Провадження № 88-ц/803/2/23 Справа № 2-7145/11 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - Зайцева С. А.
26 січня 2023 року місто Дніпро Дніпропетровської області
Єдиний унікальний номер 2-7145/11
Номер провадження 88-ц/803/2/23
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого: Зайцевої С.А.
суддів: Биліни Т.І., Петешенкової М.Ю.
за участю секретаря: Паромової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі Дніпропетровської області з повідомленням учасників справи заяву ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Малюк Нелля Андріївна, про перегляд за нововиявленими обставинами рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту приналежності заповіту, визнання права на спадщину за заповітом, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_4 , Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом,-
У березні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Перша Дніпровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту приналежності заповіту, визнання права на спадщину за заповітом, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.
У лютому 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , Перша Дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено, що заповіт від 11 березня 1998 року, складений українською мовою від імені ОСОБА_5 , фактично складений і належить ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом право власності на 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2011 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2010 року змінено в частині задоволення позову ОСОБА_1 , а в частині відмови в задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 скасовано. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом (в порядку спадкової трансмісії) після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 та померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 право власності на 1/3 частини від 1/2 частини житлового будинку з мансардою та господарчими будівлями, що знаходяться на АДРЕСА_2 , які належали ОСОБА_5 відповідно до договору дарування від 26 липня 1972 року. Зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом (обов'язкова частка), після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на 1/8 частини від 1/2 частини житлового будинку з мансардою та господарчими будівлями, що знаходяться на АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_5 відповідно до договору дарування від 26 липня 1972 року. Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом (обов'язкова частка), після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на 1/24 частини від 1/2 частини житлового будинку з мансардою та господарчими будівлями, що знаходяться на АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_5 відповідно до договору дарування від 26 липня 1972 року. У задоволенні іншої частини зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня 2010 року залишено без змін.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2013 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2011 року скасовано за нововиявленими обставинами. Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня 2010 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частини домоволодіння АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 травня 2012 року у справі № 2-7145/11 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсною заяви про прийняття спадщини та визнання недійсним заповіту скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсною заяви про прийняття спадщини та визнання недійсним заповіту відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2013 року за нововиявленими обставинами.
Мотивуючи заяву тим, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року у справі № 2-7145/11 рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2012 року скасовано. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсною заяви про прийняття спадщини та визнання недійсним заповіту. Посилаючись на те, що скасоване рішення було підставою для перегляду судового рішення від 22 лютого 2011 року за нововиявленими обставинами, ухвалення нового рішення від 22 липня 2013 року про відмову у позові ОСОБА_1 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , заявниця просила задовольнити її заяву: рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким визнати з 22 лютого 2011 року (день набрання законної сили рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області про право власності на спадщину) за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом (в порядку спадкової трансмісії), після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , на 1/3 частини від 1/2 частини житлового будинку з мансардою та господарчими будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_2 , які належали ОСОБА_5 , згідно з договором дарування від 26 липня 1972 року.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у задоволенні заяви про перегляд рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2013 року за нововиявленими обставинами відмовлено. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим,що рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2013 року не може бути скасовано в порядку перегляду за нововиявленими обставинами .
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Малюк Н. А., задоволено частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховним Судом зазначено, що під час нового розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2013 року за нововиявленими обставинами апеляційному суду необхідно належним чином обґрунтувати ухвалене рішення, врахувати, що нововиявленою обставиною є не факт ухвалення судового рішення, не самe це рішення як юридичний факт, а обставина, яку у ньому встановив суд (пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 752/4995/17).
У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 адвокат Малюк Н.А. підтримала доводи заяви та просила її задовольнити.
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та треті особи,які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору : ОСОБА_4 ,Перша Дніпровська державна нотаріальна контора у судове засідання апеляційного суду не з'явилися, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи ( т.2 ( 2-762/10) а.с. 237-238 ). Першою Дніпровською державною нотаріальною конторою надіслано заяву про розгляд справи без участі представника (а.с.231).
25 та 26 січня 2023 року через систему «Електронний суд» від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшли клопотання про відкладення розгляду справи та повідомлення суду про причини неявки у судове засідання,відповідно яких у зв'язку із загрозами ракетних ударів та воєнним станом,запровадженим в Україні, просили відкласти розгляд справи за позовом ОСОБА_1 на іншу дату та час,після припинення воєнного стану в Україні,про що повідомити їх завчасно (т.2.а.с.239,240).
Відмовляючи у задоволені клопотань про відкладення розгляду справи, апеляційний суд зважує на таке.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з абзацом першим частини 13 статті 33 ЦПК України розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим самим складом суду, який ухвалив рішення, що переглядається, якщо справа розглядалася суддею одноособово або у складі колегії суддів. Якщо такий склад суду сформувати неможливо, суддя або колегія суддів для розгляду заяв про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами визначається в порядку, встановленому частиною першою цієї статті.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року визначено склад суду :Зайцева С.А.(суддя-доповідач), Биліна Т.І., Петешенкова М.Ю. та 09 грудня 2022 року справу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року прийнято до провадження Дніпровського апеляційного суду цивільну справу № 2-7145/11 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 12 січня 2023 року о 09 год.00 хв. (т.2.а.с.225).
09 січня 2023 року та 11 січня 2023 року такі ж саме заяви із зазначенням такого ж самого змісту надійшли до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т.2.а.с.230,234).
Відповідно до частини 2 статті 429 ЦПК України справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.
Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Крім того,відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду,основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторони по справі та представника сторони,а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.Така правова позиція викладена Верховним Судом 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 .
Позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скористалися своїм правом на апеляційне оскарження ,надавши апеляційні скарги на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 28 вересня 2010 року по справі № 2-762\10 (т.1.а.с.113-115) ,в яких виклали свою правову позицію , апеляційний суд ,у свою чергу ,відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України, переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на зазначене, враховуючи вимоги ч.1 ст.371 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав, які б свідчили про неможливість розгляду справи у даному судовому засіданні, апеляційний суд відмовив в задоволенні клопотань ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Відповідно до частини 1 статті 423 ЦПК України, рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно із частиною другою статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.
Для визначених пунктом 3 частини другої статті 423 ЦПК України нововиявлених обставин необхідними умовами є те, що вони існували на час розгляду справи, але підстави виникли після ухвалення рішення у справі (зокрема, шляхом скасування судового рішення, яке стало підставою для його ухвалення), спростовують обставини, встановлені судом на час розгляду справи, та мають важливе значення для її розгляду.
Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими учасникам справи, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.
Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення.
Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами є важливою гарантією захисту прав і свобод людини, зокрема, у сфері цивільного судочинства. Перегляд судових рішень, які набрали законної сили, є додатковим засобом забезпечення законності судового рішення і є резервним механізмом захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб і забезпечення справедливого та ефективного здійснення правосуддя.
Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами є особливим видом провадження. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду не є недоліки розгляду справи судом (незаконність та/або необґрунтованість судового рішення, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники судового розгляду не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду відповідні факти та аргументи. Метою перегляду справи за нововиявленими обставинами є не ревізія судових рішень або усунення судових помилок, а перегляд уже розглянутої справи з урахуванням обставин, про існування яких стало відомо після ухвалення судового рішення.
Інститут перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами за своєю природою передбачає баланс між принципами правової визначеності та res judicata і правом на справедливий суд.
Законодавство, у тому числі й ЦК України, не містить визначення поняття «нововиявлені обставини», проте за своєю юридичною суттю нововиявлені обставини - це юридичні факти (фактичні обставини) справи, які мають істотне значення для вирішення справи по суті, існували в період первинного провадження і ухвалення судового акта, але не були і не могли бути відомі ні сторонам, ні третім особам, їхнім представникам, іншим учасникам процесу, ні суду, за умови виконання ними всіх вимог закону для об'єктивного, повного і всебічного розгляду справи та ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.
Ураховуючи викладене, сутність перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами - це встановлення наявності або відсутності нововиявлених обставин і повторний розгляд справи у разі їх встановлення з метою досягнення істини у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 826/20239/16).
Нововиявлені обставини характеризуються сукупністю таких ознак: існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи й ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява; на час розгляду справи ці обставини об'єктивно не були та не могли бути відомі ні заявникові, ні суду; істотність цих обставин для справи (внаслідок урахування цих обставин суд міг би суттєво змінити, або прийняти інше рішення, ніж те, яке було прийняте).
Як вбачається з матеріалів справи , обставини, на які посилалася ОСОБА_1 у заяві про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, не були відомі заявниці, ці обставини встановлені судовим рішенням - постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року. Тобто, на момент розгляду цієї справи та ухвалення рішення апеляційним судом Дніпропетровської області від 22 липня 2013 року, про перегляд якого за нововиявленими обставинами заявила ОСОБА_1 , зазначені обставини для заявниці не були відомі.
Так, апеляційний суд Дніпропетровської області, ухвалюючи рішення від 22 липня 2013 року у справі № 774/223/13 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту приналежності заповіту, визнання права на спадщину за заповітом, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, виходив з того, що рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 травня 2012 року визнано недійсним заповіт від 11 березня 1998 року, а тому ОСОБА_1 позбавлена права на спадкування після смерті ОСОБА_5 .
Водночас, постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2012 року у справі № 2-7145/11 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсною заяви про прийняття спадщини та визнання недійсним заповіту скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсною заяви про прийняття спадщини та визнання недійсним заповіту відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того,що посилання суду першої інстанції в своєму рішенні на невідповідність підписів нотаріуса на заповіті ОСОБА_5 та на заяві ОСОБА_6 не є доказом не вчинення нотаріальної дії, а також підставою для визнання заповіту та заяви недійсними. Тільки запис в реєстрі є доказом вчинення нотаріальної дії і справжності підписів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а не підпис нотаріуса на документах, як помилково вважав суд першої інстанції. Крім того, помилки та розбіжності у документах, на які суд першої інстанції звернув свою увагу в рішенні суду, можуть свідчити, як вірно вказав суд першої інстанції, про недбалість дій та некомпетентність державних нотаріусів Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори І.М. Лади та ОСОБА_7 , але ж ніяк на недійсність заповіту та заяви в цілому.
Отже, обставини щодо дійсності заповіту від 11 березня 1998 року, встановлені відповідно до положень пункту 3 частини другої статті 423 ЦПК України, можуть бути підставою для перегляду рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2013 року у справі № 774/223/13, на підставі якого були скасовані рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2011 року у справі № 22ц-3625/2011 та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2010 року у справі № 2-762/10, якими за ОСОБА_1 визнано право власності на частину домоволодіння на АДРЕСА_2 , у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Суд має право скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами за умови, що вони можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, яку надав суд у такому рішенні (див. пункт 49.4.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 752/4995/17).
Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 3 серпня 2018 року у справі № 19/5009/1481/11 виснував, що нововиявленою обставиною є встановлений рішенням суду факт недійсності договору, оскільки ця обставина існувала на момент ухвалення рішення суду, яке є предметом перегляду за нововиявленими обставинами, однак стала відомою після ухвалення судом рішення про недійсність правочину в іншій справі. Тобто, хоча останнє суд ухвалив після рішення, що переглядається, факт недійсності правочину існував до цього, але відомо про недійсність стало лише після набрання законної сили відповідним судовим рішенням. Тому встановлений рішенням суду факт недійсності договору в силу закону - це нововиявлена обставина, а не новий доказ (аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 12 листопада 2020 року у справі № 910/23892/16 і від 2 липня 2018 року у справі № 922/3388/15).
Відповідно до частини 3 статті 429 ЦПК України,за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може : 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;
2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;
3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
Відповідно до ч.4 ст.429 ЦПК України у разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд: 1) ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду.
Заява ОСОБА_1 про перегляд рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2013 року за нововиявленими обставинами підлягає задоволенню , проте частину її вимог щодо ухвалення нового рішення, яким визнати з 22 лютого 2011 року (день набрання законної сили рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області про право власності на спадщину) за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом (в порядку спадкової трансмісії), після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , на 1/3 частини від 1/2 частини житлового будинку з мансардою та господарчими будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_2 , які належали ОСОБА_5 , згідно з договором дарування від 26 липня 1972 року слід відхилити ,як такі що не ґрунтуються на нормах цивільного процесуального законодавства .
Вивчивши заяву про перегляд рішення апеляційного суду за нововиявленими обставинами, заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Малюк Н.А., аналізуючи наявні в матеріалах справи та подані суду апеляційної інстанції докази, апеляційний суд дійшов висновку, що заяву належить задовольнити, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2013 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, виходячи з такого.
Відповідно до положень частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як вбачається з досліджених матеріалів справи, свої вимоги позивач ОСОБА_1 у березні 2008 року ,з урахуванням уточнень позовних вимог, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту приналежності заповіту, визнання права на спадщину за заповітом, усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення,мотивувала тим,що її мати ОСОБА_6 довгий час заходилася в цивільному шлюбі з ОСОБА_5 , якому згідно договору дарування від 26 липня 1972 року належала 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_2 .
Ще за життя її матері ОСОБА_6 батько відповідачів ОСОБА_5 11 березня 1998 року склав заповіт , згідно якого заповів ОСОБА_6 належну йому 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_2 .
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і після його смерті відкрилась спадщина на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_2 .
Мати позивача ОСОБА_6 27 листопада 2007 року прийняла спадок після померлого ОСОБА_5 шляхом подачі заяви до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, але отримати правоустановчі документи на спадкове майно не встигла, оскільки сама померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За життя ОСОБА_6 11 грудня 2004 року склала заповіт за яким все належне їй майно заповідала своїй доньці - ОСОБА_1 .
Позивач ОСОБА_1 прийняла спадок після померлої її матері ОСОБА_6 , звернувшись 24 січня 2008 року з відповідною заявою до Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, де їй 23 грудня 2008 року було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом -на квартиру АДРЕСА_3 , яка належала померлій.
Позивач ОСОБА_1 вважає, що вона в силу ст.1276 ЦК України, в порядку спадкової трансмісії, має право на спадок, який було залишено ОСОБА_5 її матері ОСОБА_6 за заповітом, тобто має право на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_2 . Однак, оформити документи на це спадкове майно вона позбавлена можливості, оскільки відповідач ОСОБА_2 відмовився впустити її в будинок та надати представнику КП «ДМБТІ» цю частину будинку для огляду і подальшого складення технічного паспорту та відповідної довідки для послідуючого отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
За таких обставин, вона змушена звернутися до суду з позовом і просила суд визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_2 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 та померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 її матері - ОСОБА_6 , встановивши факт, що заповіт від 11 березня 1998 року, складений ,українською мовою, від імені ОСОБА_5 фактично складено і належить ОСОБА_5 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки при написанні в заповіті українською мовою прізвища ОСОБА_5 було допущено помилку.
Також, просила суд усунути їй перешкоди в користуванні та розпорядженні 1/2 частиною домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом виселення з неї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з усіма проживаючими з ними особами.
З позовом ОСОБА_1 не погодились відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та звернулися до суду з зустрічним позовом про визнання за ними права власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частину (за кожним із них) домоволодіння АДРЕСА_2 , посилаючись на те, що їх батькові ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , належала на праві власності 1/2 частина домоволодіння АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 26 липня 1972 року,та після його смерті відкрилася спадщина на це майно.
Після смерті їх батька спадкоємцями першої черги є: ОСОБА_4 -їх мати та дружина померлого та вони -син померлого ОСОБА_2 та донька - ОСОБА_3
ОСОБА_4 06 червня 2007 року, в межах строку встановленого ст. 1270 ЦК України, звернулись до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори з приводу спадщини після смерті свого чоловіка, де вона подала заяву про відмову від прийняття спадщини на користь дітей спадкодавця, тобто ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Відповідачі вважають, що вони фактично прийняли спадкове майно після смерті свого батька згідно зі ст. 1268 ЦК України, оскільки постійно проживали разом зі своїми батьком в спірному домоволодінні АДРЕСА_2 , де зареєстровані і проживають до цього часу.
Після звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, з вимогою оформити свідоцтво про право власності на спадщину за законом, вони отримали відмову з підстав наявності заповіту на ім'я ОСОБА_6 , та у зв'язку з розбіжністю прізвища спадкодавця у заповіті та свідоцтві про його смерть.
Проте, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2008 року було встановлено факт, що ОСОБА_2 є рідним сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , ОСОБА_4 є дружиною померлого, а ОСОБА_3 є донькою померлого.
Виходячи з наведеного, відповідачі вважають, що вони є єдиними спадкоємцями першої черги, після смерті їх батька, оскільки їх мати відмовилась від спадщини на їх користь, а тому за ними і повинно бути визнано право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частину (за кожним із них) домоволодіння АДРЕСА_2 , про що вони і просили суд у своєму зустрічному позові.
Щодо наявності заповіту на ім'я ОСОБА_6 , на підставі якого її донька ОСОБА_1 заявила до них первісний позов, то вони його не визнають з наступних підстав.
В заповіті від 11 березня 1998 року, посвідченому в нотаріальному порядку, прізвище спадкодавця зазначене « ОСОБА_8 », а в свідоцтві про смерть значиться прізвище « ОСОБА_9 ».
Крім того, ОСОБА_1 в своєму позові посилається на те, що між її матір'ю ОСОБА_6 та ОСОБА_5 існував цивільний шлюб, однак нею не надано жодного доказу щодо існування такого факту.
Їх же батько ОСОБА_5 з 08 квітня 1961 року перебував у шлюбі з їх матір'ю ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб та встановлено рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2008 року.
За таких обставин, відповідачі просили суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 -задоволено частково.
Суд встановив факт, що заповіт від 11 березня 1998 року, складений українською мовою, від імені ОСОБА_5 фактично складено і належить ОСОБА_5 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнав за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 -відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання за ними права власності в порядку спадкування за законом -відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та в частині відмови у зустрічному позові , ОСОБА_2 подана апеляційна скарга,в якій просив рішення суду в оскаржуваній ним частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову. Зокрема, зазначаючи,що рішення суду є незаконним та необґрунтованим,оскільки винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права,та висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та судом не надано належної оцінки доказам по справі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 в її позовних вимогах та про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в повному обсязі ,через порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 , згідно договору дарування від 26 липня 1972 року, належала 1/2 частини жилого будинку з мансардою та господарчими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_2 . Даний факт підтверджується зазначеним договором дарування від 26 липня 1972 року та інформаційною довідкою КП «ДМБТІ'від 08 вересня 2008 року.
За життя, 11 березня 1998 року ОСОБА_5 склав заповіт, який було посвідчено у нотаріальному порядку, згідно якого заповів ОСОБА_6 належну йому 1/2 частину будинку, розташованого на земельній ділянці в цілому площею 1329 кв.м., в АДРЕСА_2 .
В зазначеному заповіті прізвище ОСОБА_5 вказано українською мовою, як ОСОБА_5
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та після його смерті відкрилась спадщина на 1/2 частину жилого будинку з мансардою та господарчими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_2 .
Після його смерті, у встановлений законом 6-місячний строк, ОСОБА_6 27 листопада 2007 року звернулася до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5 , де зазначила, що він постійно проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_1 .
Однак, свідоцтво про право власності в порядку спадкування за заповітом, після померлого ОСОБА_5 , - ОСОБА_6 не отримала, оскільки померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Листом від 18 березня 2009 року Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора повідомила ОСОБА_6 (тобто вже після смерті ОСОБА_6 ) про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки в заповіті та в свідоцтві про смерть, в прізвищі спадкодавця, є розбіжності.
За життя, 11 грудня 2004 року ОСОБА_6 склала заповіт, який було посвідчено у нотаріальному порядку, згідно якого заповіла ОСОБА_1 все належне їй майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, на що вона за законом матиме право і що буде належати їй на момент її смерті у тому числі квартиру АДРЕСА_3 .
ОСОБА_1 24 січня 2008 року звернулася до Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_6 , де зазначила, що померла проживала в АДРЕСА_4 , та залишила на її ім'я заповіт.
23 грудня 2008 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно якого стала власницею квартири АДРЕСА_3 . Однак, свідоцтво про право на спадщину за заповітом, після померлого ОСОБА_5 , позивач ОСОБА_1 не змогла отримати, оскільки не були усунені розбіжності в прізвищі спадкодавця, які мали місце в заповіті та в свідоцтві про його смерть.
Крім того, ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідач ОСОБА_2 відмовився впустити її до будинку та надати представнику КП «ДМБТІ» спадкову частину будинку для огляду з подальшим складенням технічного паспорту та відповідної довідки для послідуючого отримання позивачкою свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Судом також встановлено, що ОСОБА_5 з 08 квітня 1961 року знаходився в шлюбі з ОСОБА_4 , який розірвано не було.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2008 року встановлено факт, що ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був чоловіком ОСОБА_4 та батьком ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Таким чином, після смерті ОСОБА_5 спадкоємцями першої черги є його дружина ОСОБА_4 , син ОСОБА_2 і донька ОСОБА_3 , які проживали разом з ОСОБА_5 в АДРЕСА_2 .
ОСОБА_4 ,1936 року народження, на момент смерті свого чоловіка була непрацездатною пенсіонеркою.
ОСОБА_2 на момент смерті батька теж був непрацездатним, так як він з травня 2005 року є інвалідом 3 групи, а з травня 2008 року він визнаний інвалідом 3 групи довічно, що підтверджується його пенсійним посвідченням.
Після смерті ОСОБА_5 , його дружина ОСОБА_4 , 06 червня 2007 року звернулася до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою, де відмовилася від прийняття спадщини на користь дітей спадкодавця, тобто сина ОСОБА_2 і доньки ОСОБА_3 .
Оскільки, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 проживали разом зі своїм батьком ОСОБА_5 в АДРЕСА_2 , де всі і були зареєстровані та проживають до цього часу, то вони в силу ст. 1268 ЦК України фактично прийняли спадщину після померлого їх батька.
У видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було відмовлено 18 березня 2009 року Першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, оскільки в заповіті та в свідоцтві про смерть, в прізвищі спадкодавця, є розбіжності, і у зв'язку з тим, що до нотконтори звернулася з заявою про прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_6 .
Судом першої інстанції встановлено, що дійсно при написанні українською мовою прізвища спадкодавця ОСОБА_5 були допущені помилки, оскільки в одних документах він значиться, як ОСОБА_5 , а в інших, як ОСОБА_5 , проти чого не заперечували обидві сторони, та що підтверджено рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2008 року .
За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту, що заповіт від 11 березня 1998 року, складений українською мовою, від імені ОСОБА_5 фактично складено і належить ОСОБА_5 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також,судом першої інстанції правильно встановлено, що спадкодавець ОСОБА_5 , який проживав та був зареєстрований АДРЕСА_2 ,це та ж особа, яка 11 березня 1998 року склала заповіт на ім'я ОСОБА_6 .
Доводи відповідача ОСОБА_2 викладені в апеляційній скарзі, щодо безпідставного встановлення такого факту не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони спростовуються встановленими судом обставинами та письмовими доказами по справі.
Щодо рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності в порядку спадкування за заповітом, то при вище зазначених обставинах, у відповідності зі ст.ст. 1233,1234,1235,1276 ЦК України, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що за нею повинно бути визнано право власності в порядку спадкування за заповітом (в порядку спадкової трансмісії), після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 та померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , - на частку від 1/2 частини жилого будинку з мансардою та господарчими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_2 , які належали ОСОБА_5 згідно договору дарування від 26 липня 1972 року.
Однак, визначаючи розмір частки, на яку повинно бути визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом (в порядку спадкової трансмісії), суд першої інстанції не прийняв до уваги ст. 1241 ЦК України та не встановив чи є після померлого ОСОБА_5 спадкоємці, які мають право на обов'язкову частку у спадку, що і привело до неправильного визначення судом розміру частки ОСОБА_1 у спадщині .
Відповідно до ч. 1 ст.1241 ЦК України -малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них в разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Між тим, ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції не прийняв до уваги ч. 1 ст. 1241 ЦК України, як і не прийняв до уваги те, що дружина померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_5 - ОСОБА_4 , 1936 року народження, на момент смерті чоловіка була непрацездатною пенсіонеркою , а тому мала право на обов'язкову частку.
Також, право на обов'язкову частку у спадку померлого має і його син ОСОБА_2 , який на момент смерті батька теж був непрацездатним, так як він з травня 2005 року є інвалідом 3 групи, а з травня 2008 року він визнаний інвалідом 3 групи довічно, що підтверджується його пенсійним посвідченням.
Спадкоємцями першої черги після померлого ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_4 , син ОСОБА_2 і донька ОСОБА_3 , які проживали разом з ОСОБА_5 .
У разі спадкування за законом кожному із спадкоємців належало б по 1/6 частини від належної спадкодавцю 1/2 частини (1/2 : 3 = 1/6 ).
Обов'язкова доля дружини померлого - ОСОБА_4 , як і його сина ОСОБА_2 , складає по 1/12 частини кожному із них (1/6 : 2 = 1/12).
Як встановлено, ОСОБА_4 відмовилася від належної їй у спадку долі на користь дітей спадкодавця - відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , а тому її обов'язкова доля у спадку підлягає поділу між дітьми спадкодавця. Таким чином, обов'язкова доля ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у спадщині, після померлого їх батька, складає по 1/24 частки кожному із них ( 1/12 : 2 = 1/24 ).
Отже, обов'язкова доля ОСОБА_2 у спадщині, після смерті батька, складає 1/8 частку (1/12 + 1/24 = 3/24 =1/8), а обов'язкова доля ОСОБА_3 -1/24 частку.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду від 28 вересня 2010 року, в частині відмови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в їх зустрічному позові про визнання права власності в порядку спадкування за законом, не може залишатись в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині вимог про часткове задоволення їх позовних вимог, тобто слід визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом (обов'язкову долю), після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , - на 1/8 частину від 1/2 частини жилого будинку з мансардою та господарчими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_5 згідно договору дарування від 26 липня 1972 року, та визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом (обов'язкову долю), після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , - на 1/24 частину від 1/2 частини жилого будинку з мансардою та господарчими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_5 згідно договору дарування від 26 липня 1972 року.
В іншій частині цих позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід відмовити, оскільки є заповіт померлого ОСОБА_5 від 11 березня 1998 року на ім'я ОСОБА_6 , у зв'язку з чим вони не можуть спадкувати за законом, як спадкоємці першої черги, а мають право лише на обов'язкову долю у спадщині .
Фактично обов'язкова доля відповідачів у спадщині, після померлого їх батька ОСОБА_5 , сумарно складає 1/6 частку ( 1/8 +1/24 = 4/24 = 1/6 ).
Отже, виходячи з вимог ст. ст. 1233,1234,1235,1241,1276 ЦК України, за ОСОБА_1 може бути визнано право власності в порядку спадкування за заповітом (в порядку спадкової трансмісії), після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 та померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , - на 1/3 частини від 1/2 частини жилого будинку з мансардою та господарчими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_2 , які належали ОСОБА_5 згідно договору дарування від 26 липня 1972 року ( з розрахунку : 1/2 - 1/6 = 2/6 = 1/3 ), а не на 1/2 частини, як було визначено судом першої інстанції, тому рішення суду від 28 вересня 2010 року в цій його частині підлягає зміні.
З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд дійшов до висновку ,що заява про перегляд рішення за нововиявленими обставинами підлягає задоволенню, тому скасовує рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2013 року, задовольняє частково апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,та рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 28 вересня 2010 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності в порядку спадкування за заповітом,змінює, а в частині відмови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в їх зустрічному позові про визнання права власності в порядку спадкування за законом,задовольняє частково .
Керуючись ст. 429 ЦПК України, апеляційний суд -
Заяву ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Малюк Нелля Андріївна, про перегляд за нововиявленими обставинами рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2013 року - задовольнити.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2013 року -скасувати.
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня 2010 року, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності в порядку спадкування за заповітом - змінити, а в частині відмови ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у визнанні права власності в порядку спадкування за законом -скасувати.
Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом (в порядку спадкової трансмісії), після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 та померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , - на 1/3 частини від 1/2 частини жилого будинку з мансардою та господарчими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_2 , які належали ОСОБА_5 згідно договору дарування від 26 липня 1972 року.
Позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання за ними права власності в порядку спадкування за законом по 1/4 частині (за кожним) на домоволодіння АДРЕСА_2 - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом (обов'язкову долю), після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , - на 1/8 частину від 1/2 частини жилого будинку з мансардою та господарчими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_5 згідно договору дарування від 26 липня 1972 року.
Визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом (обов'язкову долю), після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , - на 1/24 частину від 1/2 частини жилого будинку з мансардою та господарчими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_5 згідно договору дарування від 26 липня 1972 року.
В іншій частині цих позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відмовити.
В іншій, оскаржуваній частині, рішення суду від 28 вересня 2010 року - залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його прийняття та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст рішення складений 31 січня 2023 року.
Судді: