СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
(заочне)
ун. № 759/28741/21
пр. № 2/759/2052/22
13 грудня 2022 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Твердохліб Ю.О.,
за участю секретаря судових засідань Гришиної А.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном - квартирою за адресою АДРЕСА_1 , шляхом виселення і скасування державної реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та стягнення судових витрат.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що він набув права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору дарування квартири від 11.12.2020 року, укладеного з попереднім власником ОСОБА_4 . На момент переходу права власності на зазначену квартиру в ній були зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що передшкоджає йому належним чином користуватися належним йому житлом, оскільки кількість зареєстрованих у квартирі осіб може вплинути на розрахунок вартості комунальних послуг згідно встановлених норм, впливати на можливість прихначення субсидій щодо часткового відшкодування вартості комунальних послуг. Крім того, він не має жодного зв'язку з відповідачами та не має змоги добровільно просити їх про зняття з реєстрації місця проживання у вказаній квартирі, у зв'язку з чим звернувся з вказаним позовом до суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2021 р. вищезазначено головуючого суддю Твердохліб Ю.О. (а.с. 25-26).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22.12.2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження (а.с. 29).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 04.08.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с. 52).
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити з підстав, викладених у ньому, щодо ухвалення заочного рішення не заперечувала.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відзив на позовну заяву у встановлений строк не надали, в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені за адресою реєстрації, а також, керуючись ч. 9 ст. 128 ЦПК України повідомлені через оголошення на сайті Святошинського районного суду м. Києва, причини неявки суду невідомі.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення.
Дослідивши докази в справі у їх сукупності, суд дійшов висновку про залишення без задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно договору дарування квартири від 11.12.2019 року, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_2 належить позивачу. Також згідно п.2 цього договору квартира АДРЕСА_2 належить дарувальнику на підставі договору купівлі - продажу квартири, посвідченого 20.05.2019 року приватним нотаріусом КМНО Вербовською Д.В. за реєстровим № 561 (а.с. 11).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.12.2019 року власником квартири за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 (а.с. 12).
Відповідно до копії паспорта громадянина України ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , 06.02.1981 року (а.с. 13-16).
Згідно копії паспорта громадянина України ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , 02.02.1981 року (а.с. 18-21).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Згідно із пунктом 7 частини першої статті 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.
Відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України та ч.1 ст.321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, таке право є непорушним.
Положеннями ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) визначено, що власникові належать право володіння, користування, розпорядження своїм майном на власний розсуд. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню у випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Позивач, звертаючись з позовною вимогою про виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 посилається на положення ст. 391 ЦК України та ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільній вибір місця проживання в Україні».
Крім того, позивач, звертаючись до суду вказує, що його права порушені діями відповідачів, які полягають у тому, що вони залишаються бути зареєстрованими у квартирі АДРЕСА_2 після зміни власника і добровільно з реєстрації не знімаються.
Проте, суд вказані доводи приймає критично, виходячи з наступного.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Тобто, з метою усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном та припинення неправомірних дій, не пов'язаних з порушенням володіння, власник вправі пред'явити негаторний позов. Такий позов може бути пред'явлений і тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто, при порушенні насамперед такої з правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.
Позивач в порушення ст.ст. 12, 81 ЦПК України, не довів належними та допустимими доказами, що відповідачі не визнають припинення їх права користування квартирою, а також, що вони продовжують проживати у спірній квартирі.
Навпаки, позивач зазначає, що відповідачі не проживають у спірній квартирі, проте лишаються у ній зареєстровані, у звязку з чим він несе додаткові витрати на утримання майна.
Враховуючи положення ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" суд приймає критично доводи сторони позивача про те, що звернення до суду з цим позовом зумовлено тим, що судове рішення про виселення відповідачів є підставою для зняття їх з реєстрації місця проживання.
Відповідно до ст. 18 ЗУ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено, що зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється:
1) за заявою про зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування), поданою у паперовій формі такою особою, її законним представником або представником;
2) за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності. У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками або іншими законними представниками чи одним із них.
Так, Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі права чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога позивача про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення відповідачів, з метою їх подальшого зняття з реєстрації не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах. В свою чергу, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, відшкодування судових витрат позивачу не здійснюється.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 77, 78, 81, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 267, 354 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю залишити без задоволення.
За письмовою заявою відповідача, поданою до суду протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення, заочне рішення може бути переглянуто.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів.
Суддя Твердохліб Ю.О.