Ухвала
Іменем України
25 січня 2023 року
м. Київ
справа № 499/959/21
провадження № 61-11925ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 13 квітня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у справі за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: Іванівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про встановлення факту проживання на території України,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Калінінграді, Російська Федерація і проживала там до травня 1990 року. Познайомилась із майбутнім чоловіком ОСОБА_2 , який проживав в Україні, а у м. Калінінграді проходив військову службу.
У травні 1990 році вони переїхали до України в с. Богунове Іванівського району Одеської області. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_3 , а також 23 серпня 1990 року уклала шлюб із ОСОБА_2 .
З травня 1990 року і до сьогодні проживає в с. Богунове Іванівського району Одеської області. Зареєструвати у встановленому законом порядку місце свого проживання змогла лише у 1993 році.
З метою отримання громадянства України заявниця звернулася до районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - РС ГУДМС України в Одеській області), однак 13 лютого 2019 року вона отримала відповідь, що у видачі паспорту громадянина України їй відмовлено, у зв'язку із не встановленням належності її до громадянства та в усній формі рекомендовано звернутися до суду для встановлення факту проживання на території України.
Рішенням від 13 квітня 2022 року Іванівський районний суд Одеської області заяву ОСОБА_1 задовольнив частково.
Встановив факт постійного проживання на території України ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року.
Мотивував рішення тим, що факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України підтверджується фактом народження дітей, укладенням шлюбу на території с. Богунове Іванівського району Одеської області, а також показами свідка ОСОБА_4 та довідкою із сільської ради.
Постановою від 27 жовтня 2022 року Одеський апеляційний суд апеляційну скаргу Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області) залишив без задоволення, а рішення Іванівського районного суду Одеської області від 13 квітня 2022 року без змін.
У касаційній скарзі, яка надійшла до Верховного Суду у грудні 2022 року, ГУ ДМС України в Одеській області просив скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким ОСОБА_1 у задоволені заяві відмовити.
Підставою касаційного оскарження ГУ ДМС України в Одеській області зазначає неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку щодо застосування статті 8 Закону України «Про громадянство України», викладеного у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Суди встановили, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Калінінграді, де була зареєстрована до 1993 року.
Відповідно до відмітки у паспорті, з 23 листопада 1993 року заявниця була зареєстрована в с. Богунове, Іванівський район, Одеська область.
23 серпня 1990 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_2 , який зареєстрований у відділі реєстрації актів громадянського стану Іванівського району Одеської області за актовим записом № 19.
Згідно з копіями свідоцтв про народження, ОСОБА_1 в с. Богунове Іванівського району Одеської області ІНФОРМАЦІЯ_2 народила сина - ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 народила доньку - ОСОБА_5 , місце реєстрації яких - Виконавчий комітет Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області.
Також суди встановили, що згідно з довідкою наданою Коноплянською сільською радою, ОСОБА_1 , зареєстрована в с. Богунове Березівського (колишнього Іванівського) району з 23 листопада 1993 року, однак фактично проживає в цьому селі з 1990 року, що також підтверджується копією домової книги та свідками ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , які допитані судом першої інстанції.
Відповідно до листа Іванівського РС ГУ ДМС України в Одеській області від 13 лютого 2019 року № 5131/118, ОСОБА_1 відмовлено у видачі паспорту громадянина України через не встановлення належності до громадянства України.
Перелік категорій справ, які розглядає суд в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення визначена статтею 315 ЦПК України.
Згідно частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Таким чином, встановлення юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення, в тому числі і майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, передбачено чинним законодавством.
При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв'язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.
Відповідно до підпункту «а» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001, (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.
Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).
Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.
Належність до громадянства України встановлюється на підставі статті третьої Закону України «Про громадянство України» і може пов'язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.
Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18, від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19, від 17 травня 2022 року у справі № 127/26354/20.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшли правильного висновку, що факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України підтверджується фактом народження ОСОБА_1 двох дітей в с. Богунове Іванівського району Одеської області у 1990 та 1991 року, а також фактом укладання шлюбу в Іванівському районі Одеської області у 1990 році.
Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що вказані докази є належними, достатніми та підтверджують факт постійного проживання ОСОБА_1 на законних підставах на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Згідно з пунктом 25 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а», «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Саме тому суд апеляційної інстанції правильно зауважив, що доводи ГУ ДМС України в Одеській області про наявність спору про право, що виключає розгляд справи в порядку окремого провадження, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду саме з метою встановлення факту постійного проживання на території України. При розгляді справи судом не вирішувалося питання щодо наявності або відсутності у ОСОБА_1 права на набуття громадянства України, належності до національності тощо, а лише в межах заявлених вимог здійснювалась оцінка доводів сторін та доказів щодо постійного проживання заявника на території України у зазначений ним період.
Підставою касаційного оскарження ГУ ДМС України в Одеській області зазначає неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку щодо застосування статті 8 Закону України «Про громадянство України», викладеного у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17.
У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц на яку посилається заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права викладено, що заявник просив встановити факт постійного проживання на території України з 24 серпня 1991 року до 11 вересня 2017 року, у зв'язку з тим, що він є громадянином України, по досягненню 16-річного віку йому видано паспорт громадянина України, який у лютому 2017 року ним втрачено.
Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, Верховний Суд зазначив, що встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону. Процедура встановлення належності до громадянства України не повинна застосовуватися до осіб, які отримали паспорт громадянина України, що був втрачений або викрадений.
У цій справі заявник просила встановити факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, у зв'язку з тим, що з травня 1990 року вона проживає на території України. Встановлення факту проживання в Україні необхідне для оформлення належності до громадянства України відповідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України», а у справі, на яку посилається ГУ ДМС України в Одеській області, як на приклад неоднакового застосування норм права викладеного у постанові Верховного Суду фактичні обставини відрізняються, оскільки заявник є громадянином України.
У справі від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17 на яку посилається заявник, як на підставу касаційного оскарження Верховний Суд дійшов до висновку. що оскільки заявником не надано доказів того, що він звертався до відповідного територіального органу Державної міграційної служби України із заявою та іншими документами для встановлення належності до громадянства України, або доказів того, що йому було відмовлено у встановленні належності до громадянства України, то апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що заява про встановлення факту проживання на території України є передчасною.
Натомість у цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, для встановлення факту проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року після звернення до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про встановлення особи та видачу паспорта громадянина України, за результатами розгляду якого відмовлено у видачі паспорта громадянина України через не встановлення належності до громадянства України, що підтверджується судовими рішеннями судів попередніх інстанцій.
Отже, у цій справі суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення місцевого суду без змін, врахував висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах та вказав, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів його використовує.
Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для цієї справи та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
Зі змісту касаційної скарги та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою, а Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для скасування судових рішень, що оскаржені, відсутні.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 13 квітня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у справі за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: Іванівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про встановлення факту проживання на території України.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська