Провадження № 22-ц/803/1563/23 Справа № 212/4052/22 Суддя у 1-й інстанції - Пустовіт О.В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
01 лютого 2023 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Агєєва О.В., Кішкіної І.В.,
за участю секретаря Шумило І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 212/4052/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про стягнення моральної шкоди у зв'язку із ушкодженням здоров'я через професійні захворювання,
за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат»,
на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 жовтня 2022 року,
встановив:
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Криворізький залізорудний комбінат» (далі за текстом АТ «Криворізький залізорудний комбінат») про стягнення моральної шкоди у зв'язку із ушкодженням здоров'я через професійні захворювання.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 07 лютого 2006 року по 14 січня 2014 року ОСОБА_1 працював підземним електрослюсарем черговим та з ремонту устаткування на дільниці № 9 на шахті «Родіна». З 14 січня 2014 року по 12 листопада 2018 року працював підземним механіком дільниці № 9 ш. «Родіна» у шахтобудівельнрму управлінні. З 12 листопада 2018 року по 22 квітня 2019 року - інженером-конструктором, а потім комірником складу. 22 квітня 2019 року звільнився з підприємства за угодою сторін.
Вказує, що, внаслідок недосконалості робочих місць, порушень режиму експлуатації технологічного устаткування, він підпадав під вплив концентрації аерозолю у повітрі робочої зони та постійної незручної робочої пози, що перевищувала нормативні значення, почав часто хворіти.
18 січня 2022 року в Українському науково-дослідному інституті промислової медицини йому встановлено професійне захворювання за діагнозом: хронічне обструктивне захворювання легень другої стадії (пиловий бронхіт другої стадії, емфізема легень другої стадії), група ОСОБА_2 недостатність другого ступеня. Висновком МСЕК від 26 липня 2022 року йому встановлено 30% по ХОЗЛ втрати працездатності та третя група інвалідності.
Позивач зазначає, що у зв'язку з отриманим професійним захворюванням йому було спричинено моральну шкоду, яка полягає у забороні виконання важкої фізичної праці та праці в умовах виробничого пилу, через що він змушений був перейти на більш легку працю. Внаслідок втрати професійної працездатності, він не має змоги вести звичний образ життя, забезпечувати себе і свою родину належним чином, вимушений постійно проходити курси лікування та не має можливості приділяти належної уваги своїй родині, часто відчуває задишку навіть при незначному фізичному навантаженні та ходьбі, напади утрудненого дихання до двох разів на добу, які в основному виникають при фізичному навантаженні або спонтанно вранці, почав турбувати кашель, від чого з'являється біль у грудях та у між лопатковій ділянці. З'явилась слабкість, швидко втомлюється, важко виконувати фізичну чоловічу роботу в квартирі, важко нахилятись. Якщо виникає потреба в напруженні, то починає задихатись, а потім посилено кашляти, від чого виникає сильна слабкість. Через стан здоров'я позивач звертається за допомогою до інших людей, що його, як чоловіка, морально пригнічує.
Просив стягнути з відповідача на його користь 280 тисяч гривень на відшкодування моральної шкоди без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 жовтня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенні частково. Стягнуто з АТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_1 100 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, без урахування податку, зборів та інших платежів та судовий збір у розмірі 1000 гривень.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених в рішенні, фактичним обставинам справи, ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача. Просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки вважає його заниженим та таким, що не відповідає глибині моральних страждань. Внаслідок втрати професійної працездатності, позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування, прикладає багато зусиль для організації свого життя. Суд не звернув увагу, що за висновком МСЕК 26 липня 2022 року йому встановлено 30% по ХОЗЛ втрати працездатності та третя група інвалідності. Рекомендовано постійне спостереження у сімейного лікаря, медикаментозне та санаторно-курортне лікування. При цьому, наголошує на тому, що, він за багаторічну працю у відповідача у віці 37 років і по вині відповідача, отримав важке професійне захворювання і третю групу інвалідності.
В апеляційній скарзі АТ «Криворізький залізорудний комбінат», посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповноту рішення, необ'єктивне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, просить змінити рішення суду першої інстанції, зменшивши розмір стягнутої з відповідача на користь позивача моральної шкоди до 29 250 гривень.
Апеляційна скарга мотивована тим, що розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції не обґрунтовано, він завищений, не відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості та судовій практиці в аналогічних справах.
Зазначає, що сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України, критеріїв, і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий.
Посилається на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц, в якій вказано, що у справах про відшкодування шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді.
Також вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466-ІХ ), який набрав чинності 23 травня 2020 року внесено зміни до п.п.164.2.14а) статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди.
Зазначеною нормою закону передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди, визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов'язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача АТ «Криворізький залізорудний комбінат» Блажко В.А. доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача, підтримав та просив її задовольнити. Апеляційну скаргу позивача просив залишити без задоволення.
В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 не з'явився, повідомлявся про час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та АТ «Криворізький залізорудний комбінат» підлягають залишенню без задоволення за наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 протягом тривалого періоду часу працював в шкідливих умовах на АТ «Криворізький залізорудний комбінат», а саме з 07 лютого 2006 року по 22 квітня 2019 рік (13 років 02 місяці 15 днів).
Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 28 березня 2022 року встановлено причини виникнення професійного захворювання, а саме концентрація пилу переважно фіброгенної дії з вмістом вільного діоксиду кремнію від 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала гранично-допустиму в 1,6 разів, згідно «Гігієнічних регламентів хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я від 14.07.2020 № 1596, і складала 3,2 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3. Враховуючи роботу ОСОБА_1 впродовж 13 років 02 місяців в шкідливих умовах та неодноразову зміну керівництва, визначити конкретних посадових осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, неможливо.
Відповідно до довідки МСЕК серія 12ААВ № 130433 від 26 липня 2022 року ОСОБА_1 встановлено 30% по ХОЗЛ втрати працездатності та ІІІ група інвалідності через професійне захворювання з 27 червня 2022 року по 01 липня 2024 року.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв'язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.
Визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 100 000 гривень, суд виходив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків для здоров'я позивача, незворотності змін його здоров'я, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з нормами Конституції України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов'язком держави (ст.3 Конституції України).
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Відповідно до частин 1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Так, відповідно до ч. 1-4 ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Водночас, пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 28 березня 2022 року, причинами виникнення професійних захворювань у позивача є: концентрація пилу переважно фіброгенної дії з вмістом вільного діоксиду кремнію від 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала гранично-допустиму в 1,6 разів, згідно «Гігієнічних регламентів хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я від 14.07.2020 № 1596, і складала 3,2 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3 (п.18 Акту). (а.с.8-11)
Отже, роботодавець АТ «Криворізький залізорудний комбінат» під час роботи позивача допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Судом першої інстанції вірно встановлено порушення АТ «Криворізький залізорудний комбінат» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховано характер отриманих позивачем професійних захворювань, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 30% та визнання людиною з інвалідністю третьої групи, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров'ї, що підтверджується виписками із медичної карти стаціонарного хворого, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований нестійкий дистабілізаційний стан здоров'я ОСОБА_1 , внаслідок чого він переносить моральні страждання.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не приймає доводи апеляційний скарг позивача та відповідача про необґрунтованість визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди.
Посилання відповідача на те, що сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині 3 статті 23 ЦК України критеріїв, колегією суддів також не приймаються, з огляду на наступні обставини.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі №210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000 грн.
Слід зауважити, що право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.
Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 30% та встановлено ІІІ групу інвалідності, що безумовно тягне за собою зміни у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди 100 000 гривень є обґрунтованим та відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.
Доводи апеляційної скарги АТ «Криворізький залізорудний комбінат» про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів не приймає, з огляду на наступне.
Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Аргументи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Фактично всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.
Оскільки апеляційні скарги залишено без задоволення, ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 01 лютого 2023 року.
Головуючий О.І. Корчиста