ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.01.2023Справа № 910/5592/22
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5) до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (04050, місто Київ, вулиця Білоруська, будинок 1), про стягнення 58490,70 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
05.07.2022 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про стягнення 58490,70 грн, та була передана 06.07.2022 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» суму заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 48329,85 грн, а також інфляційну складову боргу у розмірі - 7287,23 грн, 3% річних - 2873,62 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».
Відповідно до розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591 КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
22.01.2021 Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (далі - КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», Позивач) до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (далі - Відповідач, Споживач) направлено листом №30/5/3/1327 проект Договору №330978-0101 від 14.01.2021 на постачання теплової енергії (далі - Договір).
Оскільки відповідачем умови договору не виконано, останній звернувся за захистом своїх прав до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
11.08.2022 року до суд надійшло спільне клопотання сторін про зупинення провадження у справі на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із проведенням медіації.
15.08.2022 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечував стосовно задоволення позовних вимог, просив відмовити в позові в повному обсязі зокрема з наступних підстав.
Як вказує відповідач, на підставі розпорядження 80 до підприємства передано житловий будинок, розміщений за адресою: вул. Тургенівська, будинок №35А, інв. номер 06791, за яким площа нежитлових приміщень складає 522,60 кв.м.
Натомість, нежитлове приміщення загальною площею 87,8 кв. м, зазначене у позові, та, на думку позивача, розміщене у багатоквартирному будинку №35А, по вулиці Тургенівська у місті Києві, до підприємства не передавалося, не обліковувалося ним як ідентифікований та виокремлений об'єкт нерухомості, а позивачем не надано доказів щодо приналежності зазначеного приміщення відповідачу у справі.
Окрім того, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» стверджує, що договори на послуги з постачання теплоенергії з 2018 по 2021 роки, не ініціювався позивачем у справі, не укладався, не підписувався підприємством і не надавався відповідачу до його виконання, а інформація стосовно наявності укладених договорів у довідці є недостовірною.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 клопотання Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" та Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про зупинення провадження у справі № 910/5592/22 задоволено. Зупинено провадження у справі № 910/5592/22 строком на дев'яносто днів з дня постановлення судом цієї ухвали та зобов'язано учасників процесу повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі
05.09.2022 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до останньої просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з наступних підстав.
Так, нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою м. Київ, Тургенівська, будинок №35А, перебувало у Відповідача на балансі та праві господарського відання, саме Відповідач, як користувач та розпорядник нежитлового приміщення несе зобов'язання по оплаті за спожиту теплову енергію за спірний період.
Позивач зазначив, що відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовували теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Зазначений висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16 та постанові Верховного суду від 26.04.2018 у справі №904/6293/17.
Отже, підставою для виникнення у Відповідача зобов'язань з оплати за отриману теплову енергію без укладення договору є, насамперед, факт надання відповідних послуг/постачання товарної продукції, а також доведення обсягу та вартості таких послуг належними та допустимими доказами, адже споживання теплової енергії не може бути безоплатним.
Позивач вважає, що матеріали справи підтверджують, що у спірний період, Позивач поставив Відповідачу теплову енергію за адресою м. Київ, вул. Тургенівська, будинок №35А (особовий рахунок 330978-0101), що підтверджується Актами прийняття теплового вузла обліку; Актами про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи; Актом перевірки стану вузла обліку; Корінцями нарядів на включення та відключення будинку на опалювальний сезон; Відомостями реєстрації параметрів теплоспоживання (сводная ведомость) складених у відповідності із даними будинкового засобу обліку.
Акт прийняття теплового вузла обліку, Акт про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи та Акти перевірки стану вузла обліку підтверджують, що житловий будинок за адресою м. Київ, вул. Тургенівська, будинок №35А обладнаний комерційним приладом обліку, який опломбований та готовий до роботи. Нежитлове приміщення, яке займає Відповідач окремим приладом обліку не обладнаний.
Окрім того позивач зазначив, що в даних актах споживачем/балансоутримувачем зазначено Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», з особовим рахунком 330978-0101 (о/р на житловий будинок в цілому), проставлена печатка та підпис відповідальної особи Відповідача.
14.09.2022 від представника відповідача надійшли заперечення, відповідно до останніх відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Зокрема представник зазначив, що позивачем не надано доказів передачі відповідачу, перебування на балансі або використання саме відповідачем нежитлового приміщення площею 87,8кв.м. у багатоквартирному житловому будинку № 35А по вул. Тургенівська у м. Києві, тобто позивачем не доведено, що відповідач є споживачем поставленої теплової енергії, а якщо є, то чи спожив він той обсяг, який вказано в документах, доданих до позову та за який вимагає оплату.
На даний час відповідачу невідомо чи взагалі в багатоквартирному житловому будинку № 35А по вул. Тургенівська у м. Києві, є нежитлове приміщення площею 87,8 кв.м., бо матеріали справи не містять таких доказів.
Також матеріали справи не містять доказів передачі Відповідачу якого небуть приміщення у вказаному будинку приміщення, а саме акту приймання-передачі чи іншого документу про прийняття-передачу приміщення, як і не містять інвентарних карток, балансових відомостей тощо, про перебування такого приміщення на балансі Відповідача.
В той же час корінці нарядів, доданих до позову вказують, що споживачем в багатоквартирному житловому будинку № 35А по вул. Тургенівська у м. Києві є КП «ЦОС Шевченківського району», до якого відповідач не має жодної правової причетності.
26.12.2022 від представника Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких останній вказав, що між сторонами не врегульовано спір у задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі та зазначив, що представниками ПП «Український центр управління нерухомістю», яке є виконавцем послуг з обслуговування багатоквартирного житлового будинку № 35А по вул. Тургенівська у м. Києві, оглянули вказаний будинок та встановили, що у багатоквартирному житловому будинку № 35А по вул. Тургенівська у м. Києві відсутнє нежитлове приміщення площею 87,80 кв. м., у якому ніби то позивачем надавались комунальні послуги теплопостачання.
06.01.2023 від представника позивача надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких останній просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 року № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", позивача визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго". Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 Підприємству видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам та з 1 травня 2018 року здійснює постачання теплової енергії.
Згідно з пунктом 2.2.1 статуту позивача предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.
22.01.2021 року позивач направив на адресу відповідача проект договору на постачання теплової енергії від 14.01.2021 року № 330978-0101 листом з описом вкладень, що підтверджується копіями фіскального чеку, накладної та описом вкладень від 22.01.2021 за № 0103275499327.
Додатком № 8 вказаного проекту договору встановлено, що об'єктом теплопостачання є нежитлове приміщення, площею 87,8 м.кв, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, будинок №35А.
У зв'язку з тим, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» не є споживачем послуг централізованого опалення, останній повернув примірники Договору на постачання теплової енергії для об'єкту нежитлове приміщення за адресою м. Київ, вул. Тургенівська, будинок №35А без підписання.
Предметом даного позову є стягнення заборгованості за надані послуги з теплопостачання у спірному приміщенні в розмірі 48329,85 грн за період з жовтня 2018 року по грудень 2021.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, Підприємство зазначило, що Компанія є балансоутримувачем цього нежитлового приміщення.
17 листопада 2021 року на адресу відповідача направлено вимогу № 30/5/4/17970, в якій Підприємство просило сплатити заборгованість у загальному розмірі 5 159 232,13 грн за надану теплову енергію, до якої було також включено спірний борг. Однак вказану заборгованість відповідач не сплатив.
Отже, звертаючись до суду з цим позовом, позивач стверджує, що в порушення норм законодавства, відповідач не здійснив плату за отриману теплову енергію, внаслідок чого, за період з жовтня 2018 року по грудень 2021, утворилась заборгованість в розмірі 58490,70 грн з яких: основна заборгованість у розмірі 48329,85 грн, 3% річних - 2873,62 грн та інфляційні втрати - 7287,23 грн.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 №80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради», Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» здійснює господарське відання житлового, нежитлового фонду Шевченківського районну в міста Києва та обслуговування закріплених за ним житлових будинків.
Відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2016 №801 «Про внесення змін до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 №80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» за Відповідачем закріплене на праві господарського відання майно, в тому числі житловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, буд.35-А; загальна площа 502,20 кв.м; нежитлові приміщення площею 502,20 м.кв. (пункт 1098 Додатку 1 до розпорядження від 30.12.2016 №801).
Разом з тим відповідно до рішення Київської міської ради від 09.10.2014 р № 270 комунальне підприємство "Керуюча дирекція Шевченківського району" перейменовано в комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" та віднести його до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.
Оскільки відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2016 №801 «Про внесення змін до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 №80 на баланс відповідачу переданий весь будинок - включно всі нежитлові приміщення в ньому, загальною площею 502,20 кв.м. то спірне приміщення, площа якого менша, а саме 87,8 м.кв., знаходиться на балансі відповідача.
Відтак суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується, що нежитлове приміщення площею 87,8 м.кв, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, будинок №35А, закріплено за Відповідачем на праві господарського відання та прийнято і перебуває на балансі Відповідача.
Стосовно твердження відповідача, що нежитлове приміщення загальною площею 87,8 кв. м, зазначене у позові, та, на думку позивача, розміщене у багатоквартирному будинку №35А, по вулиці Тургенівська у місті Києві, до підприємства не передавалося, не обліковувалося ним як ідентифікований та виокремлений об'єкт нерухомості, а позивачем не надано доказів щодо приналежності зазначеного приміщення відповідачу у справі не знайшло свого підтвердження з огляду на наступне.
Так, у Додатку до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2016 №801 «Про внесення змін до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 №80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» за Відповідачем закріплене на праві господарського відання майно, в тому числі житловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, буд.35-А під № 1098 закріплено нежилі приміщення загальною площею 502,20 кв.м. під інвентарним № 06791.
Окрім того як вбачається з долученого представником позивача листа Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" у пункті 48 додатку № 1 останнього вказано, що КП "КК з ОЖФ Шевченківського району м. Києва" використовує під власні потреби КП "Керуюча компанія … Шевченківського району м. Києва" майно закріплене на праві господарського відання (оперативного управління) майно за адресою вул. Тургенівська, буд.35-А.
Відтак, судом встановлено, що Відповідач є балансоутримувачем нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, будинок №35А, якому було передано в цілому нежитлові приміщення площею 502,20 кв.м. під інвентарним № 06791, за яким окремий облік теплоспоживання Відповідача здійснюється пропорційно його опалюваній площі за особовим рахунком № 330978-0101.
А відтак, акт огляду житлового будинку долучений відповідачем та який був складений за відсутності представника позивача не спростовує наявність у балансоутримувача нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, будинок №35А, якому було передано в цілому площею 502,20 кв.м.
Обсяг спожитої Відповідачем теплової енергії в ГКал., а також щомісячне нарахування по особовому рахунку відображені в Облікових картках споживача за його обліковим записом: 330978-0101, копії яких надані позивачем.
Матеріали справи підтверджено, а судом встановлено, що у спірний період з жовтня 2018 року по грудень 2021, Позивач поставив Відповідачу теплову енергію за адресою м. Київ, вул. Тургенівська, буд.35-А. Вказані обставини підтверджуються Актом прийняття теплового вузла обліку, Актом про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи та Акти перевірки стану вузла обліку підтверджують, що житловий будинок за адресою м. Київ, вул. Тургенівська, будинок №35А обладнаний комерційним приладом обліку, який опломбований та готовий до роботи.
Позивач звертаючи увагу суду, вказав, що нежитлове приміщення, яке займає Відповідач окремим приладом обліку не обладнаний та звернув увагу, що в актах споживачем/балансоутримувачем зазначено Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», з особовим рахунком 330978-0101 (о/p на житловий будинок в цілому), проставлена печатка та підпис відповідальної особи Відповідача.
Так, суд зауважує, що Акт прийняття теплового вузла обліку та Акти про готовність вузла комерційного обліку підтверджують, що житловий будинок за адресою м. Київ, вул. Тургенівська, будинок №35А обладнаний комерційним приладом обліку, який опломбований та готовий до роботи.
Більше того, на підтвердження факту постачання теплової енергії до житлового будинку за спірний період у матеріалах справи містяться корінці нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону, в яких споживачем зазначено КП «ЦОС Шевченківського району».
Суд вказує, що на підставі виданих корінців нарядів підключається весь будинок за вказаною адресою в цілому. На окрему частину нежитлового приміщення, корінці нарядів не видаються, що кореспондується з вимогами закону, та в свою чергу спростовує зворотні доводи відповідача, які не ґрунтуються на вимогах закону.
За таких обставин, суду доведено факт включення та відключення будинку в період опалювального сезону за спірний період, та факт підключення/відключення до/від постачання теплової енергії всього будинку.
При цьому судом враховано, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15, від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19).
Щодо заперечень відповідача про те, що договір з позивачем на теплопостачання не укладався, а тому у КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" відсутній обов'язок оплати, то позивач також стверджує, що письмовий договір між постачальником (первісним кредитором) та відповідачем не укладався.
Разом з тим, відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Так, положеннями статей 13, 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Наведені висновки, викладені як правові позиції Верховного Суду, зокрема у постанові від 21.08.2019 року у справі №922/4239/16, постанові від 25.09.2019 у справі №522/401/15-ц, від 10.12.2018 року у справі №638/11034/15-ц тощо.
Відповідно до п. 24, п. 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Однак, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж, встановлена Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України №4 від 22.11.2005 (в редакції станом на момент надання послуг).
Разом із тим, відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження відключення від теплопостачання будинку, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, будинок №35А, а тому у відповідача наявний обов'язок щодо відшкодування вартості спожитої теплової енергії. При цьому, відповідачем не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами відомості щодо обсягів отриманої теплової енергії, нарахування боргу, а також не надано доказів здійснення оплати останньої.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В той же час, згідно зі статтею 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання в силу припису стаття 525 ЦК України не допускається.
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
Відповідачем доказів виконання зобов'язання з оплати послуг по теплопостачанню у розмірі 48329,85 грн за період з 01.10.2018 по 31.12.2021 року, суду не надано, а отже суд визнає вимоги позивача обґрунтованими.
Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2873,62 грн. та інфляційних втрат в сумі 7287,23 грн, нараховані з 01.10.2018 по 31.12.2021 року включно.
Відповідно до п. 18 "Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" затверджених Постановою КМ України №630 від 21 липня 2005 р. (які діяли за спірний період) розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Відтак перевіривши розрахунок наданий позивачем, суд находить його невірним з урахуванням п. 18 "Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" затверджених Постановою КМ України №630 від 21 липня 2005 р.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов'язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).
Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).
Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Абзацом другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий п. 4 Порядку).
Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши надані представником позивача розрахунки 3% річних, суд дійшов висновку, що обґрунтованими до стягнення є суми 3% річних у розмірі 2804,98 грн
Перевіривши надані представником позивача розрахунки інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що останні виконано не вірно з урахуванням Методику розрахунку інфляційних втрат та п. 18 "Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" затверджених Постановою КМ України №630 від 21 липня 2005 р.
За розрахунком суду, обґрунтованими до стягнення є суми інфляційних втрат у розмірі 2529,09 грн.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» (04050, місто Київ, вулиця Білоруська, будинок 1; ідентифікаційний код 34966254) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код: 40538421; р/р НОМЕР_1 020 в ТВБВ № 10026/20 філія - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «ОЩАДБАНК», МФО 322669, код ЄДРПОУ 40538421) 48 329 (сорок вісім тисяч триста двадцять дев'ять) грн. 85 коп. - основного боргу, 2804 (дві тисячі вісімсот чотири) грн. 98 коп. - 3% річних та 2529 (дві тисячі п'ятсот двадцять дев'ять) грн 09 коп. - інфляційних втрат та 2276 (дві тисячі двісті сімдесят шість) грн 26 коп. - судового збору.
3. В задоволенні іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 30.01.2023.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ