17 січня 2023 року м. Дніпросправа № 160/9181/22
Суддя І інстанції - Златін С.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Ясенової Т.І., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернулася з вищевказаним позовом до суду в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 24 березня 2022 року № 398 о/с «По особовому складу» в частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 (0046486) на посаді інспектора ізолятора тимчасового тримання №2 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з 25 березня 2022 року;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 25.03.2022 року по день поновлення на службі.
В обґрунтування позову посилається на те, що рапорт на звільнення зі служби за власним бажанням був написаний нею під впливом важких обставин через військову агресію РФ, що становили загрозу життю та здоров'ю її та її дитини і необхідністю вивезти дитину в безпечне місце та ненаданням на її прохання відповідачем відпустки але фактично вона мала намір продовжувати службу.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись з даним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не надав належної оцінки доводам позивача з приводу того, що вона не мала наміру звільнятися з Національної поліції. Позивачем вимушено було подано на розгляд керівництву рапорт про звільнення за власним бажанням, у зв'язку з тим, що їй відмовили в наданні щорічної відпустки та відпустки без збереження заробітної плати, у зв'язку з необхідністю відвести свою дитину в безпечне місце. Судом першої інстанції не прийнято до уваги та недосліджені обставини щодо нетримання позивачем трудової книжки та копії наказу про звільнення, тобто не досліджено порушення процедури звільнення, що має суттєве значення для справи.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 07.11.2015 року проходила службу у відповідача згідно наказу відповідача від 07.11.2015 року № 1 о/с.
23.03.2022 року позивач подала рапорт до відповідача про звільнення за власним бажанням з 24.03.2022 року через виїзд до Німеччини; претензій до працівників підрозділів кадрового забезпечення з питань звільнення не має.
Рапорт позивача зареєстровано у відповідача 23.03.2022 року, що видно із штампу відповідача на рапорті позивача.
На вказаному вище рапорті позивача начальник відповідача зробив напис «не заперечую».
Після цього позивач 23.03.2022 року повторно подав рапорт, у якому вказав що наполягає на звільненні з 24.03.2022 року за власним бажанням.
24.03.2022 року наказом відповідача № 398 о/с позивач був звільнений зі служби в поліції за власним бажанням за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 24.03.2022 року.
24.05.2022 року позивач направив засобами поштового зв'язку до відповідача рапорт про відкликання раніше поданого рапорту про звільнення з Національної поліції.
Задовольняючи позовні вимог суд першої інстанції виходив з того, що підставою для звільнення позивача був її особистий рапорт про звільнення за власним бажанням з вимогою про звільнення в певну дату і ті аргументи які наводить позивач як протиправність дій відповідача щодо її звільнення, не знайшли свого підтвердження.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Судом першої вірно встановлено характер спірних правовідносин, які врегульовані Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до статті 59 Закону № 580-VIII:
- служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша);
- рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України (частина третя);
- видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України (частина четверта);
- порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України (частина п'ята).
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Відповідно до частини другої статті 77 Закону № 580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби (частина третя статті 77 Закону № 580-VIII).
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затверджене постановою Кабінету Міністрів України 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).
Згідно із пунктом 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік):
ж) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;
з) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації;
и) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 68 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України 23.11.2016 № 1235 (далі - Порядок № 1235) розроблено відповідно до статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» з метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими.
Згідно із пунктом 2 розділу І «Загальні положення» Порядку № 1235 рішення з питань проходження служби в поліції оформлюються письмовими наказами по особовому складу.
Розділом ІІ «Підстави для видання наказів по особовому складу» Порядку № 1235 встановлено, що підставою для видання наказів по особовому складу є, зокрема, такі зміни в службовій діяльності, як звільнення зі служби в поліції.
Відповідно до розділу ІІІ «Порядок підготовки та видання наказів по особовому складу» Порядку № 1235:
- підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу (пункт 2);
- перелік документів з питань проходження служби визначається згідно з Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України від 23.11.2016 № 1235 (далі - Перелік).
Одним із документів з питань проходження служби відповідно до Переліку є рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі.
Виходячи з аналізу вищезазначених правових норм суд першої інстанції вірно зазначив, що Закон України «Про Національну поліцію» не визначає умов щодо строків розгляду рапорту про звільнення за власним бажанням, як і строків реалізації такого рапорту шляхом видання наказу про звільнення.
Пунктом 4 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII передбачено можливість застосування норм Положення № 114 при вирішенні питання щодо дотримання відповідачем процедури звільнення позивача зі служби в поліції.
Положенням № 114 передбачені особливості звільнення зі служби за ініціативою особи:
- підпункт «ж» пункту 64 - особи звільняються зі служби: за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;
- підпункт «з» особи звільняються зі служби: у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації;
- підпункт «и» пункту 64 - особи звільняються зі служби: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;
- пункт 68 - особи, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Таким чином, особливостями звільнення зі служби з поліції, у разі звільнення з ініціативи особи, є:
- у разі звільнення за власним бажанням - заявник має повідомити про наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;
- у разі звільнення у зв'язку із переходом до служби у інший правоохоронних орган - заявником має бути визначено про бажання звільнитись у зв'язку із таким переходом;
- у разі звільнення у випадках, визначених «Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 - заявником має визначатись обставина, передбачена Переліком (у спорі що розглядається такі обставини судом не встановлені);
- у разі звільнення за особистим проханням - заявник має попередити прямого начальника про звільнення не пізніш ніж за три місяці до дня звільнення.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 15.02.2021 у справі № 160/3607/19 приписи пункту 68 Положення № 114 застосовуються як норми спеціального нормативно-правового акту у питанні регулювання терміну попередження позивачем про звільнення за власним бажанням, який, на відміну від КЗпП України, становить не два тижні, а три місяці. У межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору можуть домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 810/3376/16, від 20.12.2019 у справі № 826/375/17.
За змістом наведеного законодавчого регулювання слідує, що до закінчення тримісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. У разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 815/1490/16, від 22.11.2019 у справі № 813/740/17.
Верховний Суд України у постановах від 05.12.2011 у справі № 21-236а11, від 29.05.2012 у справі № 21-122а12, від 10.07.2012 у справі № 21-136а12, усуваючи розбіжності у судовій практиці щодо застосування пункту 68 Положення № 114, дійшов висновку, що до закінчення тримісячного строку попередження відповідні особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.
Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим статусом працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку тощо.
Враховуючи той факт, що позивач у двох рапортах до відповідача наполягав на звільненні саме з 24.03.2022 року та приймаючи до уваги резолюцію керівництва відповідача на рапортах позивача «не заперечую», а також зазначення у оскаржуваному наказі про звільнення дати звільнення саме 24.03.2022 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторони (позивач та відповідач) домовились про звільнення позивача зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку.
За вказаних обставин відповідач правомірно задовольнив рапорти позивача про звільнення зі служби, оскільки згідно статті 43 Конституції України примусова праця заборонена, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Спростовуючи доводи позивача про подання нею в подальшому нового рапорту від 24.05.2022 року про відкликання рапорту про звільнення від 23.03.2022 року суд першої інстанції вірно зазначив, що цей факт не створює жодних правових наслідків, оскільки відносини публічної служби припинено 24.03.2022 року за згодою сторін, а особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення лише до спливу строку у який сторони домовились про звільнення, тобто до 24.03.2022 року.
У відповідності до пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 по справах про звільнення за ст.38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.
При цьому колегія судів зазначає, що жодних доказів на підтвердження вчинення будь-якого примусу з боку відповідача на позивача з приводу подання рапорту про звільнення ані до суду першої інстанції ані до суду апеляційної інстанції позивачем не надано.
Матеріали справи також не містять доказів звернення до відповідача з рапортами про відрядження або про відпустку, а також доказів відмови відповідача у задоволенні вказаних вище заяв позивача та доказів наполягання відповідача саме на звільненні позивача.
Відхиляючи доводи позивача про те, що її рапорти про звільнення за власним бажанням написані під тиском відповідача або під емоційним тиском через воєнним стан вірно виходив з того, що сам факт запровадження на всій території України з 24.02.2022 року воєнного стану не є підставою для висновку про те, що позивач перебував під емоційним тиском, враховуючи те, що позивач є працівником поліції, а служба в поліції є державною службою тобто особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Колегія суддів окремо зазначає, що неотримання позивачем трудової книжки через її збереження у сховищі та невручення наказу про звільнення також не свідчить про протиправність оскарженого наказу.
Виходячи з викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків зроблених судом першої інстанції, в рішенні суду першої інстанції правильно дана правова оцінка обставин по справі, правильно застосовані норми матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили.
В повному обсязі постанова складена 17 січня 2023 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя Т.І. Ясенова
суддя С.В. Сафронова