справа № 380/791/23
провадження № П/380/800/23
27 січня 2023 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся з позовною заявою до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (місцезнаходження: пл. Шашкевича, 1, м. Львів, 79000; код ЄДРПОУ: 43317547), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ: 13814885), в якій просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Тарабан Олени Олександрівни про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.11.2022 у виконавчому провадженні № 68735994.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що оскаржувана постанова є протиправною та такою, що прийнята всупереч Закону України «Про виконавче провадження». Звертає увагу, що рішення суду в адміністративній справі №380/9131/21 фактично є невиконаним. Відтак, повернення виконавчого документа стягувачу порушує його права гарантовані ст. 124 Конституцією України. Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Таким чином, просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді від 17.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ухвалою про відкриття спрощеного позовного провадження, відповідачу встановлено п'ятиденний строк на подання відзиву з дати отримання ухвали про відкриття провадження. Однак, станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Від третьої особи пояснень щодо позову на адресу суду не надходило.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 у справі №380/9131/21 позов залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2021, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії на підставі довідки Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» про розмір грошового забезпечення № 3 від 27.04.2021. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2019 згідно із статтями 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських», на підставі довідки Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 від 27.04.2021 № 3, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, із врахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
22.02.2022 старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) О.О. Тарабан винесла постанову про відкриття виконавчого провадження №68735994 з примусового виконання виконавчого листа №380/9131/21, виданого 18.02.2022 Львівським окружним адміністративним судом.
На виконання вказаного судового рішення 16.03.2022 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснило перерахунок пенсії позивача (розмір пенсії становить 19340,00 грн). Водночас, доплата пенсії за рішенням суду за період з грудня 2019 року по березень 2022 року у сумі 196812,00 грн., ОСОБА_1 не здійснена, у зв'язку з відсутністю коштів.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поінформувало державного виконавця про часткове виконання судового рішення (в частині здійсненні перерахунку пенсії). Крім того повідомило, що доплати пенсії за рішенням суду буде здійснена після виділення коштів з Державного бюджету України.
З урахуванням листа Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) О.О. Тарабан винесла постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 30.11.2022 №68735994. Підставою винесення вказаної постанови зазначено пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення).
Вважаючи постанову про повернення виконавчого документу стягувачу протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Вимогами пунктом 9 статті 37 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Враховуючи вимоги Закону №1404-VIII відповідач зобов'язаний вживати передбачені цим законом заходи примусового виконання рішень і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, при цьому відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням невиконання рішення суду.
Чинним законодавством визначено певний порядок та механізм виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії.
Відтак, здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов'язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру, оскільки сам факт неможливості виконати рішення суду боржником не є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу.
Як встановлено судом, керуючись п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону №1404-VIII старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) О.О. Тарабан винесла постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 30.11.2022 №68735994.
Разом з тим, на час повернення виконавчого документу стягувачу, рішення суду у справі №380/9131/21 не було виконаним, в межах виконавчого провадження органом виконавчої служби не вчинено жодних дій спрямованих на реальне виконання рішення суду, яке є обов'язковим до виконання.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.
Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін» («Жовнер проти України», № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року). А у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004 року, заява №18966/02 було вказано, що нездатність держави виконувати рішення через відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням такого невиконання.
Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 1140/3479/18.
Суд вважає, що покликання в оскаржуваному рішенні на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.01.2018 у справі К/9901/1598/18 (№405/3663/13-а) щодо відсутності правових підстав у державного виконавця для накладення на суб'єкта владних повноважень штрафу у зв'язку із невиконанням судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не є достатньою та мотивованою підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру.
Невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів особі, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатись невиконанням такого рішення з поважних причин і є тією обставиною, що виключає можливість виконання відповідного рішення. В даному випадку відповідачем не конкретизовано норму Закону, якою встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.08.2019 у справі № 1140/3479/18, посилання органу виконавчої служби на Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649, не є достатнім для того, щоб повернути виконавчий документ стягувачу, оскільки він визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету. Тобто, зазначений Порядок жодним чином не регулює відносини між стягувачем та боржником, а лише визначає порядок дій боржника щодо виконання рішень судів певної категорії.
Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 у справі №287/1/17-а зауважив, що здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов'язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру, оскільки сам факт неможливості виконати рішення суду боржником не є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу.
Також у постанові від 20.01.2021 у справі №619/562/18 Верховний Суд вказав, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що набрало законної сили, що свідчить про повноту виконавчих дій, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що оскаржена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України №1404-VIII з посиланням на те, що законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також що проведення інших виконавчих дій стосовно боржника виключає можливість виконання відповідного рішення, не ґрунтується на вимогах закону, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Тарабан Олени Олександрівни «Про повернення виконавчого документа стягувачу» від 30.11.2022 №68735994.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Братичак Уляна Володимирівна