке перебувало у іпотеці ПАТ «МТБ Банк», призначено суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Консалтингове бюро Домінанта» для визначення оцінки арештованого майна. За висновком вартість арештованого майна складала 5 377 647 грн. з висновком ознайомлено сторони виконавчого провадження повідомленням від 17.05.16 р. 24.06.16 р. державним виконавцем направлено до ДП «Сетам» заяву про передачу майна на реалізацію. Відповідно до протоколу №197166 від 14.09.16 р. повторні електронні торги з реалізації предмета іпотеки не відбулися. Заявою від 21.09.16 р. стягувач просив залишити нереалізоване на електронних торгах майно. 27.09.18 р. державним виконавцем предмет іпотеки за ціною 5 377 647 грн. передано ПАТ «МТБ Банк» шляхом заліку забезпечених вимог в рахунок ціни нерухомого майна. Акт про реалізацію предмета іпотеки підставою для видачі нотаріусом свідоцтва про придбання майна з торгів. 14.11.18 р. виконавчий лист повернуто стягувачу за п.2 ст.37 Закону Украйни «Про виконавче провадження». За таких підстав вважає, що дії в рамках виконавчого провадження 48144636 відбувалися за законом та просив відмовити у задоволенні скарги.
21.11.2021 р. представник ОСОБА_1 - адвокат Субботіна Л.В. звернулася до суду зі скаргою в новій редакції, у якій просила визнати незаконною діяльність старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області Мельниченко Ганни Володимирівни в рамках виконавчого провадження №48144636 відкритого на підставі виконавчого листа №2-2170/11 від 17.07.2014 р.щодо передачі стягувачу майна боржника ОСОБА_2 , а саме торгово-виставкового центру, загальною площею 2648,0 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 5 377 647 грн. без врахування ПДВ; визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області Мельниченко Ганни Володимирівни: з визначення вартості, оцінки майна боржника ОСОБА_2 , а саме торгово-виставкового центру, загальною площею 2648,0 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до звіту оцінювача про вартість об'єкту оцінки станом на 10 травня 2016 р. у сумі 5 377 647 грн. без врахування ПДВ, без врахування дійсної ринкової вартості такого майна та з укладання 27.09.18 р. Акту про реалізацію предмета іпотеки шляхом заліку забезпечених вимог в рахунок ціни нерухомого майна за яким майно передано стягувачу без врахування дійсної ринкової вартості такого майна.
ПАТ «МТБ Банк» надав суду заперечення на скаргу у якому зазначав, що є іпотекодержателем за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 за кредитним договором виникла заборгованістьу розмірі 338 975,16 дол. США та 76 333,58 грн., яку у солідарному порядку стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 29.04.2014 р. за рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області. Передача майна, як предмета іпотеки ПАТ «МТБ Банк» відбувалася за ціною 5 377 647 грн. за Актом державного виконавця від 27.09.18 р. шляхом заліку забезпечених вимог в рахунок ціни нерухомого майна. Акт про реалізацію предмета іпотеки став підставою для видачі нотаріусом свідоцтва про придбання майна з торгів. За викладеним вважає, що передача майна іпотекодержателю відбулася на законних підставах, тому у задоволенні скарги слід відмовити.
Скаржник та його представник у судове засідання не з'явилися, представник скаржника - адвокат Субботіна Л.В. надала до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, наполягала на задоволенні скарги, не заперечувала проти ухвалення рішення.
Представник Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області, старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області Мельниченко А.В., представник Публічного акціонерного товариства "МТБ Банк", у судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи, повідомлялись належним чином.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що вимоги скаржника підлягають задоволенню з наступних підстав.
29.04.14 р. рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області задоволений позов ПАТ МТБ Банк" та у солідарному порядку стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 338 975,16 дол. США та 76 333,58 грн., т.я. позичальник належним чином умови кредитного договору не виконав, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за кредитним договором.
16.06.14 р. ухвалою Апеляційного суду Одеської області рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29.04.2014 р. залишено без змін.
17.07.14 р. Овідіопольський районний суд Одеської області видав виконавчий лист №2-2170/11.
10.12.14 р. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України рішення Овідіопольського районного суду від 29.04.14 р. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16.06.14 р. в частині позовних вимог ПАТ «Марфін Банк» до ОСОБА_3 скасовано, а справа в цій частині була передана на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
17.02.2015 р. за заявою ПАТ «Марфін Банк» збільшив позовні вимоги та просив суд стягнути з ОСОБА_3 463552,11 дол. США та 4 049 866,85 грн.
12.03.2015 р. рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області у задоволені позову ПАТ МТБ Банк" відмовлено.
15.07.15 р. постановами Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській областівідкрито виконавче провадження та звернуто стягнення на майно боржника.
10.09.15 р. постановою державного виконавця призначено експерта для участі у виконавчому провадженні.
24.10.16 р. зупинено стягнення за виконавчим документом на підставі ухвали суду від 20.10.16 р.
06.12.2016 р. рішенням Апеляційного суду Одеської області рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12.03.2015 р. скасовано та ухвалено нове рішення, яким з ОСОБА_3 стягнуто на користь ПАТ "МТБ Банк" заборгованість за кредитним договором в сумі 463552,11 дол. США та 4049866,85 грн.
27.09.18 р. постановою державного виконавця поновлено виконавче провадження. В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем звернуто стягнення на нерухоме майно боржника, що є предметом іпотеки стягувача, а саме на: торгівельно-виставковий центр, загальною площею 2648 кв. м. розташований за адресою: АДРЕСА_1 та за заявою стягувача, в якій стягувач виявив бажання придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна нерухоме майно боржника, передане в іпотеку стягувачу, а саме: торгівельно-виставковий центр, загальною площею 2648 кв. м. розташований за адресою: АДРЕСА_1 . За актом державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 27.09.2018 вказане майно передано за ціною 5 377647,00 грн. шляхом заліку своїх вимог в рахунок ціни майна. Іншого, належного боржникові майна на яке можливо було б звернути стягнення не виявлено, що підтверджується відповідними довідками з реєстраційних установ, тому 14.11.18 р. виконавчий лист повернуто стягувачу за п.2 ст.37 Закону Украйни «Про виконавче провадження».
Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області перебувало виконавче провадження №48144636 за примусовим виконанням виконавчого листа №2-2170/11, виданого 17.0714 р.Овідіопольським районним судом Одеської області у справі №2-2170/11 за рішенням від 29.04.2014 р., яким стягнуто солідарно з Гордієнко НГ. Та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 338 975,16 дол. США та 76333,58 грн.
Але 10.12.14 р. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України рішення Овідіопольського районного суду від 29.04.14 р. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16.06.14 р. в частині позовних вимог ПАТ «Марфін Банк» до ОСОБА_3 скасовано, а справа в цій частині була передана на новий судовий розгляд до суду першої інстанції і тільки 06.12.2016 р. рішенням Апеляційного суду Одеської області рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12.03.2015 р. скасовано та ухвалено нове рішення, яким з ОСОБА_3 стягнуто на користь ПАТ "МТБ Банк" заборгованість за кредитним договором в сумі 463552,11 дол. США та 4049866,85 грн.
Отже, Відділом примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області здійснювалося виконання за виконавчим документом, виданим на підставі рішення, яке скасовано в частині солідарного стягнення та постановлено нове.
В рамках виконавчого провадження №48144636, Постановами від 10.09.2015 р. та від 13.04.2016 р. старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області Мельниченко А.В. призначено суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання ТОВ «Консалтингове бюро Домінанта» та попереджено суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків під час здійснення виконавчого провадження, надання завідомо неправдивого звіту з питань, що містяться в постанові.
Отже, виконавцем звітів з незалежної оцінки майна боржника ОСОБА_2 : торгово-виставкового центру, загальною площею 2648,0 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в рамках виконавчого провадження №48144636 визначено ТОВ «Консалтингове бюро Домінанта».
За результатами проведеної незалежної оцінки майна боржника ТОВ «Консалтингове бюро Домінанта» сформовано два висновки 15.09.2015 р. та 06.05.2016 р. складено звіти про оцінку майна, відповідно до якого вартість майна боржника ОСОБА_2 , саме торгово-виставкового центру, загальною площею 2648,0 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в рамках виконавчого провадження №48144636 відкритого на підставі виконавчого листа №2-2170/11 від 17.07.2014 р. на дату оцінки становить відповідно 5 426 193 грн., без ПДВ (звіт від 15.09.2015 р.) та 5 377 647 грн., без ПДВ (звіт 06.05.2016 р.).
Скаргу обґрунтовано тим, що оскаржувані звіти про оцінку майна порушують права скаржника, є незаконним і прийнятим з порушенням вимог Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - Закон № 2658-III), оскільки оцінене майно належить скаржнику на праві приватної власності, доступ до такого майна власник не забезпечував та проведення його оцінки не замовляв, що, на думку скаржника, є підставами для визнання цього звіту про оцінку майна недійсним.
Скаржник зазначив, що дії з примусової реалізації нерухомого майна божника є незаконними та такими, що порушують її права та інтереси, оскільки результати визначення вартості та оцінки її майна, зазначені старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області Мельниченко А.В. у висновках від 15.09.2015 р. та 06.05.2016 р., не відповідають ринковій вартості аналогічного нерухомого майна і є значно заниженими.
У якості спростування сумнівів у порушенні складеними звітами та висновками від 15.09.2015 р. та 06.05.2016 р. своїх прав скаржник посилається на своє право, передбачене частиною п'ятою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон про виконавче провадження), оскаржувати в судовому порядку результати встановленої вартості та оцінки майна у разі незгоди з ними.
Отже, на думку скаржника, визначена суб'єктом оціночної діяльності ринкова вартість предмета застави у сумі 5 426 193 грн., без ПДВ у звіті від 15.09.2015 р. та 5 377 647 грн., без ПДВ у звіті 06.05.2016 р., є сумнівною і такою, що не відповідає нинішнім ринковим цінам на аналогічне майно, оскільки згідно висновку ПП ОНДЦЕД №179/2019 від 23.12.19 р. станом на 10.05.2016 р. ринкова вартість об'єкту оцінки складала 15 125 198 грн., що майже у три рази вище вартості, зазначеної у звітах від 15.09.2015 р. та 06.05.2016 р. ТОВ «Консалтингове бюро Домінанта».
Скаржник зазначав, що проводячи оцінку майна старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області Мельниченко А.В. діяв всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст.ст.1, 2 п.1 ч.2 ст.18, ч.7 ст.51 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.39 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до Національних стандартів № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (далі - Національний стандарт № 1), з боку старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області Мельниченко А.В. та суб'єкта оціночної діяльності не було здійснено ознайомлення з об'єктами оцінки, що є порушенням порядку оцінки, визначеним Національним стандартом.
Приписами статті 33 Закону № 2658-III установлено, що спори, пов'язані з оцінкою майна й майнових прав, вирішуються в судовому порядку.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення у справі «Горнсбі проти Греції», заява № 18357/91, від 19 березня 1997 року).
Згідно з ч. 3 ст. 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Разом з тим відповідно до статті 383 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання скарги до суду) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
Отже, право на звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця пов'язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України.
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, установленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
Як право на звернення зі скаргою в порядку цивільного судочинства, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним відділом державної виконавчої служби.
Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України, у таких випадках виключається адміністративна юрисдикція.
На думку Великої Палати Верховного Суду, визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18).
При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, та іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Частинами 2, 3 ст. 451ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) зазначив, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VIII визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із частинами першою, другою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 57 Закону № 1404-VIII обумовлено, що визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.
У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.
Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна.
У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання.
У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна.
Приписами частини першої статті 20 Закону № 1404-VIII передбачено, що для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності.
Відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, Міністерство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).
До основних завдань Міністерства Положенням визначено забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством.
У той же час, нормами Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства від 02 квітня 2012 року № 512/5, визначено, що органом державної виконавчої служби є Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Учасниками виконавчого провадження, зокрема, є виконавець, сторони, представники сторін, експерт, спеціаліст, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання (згідно із частиною першою статті 14 Закону про виконавче провадження).
За змістом частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про виконавче провадження" для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.
Частиною 5 статті 20 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що експерт несе кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків під час здійснення виконавчого провадження, надання завідомо неправдивого висновку під час здійснення виконавчого провадження, про що він має бути попереджений виконавцем. Збитки, завдані сторонам внаслідок видачі завідомо неправдивого висновку, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом. За недостовірну чи необ'єктивну оцінку майна суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання несе відповідальність у порядку, встановленому законом, а оцінювач - кримінальну відповідальність, про що він має бути попереджений виконавцем.
Згідно з частиною 3 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна.
Відповідно до частин 1 - 3 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині 8 статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.
Розділ ІХ Правил реалізації арештованого майна, затверджених наказом Міністерства
юстиції України від 29.09.2016 No 2831/5, визначає правила проведення повторних
торгів, залишили поза увагою встановлений у цьому розділі порядок визначення ціни
майна боржника при проведенні повторних електронних торгів та не з'ясували, чи
правильно визначалася (зменшувалася) ціна нереалізованого двічі поспіль на торгах
майна боржника при виставленні його на повторні торги, зокрема на спірні торги.
постанови КГС ВС від 23.07.2020 у справі No 903/744/19.
Початкова ціна продажу нерухомого майна визначається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.
Пунктом 2 частини 2 статті 4 Закону України № 2658-III передбачено, що однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акту оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.
Відповідно до статті 13 Закону № 2658-III рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).
Для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання (частина перша статті 20 Закону про виконавче провадження).
Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання (абзац другий частини третьої статті 57 Закону про виконавче провадження).
Як зазначено у п.8 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року №512/59, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 02.04.2012 року №489/20802 в редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2832/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 року № 1302/29432 для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна (майнових прав) - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання, а також у разі потреби - перекладача.
Відповідно до ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна. Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.
Відповідно до ч. 1 ст.28 Закону України «Про виконавчепровадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 4 ч. 9 ст. 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15-ц.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі №308/12150/16-ц дійшла висновку, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду.
Подібна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.03.2020 у справі №754/2961/17, де в межах скарги на дії приватного виконавця заявлялися вимоги про визнання недійсним звіту про оцінку нерухомого майна.
Слід нагадати, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 викладено правову позицію про те, що суди під час вирішення тотожних за своїм змістом спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов'язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 (провадження 18-18гс18) та Верховним Судом у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 711/650/13-ц, від 30 липня 2018 року № 23/100-12.
В той же час, висновок про оцінку майна не може бути оскаржений окремо від оскарження дій державного виконавця, що відповідає правовій позиції, викладені Великою Палатою у постанові від 20 березня 2019 року № 821/197/18/4440/16.
Відтак, правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року № 821/197/18/4440/16 у даному випадку є пріоритетною для застосування порівняно з позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18 та від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц дійшла висновку, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 61-6546св18.
Аналогічний правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18), та від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19).
Отже, визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного / приватного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду.
Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.
При цьому, предметом скарги буде визнання недійсною оцінки нерухомого майна, яке належить особі на праві власності, проведеної суб'єктом оціночної діяльності у межах процедури виконавчого провадження.
Таким чином, заявник повинен звертатися саме зі скаргою на дії приватного/державного виконавця, які, на його думку, полягають у неправильному визначенні вартості майна боржника.
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16, від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц, а також у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суд від 19 грудня 2019 року у справі №826/12574/18, постанові Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 р. у справі № 760/16747/18
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі №308/12150/16-ц дійшла висновку, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду.
Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні, далі - закон № 2658-III.
Згідно із частиною четвертою статті 3 цього Закону процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.
Підставою проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім (за змістом частини першої статті 10 і частини першої статті 11 Закону № 2658-III).
Відповідно до статті 33 Закону № 2658-III спори, пов'язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку.
Статтею 32 Закону № 2658-III передбачена відповідальність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, частиною другою якої визначено, що оцінювачі та суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ'єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.
Відтак, чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ'єктивність оцінки майна) ним своїх обов'язків.
Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону № 2658-III).
Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов'язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.
Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.
Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов'язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.
За змістом статей 12, 33 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним.
Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання (абзац третій частини другої статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - Закон про оцінку майна).
Суб'єктами оціночної діяльності є: суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі (частина перша статті 5 Закону про оцінку майна).
Експерт або спеціаліст зобов'язаний надати письмовий висновок, а суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання - письмовий звіт з питань, що містяться в постанові, протягом 15 робочих днів з дня ознайомлення з постановою виконавця (частина третя статті 20 Закону про виконавче провадження).
Оцінювачі та суб'єкти оціночної діяльності, зокрема, зобов'язані дотримуватися під час здійснення оціночної діяльності вимог Закону про оцінку майна та нормативно-правових актів з оцінки майна, забезпечувати об'єктивність оцінки майна, повідомляти замовника про неможливість проведення об'єктивної оцінки у зв'язку з виникненням обставин, які цьому перешкоджають (згідно із статтею 13 Закону про оцінку майна).
Суб'єкти оціночної діяльності, зокрема, мають право залучати додатково у разі необхідності до участі у проведенні оцінки майна інших оцінювачів або інших фахівців, а також суб'єктів підприємницької діяльності (згідно із статтею 30 Закону про оцінку майна).
Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності (згідно із частиною першою статті 12 Закону про оцінку майна).
Експерт несе кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків під час здійснення виконавчого провадження, надання завідомо неправдивого висновку під час здійснення виконавчого провадження, про що він має бути попереджений виконавцем. Збитки, завдані сторонам внаслідок видачі завідомо неправдивого висновку, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом. За недостовірну чи необ'єктивну оцінку майна суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання несе відповідальність у порядку, встановленому законом, а оцінювач - кримінальну відповідальність, про що він має бути попереджений виконавцем (частина п'ята статті 20 Закону про виконавче провадження).
Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем (абзац перший частини п'ятої статті 57 Закону про виконавче провадження).
Методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України (частина перша статті 9 Закону про оцінку майна).
Національний стандарт № 1 є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав (далі - майно) суб'єктами оціночної діяльності (згідно із пунктом 1 Національного стандарту № 1).
Згідно з вищезазначеною статтею 12 Закону про оцінку майна та умовами абзацу сьомого пункту 51 Національного стандарту № 1 незалежна оцінка майна передбачає складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки. Пункти 56 та 57 Національного стандарту № 1 передбачають, що висновок про вартість об'єкта є складовою частиною такого звіту.
Звіт про оцінку майна підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання (згідно із пунктом 59 Національного стандарту № 1). Висновок підписується оцінювачем (оцінювачами), який безпосередньо проводив оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання (абзац третій пункту 60 Національного стандарту № 1).
Оцінювачі та суб'єкти оціночної діяльності несуть відповідальність за недостовірну чи необ'єктивну оцінку майна згідно із законодавством (абзац перший пункту 55 Національного стандарту № 1).
Для оцінки майна (майнових прав) під час здійснення виконавчого провадження виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання. У постанові про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання вид та характеристика майна, яке необхідно оцінити тощо, строки здійснення відповідних дій. У постанові обов'язково зазначається попередження про відповідальність: експерту - за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків під час здійснення виконавчого провадження, надання завідомо неправдивого висновку під час здійснення виконавчого провадження; суб'єкту оціночної діяльності - суб'єкту господарювання (оцінювачу) - за недостовірну чи необ'єктивну оцінку майна; перекладачу - за здійснення завідомо неправильного перекладу під час виконавчого провадження, а також за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків під час виконавчого провадження (пункт 8 розділу 2 Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5).
Необ'єктивна оцінка - оцінка, яка ґрунтується на явно неправдивих вихідних даних, навмисно використаних оцінювачем для надання необ'єктивного висновку про вартість об'єкта оцінки (абзац чотирнадцятий пункту 3 Національного стандарту № 1).
Неякісна (недостовірна) оцінка - оцінка, проведена з порушенням принципів, методичних підходів, методів, оціночних процедур та (або) на основі необґрунтованих припущень, що доводиться шляхом рецензування (абзац п'ятнадцятий пункту 3 Національного стандарту № 1).
Враховуючи вищезазначене, на експерта покладаються інші функції та його висновки не тотожні відповідним висновкам оцінювача, складеним в рамках проведення оцінки нерухомого майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Суд першої інстанції в своєму судовому рішенні помилково послався на положення частини п'ятої статті 20 Закону про виконавче провадження, в частині, що регулює дії експерта у виконавчому провадженні, як на критерій оцінки дій оцінювача.
Згідно з частиною 4 статті 3 цього Закону процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.
Підставою проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім (за змістом частини 1 статті 10 і частини 1 статті 11 Закону України № 2658-III).
Відповідно до статті 33 Закону України № 2658-III спори, пов'язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку.
Статтею 32 Закону України № 2658-III передбачено відповідальність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, частиною 2 якої визначено, що оцінювачі та суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ'єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.
Отже, чинним законодавством України передбачено підстави відповідальності суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання у разі неналежного виконання (зокрема, недостовірності чи необ'єктивності оцінки майна) ним своїх обов'язків.
Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності (частина 1 статті 12 Закону України № 2658-III).
Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов'язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.
Із викладеного вбачається, що за змістом статей 12, 33 Закону України № 2658-III звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним.
Аналогічну правову позицію наведено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.03.2018 у справі №914/881/17 (провадження №12-18гс18) та Верховним Судом у постанові від 04.07.2018 у справі №711/650/13-ц (провадження №61-1186 св 17).
Відповідно до приписів ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Частиною 6 ст.9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» унормовано, що положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.
Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою КМУ від 10 вересня 2003 №1440 є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.
Згідно з статтею 12 Закону про оцінку майна та умовами абзацу сьомого пункту 51 Національного стандарту №1 незалежна оцінка майна передбачає складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки. Пункти 56 та 57 Національного стандарту №1 передбачають, що висновок про вартість об'єкта є складовою частиною такого звіту.
Звіт про оцінку майна підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання (згідно із пунктом 59 Національного стандарту №1). Висновок підписується оцінювачем (оцінювачами), який безпосередньо проводив оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання (абзац третій пункту 60 Національного стандарту № 1).
Оцінювачі та суб'єкти оціночної діяльності несуть відповідальність за недостовірну чи необ'єктивну оцінку майна згідно із законодавством (абзац перший пункту 55 Національного стандарту № 1).
Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах. Даним Стандартом (п.п.50-55), зокрема, визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна.
Таким чином, оцінка нерухомого майна має здійснюватися у відповідності до Національного стандарту №2 «Оцінка нерухомого майна» з урахуванням вимог Національного стандарту №1, яким визначено загальні засади.
Згідно з приписами п.50 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об'єктом оцінки.
Відповідно до п.51 вказаного Національного стандарту незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: - укладення договору на проведення оцінки, - ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).
Пунктом 53 зазначеного стандарту передбачено, що незалежно від обраних підходів та методів оцінки оцінювач повинен: зібрати та проаналізувати всі істотні відомості про об'єкт оцінки, зокрема вихідні дані про його правовий статус, відомості про склад, технічні та інші характеристики, інформацію про стан ринку стосовно подібного майна, відомості про економічні характеристики об'єкта оцінки (прогнозовані та фактичні доходи і витрати від використання об'єкта оцінки, у тому числі від його найбільш ефективного використання та існуючого використання); проаналізувати існуючий стан використання об'єкта оцінки та визначити умови його найбільш ефективного використання; зібрати необхідну інформацію для обґрунтування ставки капіталізації та (або) ставки дисконту; визначити правові обмеження щодо об'єкта оцінки врахувати їх вплив на вартість об'єкта оцінки; обґрунтувати застосування методичних підходів, методів та оціночних процедур, у разі потреби застосування спеціальних методів оцінки та оціночних процедур (комбінування кількох методичних підходів або методів).
Відповідно до пп.10 абзацу 2 п.56 Національного стандарту звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен, серед іншого, містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об'єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об'єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.
Отже, незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний) підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, укладення договору на проведення оцінки та ознайомлення з об'єктом оцінки шляхом доступу до нього.
Фактичне ознайомлення з майном, яке є предметом оцінки, можливе при доступі оцінювача до цього майна. Зважаючи на характер об'єкта оцінки (квартира), ознайомлення з таким майном не може відбуватися без її обстеження на дату оцінки та відповідно потребує доступу до неї, який має забезпечити боржник.
Абзац чотирнадцятий пункту 3 Національного стандарту №1 дає чітке визначення необ'єктивної оцінки. Її встановлення має відбуватись у відповідності до конкретних фактів, а не припущень.
Якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки, вони мають право подати виконавцю заперечення в десятиденний строк з дня надходження повідомлення.
У разі заперечення однієї із сторін проти результатів оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, виконавець призначає рецензування звіту про оцінку майна.
Пунктом 62 Національного стандарту №1 передбачено, що рецензування звіту про оцінку майна здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та осіб, які заінтересовані у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна.
Рецензування здійснюється відповідно до вимог «Положення про порядок рецензування звітів про оцінку майна та майнових прав рецензентами, що працюють у штаті Фонду державного майна України, його регіональних відділень та представництв» затвердженого наказом Фонду державного майна України №1585/1 від 31 жовтня 2011 року.
Згідно з п.4.1 даного Положення відповідно до положень статті 4 Закону рецензування звіту про оцінку майна полягає в його критичному розгляді та наданні висновків щодо його повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна в порядку, визначеному Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.
Положеннями ч.1 ст.39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.
До аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі №235/3619/15-ц від 21 березня 2018 року.
У п.24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» №6 від 07.02.2014 року надано роз'яснення, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статей 57, 58 Закону про виконавче провадження. При цьому судам необхідно враховувати, що визначення вартості майна боржника проводиться самим державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості, крім випадків, коли застосовуються оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден. При складності визначення вартості майна (окремих предметів) чи наявності у боржника або стягувача заперечень проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, до участі у виконавчому провадженні і проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден залучається суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України від 12.07.2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
При цьому суди мають враховувати, що суб'єкт оціночної діяльності є учасником виконавчого провадження, а не посадовою особою державної виконавчої служби і його звіт про оцінку майна є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача, а не актом державного органу. Тому вимоги заявника в частині оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування, підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.
Такі вимоги сторони виконавчого провадження розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб'єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) здійснювала відповідні дії, так як виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб'єктом оціночної діяльності.
Експерт керується Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національним стандартом №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою КМУ від 10 вересня 2003 №1440, то на погляд автора, рецензування звіту оцінки майна є ефективним законодавчо встановленим способом спростування цих результатів.
Відповідно до статті 33 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» спори, пов'язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку. Звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов'язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.
Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності (ч.1 ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.
Отже, дійсно, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов'язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №914/881/17.
Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов'язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.
При цьому, згідно ч. 3 ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно.
Якщо процедурами з оцінки майна для складання акта оцінки майна передбачене попереднє проведення оцінки майна повністю або частково суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішенні, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому судам необхідно враховувати, що визначення вартості майна боржника проводиться самим державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості, крім випадків, коли застосовуються оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден. При складності визначення вартості майна (окремих предметів) чи наявності у боржника або стягувача заперечень проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, до участі у виконавчому провадженні і проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден залучається суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
При цьому суди мають враховувати, що суб'єкт оціночної діяльності є учасником виконавчого провадження, а не посадовою особою державної виконавчої служби і його звіт про оцінку майна є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача, а не актом державного органу. Тому вимоги заявника в частині оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування, підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним судом у постанові від 08 травня 2019 року у справі № 2-79/11.
Пунктами 15, 16 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» (далі - Національний стандарт № 1) регламентовано, що методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об'єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, та повинні ґрунтуватись на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно.
Визначення ринкової вартості об'єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об'єкта оцінки.
За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об'єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування.
За наявності істотного впливу зовнішніх факторів (соціально-економічних, політичних, екологічних тощо) на ринок подібного майна, що призводить до фактичної неможливості надання аргументованого та достовірного висновку про ринкову вартість, у звіті про оцінку майна даються додаткові роз'яснення та застереження.
При цьому оцінювач має право надавати висновок про ринкову вартість об'єкта оцінки, що ґрунтується, зокрема, на інформації про попередній рівень цін на ринку подібного майна або на припущенні про відновлення стабільної ситуації на ринку.
Відповідно до статті 36 Національного стандарту № 1 оцінювач застосовує, як правило, кілька методичних підходів, що найбільше повно відповідають визначеним меті оцінки, виду вартості за наявності достовірних інформаційних джерел для її проведення.
Статтею 24 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Згідно зі ст.ст. 1, 3, 4 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду; Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності; обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону: у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Так, у п. 9.4.8. Іпотечного договору зазначено, що іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на Предмет іпотеки у разі неналежного виконання Іпотекодавцем будь-яких умов Кредитного договору, у тому числі, але не обмежуючись переліченим нижче, у разі несвоєчасної чи неповної сплати щомісячних платежів по погашенню позичкової заборгованості (ануїтетних платежів), несвоєчасне повернення сум зобов'язань за Кредитним договором, в т.ч. кредиту, процентів, комісійної винагороди, неустойки.
Згідно з п. 11 Іпотечного договору, звернення стягнення на заставлене за цим Договором майно здійснюється на розсуд Іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або Іпотекодержателем самостійно на умовах цього Договору.
Так, пунктом 12 Іпотечного договору передбачено, що за вибором Іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на Предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя: згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в пп. 12.3.1. та 12.3.2. п. 12 цього Договору.
Відповідно до пп. 12.3.1. Іпотечного договору, задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за Кредитним договором у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Дане застереження згідно статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку»вважається договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, який є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі цього договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом.
Таким чином, у зв'язку з невиконанням боржником зобов'язань за Кредитним договором та за наявності згоди з боку іпотекодавця позичальник має право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна та зареєструвати право власності на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності
Ураховуючи наведене вище, а також виходячи із суті іпотеки, визначення якої міститься в статті 1 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якого іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, установленому цим Законом, крім випадків, визначених ч. 1ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження»..
Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. (частина перша статті 80 ЦПК України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частина четверта статті 77 ЦПК України).
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України 2004 (частина 3 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року №1618-IV (далі позначення цього документу у редакції, чинній на момент здійснення процесуальних дій судом першої інстанції та апеляційним судом, за умови однаковості положень такої редакції, - ЦПК України 2004).
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина третя та четверта статті 60 ЦПК України 2004).
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша статті 179 ЦПК України 2004).
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (частини перша та друга статті 57 ЦПК України 2004).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України 2004).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 59 ЦПК України 2004).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті (стаття 212 ЦПК України 2004).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, в тому числі, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (згідно із частиною першою статті 214 ЦПК України 2004).
Відповідності до пунктів 5, 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 04.07.2018 у справі № 711/650/13-ц (провадження № 61-1186св17), у постанові від 30.07.2018 у справі № 23/100-12 та ін.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Отже, оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
У постанові від 12 червня 2019 року в справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що реалізація описаного й арештованого майна за заниженою ціною може завдати суттєвих збитків стягувачу у вигляді неотриманого доходу, а боржнику - у вигляді передачі майна на реалізацію за суттєво нижчою від ринкової вартості. Суд обґрунтовано визнав оскаржувані дії державного виконавця неправомірними з метою недопущення реалізації описаного та арештованого майна за заниженою ціною, що може завдати суттєвих збитків стягувачеві у вигляді неотриманого доходу, а боржнику у виді передачі майна на реалізацію за суттєво нижчою від ринкової вартості визнав.
Реалізація описаного й арештованого майна за заниженою ціною може завдати суттєвих збитків стягувачу у вигляді неотриманого доходу, а боржнику - у вигляді передачі майна на реалізацію за суттєво нижчою від ринкової вартості, про що також зазначив 24 липня 2020 р. Верховний Суд в рамках справи № 906/696/18
Аналогічна правова позиція міститься зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 914/881/17 (провадження 18-18гс18) та у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 826/6706/18.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 914/881/17, постанові Верховного Суду від 15.02.2019 у справі №914/85/18 зазначено про право учасника виконавчого провадження оскаржити оцінку майна та про недопустимість під час оцінки майна у виконавчому провадженні для подальшої передачі на примусову реалізацію на торгах застосовувати оцінку цього майна, яка не є тотожною з ринковою.
Сторона є ознайомленою з результатами визначення вартості майна, якщо достовірно встановлено, що державний виконавець надіслав їй рекомендованим листом повідомлення про результати на адресу, зазначену у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони.
У разі незгодою з результатами оцінки зацікавленою стороною, разом з оскарженням рішень та дій виконавців, повинна ставиться вимога про оскарження оцінки майна.
Поряд з цим може бути оскаржене рішення державного виконавця про призначення суб'єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні.
Окрім цього, однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає у їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти та ґрунтовності проведеної оцінки.
Отже, зацікавлена сторона може подати державному виконавцю заперечення проти звіту про оцінку і, в разі відмови останнім у призначенні рецензування звіту, може оскаржити його дії.
За вищезазначених обставин, посилаючись на вказане, суд зробив обґрунтований висновок, що проведена ТОВ «Консалтингове бюро Домінанта» оцінка майна не відповідає пунктами 15, 16 Національного стандарту № 1, а вказаний звіт про оцінку майна не можна вважати достатньо обґрунтованим та об'єктивним.
При цьому суд урахував, що відповідно до наявних у справі висновку про ринкову вартість нерухомого майна, щодо якого виник спір, така вартість суттєво вища ніж та, яка зазначена експертом в оскаржуваному звіті про оцінку майна.
Суд зробив обґрунтований висновок про визнання недійсною оцінки нерухомого майна, проведеної ТОВ «Домінанта» у межах процедури виконавчого провадження, з огляду на розбіжність у визначенні орієнтованої вартості зазначеного майна і з метою недопущення реалізації описаного й арештованого майна за заниженою ціною, що може завдати суттєвих збитків стягувачу у вигляді неотриманого доходу, а боржнику - у вигляді передачі майна на реалізацію за суттєво нижчою від ринкової вартості.
Згідно до ч. 1 ст. 258ЦПК України ухвала є різновидом судового рішення.
Відповідно до ст.451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Керуючись ст.ст. 3,10,11,57-61,208,209,212-215 ЦПК України, ст.59 ЗУ "Про виконавче провадження", суд
Скаргу задовольнити.
Визнати протиправними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області та старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області Мельниченко Ганни Володимирівни в рамках виконавчого провадження №48144636 відкритого на підставі виконавчого листа №2-2170/11 від 17.07.2014 р. щодо передачі стягувачу - Публічному акціонерному товариству "МТБ Банк" майна боржника ОСОБА_1 - торгово-виставкового центру, загальною площею 2648,0 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 5 377 647 грн. (без ПДВ),без врахування дійсної ринкової вартості такого майна
Визнати протиправними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області Мельниченко Ганни Володимирівни з визначення вартості, оцінки майна боржника ОСОБА_1 - торгово-виставкового центру, загальною площею 2648,0 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до звіту оцінювача про вартість об'єкту оцінки станом на 10 травня 2016 р. у сумі 5 377 647 грн. (без ПДВ) без врахування дійсної ринкової вартості такого майна.
Визнати протиправними та скасувати Акт від 27.09.18 р. про реалізацію предмета іпотеки шляхом заліку забезпечених вимог в рахунок ціни нерухомого майна за яким майно передано стягувачу без врахування дійсної ринкової вартості такого майна.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Овідіопольський районний суд шляхом подачі в 15-денний строк з дня проголошення ухвали апеляційної скарги.
Суддя: Кочко В.К.