Провадження № 22-ц/803/1003/23 Справа № 932/12036/20 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
31 січня 2023 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
судді-доповідача Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін у м. Дніпро апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Іваненкової Наталії Миколаївни та представника ОСОБА_2 - адвоката Ільєнко Руслана Павловича на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2022 року(ухваленого під головуванням судді Кудрявцевої Т.О.) у цивільній справі №932/12036/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання спільної сумісної власності подружжя, витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення вартості майна, -
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до суду першої інстанції із зазначеним вище позовом, який обґрунтовували тим, що вони знаходилися в фактичних шлюбних відносинах з червня 2016 року до 14 вересня 2018 року, коли офіційно зареєстрували шлюб.
В 2016 році після початку спільного проживання ОСОБА_3 познайомив ОСОБА_1 зі своєю старшою сестрою ОСОБА_2 , відповідачкою у справі, яка була його єдиною близькою родичкою і на той час в них склались добрі взаємовідносини.
В липні 2016 року ОСОБА_3 повідомив ОСОБА_1 , що у нього є однокімнатна квартира, яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Ця квартира була придбана для нього його рідною сестрою за його кошти, але оформлена юридично тимчасово на його рідну сестру, відповідачку ОСОБА_2 , виходячи з чого вони могли розпоряджатися та вільно користуватися цією квартирою на власний розсуд. Заперечень щодо розпорядження квартирою у відповідачки не було, вона передала їм ключі від вхідних дверей в квартиру, оскільки вона знала, що квартира придбана за кошти брата, які знаходилися у неї на тимчасовому зберіганні, для брата, тому фактично є його власністю.
З серпня 2016 року вони вселилися в квартиру, поставили нові вхідні двері, зробили косметичний ремонт, купили меблі, предмети інтер'єру, посуд, інші необхідні для побуту речі, оскільки квартира була порожня та зовсім не придатна для проживання. Після закінчення ремонту позивачі протягом трьох з половиною років безперешкодно користувалися квартирою та дозволяли відповідачці користуватися нею у їх відсутність, для чого передали останній комплект ключів від квартири.
З початку 2019 року взаємовідносини між ОСОБА_3 та його рідною сестрою, відповідачкою, погіршилися у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 в лютому 2019 року повідомив сестру, що він має намір працевлаштуватися в м.Одесі та запропонував їй переоформити право власності на квартиру на його ім'я.
24 серпня 2020 року позивачі приїхали до Одеси на відпочинок, але зайти в квартиру АДРЕСА_2 не змогли, оскільки, один із замків вхідних дверей без їх відома був замінений відповідачкою. Від молодої сім'ї, яка знаходилася в квартирі, їм стало відомо, що відповідачка здає квартиру разом із належними їм меблями, побутовою технікою та іншими їх речами в найм відпочиваючим та передала зазначену квартиру під охорону агентству «Карабінер».
В результаті таких дій відповідачки вони не змогли попасти в квартиру, де знаходитеся придбане ними на їх кошти майно, тому були позбавлені можливості користуватися належними їм речами. За їх заявами у добровільному порядку ОСОБА_2 зазначені речі на момент звернення із позовом не повернула.
З урахуванням уточнених позовних вимог просили визнати їх спільною сумісною власністю майно загальною вартістю 70 924 грн.: двері зовнішні вхідні правосторонні «Стандарт 100» з карточкою МДФ, покриті вологостійкою плівкою орнаментом, із замком фірми «КАЛЕ» з установкою, вартістю 6900,00 грн.; 2) холодильник «Snaige» R130, 1101АА, білого кольору маленького розміру типу «барний», з маленькою морозильною камерою вартістю 4695,00 грн.; 3) вбудовану поверхню (газову варочну панель) «Bestchef» GH 61 CS BKG, чорного кольору, стеклокерамічна, 4-х комфорна, вартістю 4673,00 грн.; 4) пральну машину «ELECTROLUX» EWS модель 1054SDU, серійний номер 62700042, білого кольору, вартістю 6842,00 грн.; 5) телевізор «Samsung» (плазма) UE43MU6172, чорного кольору, вартістю 12 867,00 грн.; 6) диван кутовий, розкладний, з коробом для білизни, матеріал - штучна замша коричневого кольору з білими стібками, вартістю 17670 грн.; 7) стіл обідній, коричневий, вартістю 2463 грн.; 8) два крісла-стільці горіх/беж по ціні 1956 грн., вартість двох одиниць 3812 грн.; 9) шафу-купе вбудовану розсувну, двері дзеркальні з обрамленням з темно-коричневого профілю, вартістю 9100,00 грн.; 10) праску «Tefal» бірюзового кольору вартістю 995 грн.; 11) прасувальну дошку в чохлі голубого кольору з квітковим малюнком, вартістю 907 грн.;
Витребувати від ОСОБА_2 на їх користь належне їм на праві спільної сумісної власності вищезазначене майно, загальною вартістю 70 924 грн., зобов'язавши ОСОБА_2 передати їм це майно, а у разі неможливості такого повернення в натурі, стягнути з ОСОБА_2 на їх користь вартість майна в сумі 70 924 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 судові витрати.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 наступне майно: двері зовнішні вхідні правосторонні «Стандарт 100» з карточкою МДФ, покриті вологостійкою плівкою з орнаментом, із замком фірми «КАЛЕ» з установкою, вартістю 6900,00 грн.; холодильник «Snaige» R130, 1101АА, вартістю 4695,00 грн.; вбудовану поверхню (газову варочну панель) «Bestchef» GH 61 CS BKG, вартістю 4673,00 грн.; пральну машину «ELECTROLUX» EWS1054SDU, вартістю 6842,00 грн.; телевізор «Samsung» UE43MU6172, вартістю 12 867,00 грн.; диван кутовий розкладний з коробом для білизни, матеріал - штучна замша коричневого кольору з білими стібками; стіл обідній коричневий; два крісла-стільці горіх/беж; шафу-купе вбудовану розсувну з дверями дзеркальними з обрамленням з темно-коричневого профілю, вартістю 5700,00 грн.; праску «Tefal» бірюзового кольору; прасувальну дошку в чохлі голубого кольору з квітковим малюнком.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по справі - сплачений судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 750,00 грн., а всього 13 590 грн. 80 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені ним витрати по справі - сплачений судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить змінити рішення суду першої інстанції, закрити провадження у справі в частині позовних вимог про визнання права спільної сумісної власності у зв'язку із відсутністю предмета спору; в іншій частині залишити рішення без змін; судові витрати по справі покласти на позивачів, стягнувши судовий збір на користь відповідача.
В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.
Зокрема зазначає,що судом першої інстанції з огляду на прийняте рішення про часткове задоволення позовних вимог неправомірно стягнуто з відповідача судові витрати в повному об'ємі,без врахування пропорційності.
Також зазначає, що не відповідає дійсності той факт,що відповідач не заперечує щодо визнання спільною сумісною власністю спірного майна, оскільки не має до цього майна ніякого відношення та не була присутня при його придбанні. Вважає, що у цій частині позовних вимог відсутній предмет та підстави позову, що у відповідності до положень ЦПК України та практики Верховного Суду є підставою для закриття провадження у справі.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови витребування майна та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог; стягнути з відповідача на користь апелянта судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 783,60 грн. та витрат на правову допомогу пов'язаних зі зверненням до суду апеляційної інстанції у розмірі 5 000,00 грн.
В обґрунтування посилається на те,що судом першої інстанції не прийнято до уваги,що позивачами надані належні та допустимі докази на підтвердження придбання ними спірного майна та його перебування у відповідачки в квартирі АДРЕСА_3 , зокрема вхідних дверей, які належним чином відповідачем не спростовані.
Зокрема зазначає, що акт опису майна, що знаходиться в квартирі від 24.08.2020 року, чеки на придбання меблів, побутової техніки та акти про її обслуговування й ремонт, показання свідків, довідка від 23.09.2020 року про результат розгляду матеріалів за повідомленням оператора 102 та проведений в рамках кримінального провадження одночасний допит ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , підтверджують факт перебування їх речей у квартирі відповідача та їх незаконне утримання там через заміну замків в квартирі.
Вважає,що судом першої інстанції не було надано належної оцінки листуванню представника позивачів та офіційного представника відповідача з приводу досудового урегулювання спору щодо повернення зазначеного вище майна позивачів.
Звертає увагу,що позивачі навіть зверталися до сулу першої інстанції із заявою про забезпечення позову, яку було повернуто заявникам, тобто намагались зробити все можливе для збереження їх майна у квартирі відповідача.
Від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , в якому вона просила залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції в задоволеній частині позовних вимог без змін, стягнути витрати на правову допомогу, понесені ОСОБА_1 ..
Зокрема посилалась на невідповідність форми і змісту апеляційної скарги відповідача вимогам процесуального закону. Звертала увагу, що представник відповідача жодним чином не підіймав питання про закриття провадження у справі під час її розгляду у суді першої інстанції, а тільки просив відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку із їх необґрунтованістю. Зазначає про відсутність наведених представником відповідача підстав для закриття провадження у справі. Вважає, що суд першої інстанції здійснив розподіл судових витрат з урахуванням вимог закону, крім того у суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про зменшення витрат на правову допомогу.
Від представника ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу представника позивача, в якому він зазначав, що ця апеляційна скарга не підлягає задоволенню, як необґрунтована, побудована на викривлених фактичних обставинах справи. Зокрема вважає, що докази на які посилається представник позивача були досліджені судом першої інстанції та він прийшов до правомірного висновку про те, що вони не підтверджують перебування спірного майна у незаконному володінні відповідача.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 70 924,00 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 14.09.2018 року.
Задовольняючі частково позовні вимоги в частині визнання спільною сумісною власністю позивачів спірного майна, суд першої інстанції виходив із положень ст.74 СК України, документально підтверджених фактів придбання такого майна під час спільного проживання позивачів, а також не заперечення сторін, у тому числі і представника відповідача щодо сумісного придбання вищевказаного майна позивачами.
Зазначений висновок суду першої інстанції щодо вказаних позовних вимог відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Висновки суду першої інстанції підтверджуються «Спеціфікацією № 16/18 витрина» від 28.08.2016 року, де зазначено,що ОСОБА_4 є замовником дверей зовнішніх вхідних правосторонніх «Стандарт 100» з карточкою МДФ, які покриті вологостійкою плівкою орнаментом, із замком фірми «КАЛЕ» з установкою, вартістю 6900,00 грн.
Згідно копії накладної-вимоги № 115124341 від 15.08.2016 року про придбання холодильника «Snaige» R130, 1101АА, вартістю 4695,00 грн., де покупцем вказано ОСОБА_1 ; копію накладної-вимоги № 115164076 від 18.08.2016 року про придбання вбудованої поверхні «Bestchef» GH 61 CS BKG, вартістю 4673,00 грн.ґ. де покупцем вказано ОСОБА_1 ; копію накладної-вимоги № 115164885 від 17.08.2016 року про придбання пральної машини «ELECTROLUX» EWS модель 1054SDU, серійний номер 62700042, вартістю 6842,00 грн., де покупцем зазначено ОСОБА_1 ;копію товарного чека від 24.05.2018 про придбання телевізору «Samsung» UE43MU6172, чорного кольору, вартістю 12 867,00 грн.;копію Акта-специфікації від 23.10.2016 року про виготовлення шафи-купе вбудованої розсувної, двері дзеркальні з обрамленням з темно-коричневого профілю, де замовником вказано ОСОБА_3 .
З матеріалів справи, а саме із протоколу судового засідання від 07 вересня 2021 року вбачається, що представник відповідача наголошував про відсутність заперечень щодо придбання позивачами спільного майна.
Згідно із положеннями ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про задоволення позовних вимог у частині визнання спільною сумісною власністю спірного майна.
Посилання на те, що є підстави в цій частині позовних вимог закрити провадження у зв'язку із відсутністю підстав та предмета позову не ґрунтується на вимогах закону.
Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного,а не формального значення.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову,а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Враховуючи те, що предметом спору є майно на загальну суму 70 924,00, яке позивачі вважають своєю спільною сумісною власністю та просять витребувати його у відповідача, то підстав вказаних представником відповідача для закриття провадження у справі не має.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо витребування спірного майна у відповідача суд першої інстанції виходив із недоведеності таких вимог.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Звертаючись із позовом про витребування майна у відповідача, позивачі зазначали, що в квартирі АДРЕСА_2 , яка належить їй на праві власності (хоча фактично і була куплена для ОСОБА_3 ) знаходиться зазначене вище майно, куплене позивачами під час спільного проживання та проведення ремонту.
Судом першої інстанції встановлено , що на підставі договору купівлі - продажу квартири від 15.07.2016 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 .
На підтвердження зазначеної частини позовних вимог позивачами надано копію довідки інспектора поліції Приморського ВП в місті Одеса ГУНП в Одеській області капітану поліції Узун Г.С. «Про результати розгляду матеріалів за повідомленням оператора 102 (ЖЕО № 40714; 40720; 40762; 40767; 40750 від 24.08.2020року.)».
Як доказ, також було надано копію Акту опису майна, яке знаходиться у квартирі» від 24.08.2020 року, складений ОСОБА_1 за участю ОСОБА_5 ..
За змістом частин першої, другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шостастатті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частиною першою статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
Вирішуючи спір у розглядуваній справі, суд першої інстанції правильно застосував наведені вище норми матеріального права, дав належну оцінку підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачами позовних вимог щодо витребування майна у відповідача.
Доводи апеляційної скарги представника позивача зводяться до переоцінки досліджених в суді першої інстанції доказів.
Зокрема судом першої інстанції правильно зазначено, що надані на підтвердження позовних вимог про витребування майна докази у вигляді довідки та рапортів поліції підтверджує лише факт звернення позивачів до правоохоронних органів та викладені в них обставини записані з їх слів.
Що ж стосується Акту опису майна, яке знаходиться в квартирі із фото таблицею, то його не можна розцінювати як доказ у справі, оскільки його складено та підписано лише заінтересованими особами, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зі слів сторонніх осіб, які перебували начеб то перебували у квартирі.
Інші докази, зокрема товарні чеки, накладні, свідчення свідків у повній мірі не дають встановити наявність саме спірних речей у квартирі відповідача на момент звернення із позовом.
З приводу переписки сторін на яку посилається, представник позивача, як на факт визнання відповідачем перебування спірних речей у її квартирі, слід зазначити, що така не є належним і допустимим доказом, оскільки не підписана сторонами та як пояснював представник відповідача у судовому засіданні була лише проектом для досудового врегулювання.
Тягар доведення обґрунтованості позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред'явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обгрунтованість пред'явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обгунтованого висновку про те ,що позовні вимоги в частині витребування майна не підтверджені належними та допустимими доказами.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати до яких зокрема відносяться витрати на професійну справничу допомогу у разі часткового задоволення позову присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_6 задоволені у частині вимог щодо визнання майна їх спільною сумісною власністю, то суд першої інстанції з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України стягнув з відповідача на їх користь частину понесених ними судових витрат зі сплати судового збору саме у цій частині задоволених позовних вимог.
З приводу застосування пропорційності до стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу слід звернути увагу на те, що відповідачем та його представником до суду першої інстанції не надавалися заперечення щодо розміру таких витрат або клопотань про їх зменшення, що у відповідності до положень ч. 5 ст.137 ЦПК України унеможливлює вирішення цього питання на стадії апеляційного розгляду. Крім того, розмір гонорару адвоката визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року.
Суд першої інстанції правильно врахував надані адвокатом позивача документи на підтвердження витрат на правову допомогу, а також категорію справи, обсяг виконаної ним роботи,та прийшов до обгрунтованого висновку про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, колегія суддів апеляційного суду, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням встановлених фактичних обставин, дійшов обґрунтованого висновку про те, що не має підстав для задоволення позовних вимог щодо витребування спірного майна у відповідача у зв'язку із недоведеністю.
Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційних скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
Відповідно до частини 3 статі 369 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 70 924,00 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст.368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Іваненкової Наталії Миколаївни та представника ОСОБА_2 - адвоката Ільєнко Руслана Павловича залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: