18 січня 2023 року м. Харків Справа № 917/1125/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І.В. , суддя Фоміна В.О.
за участі секретаря судового засідання Андерс О.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Гоголівської селищної ради (вх. № 173 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 16.12.2021 у справі №917/1125/21 (прийняте у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Кльоповим І.Г., повний текст рішення складено 20.12.2021)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", м.Київ, в особі Нафтогазвидобувного управління "Полтаванафтогаз", м.Полтава,
до Гоголівської селищної ради, смт.Гоголеве Миргородського району Полтавської області,
про стягнення 3 901 265,82 грн,
В липні 2021 року Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" в особі Нафтогазвидобувного управління "Полтаванафтогаз" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Гоголівської селищної ради 3 901 265,82 грн матеріальної шкоди у розмірі різниці між економічно обґрунтованими Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" тарифами на виробництво, транспортування і постачання теплової енергії та затвердженими Гоголівською селищною радою тарифами. Так, за період з 24.12.2018 по 01.03.2021 (по наданню послуг з теплопостачання) та за період з 01.10.2020 по 01.03.2021 (по наданню послуг з підігріву води для населення).
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач затверджував тарифи на постачання теплової енергії та підігріву води в розмірах, нижчих від собівартості. Довготривале порушення відповідачем майнових прав позивача завдало позивачу матеріальної шкоди у розмірі різниці між економічно обґрунтованими позивачем тарифами на виробництво, транспортування і постачання теплової енергії за затвердженими відповідачем тарифами.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 16.12.2021 позов Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазвидобувного управління "Полтаванафтогаз" задоволено.
Стягнуто з Гоголівської селищної ради на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазвидобувного управління "Полтаванафтогаз" 3 901 265,82 грн заборгованості та 58518,99 грн судового збору.
Рішення суду обґрунтовано ч. 4 ст. 31 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, якою передбачено, що у разі встановлення органом місцевого самоврядування тарифів на житлово-комунальні послуги на рівні, що унеможливлює отримання прибутку, орган, який їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між встановленим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.
Гоголівська селищна рада з рішенням суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 16.12.2021 у справі №917/1125/21 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Скарга обґрунтована тим, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази протиправності рішень, дій чи бездіяльності Гоголівської селищної ради, встановлені відповідно до вимог закону. Спори з приводу рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, зокрема, встановлення тарифів на послуги виробництва, транспортування і постачання теплової енергії, розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Відтак, господарський суд в межах даної категорії справ не може встановлювати порядок дотримання процедури коригування тарифів, сам розмір економічно обґрунтованого тарифу тощо, оскільки вказане виходить за межі компетенції господарських судів.
Зазначає, що позивачем при поданні позовної заяви не подано всіх належних документів, передбачених нормами чинного законодавства, необхідних відповідачу для коригування тарифів, та не надано будь-яких доказів, які б підтверджували, що тарифи, які він пропонує, є економічно обґрунтованими для проведення коригування тарифів.
26.08.2022 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№4648), в якому позивач проти апеляційної скарги заперечує, посилаючись на те, що протиправна поведінка відповідача полягає у триваючому з вересня 2016 року порушенні права позивача на затвердження органом місцевого самоврядування тарифів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у економічно обґрунтованих розмірах. Зауважує, що відповідач, отримавши від позивача протягом 2016-2021 років сім звернень щодо затвердження економічно обґрунтованих тарифів, жодного разу не надав заперечень щодо необґрунтованості наданих позивачем розрахунків тарифів, та не надав відповіді на численні звернення позивача, в яких були б наведені якісь доводи стосовно незатвердження тарифів в розмірах, розрахованих позивачем. Внаслідок протиправної поведінки відповідача позивач поніс збитки, розмір яких вирахувано як різницю у економічно обґрунтованих розмірах та сумою доходу, який позивач отримав при діючому тарифі, встановленому в розмірі значно нижчому від економічно обґрунтованого. Вважає, що відповідач не виконав покладеного на нього рядом нормативно-правових актів обов'язку щодо затвердження тарифів на підставі поданих позивачем розрахунків економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) комунальних послуг та встановив державні регульовані ціни на послуги в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру. Зауважує, що до відзиву на позовну заяву відповідач не надав жодного доказу, який би підтверджував те, що він діяв згідно чинного в Україні законодавства, а позивач, навпаки, порушив певні норми права, зокрема, Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 і від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 16.11.2022 № 757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено дію воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, тому справа розглядається у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
Представники відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримали вимоги апеляційної скарги та просили суд її задовольнити.
Позивач у судове засідання не прибув, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином ухвалою суду від 19.12.2022, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулось до суду.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до п.п.2.2.20 Статуту ПАТ “Укрнафта” одним із основних предметів діяльності товариства є здійснення підприємницької діяльності з виробництва, постачання і передачі теплової та електроенергії.
Нафтогазовидобувне управління “Полтаванафтогаз” Публічного акціонерного товариства “Укрнафта” здійснює виробництво, транспортування та постачання теплової енергії на підставі ліцензій, виданих Полтавською обласною державною адміністрацією.
НГВУ “Полтаванафтогаз” включено до переліку суб'єктів природної монополії, що здійснює транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами на території Полтавської області.
Включення ПАТ “Укрнафта” в особі НГВУ “Полтаванафтогаз” до вищевказаного переліку свідчить про те, що позивач є суб'єктом природної монополії у сфері транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами на території Полтавської області.
Нафтогазовидобувне управління “Полтаванафтогаз” Публічного акціонерного товариства “Укрнафта” (надалі - НГВУ “Полтаванафтогаз” ПАТ “Укрнафта”) здійснює виробництво, транспортування та постачання теплової енергії споживачам відповідно до затверджених в установленому порядку тарифів води” (надалі - Порядок формування тарифів), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року №869. Для встановлення одноставкових тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання ліцензіат подає уповноваженому органові у друкованому та електронному вигляді заяву і розрахунки тарифів на планований період за встановленими такими органами формами з відповідними розрахунками, підтвердженими матеріалами і документами, що використовувалися під час їх проведення.
Відповідно до п. 4 Порядку формування тарифів: тарифи на надання послуг з централізованого опалення - вартість надання одиниці послуги з централізованого опалення відповідної якості, розрахована на основі економічно обґрунтованих планованих витрат з урахуванням планованого прибутку; тарифи на надання послуг з централізованого постачання гарячої води - вартість надання одиниці послуги з централізованого постачання гарячої води визначеної кількості та відповідної якості, розрахована на основі економічно обґрунтованих планованих витрат з урахуванням планованого прибутку.
В серпні 2016 року ПАТ “Укрнафта” в особі НГВУ “Полтаванафтогаз” на підставі вищевказаної норми звернулося до Гоголівської селищної ради Великобагачанського району з листом №11/01-634 від 09.08.2016, в якому повідомило про понесення значних збитків в зв'язку з підвищенням цін на енергоносії та просило внести до порядку денного питання погодження економічно обґрунтованих тарифів, а саме:
Тарифи на теплопостачання та підігрів води:
Опалення 1 кв. м. в опалювальний період: населення - 19,27 грн з ПДВ., сторонні організації - 33,90 грн з ПДВ;
Теплова енергія, 1 Гкал.: сторонні організації - 828,00 грн з ПДВ;
Підігрів води 1 куб. м.: населення - 40,32 грн з ПДВ;
Підігрів води на одного чоловіка в місяць - 123,38 грн з ПДВ.
Також в даному листі позивач повідомив орган місцевого самоврядування про те, що в найближчих населених пунктах, де надаються аналогічні послуги, тарифи на обігрів 1 м.кв. опалювальної площі вищі.
У відповідь Гоголівська селищна рада рішенням від 22.09.2016 позачергової чотирнадцятої сесії сьомого скликання затвердила лише тарифи для сторонніх організацій в наступних розмірах:
- опалення 1 кв. м. в опалювальний період, з ПДВ - 33,90 грн.
- теплова енергія, 1 Гкал, з ПДВ - 500,00 грн.
Оскільки відповідач не затвердив тарифи на теплопостачання та підігрів води для населення, позивач повторно листом №11/03-808 від 05.10.2016 звернувся до відповідача з проханням щодо підвищення тарифів.
Розглянувши звернення позивача, Гоголівська селищна рада рішенням від 31.10.2016 позачергової п'ятнадцятої сесії сьомого скликання затвердила комунальні тарифи для населення в наступних розмірах:
- опалення (в опалювальний період) 1 кв. м, з ПДВ - 11,36 грн.
- підігрів води, 1 куб. м, з ПДВ - 18,64 грн.
- підігрів води на одного чоловіка в місяць, з ПДВ - 59,48 грн.
Рішенням Гоголівської селищної ради позачергової двадцять другої сесії сьомого скликання від 15.08.2017 затверджено тариф на опалення 1 кв.м в опалювальний період для населення в розмірі 19,27 грн з ПДВ.
В 2018 році ПАТ “Укрнафта” в особі НГВУ “Полтаванафтогаз” втретє листом № 01/01/11/06/02/13/03-24 від 14.09.2018 звернулося до Гоголівської селищної ради Великобагачанського району, в якому просило розглянути та затвердити на сесії тарифи на постачання теплової енергії та підігрів води в наступних розмірах:
1. Тариф на 1 м2 для населення - 27,00 грн з ПДВ.
2. Тариф на 1 м2 для сторонніх організацій - 31,86 грн з ПДВ.
3.Розрахунок вартості 1 Гкал. - 1113,65 грн з ПДВ.
4. Тариф на підігрів 1 м3 води - 54,23 грн з ПДВ.
5. Тариф на підігрів води на 1 чоловіка - 165,94 грн з ПДВ.
До листа було додано:
-розрахунок тарифу на 1 м2 опалювальної площі та підігріву 1 м3 води;
-калькуляція вартості 1 Гкал по котельні №10;
-розрахунок планових витрат по котельні №10 за 2017 рік;
-відомість опалювальної площі;
-відомість теплових навантажень.
За результатами розгляду вказаного листа відповідач рішенням тридцять першої сесії сьомого скликання Гоголівської селищної ради від 11.10.2018, всупереч п. 104 Порядку формування тарифів, вирішив відкласти розгляд та затвердження тарифів на постачання теплової енергії та підігріву води, запропонованих НГВУ “Полтаванафтогаз”, до наступного засідання сесії Гоголівської селищної ради, у зв'язку з коротким терміном на вивчення даного питання
Позивач зазначає, що з огляду на те, що він не має права припиняти надання послуг з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії і постачання гарячої води, змушений надавати вищевказані послуги згідно з останніми затвердженими (хоч і збитковими) тарифами.
В 2019 році ПАТ “Укрнафта” в особі НГВУ “Полтаванафтогаз” знов звернулось до Гоголівської селищної ради Великобагачанського району з листом № 01/01/11/06/02/16/03-19 від 04.11.2019, в якому повідомило останнього про те, що на житловий будинок за адресою вул. Горєва, 15 в смт. Гоголеве, встановлено вузол обліку тепла. У зв'язку з незатвердженням селищною радою тарифу на 1 Гкал для населення, неможливо зробити нарахування жителям даного будинку за фактично спожите тепло. Просило розглянути та затвердити на сесії тарифи на постачання теплової енергії та підігрів води в наступних розмірах:
1. Тариф на 1 м2 для населення - 27,00 грн з ПДВ.
2. Тариф на 1 м2 для сторонніх організацій - 31,86 грн з ПДВ.
3. Розрахунок вартості 1 Гкал. - 1113,65 грн з ПДВ для сторонніх організацій.
4. Розрахунок вартості 1 Гкал. - 1026,49 грн з ПДВ для населення.
5. Тариф на підігрів 1 м3 води - 54,23 грн з ПДВ.
6. Тариф на підігрів води на 1 чоловіка - 165,94 грн з ПДВ.
До листа було додано:
-розрахунок тарифу на 1 м2 опалювальної площі та підігріву 1 м3 води;
-калькуляція вартості 1 Гкал по котельні №10;
-розрахунок планових витрат по котельні №10 за 2017 рік;
-відомість опалювальної площі;
-відомість теплових навантажень.
Як зазначає позивач, вказаний лист відповідач залишив без відповіді.
В 2020 році позивач звернувся до відповідача з листом № 01/01/11/06/02/16/03-222 від 21.08.2020, в якому повторно повідомив відповідача про те, що на житловий будинок за адресою вул. Горєва, 15 в смт. Гоголеве встановлено вузол обліку тепла, проте у зв'язку з незатвердженням селищною радою тарифу на 1 Гкал для населення, неможливо зробити нарахування жителям даного будинку за фактично спожите тепло. Просив розглянути та затвердити на сесії тарифи на постачання теплової енергії та підігрів води в тих же розмірах, що і в попередньому році. Також повідомив про те, що за 9 місяців 2019 року підприємство понесло величезні збитки у зв'язку з незатвердженням економічно обґрунтованих тарифів.
До листа було додано:
-розрахунок тарифу на 1 м2 опалювальної площі та підігріву 1 м3 води;
-калькуляція вартості 1 Гкал по котельні №10;
-розрахунок планових витрат по котельні №10 за 2017 рік;
-відомість опалювальної площі;
-відомість теплових навантажень.
Позивач зазначає, що вказаний лист відповідач, всупереч абз. 1 п. 11 (3) та п. 99 (4) “Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води”, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 1 червня 2011 року №869 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 року № 291) (надалі - Порядок формування тарифів в новій редакції), також залишив без відповіді.
В 2020 році позивач звернувся до відповідача з листом за № 01/01/11/06/02/16/03-350 від 10.12.2020, в якому просив затвердити економічно обґрунтовані тарифи.
До листа було додано:
-розрахунок тарифу на 1 м2 опалювальної площі та підігріву 1 м3 води;
-калькуляція вартості 1 Гкал по котельні №10;
-розрахунок планових витрат по котельні №10 за 2017 рік;
-відомість опалювальної площі;
-відомість теплових навантажень.
За результатами розгляду вказаного листа Гоголівська селищна рада рішенням шостої позачергової сесії восьмого скликання від 29.01.2021 вирішила залишити тарифи на постачання теплової енергії та підігріву води на території Гоголівської селищної ради без змін до закінчення карантину.
Зважаючи на безпідставність прийнятого органом місцевого самоврядування рішення, позивач листом № 01/01/11/06/02/16/03-05 від 08.02.2021 звернувся до відповідача з проханням затвердити економічно обґрунтовані тарифи.
До листа було додано:
-розрахунок тарифу на 1 м2 опалювальної площі та підігріву 1 м3 води;
-калькуляція вартості 1 Гкал по котельні №10;
-розрахунок планових витрат по котельні №10 за 2017 рік;
-відомість опалювальної площі;
-відомість теплових навантажень.
Листом №01/01/11/06/02/16/03-06 від 08.02.2021 позивач наголосив відповідачеві на тому, що тариф послуги теплопостачання для бюджетних та сторонніх організацій по 500 грн за 1 Гкал з ПДВ не покриває собівартості виробництва 1 Гкал теплової енергії, яка становить 1050 грн без ПДВ. Вимагав негайно затвердити вартість 1 Гкал на рівні 1113,65 з ПДВ.
Відповідач рішенням сьомої позачергової сесії восьмого скликання Гоголівської селищної ради від 19.02.2021 затвердив тарифи на постачання теплової енергії та підігріву води в розмірах, нижчих від собівартості.
Позивач зазначає, що відповідач жодного разу не надавав заперечень щодо необґрунтованості поданих позивачем розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, а також не пояснював причин незатвердження тарифів в розмірах, розрахованих позивачем.
Зважаючи на довготривале порушення відповідачем майнових прав позивача в межах загального строку позовної давності, визначеного ч. 1 ст. 256 Цивільного кодексу України, вважає обґрунтованими вимоги щодо стягнення завданої позивачеві матеріальної шкоди у розмірі різниці між економічно обґрунтованими позивачем тарифами на виробництво, транспортування і постачання теплової енергії та затвердженими відповідачем тарифами, а саме: за період з 24.10.2018 по 01.03.2021 (по наданню послуг з теплопостачання) та за період з 01.10.2020 по 01.03.2021 (по наданню послуг з підігріву води для населення) у розмірі 3 901 265,82 грн.
Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків унаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (утрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).
За загальними положеннями згідно із статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 зазначила, що вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
- вина заподіювача шкоди, як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи на підставі статей 1173, 1174 цього Кодексу.
Отже, положення статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.
Відтак, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Обов'язок щодо доведення наявності зазначених умов покладено на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/22630/17, від 04.12.2020 у справі № 910/8124/19.
Також, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 наведено правову позицію, відповідно до якої за загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України). Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Звертаючись із позовом у даній справі, позивач мотивував свої вимоги тим, що у зв'язку з необхідністю коригування тарифів на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання) він неодноразово звертався до відповідача з відповідними заявами про погодження економічно обґрунтованих тарифів, проте жодного рішення відповідача щодо встановлення нового тарифу на теплову енергію, яку надає позивач мешканцям селища Гоголеве Миргородського району Полтавської області, або відмови у коригуванні тарифу ПАТ «Укрнафта» не отримало.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 Господарського кодексу України державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.
Згідно із статтею 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, послуги з постачання гарячої води, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги.
Таким чином, рішення про встановлення тарифів на комунальні послуги може прийматися лише уповноваженими органами.
Статтею 19 Конституції України передбачається, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки позивач є суб'єктом природної монополії у сфері транспортування теплової енергії місцевими тепловими мережами на території смт. Гоголеве Миргородського району Полтавської області, на нього поширюється дія законодавства, яке регулює діяльність суб'єктів природних монополій.
Повноваження щодо встановлення тарифів на комунальні послуги розподілено між Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) та органами місцевого самоврядування.
Відповідно до законів України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг” та “Про державне регулювання у сфері комунальних послуг” НКРЕКП встановлює тарифи на теплову енергію та комунальні послуги тим суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких вона здійснює.
Для решти суб'єктів господарювання, які не підпадають під сферу регулювання НКРЕКП, тарифи на теплову енергію та комунальні послуги встановлюються органами місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про ціни і ціноутворення" дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, органами, що здійснюють державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання, які провадять діяльність на території України, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення.
Частинами першою - третьою статті 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" передбачено, що державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації). Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін.
Абзацом 1 пункту 1 частини першої статті 13 зазначеного Закону визначено, що державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом, зокрема, установлення обов'язкових для застосування суб'єктами господарювання фіксованих цін.
Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку (стаття 15 Закону України "Про ціни і ціноутворення").
Положеннями статті 20 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи повинні враховувати собівартість теплової енергії і забезпечувати рентабельність суб'єкта господарювання. Рентабельність визначається органом, уповноваженим встановлювати тарифи. Встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається.
Статтею 9 Закону України “Про ціни і ціноутворення” встановлено, що державні фіксовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.
Відповідно до ст. 9 Закону України “Про природні монополії” одним із основних принципів регулювання діяльності суб'єктів природних монополій є принцип самоокупності суб'єктів природних монополій. При регулюванні цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій органами, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, мають враховуватися: витрати, які згідно із законами про оподаткування відносяться на валові витрати виробництва та обігу; податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та державних цільових фондів; вартість основних виробничих фондів, амортизаційні відрахування, потреби в інвестиціях, необхідних для відтворення основних виробничих фондів; очікуваний прибуток від можливої реалізації товарів за різними цінами (тарифами); віддаленість різних груп споживачів від місця виробництва товарів; відповідність якості товарів, що виробляються (реалізуються), потребам споживачів; державні дотації та інші форми державної підтримки.
Вказані норми закону реалізуються через закріплений у ч. 2 ст. 10 Закону України “Про ціни і ціноутворення” та ст. 15 Закону України “Про теплопостачання” принцип зміни державних фіксованих та регульованих цін і тарифів у зв'язку із зміною умов виробництва і реалізації продукції, змін цін на енергоносії та інших витрат.
Відповідно до п. п. 2 п. а ч. 1 ст. 28 Закону України “Про місцеве самоврядування” до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесені повноваження щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), побутові, транспортні та інші послуги.
Зазначені повноваження є власними (самоврядними) повноваженнями виконавчого органу, який створюється для здійснення виконавчих функцій та повноважень місцевого самоврядування.
Таким чином, виходячи з положень п. п. 2 п. а ч. 1 ст. 28 Закону України “Про місцеве самоврядування” та ч. 3 ст. 20 Закону України “Про теплопостачання”, повноваження Гоголівської селищної ради в галузі тарифної політики пов'язані із встановленням або погодженням у порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на оплату теплової енергії, побутових, комунальних, транспортних та інших послуг.
Формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення здійснюється підприємствами, діяльність яких регулюється на місцевому рівні, згідно з вимогами “Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води” (надалі - Порядок), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 року № 291) “Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги”.
Відповідно до п. п. 1 та 2 Порядку цей Порядок визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання, надання послуг з постачання теплової енергії і постачання гарячої води. Цей Порядок застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи) тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для суб'єктів природних монополій, а також для суб'єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1 цього Порядку, та поширюється на таких суб'єктів під час розрахунку зазначених тарифів.
Згідно з п.11. Порядку з метою забезпечення відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії, та відповідно наданням послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, перегляд тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води та їх структури здійснюється уповноваженим органом кожного року (до початку опалювального періоду) за заявою ліцензіата (суб'єкта господарювання).
Відповідно до п. 99. Порядку розгляд розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, поданих ліцензіатом, здійснюється уповноваженим органом протягом одного календарного місяця з дня отримання відповідної заяви у порядку, встановленому Мінрегіоном.
Статтею 15 Закону України "Про ціни і ціноутворення" передбачено гарантії, що надаються суб'єктам господарювання під час державного регулювання цін. Так відповідно до ч. ч. 1 та 2 вказаної статті Закону Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України “Про природні монополії” збитки, завдані в результаті дій чи бездіяльності органів, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, підлягають відшкодуванню у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.
За період існування спірних правовідносин між позивачем і відповідачем основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки регулювалися двома нормативно-правовими актами: Законом України “Про житлово-комунальні послуги” від 24 червня 2004 року № 1875-IV (чинним до 01.05.2019) та Законом України “Про житлово-комунальні послуги” від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII (чинним з 01.05.2019 і дотепер).
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” від 24 червня 2004 року № 1875-IV (надалі - Закон від 24.06.2004) виконавець має право на відшкодування втрат у разі затвердження відповідним органом місцевого самоврядування цін/тарифів нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.
Відповідно до п. 8 ч.1 ст. 22 цього ж Закону виробник має право на відшкодування втрат у разі затвердження відповідним органом місцевого самоврядування цін/тарифів нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.
Згідно з ч.4 ст. 31 Закону від 24.06.2004 у разі встановлення органом місцевого самоврядування тарифів на житлово-комунальні послуги на рівні, що унеможливлює отримання прибутку, орган, який їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між встановленим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази протиправності рішень, дій чи бездіяльності Гоголівської селищної ради, встановлені відповідно до вимог закону.
Як свідчать матеріали справи, позивач неодноразово у період з серпня 2016 року по лютий 2021 року звертався до відповідача з проханням затвердити економічно обґрунтовані тарифи на надання послуг з централізованого водопостачання гарячої води та опалення, посилаючись на понесення ним значних збитків у зв'язку з підвищенням цін на енергоносії, оскільки останній раз тарифи на тепло та підігрів води піднімали 01.11.2016.
До листів додавались розрахунки тарифу на 1 м2 опалювальної площі та підігріву 1 м3 води, калькуляція вартості 1 Гкал по котельні №10, розрахунок планових витрат по котельні №10 за 2017 рік, відомість опалювальної площі, відомість теплових навантажень.
При цьому, відповідач жодного разу не надавав заперечень щодо необґрунтованості поданих позивачем розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, а також не пояснював причин незатвердження тарифів в розмірах, розрахованих позивачем.
Відповідач також не надав до суду жодного доказу, який би підтверджував те, що він, отримуючи від позивача протягом 2016-2021 років звернення щодо затвердження економічно обґрунтованих тарифів, висловлював заперечення щодо необґрунтованості поданих позивачем розрахунків тарифів, або надав пояснення стосовно незатвердження тарифів в розмірах, розрахованих позивачем, а також звернень до позивача щодо необхідності надання конкретних документів, необхідних для затвердження тарифів.
Щодо посилання відповідача на те, що спори з приводу рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, зокрема, встановлення тарифів на послуги виробництва, транспортування і постачання теплової енергії, розглядаються в порядку адміністративного судочинства, відтак, господарський суд в межах даної категорії справ не може встановлювати порядок дотримання процедури коригування тарифів, сам розмір економічно обґрунтованого тарифу тощо, оскільки вказане виходить за межі компетенції господарських судів, колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 у справі № 915/1842/19, з посиланням на положення частини п'ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначив, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Таким чином, єдиним винятком у вказаній нормі Кодексу адміністративного судочинства України, що визначає юрисдикцію адміністративних судів з розгляду спорів про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, є об'єднання таких вимог з вимогою про вирішення публічно-правового спору. Разом з тим, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 4 Господарського процесуального кодексу України.
Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд вправі самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, безвідносно наявності судового рішення, яким встановлено факт протиправної поведінки відповідача.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 09 вересня 2021 року у справі № 915/1853/19.
У даній справі, позивачем заявлено вимогу про стягнення шкоди з Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області у зв'язку з використанням теплової енергії за тарифами нижче економічно обґрунтованих.
Вимога про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області позивачем у даній справі не заявлялася, а відтак такий спір підвідомчий саме господарському суду.
Колегія суддів зазначає, що протиправна поведінка відповідача полягає у триваючому з вересня 2016 року порушенні права позивача на затвердження органом місцевого самоврядування тарифів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у економічно обґрунтованих розмірах.
Наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками полягає в тому, що внаслідок протиправної поведінки (затвердження тарифів у розмірах значно нижчих від економічно обґрунтованих) відповідач порушив основний принцип регулювання діяльності суб'єктів природних монополій - принцип самоокупності суб'єктів природних монополій.
Внаслідок затвердження тарифів у розмірах значно нижчих від економічно обґрунтованих, позивач не отримав прибутку.
Таким чином, саме з вини відповідача, яка полягає у безпідставному не виконанні покладеного на нього рядом нормативно-правових актів обов'язку щодо затвердження тарифів на підставі поданих позивачем розрахунків економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) комунальних послуг та встановлення державних регульованих цін на послуги в розмірі нижчому від економічно обґрунтованого розміру, завдано позивачу шкоди.
За таких обставин, наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Полтавської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 16.12.2021 у справі №917/1125/21 без змін як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 269, 270, п.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Гоголівської селищної ради залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 16.12.2021 у справі №917/1125/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 30.01.2023
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя І.В. Тарасова
Суддя В.О. Фоміна