26 січня 2023 року
м. Київ
справа №280/3242/19
касаційне провадження № К/9901/4792/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року (головуючий суддя - Шлай А.В.; судді - Прокопчук Т.С., Баранник Н.П.)
у справі № 280/3242/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрна співдружність»
до Головного управління ДФС у Запорізькій області, Державної фіскальної служби України
про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,-
У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрна співдружність» (далі - ТОВ «Аграрна співдружність», позивач, платник) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач 1, ГУ ДФС у Запорізькій області), Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 2, ДФС України) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
07 серпня 2019 року позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про винесення додаткового рішення, в який просив стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 12900,00 грн та витрати на сплату судового збору в розмірі 1921,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ДФС України, а також витрати на правничу допомогу у розмірі 12900,00 грн та витрати на сплату судового збору в розмірі 1921,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Запорізькій області.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у задоволенні заяви ТОВ «Аграрна співдружність» про винесення додаткового рішення відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що вартість послуг та обсяг правничої допомоги, зазначена у наданих до суду документах, є неспівмірною з фактично виконаними послугами та роботами, тому судові витрати на правничу допомогу у сумі 25800,00 грн є не обґрунтованими та не можуть бути стягнуті на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року скасовано. Заяву ТОВ «Аграрна співдружність» задоволено частково.
Стягнуто на користь ТОВ «Аграрна співдружність» за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Запорізькій області понесені судові витрати на суму 12120,00 грн.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ГУ ДФС у Запорізькій області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року та у задоволенні заяви відмовити у повному обсязі.
Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач 1 посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. При цьому зазначає, що питання про судові витрати було вирішено судом першої інстанції при ухваленні рішення від 29 липня 2019 року, тому звернення з заявою про ухвалення додаткового судового рішення є безпідставним. Крім того, наполягає, що витрати на підготовку позовної заяви у розмірі 10320,00 грн не відповідають критерію розумного розміру, виходячи з обставин цієї справи.
Верховний Суд ухвалою від 07 квітня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Запорізькій області.
03 червня 2020 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування цих норм, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
На підтвердження витрат, понесених на правничу допомогу, позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 28 червня 2019 року № 19/2706-1002, додаток до договору від 27 червня 2019 року № 1, звіт про надані послуги від 01 серпня 2019 року, акт приймання-передачі послуг від 02 серпня 2019 року, платіжне доручення від 02 серпня 2019 року № 162, яке свідчить про сплату позивачем вартості отриманих послуг.
Слід зазначити, що наведені вище положення процесуального законодавства покладають обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З огляду на викладене, відповідач 1 як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний був навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження своїх доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із позовними вимогами.
Водночас, ГУ ДФС у Запорізькій області області як суб'єктом владних повноважень не надано доказів, як і не зазначено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом у цій справі робіт.
Разом з тим, Третій апеляційний адміністративний суд, врахувавши складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну позову, дійшов висновку про наявність підстав для компенсації витрат позивача на оплату правничої допомоги в розмірі 12120,00 грн.
Наведене дає підстави для висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення Третій апеляційний адміністративний суд не допустив порушення норм процесуального права, а тому касаційну скаргу ГУ ДФС у Запорізькій області слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення.
Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді І. А. Гончарова
І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова