справа № 759/16772/21
провадження № 22-ц/824/920/2023
17 січня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,
при секретарі Кошель К. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Удовиченка Дениса Григоровича на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року в складі судді Журибеди О. М.,
встановив:
23.07.2021 ОСОБА_1. звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути солідарно з ОСОБА_2. та ОСОБА_3. на його користь інфляційну складову боргу та 3% річних за тривале невиконання грошового зобов'язання в сумі 462 783,17 грн , а також понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4 628 грн.
Посилався на ті підстави, що відповідачі ОСОБА_2. та ОСОБА_3. перебували в зареєстрованому шлюбі з 02 березня 2013 року по 27 жовтня 2016 року.
27.06.2013 ОСОБА_2. взяв у нього в борг суму в розмірі 60 000 доларів США, що еквівалентно 480 000 грн, для придбання квартири АДРЕСА_1.
Постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року в справі № 369/7576/16-ц за позовом ОСОБА_3. до ОСОБА_2. про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2. до ОСОБА_3. про визнання майна особистою приватною власністю встановлено, що вищевказана квартира була придбана в інтересах сім'ї за кошти, отримані ОСОБА_2. в борг.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2018 року (справа №759/3237/18) з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. стягнуто суму боргу в розмірі 1 668 000 грн, суму сплаченого судового збору в розмірі 8 810 грн, а всього 1 676 810 грн. Вказане судове рішення набрало законної сили 08.08.2018. Борг був сплачений ОСОБА_2. лише 14.04.2021.
Зволікання відповідачів з поверненням боргу та виконанням судового рішення, що набрало законної сили, призвело до девальвації грошових коштів, стягнутих судових рішенням , та інших витрат, а тому позивач вправі вимагати від відповідачів не тільки суми боргового зобов'язання, що набуло грошового виразу, а й з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.
06.07.2022 представник ОСОБА_1. - адвокат Удовиченко Д. Г. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року та постановити нове про задоволення позовних вимог. Судові витрати зі сплати судового збору стягнути з відповідачів.
Вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. В матеріалах справи міститься копія розписки про повернення боргу від 14.04.2021, що свідчить про несвоєчасне виконання зобов'язання з повернення боргу. З ухваленням судом у 2018 році рішення про стягнення з ОСОБА_2. боргу за договором позики, зобов'язання відповідача сплатити заборгованість не припинилось та тривало до моменту фактичного виконання ним грошового зобов'язання, тобто до 14.04.2021. Відтак кредитор має право на стягнення з відповідача сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідачі не скористались.
19.12.2022 відповідач ОСОБА_2. звернувся до суду з заявою, в якій просив розглянути справу в його відсутність та ухвалити рішення відповідно до чинного законодавства України з урахуванням наданих ним пояснень.
Зазначив, що перебував з ОСОБА_3. з 02.03.2013 року до 27.10.2016 у зареєстрованому шлюбі. За кошти, отримані в борг 31.03.2014, ними було придбано квартиру АДРЕСА_1. Купівля вказаної квартири була здійснена за грошові кошти, отримані позивачем у борг, що вбачається з розписки від 27.06.2013, відповідно до якої ОСОБА_2. взяв в борг у ОСОБА_1. суму у розмірі 60 000 доларів США, що еквівалентно 480 000 грн, для купівлі у приватну власність вищевказаної квартири. Вказану суму зобов'язався повернути до 27.06.2017 року.
Рішенням Києво-Сваятошинського районного суду м. Києва від 08 червня 2018 року у цивільній справі №369/7576/16-ц позов ОСОБА_3. та зустрічний позов ОСОБА_2. задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3. та ОСОБА_2. право власності по Ѕ частині квартири, що знаходиться за вищевказаною адресою . Постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року у вказаній справі встановлено, що квартира була придбана за кошти, отримані в борг, що підтверджується розпискою від 27.06.2013 року.
Факт того, що квартира була придбана за кошти, отримані в борг у ОСОБА_1. , про що було відомо його колишній дружині, підтверджується рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 червня 2022 року у справі №369/7986/20, яким витребувано на користь ОСОБА_3. 1/2 частину вказаної квартири.
Також зазначив, що між ним та ОСОБА_3. після розірвання шлюбу припинилися будь-які відносини, вони не спілкуються, вона весь час звертається до суду з позовами, в той час як він намагався зібрати кошти та віддати позичені для придбання квартири кошти. ОСОБА_3. жодної участі у погашення вказаного боргу не приймала, хоча і знала про його наявність. Лише у 2021 році йому вдалося зібрати суму та погасити борг ОСОБА_1.
12.01.2022 відповідач ОСОБА_2. звернувся до суд уз заявою, в якій просив суд при ухваленні рішення врахувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у справі №759/13519/21 за позовом ОСОБА_2. до ОСОБА_3. про стягнення Ѕ частини боргу.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1. - адвокат Удовиченко Д. Г. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_3. - адвокат Вілінський В. В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник ОСОБА_2. - адвокат Кириченко Н. О. проти задоволення апеляційної скарги не заперечувала.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні вказаного позову суд першої інстанції виходив з відсутності доказів отримання позивачем виконавчого листа на виконання рішення суду в справі №759/3237/18 та пред'явлення його до виконання, а також доказів звернення до відповідачів з претензіями щодо невиконання вказаного судового рішення.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Судом встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2018 року в справі №759/3237/18 з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. стягнуто суму боргу за договором позики в розмірі 1 668 000 грн та судові витрати по сплаті судового збору.
Цим судовим рішенням встановлено, що 27 червня 2017 року ОСОБА_2. позичив у ОСОБА_1. грошові кошти в сумі 60 000 доларів США зі строком повернення до 27.06.2017, про що складено розписку.
Відповідно до копії розписки, складеної 14.04.2021, ОСОБА_1. отримав від ОСОБА_2. 60 000 доларів США на виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2018 року в справі №759/3237/18 , претензій більше не має (а.с.22).
Згідно з розрахунком, наданим позивачем, інфляційна складова боргу за період невиконання вищевказаного судового рішення становить 328 429,20 грн, 3% річних - 134 353,97 грн.
Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У частині першій статті 509 ЦК України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. У частині п'ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс15.
Крім того, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 2 вересня 2015 року у справі № 6-369цс15, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме, зокрема суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.
Таким чином, встановивши, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2018 року в справі №759/3237/18 з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. стягнуто суму боргу за договором позики в розмірі 1 668 000 грн і це рішення було виконано лише 14.04.2021, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в стягненні з ОСОБА_2. на користь позивача на підставі ч.2 ст.625 ЦК України як 3 % річних, так інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, визначеного цим рішенням суду.
При цьому обставини отримання позивачем виконавчого листа на виконання судового рішення та пред'явлення його до виконання в примусового порядку, звернення до відповідачів з претензіями щодо невиконання рішення суду правового значення для вирішення даної справи не мають.
Разом з тим, колегія суддів не вбачає правових підстав для покладення на ОСОБА_3. солідарного з ОСОБА_2. обов'язку сплатити позивачу інфляційну складову боргу та 3% річних у зв'язку з невиконанням судового рішення про стягнення боргу.
Як пояснив сам відповідач ОСОБА_1., між ним та його батьком ОСОБА_1. 27 червня 2013 року було укладено договір позики, за умовами якого він взяв в борг у останнього 60 000 доларів США, що еквівалентно 480 000 грн, для купівлі у приватну власність квартири. Вказану суму зобов'язався повернути до 27.06.2017 року.
Відомостей про те, що ОСОБА_3. погодила отримання вказаної суми в борг матеріали справи не містять.
Крім того, ОСОБА_3. не брала участі у справі №759/3237/18, сума боргу судовим рішенням у цій справі була стягнута лише ОСОБА_2., а тому у останньої на підставі цього рішення не виникло грошове зобов'язання по поверненню грошових коштів позивачу.
Предметом позову у справі №759/3237/18 було повернення коштів за розпискою, а не цільове використання позики.
Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №369/7576/16-ц про поділ майна подружжя, як на судове рішення, яким встановлено преюдиційний факт використання позики ОСОБА_2. в інтересах сім'ї, є необґрунтованим.
Вказаним судовим рішенням лише дано оцінку доводам ОСОБА_2. про те, що квартира була придбана за рахунок коштів, отриманих в борг, якими не спростовано презумцію спільності вказаного майна подружжя.
У межах вищевказаної справи про поділ майна подружжя позовних вимог про визнання заборгованості за договором позики спільним майновим зобов'язанням подружжя не вирішувалось.
Ухвалення Святошинським районним судом м Києва заочного рішення від 23 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року в справі №759/13519/21 за позовом ОСОБА_2. до ОСОБА_3 про стягнення половини грошових коштів, внесених на погашення боргу, в розмірі 834 000 грн, не створює у ОСОБА_3. обов'язку по сплаті 3% річних та інфляційних втрат за невиконання судового рішення в іншій справі.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову до відповідача ОСОБА_2.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2. на користь позивача ОСОБА_1. підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 11 570 грн (4 628 грн + 6 942 грн).
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Удовиченка Дениса Григоровича задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з Даньшина Олександра Анатолійовича на користь Даньшина Анатолія Семеновича грошові кошти в сумі 462 783,17 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 11 570 грн.
В решті позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30 січня 2023 року.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. А. Семенюк