Справа № 185/4173/20 Головуючий 1 інстанція - Ольшевська І.О.
Провадження № 22-ц/824/4511 /2023 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М.
іменем України
25 січня 2023 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді: Суханової Є.М.,
суддів: Олійника В.І., Сушко Л.П.,
за участю секретаря: Лободи Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ОСОБА_2 звернулась до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , за яким просила стягнути з відповідача на її користь борг у розмірі 68 500,00 доларів США, а також понесені судові витрати.
В обгрунтування позову зазначила, що 24.11.2019 р. надала в борг відповідачу грошову суму в розмірі 68 500,00 доларів США, які останній зобов'язався повернути у строк до 01.01.2020 року, що підтверджується розпискою. Звернення до суду з даним позовом пов'язане з тим, що відповідач грошові кошти у визначений строк не повернув.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області справу за позовом ОСОБА_2 передано за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02.08.2021 року
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за борговою розпискою в розмірі 68 500,00 (шістдесят вісім тисяч п'ятсот доларів США 00 центів) доларів США та судові витрати.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Апелянт зазначає, що розписку, яка наявна в матеріалах справи не писав. Під час розгляду справи в суді першої інстанції знаходився на лікуванні у лікарні та на реабілітації від хвороби COVID - 19, та перебував у важкому стані, не міг особисто бути присутнім на засіданнях суду, а мати представника по справі - адвоката не мав матеріальної можливості.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що 24.11.2019р. ОСОБА_1 отримав у борг від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 68 500,00 доларів США із зобов'язанням їх повернути в строк до 01.01.2020 року.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦПК України.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядок, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення ст.ст. 1046 та 1047 ЦК України в їх зв'язку свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. При цьому, укладання окремого договору позики між сторонами спору, або нотаріальне посвідчення підпису боржника на розписці не обов'язкове. Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11.11.2015 року у справі №6-1967цс15, постанові від 18.01.2017 року у справі №6-2789цс16 та постанові Верховного Суду від 10.09.2018 року у справі №520/632/16-ц.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14, від 24.02.2016 року у справі № 6-50цс16, від 13.12.2017 року у справі за № 309/3458/14-ц, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки. Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
У постанові від 26.05.2021р. у справі №405/8280/19 Верховний Суд зазначив, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України). Таким чином, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що текст розписки містить безумовне та однозначне зобов'язання стосовно повернення певної грошової суми на користь позивача. Розписка містить необхідні умови договору позики, зокрема, дату її складання (24.11.2019 р.), отримання грошових коштів в конкретно визначеній сумі (68 500,00 доларів США) та зобов'язання щодо їх повернення (01.01.2020р.).
Відповідно до вимог ст. 545 Цивільного кодексу України кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Так, письмова форма договору позики від 24.11.2019 року, укладеного між позивачем, як позикодавцем, та відповідачем, як позичальником, оформленого борговою розпискою, внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Такі висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 08.06.2016 року у справі № 6-1103цс16.
Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця), наданого суду для огляду в судовому засіданні, згідно з положеннями ст. 545 Цивільного кодексу України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником ОСОБА_1 не виконано.
Отже, колегія суддів вважає доведеним факт укладення між позивачем та відповідачем договору позики від 24.11.2019 року, а також встановленим факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо повернення боргу в сумі 68 500,00 доларів США в строки до 01.01.2020 року включно.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянтаз висновком суду щодо їх оцінки. Рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 141, 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлений 30 січня 2023 року.
Головуючий: Є.М. Суханова
Судді: В.І. Олійник
Л.П. Сушко