Справа № 761/36585/20
Провадження № 2/761/633/2022
01 грудня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Соломон О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа - Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , як законного представника, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про зняття з реєстраційного обліку, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
10 листопада 2020 року до суду надійшла зазначена позовна заява.
В позовних вимогах позивач просить: визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та неповнолітнього ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та зняти їх з обліку.
Вимоги позову обгрунтовані тим, що 17.10.2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку Банку квартиру АДРЕСА_1 .
22.10.2020 року іпотекодержателем було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на квартиру іпотекодержателем відповідно до ст.ст. 37, 38 Закону України «Про іпотеку».
Як зазначає позивач, він звертався з вимогою про звільнення жилого приміщення, однак вона була проігнорована.
А тому, оскільки проживання відповідачів у квартирі яка належить на праві власності позивачу чинить йому перешкоди в її користуванні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
В судове засідання сторони не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили.
Представник позивача звернувся до суду із заявою про слухання справи в його відсутність та просив задовольнити позовні вимоги.
Представник третьої особи звернувся до суду із заявою про слухання справи в його відсутність та просив відмовити в задоволенні заявлених вимог.
А тому на підставі положень статті 223 ЦПК України суд продовжив слухання справи у відсутність сторін, які не з'явились до суду.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено в судовому засіданні, 17.10.2007 р. між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов'язань за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 770/38-470-07 від 17.10.2007 р., було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О. та зареєстрований в реєстрі за №3955.
За умовами зазначеного договору, позичальник ОСОБА_1 передав банку в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
У зв'язку з існуванням заборгованості за кредитним договором, на підставі іпотечного договору № 770/38-470-07 від 17.10.2007 року, 20.02.2019 року за Акціонерним товариством «Альфа банк» було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Як вбачається з матеріалів справи, в квартирі АДРЕСА_1 з 24.04.2009 року зареєстрована: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та з 02.11.2013 року зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
У статті 41 Конституції України зазначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено главою 49 «Забезпечення виконання зобов'язання» ЦК України та Законом України «Про іпотеку».
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якого є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку», частиною третьою якої, одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Виселення з іпотечного майна проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України «Про іпотеку»).
При вирішенні питання щодо надання мешканцям житлового приміщення, з якого вони підлягають виселенню, важливо встановити факт придбання житла за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».
Таким законом є стаття 109 ЖК Української РСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.
У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК Української РСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК Української РСР.
Відповідно до частини першої статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Аналіз норм глави 26 ЦК України дає підстави для висновку, що частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об'єктом цивільних прав, оскільки частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не є конкретною часткою майна.
Враховуючи норми статті 109 ЖК Української РСР та статті 379 ЦК України, у поєднанні із главою 26 ЦК України, виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти.
У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об'єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається.
За викладених обставин Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачав підстав для відступлення від висновків щодо застосування статей 39-40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14765/15-ц (провадження № 61-27871св18); від 08 липня 2019 року у справі № 727/10734/16-ц (провадження № 61-25745св18); від 01 серпня 2019 року у справі № 725/5032/18 (провадження № 61-11023св19).
Зазначені висновки Верховний Суд зробив у постанові від 12 квітня 2021 року, справа № 310/2950/18, провадження № 61-16820сво19.
У даній справі, позивач, як іпотекодержатель, звернувся з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування, посилаючись на те, що проживання та реєстрація у квартирі відповідачів перешкоджає йому здійснювати своє право власника.
Як вбачається з Іпотечного договору, квартира, яка є предметом іпотеки, не придбана за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою цієї квартири, оскільки з 11.11.2002 року квартира належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу. В той же час, договір іпотечний та договір кредиту були укладені 17.10.2007 року, тобто після набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру, яка передана в іпотеку.
Відповідно до положень частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України врегульовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до норм статті 589 ЦК України, частиною 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».
Згідно з положеннями статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Отже, спірна квартира була придбана за особисті кошти Позичальника.
За таких обставин, суд вважає, що вважати спірну квартиру придбаною за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна, а відтак, і відсутні законом передбачені підстави для визнання відповідачів такими що втратили право користування житловим приміщенням.
Отже, оцінивши в сукупності надані суду докази, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів що квартира була придбана за грошові кошти які надані Банком в кредит.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 12, 13, 77-81, 263, 265, 353 ЦПК України, суд
вирішив:
В позові Акціонерного товариства «Альфа - Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , як законного представника, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про зняття з реєстраційного обліку, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 09 грудня 2022 року
Суддя: Н.Г. Притула