справа № 2-5096/11 головуючий у суді І інстанції Гончарук В.П.
провадження № 22-ц/824/602/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
23 січня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Жванко О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», поданою представником - виконавчим директором Говдем Русланом Миколайовичем, на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2022 року у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп»», заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання,
У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» звернулось до суду з заявою про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання у справі №2-5096/11 за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2022 року в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», третя особа: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило скасувати ухвалу, ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.
При цьому апелянт зазначає, що ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» обрав неефективний спосіб захисту та звернув стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Однак, апелянт вважає, що суд першої інстанції, з'ясувавши, що зобов'язання, забезпечене предметом іпотеки, не виконане, мав поновити строк на пред'явлення виконавчого листа до виконання, адже Товариством обґрунтовані причини, за яких виконання судового рішення не було необхідним до моменту звернення до суду із заявою про поновлення строку на пред'явлення виконавчого документа. Наголошує, що ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» скористалося правом, визначеним п.4.4. Іпотечного договору та набуло право власності на спірну квартиру на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку», тому в товариства не було необхідності звертатися до суду з заявою про поновлення строку на пред'явлення виконавчого листа по справі № 2-5096/11. Апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що станом на час звернення до суду першої інстанції із даною заявою, судове рішення по справі не виконано, заборгованість за кредитним договором №014/4006/82/10 від 08 червня 2005 року не погашена. Задля поновлення порушених прав позивача, дотримання принципу обов'язковості судового рішення та враховуючи поважність причин пропуску строку, встановленого для пред'явлення виконавчого листа до виконання, на думку апелянта, постала необхідність у поновленні такого строку.
Окрім того, апелянт звертає увагу колегії суддів на те, що на дату набрання законної сили рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 червня 2012 року в даній справі, була відсутня можливість його виконання в зв'язку з дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у зв'язку з чим товариство й скористалося іншим способом захисту, який виявився неефективним. Зазначає, що враховуючи, що строк пред'явлення виконавчого листа в даній справі закінчився під час дії мораторію, заявник звернувся до суду із заявою про поновлення строку виключно після закінчення дії мораторію та після скасування права власності Товариства на предмет іпотеки. При цьому апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 2020 року в справі №644/3116/18-ц. Також апелянт наголошує, що заява про поновлення строку була подана після спливу трьох місяців з дня виникнення потреби у виконанні рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 червня 2012 року по справі № 2-5096/11 та після п'яти місяців закінчення дії мораторію.
Апелянт, посилаючись на правові висновки Верховного Суду (постанова від 06 липня 2016 року в справі № 6-969цс16, від 30 травня 2018 року в справі № 686/2312/14-ц) вказував, що установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє тимчасово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно. Окремо вказує, що чинним законодавством встановлене право на подовження строку для пред'явлення виконавчого листа, повернутого у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника. Тобто, законодавець передбачив право звернути стягнення після закінчення строку дії заборони. При цьому апелянт зазначає, що в даному випадку виконавчий лист на виконанні не перебував, під час дії заборони стягувачем він не отримувався, що в свою чергу й стало причиною звернення до суду із заявою про поновлення строку на пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Поряд з цим, апелянт вказує, що до звернення до суду з заявою про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, заявник звернувся до суду та отримав виконавчий документ, про що в матеріалах справи проставлена відповідна відмітка.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
18 жовтня 2022 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_2 , направлений представником - адвокатом Гладким Русланом Вікторовичем засобами поштового зв'язку 11 жовтня 2022 року. У вказаному відзиві ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін.
При цьому зазначав, що обрання позивачем невірного способу захисту та дія мораторію не перешкоджали стягувачу звертати до виконання виконавчий документ. Також вказував, що існування на той час Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» жодним чином не було підставою для закриття виконавчого провадження або повернення виконавчого листа стягувачу. Вважає, що апеляційна скарга не містить жодних належних та достатніх обґрунтувань поважності причин пропуску пред'явлення виконавчого листа до виконання.
19 жовтня 2022 року на електронну адресу суду надійшли заперечення апелянта на поданий відзив на апеляційну скаргу. У вказаних запереченнях апелянт, посилаючись на доводи, викладені в апеляційній скарзі, вказував про те, що боржник своїми діями не тільки порушує умови договору та права ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп», але й ухиляється від виконання судового рішення, чим порушує принцип обов'язковості судового рішення.
В судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення заяви про поновлення строку на пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Представник боржника та третьої особи просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з такого.
Судом першої інстанції було встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 жовтня 2014 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 1 044 250, 02 грн. було звернуто стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції 1 700 грн. за сплату судового збору та 120 грн. витрат по оплаті ІТЗ, а всього стягнуто 1 820 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року замінено стягувача Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» (код ЄДРПОУ 40326297) по цивільній справі № 2-5096/11 за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції до ОСОБА_1 третя особа ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заява фактично не містить жодних належних та достатніх обґрунтувань поважності причин пропуску пред'явлення виконавчого листа до виконання, саме за вказаним рішенням суду, заявником взагалі не наведено належних аргументів щодо неможливості звернення до суду з відповідною заявою протягом майже десяти років, та не підтверджено будь-якими доказами, які б суд міг би покласти в основу задоволення заяви. Вказані заявником причини пропуску строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання суд першої інстанції не визнав поважними, оскільки заявником використано право на звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . Також суд першої інстанції зазначав, що заявником не було надано суду належних та допустимих доказів того, що останнім було отримано виконавчий лист №2-5096/11 та в подальшому пред'явлено його до виконання до органів державної виконавчої служби або до приватного виконавця.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості та безпідставності заяви, враховуючи таке.
Відповідно до статті 223 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час ухвалення судового рішення) рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Відповідно до статті 319 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час постановлення ухвали апеляційного суду) рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.
Як вбачається зі встановлених судом першої інстанції обставин та не заперечувалося учасниками справи, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 червня 2012 року було залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 жовтня 2014 року.
Таким чином, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 червня 2012 року набрало законної сили 28 жовтня 2014 року.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на момент набрання чинності рішення суду законної сили) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки:
1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців;
2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
2. Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для:
1) виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення;
2) виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення;
3) інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом.
3. Рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
4. Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання встановлюються для кожного платежу окремо.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 344/19847/18 (провадження № 61-6732св19) вказано, що "Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001). Згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02 червня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Аналіз пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02 червня 2016 року свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом № 1404-VIII від 02 червня 2016 року. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності".
Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13 та від 02 травня 2018 року у справі № 5016/149/2011(17/6), а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 553/1951/14-ц (провадження № 61-20552св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 521/21810/17 (провадження № 61-42207св18), від 29 січня 2020 року у справі № 344/19847/18 (провадження № 61-6732св19).
Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом строку, визначеного статтею 12 Закону № 1404-VIII. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання (частини перша, друга, пункт 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII).
Отже строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання у даній справі становив один рік та сплинув 29 жовтня 2014 року.
Згідно ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання.
Відповідно до ч.1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа, виданого судом, подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Виходячи з аналізу зазначених норм права, суд при вирішенні питання про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, повинен з'ясувати питання щодо причин пропуску цього строку та залежно від обставин та характеру цих причин зробити висновок про їх поважність чи поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
У заяві про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання та в доводах апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» наголошувало на тому, що пропущення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання було спричинене обставинами, що не залежали від волі первісного стягувача та його правонаступника, а саме: Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» було встановлено заборону звертати стягнення на майно, визначене у виконавчому листі по справі № 2-5096/11.
Апеляційний суд критично оцінює вказаний довід апелянта, зважаючи на таке.
Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Відповідно до статті 3 вказаного Закону він має тимчасовий характер і діє з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.
У цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно.
Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-333цс15.
За змістом частин четвертої, п'ятої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред'явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Згідно статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (пункт 9 частини першої).
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (частина п'ята).
Вказаний Закон є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.
Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у розумінні пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою повернення виконавчого документа стягувачу.
Разом з тим, зміст статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначає підстави повернення стягувачу виконавчого документа, за яким відкрито виконавче провадження.
Тобто, встановлена Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборона щодо звернення стягнення на майно боржника стосується заходів примусового виконання рішень (конкретних дій, спрямованих державним виконавцем на виконання рішення суду), а не дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження.
Відкриття виконавчого провадження засвідчує обставини пред'явлення виконавчого документа до виконання та є юридичним фактом, з яким пов'язується обчислення перебігу строку пред'явлення виконавчих документів до виконання.
Вказана позиція узгоджується з правовими висновка Верховного Суду, викладеними в постанові від 13 березня 2019 року в справі № 308/3270/17 (провадження № 61-33137св18), на яку, зокрема, посилався апелянт.
Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи, стягувачем Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», протягом встановленого законом строку не було отримано виконавчий лист та в подальшому не було пред'явлено його до виконання до органів державної виконавчої служби або до приватного виконавця. Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу в зв'язку з забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника в матеріалах справи відсутня.
Твердження апелянта про те, що всі десять років діяв мораторій, який унеможливлював виконання рішення Дніпровського районного суду від 20 червня 2012 року, у зв'язку з чим не було можливості та необхідності звертатися із заявою про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання апеляційний суд оцінює критично, зважаючи на те, що встановлення мораторію, передбаченого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не перешкоджає стягувачу реалізувати своє право щодо звернення протягом передбаченого законом строку до органів державної виконавчої служби або до приватного виконавця з метою виконання рішення суду, а стосується заборони щодо самого звернення стягнення на таке майно боржника.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заявником не надано жодних належних та достатніх обґрунтувань поважності причин пропуску строку пред'явлення виконавчого листа до виконання чи неможливості звернення до суду з відповідною заявою протягом тривалого часу (майже десять років), та не підтверджено будь-якими доказами, які б суд міг би покласти в основу задоволення заяви.
Суду не надано належних та допустимих доказів, що підтверджували б об'єктивну неможливість первісного стягувача вчинити всі можливі дії, спрямовані на пред'явлення виконавчого документа до виконання у строки, визначені чинним законодавством України.
Крім того, суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи апелянта стосовно того, що оскільки ним отримано виконавчий лист лише перед зверненням до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для його виконання, вказана обставина є поважною причиною та підставою для задоволення заяви, оскільки вони суперечать положенням ч.2 ст. 55 ЦПК України, якими визначено, що усі дії, вчинені у цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
За таких обставин, вірними є висновки суду першої інстанції щодо відсутності поважних причин пропуску строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Таким чином, апеляційний суд вважає не заслуговуючими на увагу доводи апеляційної скарги про те, що заявником надано належні, допустимі та достатні докази на обґрунтування поважності причин пропуску строку пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Отже, враховуючи, що суду не надано належних та допустимих доказів, що підтверджували б об'єктивну неможливість первісного стягувача, право якого перейшло до його правонаступника, вчинити всі можливі дії, спрямовані на пред'явлення виконавчого документа до виконання у строки, визначені чинним законодавством України, вимоги щодо поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання є недоведеними та безпідставними.
Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.
Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», подану представником - виконавчим директором Говдем Русланом Миколайовичем, - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова