Справа №949/798/22
24 січня 2023 року Дубровицький районний суд Рівненської області в складі:
головуючого - судді Отупор К.М.,
при секретарі судових засідань Пінчук О.М.,
за участю:
представника позивача - адвоката Богельського І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОРПП Сарненського РВП Рівненської області в особі - поліцейського Бережного Олександра Михайловича, Головного управління Національної поліції в Рівненській області про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі від 02.07.2022 року серії БАБ № 658385,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача ОРПП Сарненського РВП Рівненської області в особі - поліцейського Бережного Олександра Михайловича та відповідача Департаменту патрульної поліції, який в подальшому замінений на Головне управління Національної поліції в Рівненській області та просить визнати незаконною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 02 липня 2022 року серії БАБ №658385, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Крім того, просив закрити щодо нього провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Свої вимоги мотивує тим, що 02 липня 2022 року поліцейський ОРПП Сарненського РВП Рівненської області Бережний О.М. виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії БАБ №658385, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 3400 грн. Відповідно до вказаної постанови, він нібито керував транспортним засобом Мерседес Спрінтер - 416, номерний знак НОМЕР_1 , не маючи права керувати транспортним засобом. Зокрема, під час зупинки, він надав працівнику поліції посвідчення водія категорії А, В, С серія НОМЕР_2 , проте працівник поліції повідомив, що він не має права керування таким транспортним засобом, оскільки в нього відсутня категорія С1. він пояснив, що в період воєнного стану, він має право керування вказаним транспортним засобом навіть з категорією "В", не дивлячись, що він ще й має категорію "С", проте працівник поліції проігнорував його пояснення.
Відповідно до постанови КМУ від 03 березня 2022 року №184 "Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами" (із подальшими змінами) пунктом 11 передбачено, що у період воєнного стану до керування транспортними засобами категорії С, С1 на території України допускаються особи, які мають посвідчення водія категорії В.
Таким чином, вважає, що він не повинен нести відповідальність, а в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, а відтак притягнення його до адміністративної відповідальності за цією статтею є безпідставним та неправомірним.
Оскільки будь-яких доказів порушення ним правил дорожнього руху надано не було, а також з урахуванням того, що при розгляді справи взагалі не були з'ясовані і доведені обставини, які б свідчили про наявність в його діях ознак правопорушення, за яке законом встановлена адміністративна відповідальність, накладення на нього адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП є неправомірним, а постанова серії БАБ №658385 від 02 липня 2022 року є незаконною.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Богельський І.В. позовні вимоги підтримали у повному обсязі та підтвердили доводи, викладенні в позові. Просили визнати незаконною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 02 липня 2022 року серії БАБ №658385, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, а провадження у справі закрити.
Відповідач поліцейський ОРПП Сарненського РВП Рівненської області Бережний О.М. та представник відповідача Головного управління Національної поліції в Рівненській області у судове засідання не з'явилися, хоча про день, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином. Клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходили.
Вислухавши позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши повно і всебічно всі обставини справи та оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд встановив наступне.
Постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАБ № 658385 від 02 липня 2022 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3400 грн (а.с.5).
Суть адміністративного правопорушення полягає в тому, що ОСОБА_1 02 липня 2022 року о 10 год. 38 хв. на а/д Городище-Рівне керував автомобілем Мерседес спрінтер-416, р.н. НОМЕР_3 , не маючи права керувати даним транспортним засобом, а саме не отримував посвідчення водія відповідної категорії.
У графі оскаржуваної постанови, де зазначається серія та номер документа, що посвідчує особу зазначено інформацію про посвідчення водія серії НОМЕР_2 , від 30 березня 2021 року.
Як встановлено, ОСОБА_1 30 березня 2021 року видано посвідчення водія серії НОМЕР_2 із відкритими категоріями А, В, С до 30 березня 2051 року (а.с.6).
Факт керування вищевказаним транспортним засобом за вказаних в оскаржуваній постанові ОСОБА_1 не заперечує та, зокрема, зазначає, що в період воєнного стану він має право керувати транспортним засобом навіть з категорією В, не дивлячись на те, що він має ще й категорію С.
Однак, як вказав позивач, працівник поліції його пояснення не взяв до уваги, в результаті чого і було винесено оскаржувану постанову.
Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.
Порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення визначено відповідними статтями КУпАП, а процедура оформлення поліцейськими патрульної поліції матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначена Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 року №1395, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.11.2015 року за № 1408/27853.
Так, відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
В порушення зазначених вимог закону, відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, що є порушенням вимог ст. 251 КУпАП.
Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно роз'яснень п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Як зазначено в п. 4-5 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, уповноважені особи органів поліції повинні з'ясувати чи правильно складено протокол (якщо складання протоколу передбачено КУпАП) та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення, чи повідомлено належним чином осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду (якщо справа не розглядається на місці), чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката, що не було зроблено працівниками поліції, а також не було конкретизовано пункт якого нормативно правового акту порушив позивач.
Відповідач - поліцейський Бережний О.М. мав би, використовуючи свої повноваження, зібрати докази, які підтверджували наявність складу правопорушення та спростувати свідчення позивача. Проте, такі докази відсутні. Відповідачем не було вжито таких заходів.
Отже, порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306.
Відповідно до п. 1.1. Правил, вони встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух" визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до підпункту «а» пункту 2.1 Правил дорожнього руху України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 року №340 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року № 511)(далі - Положення) є обов'язковим для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства.
Пунктом 2 Положення передбачено, що особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії, крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.
Посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами.
Посвідчення водія відповідної категорії дійсне протягом 30 років з дати його видачі, крім посвідчення водія, що видане особі вперше.
Посвідчення водія, видане особі вперше, дійсне протягом двох років з дня його видачі з обмеженим правом керування транспортним засобом.
Вказаним Положенням у пункті 3 визначено, що транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на категорії:
А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт;
А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом 50 куб. сантиметрів і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше;
В1 - квадро- і трицикли, мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кілограмів;
В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми;
С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів);
С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів);
D1 - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16;
D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16;
ВЕ, С1Е, СЕ, D1E, DE - состави транспортних засобів з тягачем категорії В, С1, С, D1 або D, яким водій має право керувати, але який не належить до зазначених категорій составів транспортних засобів;
Т - трамваї та тролейбуси.
З огляду на посвідчення водія ОСОБА_1 та наявної у посвідченні інформації, ОСОБА_1 відкриті категорії А, В, С на право керування транспортними засобами.
Водночас, п. 1-1 постанови Кабінету Міністрів України №184 від 03.03.2022 року "Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами", установлено, що у період воєнного стану до керування транспортними засобами категорії C, C1 на території України допускаються особи, які мають посвідчення водія категорії B.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан, який в подальшому продовжений в Україні та триває до сьогодні.
Отже, станом на дату винесення оскарженої постанови 02 липня 2022 року на території України тривав воєнний стан.
За таких, обставин незважаючи на те, що ОСОБА_1 не має право керування транспортними засобами категорії С, С1, але в період воєнного стану він допускається до керування відповідним транспортним засобом, тобто його керування транспортним засобом 02 липня 2022 року за обставин, викладених в оскаржуваній постанові, є правомірним.
Предметом судового дослідження у спірних правовідносинах є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
Однак, попри зазначене, відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не надали суду жодних доказів на підтвердження правомірності прийнятого рішення.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Суд враховує позицію, вказану у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20 вересня 2012 року, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом".
Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
Таким чином, фактичні дані, які містяться в постанові про адміністративне правопорушення не дають можливості встановити наявність порушення позивачем вимог Правил дорожнього руху і, відповідно, наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, а доводи позивача, якими він заперечує правомірність складеної постанови відповідачем не спростовані.
За вище викладених обставин, позовні вимоги позивача знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, є обґрунтованими та доведеними, відповідачі в судове засідання не з'явилися, доказів на спростування доводів позивача суду не надали, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд, як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта власних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП визначено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Виходячи із вказаної норми, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення ним правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Частиною 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем при подачі адміністративного позову сплачено судовий збір в сумі 992,40 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд стягує з відповідача ГУНП в Рівненській області в користь позивача понесені судові витрати в сумі 992,40 грн.
Враховуючи вищенаведене керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати незаконною та скасувати постанову серії БАБ №658385 від 02 липня 2022 року, складену поліцейським ОРПП Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області Бережним Олександром Михайловичем, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. (три тисячі чотириста гривень) по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про порушення вимог частини 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити.
Стягнути із Головного управління Національної поліції в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. Хвильового, 2, код ЄДРПОУ 40108761) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , понесені ним судові витрати з оплати судового збору в розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Рівненській області.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного рішення суду.
Відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03 жовтня 2017 року), до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до частини 1 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на подання апеляційної скарги з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 30 січня 2023 року.
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду Отупор К.М.