Справа № 758/10697/21
Категорія 36
(ЗАОЧНЕ)
05 грудня 2022 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,
за участю секретаря судового засідання Макарчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення штрафних санкцій,-
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «УПСК») з вимогою стягнути з відповідача на його користь страхове відшкодування в сумі 51158,64 грн., що складається з пені за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 32872,07 грн., 3 % річних у розмірі 5428,93 грн. та інфляційних втрат у розмірі 12857,64 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 23.01.2019 о 17 год. 55 хв. в м. Дніпрі на перехресті вул. Запорізьке шосе та просп. Богдана Хмельницького сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля «Nissan Leaf», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням позивача ОСОБА_1 , що належить йому на праві власності. В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобілі зазнали механічних ушкоджень. Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.02.2019 у справі №200/1584/19 водія ОСОБА_2 було визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Оскільки цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «УПСК» згідно полісу ОСЦПВ АМ 8150728, позивач з метою компенсації спричинених збитків звернувся до відповідача в порядку, визначеному Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Так, 25.01.2019 позивачем було письмово повідомлено страхову компанію ПрАТ «СК «УПСК» про дорожньо-транспорту пригоду, а також надано на огляд пошкоджений транспортний засіб «Nissan Leaf», д.н.з. НОМЕР_2 . 17.06.2021 представником позивача було подано заяву про виплату страхового відшкодування. Однак листом №1319/18 від 04.04.2019 відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування на тій підставі, що водій ОСОБА_2 на час настання ДТП не був правомірним користувачем транспортного засобу «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , тобто він не є особою, відповідальність якої застрахована згідно полісу ОСЦПВ АМ 8150728 від 18.11.2018. Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, з метою захисту своїх порушених прав ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2021 справу передано у провадження судді Ковбасюк О.О.
Ухвалою судді від 01.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, а позивачу відповіді на відзив.
В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, представником подано до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності, у якому позовні вимоги підтримано.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву, а також заяву про розгляд справи за його відсутності до суду не подав.
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на викладене та при відсутності заперечень сторони позивача, суд ухвалив провести розгляд справи на підставі наявних у ній доказів з ухваленням заочного рішення, оскільки згідно ст. 281 ЦПК України, якщо відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин та не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши письмові матеріали справи відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, згідно з якою у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, повно і всебічно оцінивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що 23.01.2019 о 17 год. 55 хв. в м. Дніпрі на перехресті вул. Запорізьке шосе та просп. Богдана Хмельницького сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована в ПрАТ «УПСК», що підтверджується копією полісу ОСЦПВ АМ 8150728, та автомобіля «Nissan Leaf», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який є власником вказаного транспортного засобу.
25.01.2019 року позивачем було письмово повідомлено страхову компанію ПрАТ «СК «УПСК» про дорожньо-транспортну пригоду, а також надано на огляд пошкоджений транспортний засіб «Nissan Leaf», д.н.з. НОМЕР_2 .
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачу заподіяно матеріальних збитків.
Згідно з постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.02.2019, постановленою у справі №200/1584/19, водія ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні вказаної дорожньо-транспортної пригоди та притягнуто його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.
Згідно полісу ОСЦПВ АМ/8150728 цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована в ПрАТ «СК «УПСК».
З метою компенсації спричинених збитків позивач звернувся до відповідача в порядку, визначеному Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Листом №1319/18 від 04.04.2019 відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, мотивуючи таке рішення тим, що оскільки водій ОСОБА_2 на час настання ДТП не був правомірним користувачем транспортного засобу «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , він не є особою, відповідальність якої застрахована згідно полісу №АМ/8150728 від 18.11.2018.
Не погоджуючись із таним рішенням відповідача, з метою захисту своїх порушених прав ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з відповідним позовом до ПрАТ «УПСК», в результаті чого рішенням суду від 26.02.2021, постановленим у справі № 932/12857/19, позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені повністю: стягнено несплачену частку страхового відшкодування в розмірі 99 000, 00 грн.; 3% річних за період за період з 11.04.2019 по 25.04.2019 в сумі 1 074, 08 грн.; інфляційні втрати за період з 11.04.2019 по 25.04.2019 в сумі 1 683,00 грн.; пеню за період з 11.04.2019 по 25.04.2019 в сумі 12 482, 14 грн., а також судовий збір в сумі 1 140, 87 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14.06.2021 вказане рішення суду в скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ПрАТ «УПСК» на користь позивача ОСОБА_1 : суму страхового відшкодування в розмірі 98 000 грн.; 3% річних за період за період з 11.04.2019 по 25.08.2019 у розмірі 12 356,05 грн.; інфляційні втрати за період з 11.04.2019 по 25.08.2019 у розмірі 1 666 грн.; пеню за період з 11.04.2019 по 25.08.2019 у розмірі 1063,23 грн.; судові витрати в розмірі 1 121,03 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Таким чином, за результатами розгляду цивільної справи №932/12857/19 з ПрАТ «УПСК» на користь ОСОБА_1 було стягнуто грошові кошти в розмірі 114 206,31 грн.
29.06.2021 відповідач здійснив виплату штрафних санкцій позивачу в розмірі 15085,28 грн., а 01.07.2021 - виплату несплаченої частки страхового відшкодування в розмірі 98 000,00 грн.
З наведеного вище вбачається, що страхове відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності було сплачене позивачу зі значним порушенням строку, оскільки відповідач виконав своє зобов'язання перед позивачем, виплативши страхове відшкодування, лише 01.07.2021, тобто зі значним простроченням.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування»: страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку; страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору урахування при настанні страхового випадку; страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Оскільки зобов'язання відповідача у разі настання страхового випадку полягає у здійсненні страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №6-927цс16 та постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 2-438/12, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням. Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму. При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов'язаний здійснити страхове відшкодування. Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої ст. 530 ЦК України встановлено що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання до виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положенням ст. 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною першою ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.
До таких висновків під час розгляду подібних справ дійшов Верховний Суд, зокрема, під час розгляду справ №916/190/18 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019) та №910/11249/17 (постанова Верховного Суду від 07.02.2018).
Тобто вирішення судом спору про стягнення грошових коштів не змінює природи зобов'язання та підставі виникнення відповідного боргу.
Порядок та умови виплати страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку за участю транспортного засобу, забезпеченого полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, регламентовано спеціальним законом, яким є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників - наземних транспортних засобів».
Згідно зі ст. 36 вказаного Закону за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку - таїни, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Окрім наведеного, згідно пунктом третім частини першої статті 20 Закону України «Про страхування» визначено, що страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Системний аналіз положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності» та Цивільного кодексу України дає змогу дійти однозначного висновку, що в разі настання страхового випадку та за умови надання потерпілою особою, в строк передбачений Законом, заяви на виплату страхового відшкодування, на страхову компанію покладається обов'язок здійснити виплату страхового відшкодування.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 вказано, що враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу па 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок - інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Як встановлено судом, страховик, керуючись статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності» відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з відсутністю підстави вважати заявлену подію страховим випадком.
Так, із дослідженого судом листа ПрАТ «УПСК» №1319/18 від 04.04.2019 вбачається, що страховик, керуючись пунктом 34.1 ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності», здійснив запит до Одеської митниці Державної фіскальної служби з метою отримання інформації щодо правомірності володіння та керування транспортним засобом «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , водієм якого був ОСОБА_2 .
У відповідь на запит надано інформацію про те, що вказаний транспортний засіб ввезений на митну територію України 03.11.2018 у митному режимі «Тимчасове ввезення» на строк до одного року ОСОБА_3 .
Крім того, в листі зазначено, що:
- відповідно до пункту 5 статті 380 Митного кодексу України тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну для їхніх особистих потреб. Такі транспортні засоби не можуть використовуватись для цілей підприємницької діяльності в Україні, бути розкомплектовані чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам;
- згідно пункту 1 статті 380 Митного кодексу України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року;
- відповідно до пункту 6 статті 380 Митного кодексу України тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування повинні бути вивезені за межі митної території України з дотриманням строків, установлених відповідно до вимог цього Кодексу, або поміщені у митні режими відмови на користь держави, знищення або руйнування чи можуть бути оформлені для вільного обігу на митній території України за умови сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів;
- на дату дорожньо-транспортної пригоди (23.01.2019) транспортний засіб «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , за межі митної території України у встановлений пунктом 1 статті 380 Митного кодексу України строк вивезений не був;
Таким чином, з огляду на фактичні обставини справи, зважаючи на положення пунктів 1 та 5 статті 380 Митного кодексу України, водій ОСОБА_2 на час настання дорожньо-транспортної пригоди не був правомірним користувачем транспортного засобу «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , у зв'язку з чим не є особою, відповідальність якої застрахована згідно полісу ОСЦПВ №АМ/8150728 від 18.11.2018.
Відповідно до частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частинами 1 та 3 статті 397 Цивільного кодексу України регламентовано, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Згідно з п. 1.4. ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Відповідно до ст. 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно положень п. 22.1. ст. 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі ст. 979 ЦК України у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум відшкодовує оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі ст. 988 ЦК України страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. Потерпілий реалізує право на отримання відшкодування шляхом звернення до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц, покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Згідно з ч.1 ст. 380 МК України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов'язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.
За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважається добросовісним поки не буде доведено протилежне.
Відповідно до пункту 2.2. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Крім того, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Відтак, за наявності у водія транспортного засобу реєстраційного документа на цей транспортний засіб, законність володіння таким транспортним засобом презюмується.
Між тим, відповідачем не було надано суду доказів, які б підтверджували факт незаконного заволодіння транспортним засобом водієм ОСОБА_2 чи відсутності у даного водія реєстраційних документів на автомобіль «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , та посвідчення водія, а лист Одеської митниці Державної фіскальної служби від щодо перетину митного кордону України в зоні діяльності даної митниці суд вважає неналежним доказом на обґрунтування заборони управління зазначеним автомобілем водієм ОСОБА_2 , оскільки факт керування автомобілем третьою особою в певний момент часу не спростовує обставин ввезення автомобіля для власних потреб ОСОБА_3 .
Суд зазначає, що порушення митних правил ввезення автомобілів на територію України може бути предметом адміністративної відповідальності особи, яка ввезла такий транспортний засіб. Зазначені обставини не є підставою звільнення від цивільної відповідальності учасників страхових відносин відповідно до норм ЦК України та Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Така правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.04.2019 у справі № 910/14693/17.
З огляду на наведене суд вважає необґрунтованими доводи ПрАТ «УПСК», на які вона посилається як на підставу для відмови у виплаті позивачу страхового відшкодування.
Крім того, суд бере до уваги правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2020 у справі №758/16044/16-ц (провадження № 61-913св17), згідно з якою при безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України). Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Також суд зазначає, що наявність судового рішення не припиняє зобов'язання відповідача та не звільняє останнього від наслідків порушення відповідного зобов'язання, зокрема, шляхом сплати сум (штрафних санкцій), передбачених умовами закону чи договору.
Таким чином, оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання (здійснення виплати страхового відшкодування з порушенням передбаченого Законом строку), що підтверджується відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, то вимоги позивача про стягнення пені з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України на загальну суму належного позивачу відшкодування у розмірі 98000,00 грн., за період з 26.08.2019 по 30.06.2011, що становить 32872,07 грн., 3% річних на загальну суму належного позивачу відшкодування у розмірі 98000,00 грн., за період з 26.08.2019 по 30.06.2011, що становить 5428,93 грн., інфляційних втрат в порядку ст. 625 ЦК України на суму заборгованості у розмірі 98000,00 грн. за період з 26.08.2019 по 30.06.2011 у розмірі 12857,64 грн., що в загальному становить 51 158,64 грн., підлягають задоволенню.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки позов є обґрунтованим, його вимоги засновані на законі та знайшли своє повне підтвердження в ході судового розгляду.
Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Представник позивача просить покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
На підтвердження витрат позивачем надано суду договір про надання правничої допомоги від 08.07.2021, додаткову угоду №1 до нього, акт приймання-передачі виконаних робіт до вказаного договору від 13.07.2021, квитанцію від 13.07.2021 про оплату юридичних послуг, додаткову угоду №2 до договору про надання правничої допомоги від 08.07.2021.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами за результатами розгляду справи (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Така позиція закріплена і у пунктах 47, 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», у яких судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 137 ЦПК визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Таким чином, з огляду на вищевикладене, враховуючи характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, ціни позову, складності виконаної роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій, значимості таких дій у справі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі даного позову до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією № 693020024 від 30.07.2021.
Таким чином, враховуючи те, що позов задоволено у повному обсязі, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 289 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення штрафних санкцій задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 51 158,64 грн. штрафних санкцій, нарахованих на суму заборгованості 98 000,00 грн. за період з 26.08.2019 по 30.06.2021, у тому числі 32 872,07 грн. пені, 5 428,93 грн. 3% річних, 12 857,64 грн. інфляційних втрат.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування сторін по справі:
- позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
- відповідач - Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія», місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 40, код ЄДРПОУ 20602681.
Повний текст рішення складено 12.12.2022.
Суддя О. О. Ковбасюк