Справа № 761/10048/21 Головуючий 1 інстанція- Пономаренко Н.В.
Провадження № 22-ц/824/1254/2023 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
26 січня 2023 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Ігнатченко Н.В, Мережко М.В.,
за участю секретаря Малашевського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 24 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кошарський Олександр Володимирович, приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюк Віктор Станіславович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що за зверненням ТОВ «Вердикт Капітал» приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюк В.С. видав 05 лютого 2019 року виконавчий напис, яким стягнув з нього на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 11223920000 від 27 вересня 2007 року, укладеним із АКІБ «УкрСиббанк», за період із 09 листопада 2018 року по 21 березня 2019 року у загальному розмірі 86911,63 доларів США, що еквівалентно 2424472,76 грн., в тому числі: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 65993,40 доларів США, що евівалетно 1840941,20 грн.; заборгованість за процентами у розмірі 20221,31 доларів США, що еквівалентно 564090,39 грн.; нараховані проценти 696,92 доларів США, що еквівалентно 19441,17 грн.
На підставі цього виконавчого напису приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Кошарський О.В. постановою від 03 лютого 2021 року відкрив виконавче провадження № 64353224, в ході якого звернув стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та ініші доходи боржника.
Вважає, що виконавчий напис вчинено з порушенням закону, оскільки вчинено без оригіналів нотаріально посвідченого договору, бо станом на 05 лютого 2019 року, тобто дату вчинення оспорюваного виконавчого напису, чинне законодавство передбачало можливість вчинення виконавчого напису лише за умови подання оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дублікату, що має силу оригіналу. Вказує, що розмір заборгованості не є безспірним, оскільки 09 грудня 2013 року рішенням Апеляційного суду м.Києва його
- 2 -
апеляційну скаргу було задоволено, а заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2011 року, яким стягнуто з нього заборгованість за договором про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу № 11223920000 від 27 вересня 2007 року, скасовано. Окрім того, вважає, що при вчиненні виконавчого напису приватним нотаріусом порушено вимоги ст.ст.87, 88 Закону України «Про нотаріат», бо пропущено трирічний строк позовної давності. У зв'язку з наведеним просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 05 лютого 2019 року, вчинений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюком В.С., який зареєстрований в реєстрі за № 199, про стягнення з нього на користь ТОВ «Вердикт Капітал» грошових коштів за кредитним договором № 11223920000 від 27 вересня 2007 року та вирішити питання судових витрат.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 24 січня 2022 року позов задоволено. Визнано виконавчий напис від 05 лютого 2019 року, вчинений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюком В.С., який зареєстрований в реєстрі за № 199, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» грошових коштів за кредитним договором № 11223920000 від 27 вересня 2007 року таким, що не підлягає виконанню. Стягнуто із ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1362 грн.
Не погоджуючись із рішенням, ТОВ «Вердикт Капітал» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність і необгрунтованість судового рішення, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Скарга мотивована хибністю висновків суду про відсутність доказів безспірності заборгованості, вказаної у виконавчому написі. Судом не враховано, що вчинення виконавчого напису є нотаріальною дією, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування майна від боржника, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Тобто, право стягувача повинно існувати на момент звернення, бути безспірним та підтверджуватися документами відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Законом не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо розміру боргу, який встановлюється за наслідком перевірки доводів боржника. Суд здійснив хибні висновки та не взяв до уваги, що договір про відступлення прав вимоги на користь ТОВ «Вердикт Капітал» з додатками, де визначено розмір боргу на момент відступлення прав вимоги, є належними і допустимими доказами безспірності боргу, не є нікчемним і не визнаний недійсним, а тому діє його презумпція правомірності. Суд не звернув уваги, що для вчинення виконавчого напису існували підстави, передбачені Законом України «Про нотаріат» та ст.ст.599, 610 ЦК України, які регулюють виконання зобов'язання та його наслідки, а також положення ст.625 ЦК України про відповідальність за невиконання грошового зобов'язання. Оскільки зобов'язання не виконане і борг не повернутий вчинення виконавчого напису є законним. Суд помилково ототожнив строк давності вчинення виконавчого напису із строком позовної давності, що є різними поняттями і відповідає практиці ВГСУ у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 912/3775/15. Висновки суду про те, що п.2 розділу 2 постанови КМ України № 1172 від 29 червня 1999 року втратив чинність є безпідставними та суперечать п.п.9,13,17 Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, ззатвердженого наказом МЮ України № 32/5 від 31 липня 2000 року, оскільки наказ МЮ про скасування рішення про державну реєстрацію п.2 розділу 2 постанови КМ України № 1172 від 29 червня 1999 року відсутній.
- 3 -
Позивач ОСОБА_1 в особі представника адвоката Лисича Ю.В. подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його позов, а доводи апеляційної скарги ТОВ «Вердикт Капітал» є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
Відповідач ТОВ «Вердикт Капітал» належним чином повідомлений про час розгляду справи, що стверджується направленою згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на його електронну адресу, вказану ним у відповіді на відзив на апеляційну скаргу та з якої здіснювалося регулярне надсилання відповідачем процесуальних документів до суд, судовою повісткою і повідомленням про її доставлення, до суду не з'явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Після отримання повістки ТОВ «Вердикт Капітал» 07 грудня 2022 року надіслав до суду заяву, в якій уточнив назву додатку до відповіді на відзив на апеляційну скаргу в частині доказів відправлення даної відповіді для сторін.
Позивач ОСОБА_1 в особі представника адвоката Лисича Ю.В. надіслав електронною поштою заяву, підписану ЕЦП, в якій просив розглядати справу у його відсутність.
Треті особи належно повідомлені про розгляд, не з'явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки підставністю вимог позивача та наявністю передбачених законом підстав для визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
При цьому суд виходив з того, що вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності оригіналу нотаріально посвідченої угоди суперечить закону і має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Також, суд керувався відсутністю доказів про безспірність заборгованості, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 дберезня 2018 року у справі №444/9519/12), а відтакнарахування заборгованості по процентамза період із 09 листопада 2018 року по 23 січня 2019 року, тобто після пред'явлення до банком у 2011 році позову про дострокове повернення кредиту, є неправомірним.
Такі висновки судує правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом МЮ України № 296/5 від 22 лютого 2012 року.
Згідно ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що
- 4 -
встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
Аналогічні положення містить Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮ України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, яка регулює вчинення нотаріусами виконавчих написів.
Згідно п.2.3 цієї глави вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.
Згідно п.п.3.1., 3.2., 3.5 цієї Глави, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості боржника перед стягувачем, за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, та передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМ України № 1172 від 29 червня 1999 року. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку.
Згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМ України № 1172 від 29 червня 1999 року (в редакції на час виникнення спірних правовідноси з урахуванням постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року про визнання нечинним і скасування пунктів 1 та 2 постанови КМ України № 662 від 26 листопада 2014 року),п.1 розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Отже, за змістом наведених норм вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не вирішує спорів про право, а відтак вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Відповідно до ст.50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні можуть бути оскаржені до суду особою, прав та інтересів якої стосуються такі дії.
Визнання судом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню можливе не лише з підстав недотримання нотаріусом порядку та процедури вчинення виконавчого напису, а також у зв'язку із наявністю спору між кредитором та стягувачем щодо розміру заборгованості. Такий правовий висновок зробив Верховний Суд України у постанові від 05 липня 2017 року при розгляді справи № 6-887цс17, предметом якої був спір про оспорення виконавчого напису, де суд вказав, що боржник в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури
- 5 -
вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, згідно якої, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень ст.ст. 87,88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених нею постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18) з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав (п.34 постанови).
Судом встановлено, що 27 вересня 2007 рокуміж АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11223920000, за умовами якого банк надав позичальникукредит в розмірі 76634 доларів США строком до 27 вересня 2014 року із сплатою 10,7 % річних за користування кредитними коштами, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування.
Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 09 грудня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором. При розгляді даної справи судом встановлено, що заявивши вимоги про дострокове повернення кредиту, банк не надав доказів про отримання ОСОБА_1 у 2010 році повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту.
Також, судом встановлено, що 05 лютого 2019 року приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюк В.С. вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 199, про стягнення з громадянина України, яким є ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором № 11223920000 від 27 вересня 2007 року, який було укладено між АКІБ «УкрСиббанк», перейменованим на ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником всіх прав та обов'язків якого на підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського
- 6 -
нотаріального округу Шевченко Д.Г. 08 грудня 2011 року за реєстровими №2949,2950, є ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого на підставі Договору № 952/К купівлі продажу майнових прав, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю.Н. 09 листопада 2018 року за реєстровим № 3225 є ТОВ «Вердикт Капітал», стягнення проводиться за період з 09 листопада 2018 року по 23 січня 2019 року. Сума заборгованість складає 86911,63 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 23січня 2019 року (2789,5828 грн. за один долар США) становить 2424472,76 гривні, в тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 65993,40 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 23 січня 2019 року (2789,5828 грн. за один долар США) становить 1840941,20 гривні; - заборгованість за відсотками - 20221,31 доларів США,що згідно офіційного курсу НБУ станом на 23січня 2019 року (2789,5828 грн. за один долар США) становить 564090,39 гривні; - нараховані відсотки - 696,92 доларів США що згідно офіційного курсу НБУ станом на 23 січня 2019 року (2789,5828 грн. за один долар США) становить 19441,17 гривні. За вчинення виконавчого напису підлягає стягненню 1700 грн. Загальна сума стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» становить 2426172,76 грн.
На підставі цього виконавчого напису приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Кошарський О.В. відкрив виконавче провадження № 64353224, в межах якого постановою від 03 лютого 2021 року звернув стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та ініші доходи боржника.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
За таких обставин з огляду на порушення приватним нотаріусом правил вчинення виконавчого напису, зокрема вчинення виконавчого напису на підставі угоди, яка не є нотаріально посвідченою, а саме на підставі кредитного договору № 11223920000 від 27 вересня 2007 року, укладеногоу письмовій формі між ОСОБА_1 і АКІБ «УкрСиббанк», суд першої інстанції вірно задоволив вимоги та визнав виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
Також, колегія суддів погоджується із висновками суду про відсутність доказів щодо безспірності заборгованості, оскільки борг за процентами нарахований позивачем за період із 09 листопада 2018 року по 23 січня 2019 року, тобто після пред'явлення ПАТ «УкрСиббанк» у 2011 році позову до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, у задоволенні якого було відмовлено.
Доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду про відсутність доказів безспірності заборгованості, вказаної у виконавчому написі, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані з наступних міркувань.
По-перше, виконавчий напис вчинено для погашення заборгованості за укладеним 27 вересня 2007 рокуміж ОСОБА_1 і АКІБ «УкрСиббанк» кредитним договором № 11223920000, який не є нотаріально посвідченою угодою, а відтак не відноситься до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМ України № 1172 від 29 червня 1999 року.
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що постановою КМ України № 662 від 26 листопада 2014 року до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів були внесені зміни, які передбачали можливість вчинення виконавчого напису на підставі кредитного договору, укладеного у простій письмовій формі, проте постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року відповідні пункти 1 та 2 постанови КМ України № 662 від 26 листопада 2014 року визнано нечинними і скасовано.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі
- 7 -
№ 910/10374/17 зазначено, що оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (п.83), а порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису, а саме вчинення на підставі кредитного договору, який нотаріально не посвідчений, є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (п.п.92-95).
Аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17, де суд зазначив: «оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 27 березня 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».
По-друге, судом першої інстанції встановлено, що виконавчим написом запропоновано стягнути заборгованість за процентами, які нараховані відповідачем за період із 09 листопада 2018 року по 23 січня 2019 року, тобто після пред'явлення ПАТ «УкрСиббанк» у 2011 році позову до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, у задоволенні якого було відмовлено.
Отже, право банку нараховувати проценти (пеню тощо) за кредитним договором припинилося після пред'явлення позову про дострокове повернення кредиту, а нарахування процентів суперечить закону.
Такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду міститься у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, де Велика Палата вказала, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України.
Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року по справі № 310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц.
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про відсутність доказів безспірності боргу, вказаного у виконавчому написі.
Згідно ст.2 Закону України «Про нотаріат» правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України.
Згідно ч.1 ст.5, п.1 ст.49 цього Закону нотаріус зобов'язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії якщо її вчинення суперечить законодавству України.
Тобто, закон чітко покладає на нотаріуса обов'язок дотримуватися вимог закону при вчиненні нотаріальних дій, проте, приватний нотаріус, вчиняючи виконавчий напис, на наведене уваги не звернув та не врахував, хоча закон покладає на нього такий обов'язок.
Посилання у апеляційній скарзі на помилковість висновків суду про те, що п.2 розділу 2 постанови КМ України № 1172 від 29 червня 1999 року втратив чинність, що суперечить п.п.9,13,17 Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, ззатвердженого наказом МЮ України № 32/5 від 31 липня 2000 року, оскільки наказ МЮ про скасування рішення про державну реєстрацію п.2 розділу 2 постанови КМ України № 1172 від 29 червня 1999 року відсутній, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.
Порядок скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів,
- 8 -
занесених до державного реєстру, що затверджений наказом МЮ України № 32/5 від 31 липня 2000 року, визначає наказ МЮ України про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акту, як підставу припинення його чинності, стосується позасудової процедури.
У випадку ухвалення судового рішення про визнання нормативно-правового акта суб'єкта владних повноважень нечинним, такий акт втрачаєчинність з моменту набрання законної силивідповідним судовим рішенням або з дати визначеної у судовому рішенні і не потребує додаткового видання наказу СМЮ України.
Такі висновки грунтуються на приписахст.1291 Конституції України, згідно якої судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до приписів ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом того факту, що для вчинення виконавчого напису існували підстави, передбачені ст.ст.87, 88 Закону України «Про заставу» та ст.ст.599, 610, 611 ЦК України, необгрунтовані, оскільки при стягненні боргу за кердитом в будь-якому випадку необхідно визначити безспірність такого боргу. Спірність боргу тягне наявність підстав для відмови у вчиненні виконавчого напису, або визнання вже вчиненого виконавчого напису таким, що не підлягає до задоволення.
Це ж стосується посилань у скарзі на те, що оскільки зобов'язання не виконане і борг не повернутий то є можливітсь нарахування позивачу процентів на підставі ст.625 ЦК України, оскільки в такому випадку спочатку необхідно визначити борг, а вже потім здійснювати нарахування за ст.625 ЦК України, чого у справі не встановлено.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд здійснив хибні висновки та не взяв до уваги, що договір про відступлення прав вимоги на користь ТОВ «Вердикт Капітал» з додатками, де визначено розмір боргу на момент відступлення прав вимоги, є належними і допустимими доказами безспірності боргу, не є нікчемними і не визнані недійсним, а тому діє його презумпція правомірності безпідставні.
Відступлення прав вимоги за кредитним договором, укладеним з позивачем, як юридично значимий факт, свідчить лише про заміну первісного кредитора позивача - ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника - ТОВ «Вердикт Капітал». А вказаний у документах, виготовлених первісним кредитором ПАТ «УкрСиббанк розмір боргу позивача є лише внутрішнім документом банку, необхідним для укладення договору, і може свідчити про безспірність боргу лише за умови його визнання позивачем, чого в даній справі не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом практики ВГСУ безпідставні та суперечать ч.4 ст.263 ЦПК України, згідно якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені виключно в постановах Верховного Суду.
Решта доводів апеляційної скарги носять загальний характер і не спростовують висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Даючи оцінку доводам відповідача, викладеним у апеляційній скарзі, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не
- 9 -
можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.
Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 24 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: