26 січня 2023 року м. Ужгород№ 260/4884/22
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2, яким просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення начальника 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) капітаном ОСОБА_2 від 08.09.2022р. про відмову громадянина України ОСОБА_1 . Державного кордону України;
- стягнути судові витрати.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що він являється студентом закордонного вищого навчального закладу Словацької Республіки, Пряшівському університеті в м.Пряшев. 08 вересня 2022 року позивач прибув в міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення "Ужгород" для перетину кордону, при цьому на підтвердження наявності підстав для перетину кордону ним було подано всі необхідні документи, однак незважаючи на це, посадова особа органу Державної прикордонної служби України незаконно відмовила йому в перетині державного кордону.
Представником відповідача до суду було подано відзив на позовну заяву згідно якого вбачається, що такий проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, як безпідставних.
Заперечуючи проти позову вказує на те, що позивач прибув у міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Ужгород» 08.09.2022 року для виїзду за кордон. Враховуючи те, що він підпадає під категорію осіб віком від 18 до 60 років, яким Головою Державної прикордонної служби України, рішенням від 24.02.2022 №23-6122/0/6-22-Bx «Про Указ Президента України» тимчасово обмежено у праві виїзду з України з метою забезпечення обороноздатності України під час бойових дій з агресором - російською федерацією, забезпечення здійснення заходів щодо збереження територіальної цілісності та недоторканості України а також забезпечення захисту громадян України з метою збереження життя та здоров'я, капітаном ОСОБА_3 , на підставі того, що у відповідності до ч.1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» у зв'язку з відсутністю у позивача документів, необхідних для в'їзду до держави прямування (він не входить у категорію осіб до 18 років та старше 60 років), транзиту, в передбачених законодавством випадках та розпорядження Голови Державної прикордонної служби України від 03.04.2022 №23-7913/0/6-22-Bиx, а також розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Валерія Залужного від 24.03.2022 №300/1/C/962 та від 03.04.2022 №300/1/C/1079, було винесено Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16 - річного віку. Вказане рішення було винесено виключно відповідно до вимог ч.2 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль», яким зазначено, що Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону, і як наслідок, правомірно застосовано форму Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, яка затверджена п.2 наказу Адміністрації Держприкордонслужби України «Про затвердження форм рішень про відмову в перетинанні державного кордону України» від 14.12.2010 №967,
Крім того, представник вважає, що позивач не являвся студентом, який навчається за денною або дуальною формами здобуття освіти у закладах освіти за кордоном на час оголошення мобілізації, оскільки отримав схвалення на початок навчання після дати видання Указу Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 08 вересня 2022 року у зв'язку з наміром перетнути державний кордон України у пункті пропуску для автомобільного сполучення "Ужгород" ОСОБА_1 пред'явив для проведення паспортного контролю уповноваженій особі підрозділу охорони державного контролю наступні документи:
- паспорт громадянина України для виїзду закордон НОМЕР_3 від 10.04.2019 року;
- тимчасове посвідчення військовозобов'язаного НОМЕР_4 з відміткою, що відповідно до ст.23 ч.3 абз.2 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" - має право на відстрочку;
- довідку ІНФОРМАЦІЯ_3, як здобувачу професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти №1/2828 від 07.09.2022 року;
- рішення про результат вступної процедури з навчального закладу «Пряшівський університет в м. Пряшев» від 17.08.2022 року, з перекладом;
- лист Пряшівського університету про результати вступної процедури, з перекладом.
За наслідками проведеного паспортного рішенням начальника 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) капітаном ОСОБА_3 від 08.09.2022р. у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 було відмовлено.
Вказану відмову аргументовано тим, що таку особу тимчасово обмежено у праві виїзду з України, оскільки не надано на паспортний контроль належні документи, які дають право для перетину Державного кордону України, на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022».
Вважаючи вказану відмову протиправною та такою, що порушує його право на вільне пересування, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За приписами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
Згідно з ч.2 цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне відзначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Відповідно до абзацу 1 ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI "Про прикордонний контроль" (далі - Закон № 1710).
Згідно з ч. 1, 2 статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Відповідно до абзацу 1 ч. 3 ст. 6 Закону № 1710 пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина 4 статті 6 Закону № 1710).
Частиною 1 ст.14 Закону № 1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у ч. 1, 3 ст.8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (ч.2 ст.14 Закону № 1710).
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року № 3857-XII (далі - Закон № 3857).
За змістом ст.1 Закону № 3857 громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Частиною 1 ст. 6 Закону № 3857 встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.
Так, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Суд відзначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 24 лютого 2022 року згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та в подальшому продовжено.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389, станом на момент спірних правовідносин).
Статтями 1, 2 Закону № 389 передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Пунктом 6 ч.1 ст.8 Закону № 389 встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Частиною 2 ст.3 Закону №3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.
За змістом пункту 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Згідно з пунктом 2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до визначень, які наведені у статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543):
- мобілізаційна підготовка - комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;
- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543 визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Разом з цим статтею 23 Закону № 3543 передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, згідно з абзацом 2 ч.3 цієї статті призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану.
Водночас згідно з пунктом 2-6 Правил таке право не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону № 3543.
Суд звертає увагу позивача також і на те, що право на звільнення від призову на військову службу під час мобілізації та право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану під час мобілізації є різними за своєю правовою природою, законодавчими нормами, якими такі регулюються та органами, що визначають їх наявність. Тому наявність в позивача права на звільнення від призову на військову службу під час мобілізації не гарантує йому беззаперечного права на перетинання кордону.
Як зазначено вище, в силу положень пункту 2-6 Правил таким правом позивач в умовах воєнного стану не наділений.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем під час перетинання Державного кордону України не було надано посадовій особі прикордонної служби Довідку для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти, видану на його ім'я відповідним ТЦК та СП. Така довідка також відсутня і в матеріалах справи.
Позивачем також не було надано доказів наявності у нього студентського квитка Пряшівського університету в м.Пряшев. Студентський квиток також відсутній і в матеріалах справи.
Жодних доказів наявності "електронного кабінета студента" позивачем не було надано ні посадовій особі ні суду.
Отже позивачем не було доведено існування документів, які б дозволяли перетин кордону позивачем саме, як студентом ВНЗ.
Окремо слід заначити, що не зважаючи на відсутність таких документів відповідачем не вірно зроблений висновок, зазначений в оскаржуваному рішенні, а саме, що позивач, як студент не має права на перетин кордону, по причині того, що на момент оголошення мобілізації згідно Указу Президента 24.02.22р. не являвся студентом.
Питання, щодо наявності чи відсутності "статусу студента" входить до компетенції місцевого ТЦК та СП, який відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначає наявність чи відсутність відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації.
Однак, як вже зазначалося вище довідка для виїзду за кордон позивача, як студента відповідним ТЦК та СП позивачу не надавалася.
Крім того, після отримання рішення, щодо відмови у перетині кордону таке не було оскаржено ним до вищестоящого начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 з наведенням всіх аргументів та подачею всіх необхідних документів в т.ч. довідки для виїзду за кордон позивача, як студента.
За наведених вище обставин суд доходить висновку, що позивач не довів обставин викладених в позові, а тому оскаржуване рішення начальника 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) капітана ОСОБА_3 від 08.09.2022р. про відмову у перетинанні Державного кордону України в цілому є правомірним, а підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.
Згідно з ч.1-3 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати, у відповідності до ст. 139 КАС України, не підлягають розподілу.
На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 78, 139, 243, 246, 262 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк