18 січня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
володільця майна ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 23 листопада 2022 року,
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 23.11.2022 залишено без задоволення клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12022100070002439 від 20.11.2022, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді, та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора про арешт майна, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Клопотання прокурора відповідає вимогам закону щодо наявності підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження.
20.11.2022, в період часу з 11 год. 17 хв. по 11 год. 33 хв., на підставі постанови слідчого про проведення невідкладної слідчої дії, проведено обшук транспортного засобу Subaru Forester, сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , в ході якого виявлено та в подальшому вилучено 40 предметів схожих на патрони, два предмети схожих на магазини, автомобіль Subaru Forester, сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 та ключі до автомобіля.
Справа № 758/10789/22 Слідчий суддя - ОСОБА_8
Апеляційне провадження № 11-сс/824/220/2023 Суддя-доповідач - ОСОБА_1 .
Керував даним автомобілем ОСОБА_7 , а згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, даний автомобіль належить ОСОБА_9 .
Невідкладність проведеного обшуку, відповідно до вимог ст. 233 КПК України, обумовлена врятуванням майна (речових доказів), які могли бути сховані, знищені, спотворені, відчужені та інше.
На переконання апелянта, існують підстави вважати, що даний транспортний засіб використовувався як знаряддя вчинення кримінального правопорушення та міг зберегти на собі його сліди.
Крім того, вказаний автомобіль надасть можливість стороні обвинувачення довести факти незаконної діяльності ОСОБА_7 та інших осіб, причетних до вказаного кримінального правопорушення.
Апелянт звертав увагу на те, що власник даного транспортного засобу під час розгляду клопотання прокурора присутнім не був.
Вилучене майно визнано слідчим речовими доказами у даному кримінальному провадженні, оскільки містить в собі інформацію щодо обставин вчиненого злочину.
Також апелянт звертав увагу на те, що незастосування такого виду забезпечення кримінального провадження як арешт на відповідне майно негативно впливає на кримінальне провадження, унеможливлює встановлення всіх важливих обставин вчиненого кримінального правопорушення та причетних осіб, а також може призвести до втрати майна, що сприятиме уникненню особами, винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченої законом кримінальної відповідальності.
У судове засідання власник майна ОСОБА_9 не прибув, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
16.01.2023 від ОСОБА_9 надійшло клопотання, в якому він просив проводити розгляд апеляційної скарги прокурора без його участі.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи прокурора ОСОБА_5 , який підтримав подану апеляційну скаргу, думку володільця майна ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, слідчим відділом Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, за процесуального керівництва прокурорів Подільської окружної прокуратури міста Києва, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022100070002439 від 20.11.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
Як зазначено у клопотанні, досудовим розслідуванням встановлено, що 20.11.2022, приблизно о 08 год. 10 хв. за адресою: м. Київ, вул. Хорива, 4, зупинено автомобіль Subaru Forester, сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , під час огляду якого виявлено 2 магазини з боєприпасами, а саме патронами у кількості 40 штук. Керував даним автомобілем ОСОБА_7 .
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу даний автомобіль Subaru Forester, сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , належить ОСОБА_9 .
20.11.2022 вищевказані відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100070002439 від 20.11.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
Постановою слідчого слідчого відділу Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_10 про проведення невідкладної слідчої дії визначено провести обшук транспортного засобу Subaru Forester, сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , за адресою: м. Київ, вул. Хорива, 4, з метою вилучення бойових припасів.
Як убачається з даних протоколу обшуку від 20.11.2022, цього ж дня в період з 11 години 17 хвилин по 11 годин 33 хвилини проведено невідкладний обшук транспортного засобу Subaru Forester, сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходився за адресою: м. Київ, вул. Хорива, 4, в ході обшуку якого виявлено та вилучено майно, у тому числі автомобіль Subaru Forester, сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , та ключі до автомобіля.
Постановою слідчого відділу Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_11 від 21.11.2022 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні вилучений автомобіль Subaru Forester, сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 та ключі до даного автомобіля.
22.11.2022 прокурор Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 звернувся до слідчого судді Подільського районного суду міста Києва із клопотанням від 21.11.2022, в якому просив накласти арешт на автомобіль Subaru Forester, сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , та ключі до автомобіля, що належать ОСОБА_9 .
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 23.11.2022 залишено без задоволення клопотання прокурора про арешт майна у кримінальному провадженні № 12022100070002439 від 20.11.2022.
Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні клопотання, слідчий суддя виходив з недоведеності необхідності накладення арешту на майно та відсутності правових підстав для накладення арешту на вилучений автомобіль та ключі до нього.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
З матеріалів судового провадження вбачається, що прокурором при зверненні до слідчого судді з клопотанням про арешт майна не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
Обґрунтовуючи в клопотанні підстави для накладення арешту на вилучений транспортний засіб та ключі до нього, прокурор у клопотанні зазначив, що вказане майно відповідає критеріям речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, оскільки могло бути використане як знаряддя вчинення кримінального правопорушення та могло зберегти на собі його сліди.
Однак, не зважаючи на те, що органом досудового розслідування визнано речовим доказом автомобіль Subaru Forester, сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , та ключі до автомобіля, прокурором у клопотанні не доведено таку мету накладення арешту на вказане майно, як збереження речових доказів.
Надані суду матеріали, з урахуванням відомостей, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 263 КК України за фактом незаконного зберігання бойових припасів, не містять даних, які б давали розумні підстави вважати, що вилучений автомобіль та ключі від нього можуть бути знаряддям вчинення вищевказаного кримінального правопорушення, зберегти на собі сліди або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, є об'єктом кримінально протиправних дій, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані внаслідок вчинення кримінальних правопорушень.
Ураховуючи наведені обставини, клопотання про арешт майна не містить, тапрокурором не надано доказів того, що вилучений в ході обшуку за адресою: м. Київ, вул. Хорива, 4, автомобіль Subaru Forester, сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , може бути речовими доказами у кримінальному провадженні № 12022100070002439 від 20.11.2022, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
Крім того, як встановлено під час апеляційного розгляду, органом досудового розслідування не доведено наявність підстав для проведення невідкладного обшуку, в ході якого було вилучено автомобіль та ключі від нього.
Так, згідно положень ч.ч. 1, 3 ст. 233 КПК України, ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
Слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого, дізнавача про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.
Як встановлено колегією суддів, вказані вимоги органом досудового розслідування не дотримано, оскільки матеріали клопотання не містять, та прокурором під час апеляційного розгляду не надано даних про виконання прокурором, слідчим вимог ч. 3 ст. 233 КПК України після проведення невідкладного обшуку транспортного засобу, та постановлення слідчим суддею в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України ухвали про проведення обшуку.
На переконання колегії суддів, орган досудового розслідування у розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні.
Крім того, звертаючись із клопотанням про накладення арешту на вилучене майно, прокурор не перевірив, чи виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власника транспортного засобу, який не причетний до обставин кримінального правопорушенння, потребам досудового розслідування, і чи не порушує при вказаних обставинах справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
Таким чином, на переконання колегії суддів, арешт на автомобіль Subaru Forester, сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , та ключі до автомобіля, не може бути накладений за обставин, викладених в клопотанні прокурора про арешт майна та з метою, яка передбачена п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, а тому слідчий суддя обґрунтовано відмовив у його задоволенні.
З огляду на вищевикладене у сукупності, доводи прокурора про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали слідчого судді колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в його задоволенні, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 23 листопада 2022 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3