30 січня 2023 року
м. Київ
справа № 640/18911/18
адміністративне провадження № К/990/1722/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року у справі №640/18911/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу №3899/к від 11 жовтня 2018 року, поновлення на роботі,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 3899/к від 11 жовтня 2018 року в частині звільнення позивача;
- поновити позивача на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України;
- стягнути з Міністерства юстиції України на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року, адміністративний позов задоволено: - визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2018 року № 3899/к «Про звільнення» в частині пунктів першого і другого такого наказу; - поновлено ОСОБА_1 на посаді головного старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України з 11 жовтня 2018 року; - стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі: 132 768,09 грн; - допущено негайне виконання цього рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць у розмірі: 16 497,81 грн. Постановою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року касаційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено частково: - рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 3899/к від 11 жовтня 2018 року в частині звільнення позивача; - поновлено позивача на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України або запропонувати рівнозначну посаду. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Міністерство юстиції України вп'яте звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), надіславши її 13 січня 2023 року через систему «Електронний суд».
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Підставою для перегляду оскаржуваних судових рішень, скаржник вказує пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність відступлення від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах №480/4652/18 та №640/18679/18 щодо питання застосування статті 492 та статті 42 КЗпП України, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 24 квітня 2018 року у справі №3-р/2018.
Аналогічно попередньо поданій касаційній скарзі, обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, скаржником зазначено, що висновки Верховного Суду у справах №480/4652/18 та № 640/18679/18 постановлено без урахування того, що Головне слідче управління Міністерства юстиції України було ліквідоване без правонаступництва на підставі рішення Конституційного Суду України від 24 квітня 2018 року №3-р/2018, яке є обов'язковим для виконання. З вказаних підстав, на переконання скаржника, є необґрунтованими висновки у цих справах, що у разі повної ліквідації установи, особі, яка звільняється необхідно пропонувати рівнозначну посаду, а у разі її відсутності - іншу посаду відповідно до його кваліфікації та досвіду роботи, оскільки в даному випадку відновлення трудових відносин між особою та роботодавцем не є можливим ні юридично, ні фактично, у зв'язку з відсутністю однієї із сторін -роботодавця.
Проте таке обґрунтування підстав касаційного оскарження у розумінні пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України не є достатнім, оскільки скаржник фактично вказує свою незгоду із прийнятими раніше висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах та належним чином так і не обґрунтовує чому такий висновок не може бути застосований до правовідносин, які склались саме у цій справі з огляду на конкретні її обставини.
Необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Однак, скаржник так і не навів належних обґрунтувань і доводів необхідності відступлення від висновків Верховного Суду в контексті наведених вище вимог.
На указане заявнику вже зверталась увага, зокрема, ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2023 року (провадження №К/990/36655/22). Повторно подана касаційна скарга не усуває недоліків, на які було вказано Верховним Судом в ухвалах у цій справі.
Отже, скаржником не враховано зауваження Верховного Суду, зроблені в ухвалах Верховного Суду та повторно подано касаційну скаргу без належного обґрунтування підстав касаційного оскарження, що свідчить про формальний підхід скаржника до оформлення касаційної скарги.
Інші доводи скаржника зводяться до власного тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів, що виключає можливість їх перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
З огляду на те, що заявник не виклав передбачених КАС України обґрунтованих підстав для оскарження у касаційному порядку судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, касаційну скаргу слід повернути скаржнику, з огляду на вимоги пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року у справі №640/18911/18 повернути скаржнику.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддяО.А. Губська